12.2. Становлення різних систем регульованого капіталізму.

На сьогоднішній день не існує єдиної точки зору з приводу причин світової економічної кризи, що отримала назву «Велика депресія». Одні дослідники вважали, що Перша світова війна внесла дисбаланс у виробничі відносини. Випуск великої кількості зброї та військової техніки призвів до концентрації виробництва, до порушення принципу перерозподілу прибутків між галузями промисловості. Одні галузі прогресували інші уповільнювали свій розвиток і навіть занепадали. Робітники не встигали перекваліфіковуватися, значна їх частина втрачала роботу. Посилили свої позиції монополії, які диктували ціни на сировину, продукцію тощо. Неминучою за таких умов була анархія, вона й спричинила перевиробництво [6 с.309]. Тобто причини кризи пов’язані з «реальним» сектором економіки. Інші вважали, що криза була пов’язана з різким скороченням кількості грошей в обігу в провідних країнах світу, а особливо в США, тобто причини пов’язані з грошово-кредитною сферою. Також існують точки зору, що світова економічна криза пов’язана була:

• з попередньою депресією у сільському господарстві;

• з залежністю країн Третього світу від нестабільних сировинних ринків;

• з недостатньою кількістю світових запасів золота тощо.

Першою країною, яку уразила світова економічна криза, були США. Та дуже швидко вона перекинулася на інші континенти: економіка багатьох країн світу опинилася на межі краху.

Першою ознакою «великої депресії» прийнято вважати різке падіння цін на акції на Нью-Йоркській фондовій біржі у жовтні 1929 р. Насамперед економічна криза охопила важку індустрію. Промисловість США була відкинута до рівня 1911 р. У 1933 р. кредитна система була повністю паралізована. Сільське господарство також зазнало значних втрат.

Додаткова інформація З жовтня 1929 р. по березень 1933 р. вартість акцій зменшилася в 5 разів. За роки Великої депресії збанкрутіли більше 130 тис. торгових, промислових і фінансових фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Випуск автомобілів, чавуну і сталі зменшився на 80%. Загальне промислове виробництво, роздрібна торгівля скоротилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. Безробітних налічувалося понад 17 млн. чоловік. Збанкрутіли близько 1 млн. фермерів. Джерело: Курс економічної історії: Навч. Посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н.Б. Решетняк. – Харків: ТОВ «Прометей-Прес», 2005. – 272 с.

Економічна ситуація погіршувалася і завдяки діям уряду президента Г. Гувера, який виступав проти будь-якого втручання держави в економіку. Невмілі дії уряду спричинили соціальну кризу: розпочалися масові страйки, так звані «голодні» походи безробітних на Вашингтон, яким не надавалося ніякої допомоги з боку держави.

Цікаво знати З метою протистояння економічній кризі урядом Гувера в країні було введено «сухий закон», в результаті дії якого повинна була підвищуватися купівельна спроможність населення країни і таким чином пом’якшувати дію економічної кризи, але цього не сталося, тому що споживання спиртних напоїв навпаки збільшилося. Джерело: Экономическая история мира. Том 4 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

У зв’язку з економічною кризою у 30 – х роках в індустріальних країнах почали підвищуватися роль держави в економіці і налагоджувалося державне регулювання. Одним з варіантів переходу до державного регулювання, програмування економіки був «Новий курс» - антикризова програма, яку запропонував Ф. Рузвельт коли прийшов до влади у 1932 році (12.4).

«Новий курс» Ф.Рузвельта
Основа програми	державний контроль над економікою
Основний зміст	- в рамках банківської і фінансової реформи були проведені наступні заходи: було закрито на вісім днів всі банки і відкрито тільки ті, що були визнані «здоровими»; прийнято закон про розділення банків на інвестиційні і депозитні, які не могли вкладати довірені їм гроші в ризиковані операції; створено федеральну страхову корпорацію, яка страхувала великі вклади; припинено обмін купюр на золото, таким чином воно вилучалося з обігу; прийнято закон про заборону вивозу золота закордон і обов’язкову продаж громадянами золота державі; - в рамках реформування промисловості було прийнято «Закон про відновлення національної промисловості», згідно якому всі галузі промисловості були поділені на 17 груп і повинні були діяти в рамках «кодексу чесної конкуренції», в якому встановлювалися розміри виробництва, ціни, рівень заробітної плати робочим та службовцям, розподілялися ринки збуту; - в рамках реформування сільського господарства було прийнято «Закон про регулювання сільського господарства». Він передбачав підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, зменшення поголів’я тварин і посівних площ; - для боротьби з безробіттям була впроваджена система суспільних робіт, яка передбачала будівництво автострад, мостів та інших державних споруд. Для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років створювалися трудові табори, в яких вони мали безплатне житло, форму, продукти харчування та одержували за працю долар в день.
Результати	вже у 1934 г. Сполученим Штатам вдалося подолати економічну кризу

Рис. 12.4: Основний зміст «Нового курсу» Ф.Рузвельта.

У 1938 році рівень промислового виробництва США складав 143% від довоєнного рівня. У 1939 році США зайняли перше місце у світі з випуску промислових товарів, оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля і вони знову стали світовим лідером.

Великобританія. У зв’язку з тим, що економічній кризі в Англії не попередував бурхливий промисловий підйом, промислове виробництво тут скоротилося лише на 32%, в той час як в капіталістичному світі в цілому цей показник складав 44%.

В період кризи в Англії посилюється процес монополізації економіки. Особливостями англійських монополій були колоніальний і міжнародний характер.

Цікаво знати В металургії панівне місце займає «Інгліш Стіл Корпорейшн», в хімічній промисловості – «Імперіал Кемікл Індастріз», у нафтовій промисловості – «Роял Датч Шелл» та «Брітіш Петролеум», у харчовій – англо-голландський концерн «Юнілевер». Джерело: Экономическая история мира. Том 4 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

Особливості економічної політики в Англії в період Світової кризи наведені на рис. 12.5.

Основні елементи антикризової політики в Англії	У 1931 році було створено «стерлінговий блок» (Великобританія та її колонії, Голландія, Скандинавські країни, Португалія, Греція), учасники якого домовилися в торгівлі між собою використовувати англійські фунти стерлінгів. У Лондоні зберігалися і валютні резерви країн «стерлінгового блока».
	Посилення політики протекціонізму: з одного боку, в 1932 році було введено 10% мито на всі імпортні товари, а в деяких випадках воно могло бути збільшено до 100% від вартості товару, а, з іншого боку, в 1932 році в Оттаві на конференції країн британської імперії, що отримали назву Британська співдружність націй, було прийнято рішення про введення преференцій, тобто переважно знижених тарифів при торгівлі всередині Співдружності, і в першу чергу при торгівлі з Англією.
	Незначне посилення державного втручання в економіку країни, однією з особливостей якого була організація змішаних державно-капіталістичних компаній, які були підпорядковані державі.
Результати	Англійська грошова одиниця стала обслуговувати майже половину світового товарообігу. І у 1938 р. імперський ринок поглинав половину англійського експорту, а 40% експорту країн імперії направлялося у Великобританію [9,6].

Рис. 12.5: Особливості антикризової політики Великобританії.

Після кризи в Англії розпочалася фаза підйому, який здебільшого був пов'язаний з гонкою озброєнь перед Другою світовою війною. Так в 1938 році рівень промислового виробництва Великобританії складав 117% від довоєнного рівня. Готуючись до війни, Англія в основному розвивала авіаційну та суднобудівну промисловість.

Під час Другої світової війни роль держави зростає, навіть створюється система державних органів для управління господарською діяльністю. Держава взяла на себе розподілення сировини, палива, енергії, робочої сили і забезпечувала усим цим в першу чергу великі компанії, які виконували держзамовлення. Деякі дрібні фірми були ліквідовані або підпорядковані великим компаніям для надання допомоги у виконанні воєнних заказів. Таким чином, під час війни держава стає головним замовником і споживачем промислової продукції. За роки війни капіталовкладення в промисловість склали 1 мільярд фунтів стерлінгів: будувалися нові заводи для виробництва літаків, артилерійських знарядь, боєприпасів. Але незважаючи на зростання воєнної промисловості металургія та вугільна галузь що були її базою, скоротили своє виробництво. Слід також зазначити, що імпорт сировини і продовольства також зменшився, а експортна торгівля практично припинилася.

Цікаво знати На початку 1941 року для розширення воєнного виробництва в Англії прийнятий закон про «промислові ядра», згідно якому виробництво невоєнної продукції концентрувалося на небагатьох самих крупних підприємствах. 3,5 тис. підприємств були закриті, а 2,6 млн. робітників і 4 млн. квадратних метрів виробничих площ були залучені у воєнне виробництво. Джерело: Экономическая история мира. Том 4 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

Франція. Економічна криза у Франції розпочалася пізніше ніж інших країнах (у другій половині 1930 року) при цьому вона і закінчилася пізніше (1936 р.). В період кризи виробництво промислової продукції скоротилося більш ніж на 30 %, сільськогосподарської – на 40%, збанкрутіло понад 10 тис. промислових підприємств, 100 тис. торгових підприємств.

Після кризи розпочалася депресія, а потім незначне промислове пожвавлення, яке в значній мірі було пов’язане з підготовкою до Другої світової війни. Якщо до кризи Франція була лідером за темпами зростання промислового виробництва, то після кризи вона втрачає свої позиції. Основними причинами відставання промислового виробництва Франції від інших країн були наступні:

1) переважання дрібних підприємств (особливо у легкій промисловості, що відігравала в цей період все ще панівну роль), які мали низький технічний рівень;

2) дефіцит ресурсів, перш за все, вугілля, нафти, кольорових металів. Нестача ресурсів ускладнювала висунення важкої промисловості на перший план в економіці Франції.

Сільськогосподарське виробництво в основному базувалося на дрібних селянських господарствах, що стало головною причиною застою у даній галузі економіки.

Відстаючи за темпами зростання в промисловості і сільському господарстві, Франція зберігає лідерство в сфері концентрації банківського капіталу. Наряду з приватними банками, що займають панівне положення, за ініціативою держави створюються напівдержавні банки, які повинні були сприяти розвитку господарства.

Для ліквідації наслідків затяжної депресії уряд встановив контроль над банком Франції та залізницею; націоналізував ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну; підвищив зарплатню робітникам і службовцям; ввів 40-годинний робочий тиждень і двотижневі щорічні відпустки.

Напередодні Другої світової війни промислове виробництво Франції було на тому ж рівні, що й напередодні Першої світової війни: в 1938 р. було отримано стільки ж продукції, скільки і в 1913 р.. Максимальний рівень промислового виробництва, досягнутий в 1929 р., так і не було відновлено. Частка Франції в світовому промисловому виробництві, що складала у 1913 р. 7%, у 1937 р. знизилася до 4% [9, 23]. Сільськогосподарське виробництво теж не відзначалося зростанням: у 1938 р. воно лише на 10% перевищило рівень 1913 р.

В період Другої світової війни Франція стала економічним придатком Німеччини. Така ситуація сприяла зростанню державних витрат та інфляції, скороченню промислового і сільськогосподарського виробництва (так у 1944 р. скорочення складало відповідно 60 % і 40% від рівня 1938 р.).

Цікаво знати В період Другої світової війни Франція поставляла Германії сировину і продовольство, виплатила контрибуції 85 млрд. франків, а витрати на утримання окупаційної армії складали 400 млн. франків в день. Джерело: Экономическая история мира. Том 4 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

Німеччина. У зв’язку з тим, що Німеччина ще не в повній мірі оправилася від наслідків Першої світової війни, економічна криза в цій країні проявилася в особливо гострій формі. За обсягом промислового виробництва Німеччина знову скотилася на 5 – те місце в капіталістичному світі. Сільське господарство знаходилося також в тяжкому стані.

Додаткова інформація Промислове виробництво Німеччини скоротилося на 40%, 2/3 виробничих потужностей не діяли. Майже 50% робітників втратили роботу. Сучасник писав: «Четверта частина безробітних всього світу була сконцентрована на німецькій землі». Доходи в сільському господарстві скоротилися на 30%. Розорялися не тільки селяни: 12тисяч юнкерських господарств з 18 тисяч існуючих збанкрутіли. Також у зв’язку з крахом банків були розорені сотні тисяч дрібних вкладників. Джерело: Экономическая история мира. Том 4 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.

В Німеччині як і в інших країнах уряд намагався боротися з кризою, але ця боротьба мала здебільшого антинародний характер: було зменшено допомогу по безробіттю; в трудових таборах, де збирали безробітних був встановлений жорсткий воєнний режим. В результаті в країні виникла революційна ситуація. Для збереження стабільності в країні за ініціативою США план Дауеса було замінено планом Юнга (див. 12.6).

План Юнга прийнятий конференції у січні 1930 р. у Гаазі
Час дії	1930 - 1931 р.р.; (офіційно відмінили на Лозаннській конференції в 1932р.)
Мета	усунення революційної ситуації в Німеччині, що виникла в результаті світової економічної кризи
Зміст	дострокове припинення окупації Рейнської області; скорочення загальної суми репарацій до 113,9 млрд марок (розмір річних платежів у середньому знижено до 2 млрд. марок строком на 37 років); відміна репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту (репарації повинні були виплачувати не з прибутків промисловості, а з державного бюджету); ліквідація всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами з боку США
Результати	у 1931 р. Німеччина, підтримана США, посилаючись на економічну кризу, відмовилася від сплати воєнних репарацій, а в 1932 році на конференції в Лозанні сума репарацій була скорочена до 3 млрд. марок, які потрібно було сплатити протягом 15 років; усунення контролю над економікою і фінансами з боку іноземних країн

Рис. 12.6: План Юнга: мета, зміст та результати.

У 1933 році до влади приходять нацисти на чолі з Гітлером. Спочатку німецький нацизм був політичним рухом, що відображав інтереси дрібної буржуазії, тобто ремісників, дрібних підприємців, дрібних торгівців та дрібних сільських господарів. Але прийшовши до влади, Гітлер і його уряд розпочинає проводити політику в інтересах крупної монополістичної буржуазії. В цей період держава починає відігравати значну роль в економічному житті суспільства, складається тоталітарна модель регульованого капіталізму (рис. 12.7).

Нацистська модель державного регулювання економіки	значне втручання держави в економіку з використанням адміністративних методів регулювання;
	об’єднання всіх підприємств в галузеві картелі і підпорядкування їх Імперському міністерству господарства;
	прискорений розвиток військової промисловості, мілітаризація економіки;
	жорсткий контроль над ринком робочої сили, введення загальної трудової повинності;
	істотне обмеження свободи підприємництва;
	жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею.

Рис. 12.7: Особливості нацистського варіанту державного регулювання економіки Німеччини

Для динамічного економічного зростання економіка Німеччини потребувала сировини, ринків збуту і родючих земель, які вона мала не в достатній кількості. До того ж вона прагнула воєнного і політичного реваншу за Першу світову війну. В цілому все це і стало основними причинами розгортання Другої світової війни.

12.3. «Великий комуністичний експеримент» в Україні.

Прийшовши до в лади в Україні більшовики стали проводити сувору економічну політику, що отримала назву «воєнний комунізм» (рис. 12.8).

Політика «воєнного комунізму»
Основні причини введення	- ведення громадянської війни; - необхідність виходу з кризи і розрухи; - швидкий перехід до комуністичних принципів виробництва і розподілу;
Основні принципи політики	- централізація управління народним господарством; - адміністративно-командні методи управління економікою;
Основні напрями проведення	- націоналізація всієї землі, промислових підприємств, торгівлі; - примусова мобілізація; - централізований розподіл сировини і готової продукції;
Результати	- скорочення промислового і сільськогосподарського виробництва; - знецінення рубля; - натуралізація господарських відносин; - введення карткової системи розподілу товарів; - поглиблення соціально-політичної напруги.

Рис. 12.8: Особливості політики «воєнного комунізму»

Великі економічні втрати, яких Україна зазнала внаслідок Першої світової війни, а потім і громадянської, ще більше зросли в період проведення політики «воєнного комунізму». Країна опинилася в глибокій економічній кризі: промислове виробництво скоротилося на 90 %, посівні площі зменшилися на 25 %, а збір зерна – біль ніж на 30% від рівня 1913 р. Внаслідок проведення політики продрозверстки в Україні у 1921 – 1923 р.р. спалахнув голод, від якого постраждало біля 1 млн. чол.. [6, с. 77-78]

Таким чином, загальна економічна криза та обумовлена нею соціально-політична напруга змусили уряд перейти до нової економічної політики (НЕП). Рішення про перехід до НЕПу було прийнято 27 березня 1921 р. на Х з’їзді РКП(б).

На відміну від політики «воєнного комунізму» НЕП базувався на економічних методах управління економікою і передбачав формування ринку і ринкових відносин, яке відбувалося по наступним напрямкам:

1. відродження ринкових відносин на основі дрібнотоварного і приватнокапіталістичного господарства;

2. впровадження ринкових відносин в державному секторі економіки;

3. формування інфраструктури ринку.

Основні заходи, які проводилися в рамках нової економічної політики представлені на рис. 12.9.

Сфери використання	Основні складові нової економічної політики
промисловість	- денаціоналізація дрібних ремісничих майстерень, середніх підприємств, які повернули колишнім власникам; - надання в оренду організаціям (кооперативам, артілям) і приватним особам дрібних і середніх підприємств, а також засобів виробництва; - створення концесій (змішаних підприємств із залученням коштів держави та іноземних фірм); - децентралізація управління, перевід державних підприємств на госпрозрахунок; - створення трестів (шляхом об’єднання підприємств), які отримали самостійність в області постачання виробництва і збуту виробленої продукції, їх діяльність базувалася на госпрозрахунку, самоокупованності і самофінансуванні і одним з важливих завдань було отримання прибутку; - ліквідація «зрівнялівки» у заробітній платі; - відміна загальної трудової повинності; - розвиток промислової кооперації.
сільське господарство	- надання в оренду землі і сільськогосподарської техніки; - введення продподатку (замість продрозверстки), який доводився до селянина напередодні посівної і спочатку мав натуральну форму, а згодом отримав грошову форму; - відновлення вільної торгівлі надлишками сільськогосподарської продукції, що сприяло підвищенню зацікавленості селян у збільшенні сільськогосподарського виробництва; - розвиток сільськогосподарської кооперації; у лютому 1923 р. створено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів «Сільський господар», що здійснювала позиково-продовольчі операції на селі.
торгівля, розподіл та фінанси	- відміна заборони на вільну торгівлю, розвиток державної, кооперативної і приватної торгівлі, а також товарних бірж; - відміна карткової системи; - проведення грошової реформи (1922-1924 р.р.), що призвела до появи конвертованої валюти – червонця і створення єдиної грошової системи; регулювання грошового обігу здійснював Державний банк – єдиний емісійний банк країни; - відновлення банківсько-кредитної системи: стали діяти банки як загальносоюзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінансово-кредитні установи місцевого значення, поширилася кредитна кооперація; - розвиток бірж праці, які регулювали ринок робочої сили і забезпечували зайнятість, а також надавали матеріальну і трудову допомогу безробітним; - податкова реформа, у відповідності до якої основним джерелом дохідності держбюджету стали підприємства та було введено декілька непрямих податків на сірники, спиртні напої, тютюн та ін.

Рис. 12.9: Основні складові нової економічної політики

Але з переходом до НЕПу, з одного боку, йшов процес розвитку ринкових відносин, а, з іншого – процес розгортання планового господарства. У кінці 1921 року було створено Держплан України, діяльність якого була направлена на забезпечення взаємодії плану і ринку. А до середини 20-х років в Україні була створена вже ціла система планових органів, яка наряду з Держпланом включала відомчі і територіальні планові органи, такі як планові комісії наркоматів та відомств, округові планові комісії. Основним завданням Держплану було систематичне вивчення поточної ринкової кон’юнктури та визначення заходів впливу на ринкові відносини. Таким чином економічна система НЕПу забезпечувала взаємодію ринку і держави (через план).

Проведення нової економічної політики в Україні сприяло зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, пожвавленню торгівлі і товарообміну, створенню бездефіцитного держбюджету, зупиненню інфляції та стабілізації грошового обігу, підвищенню життєвого рівня населення.

Але, не зважаючи на такі позитивні результати НЕП не відповідала більшовицькій ідеології. В кінці 20- х років нову економічну політику було згорнуто. Приводом для такого рішення стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 р. р . В результаті до тих селян, які не хотіли продавати зерно державі за заниженим цінам були застосовані адміністративні заходи. Таким чином, це стало початком формування командно-адміністративної системи управління економікою.

В 20-ті роки СРСР, й зокрема Україна, все ж таки залишалися аграрно-індустріальними і їх економіка потребували технічної і технологічної модернізації, тому створення сучасної промисловості, модернізація сільськогосподарського виробництва були об’єктивною необхідністю. Курс на індустріалізацію було офіційно проголошено у 1925 р., в рамках якого передбачалося перетворення держави в розвинуту промислову країну, що не ввозить машини і устаткування, а виробляє їх сама. Тому розпочалася індустріалізація з галузей важкої промисловості. Для проведення індустріалізації необхідні були фінансові ресурси, яких через відсутність внутрішнього капіталонагромадження і неможливості одержання іноземних позик в країні не було. Тому швидкий розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок перекачування в неї коштів, які накопичилися в інших галузях. Серед основних джерел індустріалізації слід назвати наступні (див. рис. 12.10):

Основні джерела індустріалізації	націоналізація промисловості
	податкова система, зокрема збільшення прямих і непрямих податків
	конфіскація церковного і монастирського майна
	використання трудового ентузіазму робітників та примусової праці політичних в’язнів
	колективізація сільського господарства
	зовнішня торгівля

Рис. 12.10: Основні джерела індустріалізації

У 1927 році було затверджено перший п’ятирічний план (1928 – 1932 р.), в якому передбачалося прискорений розвиток промисловості, розгортання колективізації сільського господарства і підвищення рівня життя населення.

У рамках першої п’ятирічки передбачалося побудувати 400 нових підприємств і більшість з них було побудовано. Деякі мали досить високий технічний рівень. В результаті Україна вийшла на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії. Досить значними темпами розвивалося і машинобудування. У харчовій промисловості виникли нові галузі — маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Розвивалася і легка промисловість, однак її розвиток значно відставав від важкої, а попит постійно випереджав виробництво товарів широкого вжитку. Але у зв’язку з тим, що з моменту прийняття в план вносилися багаточисельні корективи з метою збільшення його показників, перша п’ятирічка не була виконана.

Додаткова інформація Серед новобудов першої п’ятирічки можна назвати Зуївську і Штерівську електростанції, Дніпрогес (1932 p.) В Донбасі введено в дію 53 нові шахти, а на заводах, які уже діяли в Україні, — 12 доменних і 24 мартенівські печі. Поряд із розширенням існуючих споруджувалися нові гіганти металургії, такі як "Азовсталь", "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". У 1932 p. було побудовано перший в Україні електрометалургійний завод з випуску інструментальної сталі "Дніпроспецсталь". з жовтня 1931 p. почав випускати продукцію новозбудований Харківський тракторний завод (ХТЗ); було побудовано Краматорський машинобудівний завод; були реконструйовані Луганський паровозобудівний завод, машинобудівні заводи в Харкові, Києві. У 1928—1937 pp. було збудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбінатів. У 1932 p. Розпочав виробничу діяльність Херсонський консервний завод. Було збудовано трикотажні фабрики в Одесі, Києві, Харкові. Джерело: Курс економічної історії: Навч. Посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н.Б. Решетняк. – Харків: ТОВ «Прометей-Прес», 2005. – 272 с.

У 1929 році відбулося повернення до карткової системи, що сприяло занепаду приватної торгівлі. До 1930 р. було ліквідовано більшість концесій, скасовані товарні біржі та ярмарки, припинилася діяльність приватних і змішаних акціонерних товариств, товариств взаємного кредиту. До осені 1931 р. була ліквідована і приватна промисловість [2, с. 186]. Таким чином, в цей період впроваджується новий господарський механізм, заснований на високому рівні централізації управління народним господарством.

Перший п’ятирічний план став першим кроком до суцільної колективізації, за яким колективізації підлягало 30% селянських господарств. Але хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 стала поштовхом для прискорення цього процесу. Восени1929 р. було прийнято рішення про прискорені темпи колективізації сільського господарства в Україні. Офіційно колективізація була добровільною справою, але проводилася насильницькими методами, тому що більшість селян не бажали передавати своє майно у суспільну власність. Основною формою об’єднання селян були сільськогосподарські артілі, які пізніше отримали назву «колгоспи». Поряд з колгоспами розвивалися радгоспи (радянські господарства) – сільськогосподарські підприємства, які належали державі.

Цікаво знати Колгоспи були проголошені соціалістичними господарством, ціни на продукцію яких встановлювала держава. Вони також «зверху» отримували план здачі продовольства державі. Заробітна плата колгоспникам нараховувалася у вигляді трудоднів за залишковим принципом, але у зв’язку з тим, що частенько після планової здачі хліба не було чим отоварити зароблені трудодні, то вони працювали фактично задарма. Джерело: Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360с.

Колективізація завершилася у 1937 р., колгоспи України об’єднали 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ. [2,с. 172]

Форсовані темпи суцільної колективізації, здійснюваної адміністративними методами, спричинили дезорганізацію і вповзання аграрного сектора у кризу. Наслідком таких дій став голодомор 1932-1933 рр., від якого в Україні, за різними оцінками, померло від 3,5 до 10 млн. чоловік. [4, с. 365] [3,с. 314]

Друга п’ятирічка (1933 – 1937) також відзначалася наявністю нереальних, економічно необґрунтованих завдань. Основним завданням цієї п’ятирічки було завершення технічної реконструкції народного господарства (яка була розпочата в період першої п’ятирічки): необхідно було створити новітню технічну базу для всіх галузей, освоїти нову техніку і нові виробництва. В другій п'ятирічці почали випускати гусеничні трактори. В1933 р. на Макіївському металургійному заводі було введено в дію перший блюмінг. Кардинально змінилося співвідношення між великою і дрібною промисловістю. Так, питома вага великої промисловості України за валовою продукцією з 68,7 % у 1925-1926 господарському році зросла до 92,5 % у 1938 р., а за чисельністю робітників – відповідно з 43,2 до 80% [6, c. 320-321].

Цікаво знати Вже в роки перших п’ятирічок закладувався структурний дисбаланс у економічному розвитку країни: так, надаючи особливу увагу розвиткові галузей, що виробляли засоби виробництва, майже не зверталася увага на галузі, що займалися виробництвом предметів споживання. Отже добробут людей майже не зростав. Джерело: Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360с.

Третя п’ятирічка була запланована на 1938 – 1942 р.р., але, розпочавшись, по причині війни не була завершена. Основним завданням цієї п’ятирічка було випередження капіталістичних країн в економічному розвитку, зокрема за обсягом виробництва продукції на душу населення.

Слід зазначити, що напередодні Великої вітчизняної війни зростало промислове та сільськогосподарське виробництво. Так якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисловості (в межах території Української РСР 1939 p.) становив 16,2 млрд. крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. — 22,4 млрд. крб. Змінювалася галузева структура промисловості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва (група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 % у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 % загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі — 48,8, чавуну — 64,7 %. Сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зернових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц, картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти 167 ц/га в 1913 р. Роздрібний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Української РСР у 1940 p. порівняно з 1937 p. збільшився на 34,6 % і загальний його обсяг досяг 3202,8 млн. крб. З них на роздрібну торгівлю припадало 2817,2 млн. крб., а на громадське харчування — 385,6 млн. крб. Проте це не відповідало реальним потребам населення. До того ж ринкові фонди в розрахунку на одну людину в 1940 p. навіть зменшилися. Повільно зростали реальні доходи населення: реальна заробітна плата робітників і службовців народного господарства з 1937 по 1940 p. збільшилася лише на 12 %. [4, c. 648].

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період знаходилися в управлінні Польщі, Румунії та Чехословаччини, які свідомо гальмували їх економічний розвиток. Українське населення потерпаючи від національного і соціального гніту, долаючи неймовірні труднощі, організовувало десятки споживчо-закупівельних, фінансово-кредитних, страхових, торгових та інших кооперацій. Для Польщі, Румунії та Чехословаччини західноукраїнські землі були здебільшого сировинним придатком, а ті фабрики і заводи, що будувалися в основному займалися переробкою сільськогосподарської продукції. Слід зазначити, що найбільшого успіху домоглися промислові підприємства, які були тісно пов’язані з коопераціями.

1 вересня 1939 р. західноукраїнські землі опинилися у полум’ї Другої світової війни. Згідно пакту Молотова - Ріббентропа СРСР зайняв західноукраїнські землі. На Західній Україні нова влада почала проводити таку ж саму політику як і на Східній: ліквідацію старої системи управління, націоналізацію підприємств і землі, колективізацію (вже у 1940 р. з’явилися перші колгоспи), індустріалізацію, вкладаючи значні кошти в реконструкцію промисловості. Але закінчити розпочаті дії радянській владі не вдалося.

У червні 1941 року Німеччина напала Радянський Союз. З початком війни українське господарство було переорієнтовано на потреби оборони, почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників, інженерно-технічного персоналу, вчених. Всього з України в інші регіони СРСР було вивезено майже 1 тис. заводів і понад 4 млн. людей. [6, c. 221] Те що не могли евакуювати нищили: промислові підприємства, шахти, залізничні шляхи, телеграфні лінії, худобу, сільськогосподарські знаряддя, врожаї зернових, які не було можливості зібрати, тощо.