8.3. Особливості промислового перевороту у Франції, Німеччині, сша

Промисловий переворот у Франції розпочався пізніше, ніж у Великій Британії (1805—1810 pp.), і був затяжним, триваючи до 70–х рр. ХІХ ст. Причинами запізнення промислового перевороту у цій країні було збереження цехової організації виробництва у промисловості; пізнє (порівняно з Великою Британією) утвердження капіталізму; затяжні наполеонівські війни; слабка вітчизняна інженерна думка; інертність мислення французьких промисловців, які не квапилися впроваджувати нові винаходи у виробництво; малопродуктивне парцелярне сільське господарство; орієнтація промисловості на виробництво предметів розкоші, технологія виготовлення яких важко піддавалася механізації.

У своєму розвитку промисловий переворот у Франції пройшов три етапи: 1805–1810 рр. (перший етап), 1815–1848 рр. (другий етап) та 1848–1849 рр.–кінець 1860–х рр. (третій етап).

Перший етап промислового перевороту у Франції співпав з правлінням Наполеона І, який активно підтримував промисловість і торгівлю. Інтесивному переходу до машинного виробництва на цьому етапі сприяли досягнення вітчизняної інженерної думки, зокрема поява прялки «дженні», мюль-машини, жаккарівського верстату з виробництва візерунчатих тканин, жирарівської льонопрядильної машини. Почало розвиватися шовкоткацьке виробництво. У той же час повільними темпами впроваджувалися у виробництво англійські парові машини: якщо на початку ХІХ ст. у англійській промисловісті працювало понад 5 тис. таких машин, то у французькій — лише 15. Цьому певною мірою сприяла наполеонівська континентальна блокада Англії, внаслідок чого французька промисловість була позбавлена необхідних для інтенсивної механізації англійських машин.

На другому етапі промислового перевороту хід економічного розвитку Франції суттєво прискорився. У ключових галузях французької промисловості набув широкого розмаху перехід до машинної технології. Впродовж 1830–1847 pp. у 4 рази збільшилася чисельність механічних веретен. Текстильні фабрики Франції почали виробляти тканини масового споживання і знаходили для них збут як у самій країні, так і за її межами. Зростання попиту на машини прискорило розвиток французької металургійної та машинобудівної промисловості і використання у технологічних процесах цих галузей кам’яного вугілля, парових молотів та прокатних станків. Варто також зазначити, на цьому етапі у Франції сформувалася фінансова буржуазія, яка мало опікувалася розвитком промисловості і збагачувалася за рахунок лихварства та біржових спекуляцій.

Третій етап промислового перевороту у Франції — це період його завершення. Впродовж 1850–1860–х рр. промислове виробництво французької промисловості збільшилося у рази: виробництво чавуну — у 3,8 рази, заліза — у 3,5 раза, сталі — у 8 разів, видобуток кам’яного та бурого вугілля — у 4 рази, виробництво і споживання бавовни і шовку — у 2 рази.

Цікаво знати

У 60-х рр. ХІХ ст. найбільшим центром шовкового виробництва став Ліон. Тут переробляли близько 2 млн. т шовку-сирцю і виготовляли майже 2/3 усіх шовкових тканин у країні. Половина з них ішла на експорт. Ліон набув статусу великого промислового центру європейського масштабу. Французьке шерстяне виробництво почало становити конкуренцію Великій Британії на європейському ринку.

Джерело: Ковальчук В.М. Історія економіки та економічної думки: Навчальний посібник / В.М. Ковальчук, М.В. Лазарович, М.І. Сарай. — К.: Знання, 2008, с. 134.

Отже, до 70-х рр. ХІХ ст. у французькій економіці відбулося створення самостійної машинобудівної галузі, причому, на відміну від Англії, французький промисловий розвиток мав чіткі ознаки лихварського характеру.

Німеччина довгий час в економічному і політичному відношенні була однією з найвідсталіших країн Європи. Основними причинами цього були збереження цехової організації виробництва у промисловості; наявність середньовічних феодальних пережитків у сільському господарстві; політична роздробленість країни; відсутність розвинутих шляхів сполучення; ізольованість країни від світових торговельних шляхів; відсутність власного флоту. Тому виникнення великого промислового виробництва, пов’язаного з масовим застосуванням машин, виникло лише у другій половині ХІХ ст.

У своєму розвитку промисловий переворот у Німеччині пройшов три етапи: 1810–1850 рр. (перший етап), 1850–1870-ті рр. (другий етап) та 1870–1890 рр. (третій етап).

На першому етапі найбільш активно промисловий переворот відбувався у текстильній промисловості (особливо у бавовняній). Бавовняне виробництво розвивалося переважно у Саксонії і зводилося до переробки готової англійської пряжі. У 1846 р. нараховувалося 313 прядилен і 750 тис. механічних веретен.

Після утворення Митного союзу (1833 р.) інтенсивно почала розвиватися шовкова промисловість. У 1846 р. тільки у Крефельді працювало понад 8 тис. шовкоткацьких станків.

Значні зміни відбулися і у важкій промисловості. З появою парових машин попит на вугілля збільшився. Видобуток вугілля у 1824–1843 рр. збільшився з 1,2 млн. до 3,1 млн.т, а загальна численість шахтарів впродовж 1800–1848 рр. збільшилася майже у 4 рази.

З 1825 р. у Німеччині почали використовувати пудлінгування. Винахід Бессемера і Томаса дав змогу використовувати для виробництва металу залізні руди з високим вмістом фосфору, причому руда йшла на виплавку металу, а із відходів доменного процесу (шлаків) виготовляли міндобрива у вигляді фосфорного борошна.

Важливу роль у прискоренні промислового перевороту у Німеччині відіграло будівництво залізничних доріг. Перша залізнична дорога у Німеччині була побудована ще у 1825 р., з’єднавши Нюрнберг з Фюртом. У 1848 р. довжина залізничної мережі досягла 2,5 тис. км і в цьому відношенні Німеччина поступалася лише Великій Британії і Франції. Залізничне будівництво ліквідувало економічну розрізненість Німеччини, сприяло консолідації її внутрішнього ринку.

Слабким місцем німецької промисловості був недостатній розвиток транспортного машинобудування. І хоча паровозобудівний завод Борзинга виник у Берліні ще у 1833 р., а пізніше (40–ві рр. ХІХ ст.) у Касселі і Хемніце, їх продукція залишалася незначною.

Вирішальне значення для промислового розвитку Німеччини мав період двох наступних десятиліть (другий етап промислового перевороту). Цьому сприяла революція 1848 р., яка хоча остаточно й не ліквідувала феодальних пережитків, однак створила сприятливі політичні умови для капіталістичного розвитку.

Впродовж 60-х рр. ХІХ ст. різко збільшилася загальна потужність парових двигунів. У цьому зв’язку прискореними темпами почали розвиватися важка промисловість, зокрема військово-промисловий комплекс, в якому провідну роль відігравали заводи Круппа. Велике значення надавалося будівництву залізниць, яке набуло загальнонаціонального характеру.