5.2. Антична система господарства у Стародавньої Греції та її еволюція: крито-мікенський, гомерівський, архаїчний, класичний періоди

Давньогрецька цивілізація виникла на островах Егейського моря в кінці III - на початку II тис. до н.е.. Торговельні шляхи з’єднували Грецію з Європою, Азією та Африкою і це сприяло також взаємодії різних культур. Важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів торговельні шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава по грецьки - поліс), у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Основою сільського господарства було землеробство, вирощували злакові, виноград і маслии -«середземноморську тріаду». Жваво розвивалося ремесло, торгівля.

В еволюції господарства Стародавньої Греції розрізняють чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX – XII ст. до н.е.), гомерівський (XI - IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.), класичний ( V-IV ст. до н.е.).

У крито-мікенський період основою економічного розвитку Стародавньої Греції було палацове господарство. Палаци виникли у різних частинах о. Крит у III-II ст. до н.е.. Вони були адміністративними та релігійними центрами, головною житницею, та майстернею держави, центром торгівлі. Земля належала палацам, була приватною та общинною. Частина населення, яка займалася землеробством, виконувала натуральні повинності (селяни здавали зерно, худобу, вино тощо) на користь палацу. Надлишки продукції йшли на продаж. По всьому острову були прокладені шляхи.

У XVI - першій половині XV ст. до н.е. грецька держава досягла свого розквіту. Однак у середині XV ст. до н.е. потужний землетрус зруйнував критську цивілізацію.

У XV-XIII ст. до н.е. у Стародавньої Греції важливу роль відігравали Мікени. Держави сформувалися також у Фівах, Афінах, Пілосі та інших містах. Розвивалось сільське господарство та ремесло. Основними центрами господарчого розвитку були палаци, яки мали великі ремісничі майстерні –ергастерії. Основна частина населення -селяни та ремісники. Рабів було небагато, їх праця використовувалась у палацах.

Наприкінці XII ст. до н.е. крито-мікенська цивілізація припинила своє існування.

У гомерівський період господарство мало натуральний характер. Багатством вважалася худоба – це був капітал (capitus (лат.) – голова худоби). Стародавня Греція у цей період являла собою об’єднання великих полісів-общин.

У Х - IX ст. до н.е. почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. Розвивалось господарство невеликої патріархальної родини. Рабство у цей період не отримало широкого розповсюдження.

Важливим центром розвитку економічного та соціального життя став поліс. Його населення – це селяни-землероби та скотарі. У ХI - IX ст. до н.е. общини Стародавньої Греції були відокремлені. Зовнішні зв’язки вони не підтримували, ще не було різкої диференціації суспільства.

К кінцю гомерівського періоду Стародавня Греція являла собою невеликі поліси-общини, які об’єднували селян-землеробів.

У архаїчному періоді здійснилися значні зміни, що привело до формування нової економічної системи. Підвищилась продуктивність сільського господарства, тому що селяни почали вирощувати виноград і маслини. Господарства селян були дрібні, існували також великі фільварки аристократів, ці землі здавалися в оренду. Прогрес у землеробстві привів у VIII — VI ст. до н. е. до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

У VIII-VI ст. до н.е. здійснилась Велика Грецька колонізація - побудова колоній (поселень) за межами терріторії Давньої Греції. Її причинами були:

- нестача землі внаслідок збільшення населення та концентрації земельних ділянок у землевласників;

- пошук джерел сировини та ринків збуту продукції землеробства та ремесла, потреба в металах, намагання контролювати торговельні шляхи;

- політичні причини пошуку щасливого життя.

Розрізняють три напрями колонізації: західний (Сицилія і Італія - отримав назву Велика Греція); північно-східний – на узбережжі Чорного моря та південний і південно-східний. Колонізація дозволила пригасити соціальні конфлікти у суспільстві і розвивати ремесло та торгівлю, поширити еллінську культуру.

Розвивалося ремесло у металургії, мателообробки та кораблебудуванні, гончарство, будівництво житла, ткацтво. У Стародавній Греції виплавляли залізо та інші метали. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Важливе значення мала торгівля, грецькі вироби із кераміки були знайдени у Центральній та Західній Європі. Утверджувався товарно-грошовий обмін. З’явилися гроші (зливки, бруски і на межі VII-VI ст. до н.е. - монети). Зародилося лихварство і боргове рабство, роль якого була незначною. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше. Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, ризьб’яри, маляри, ливарники. Виникли античні поліси – міста-держави. Окремі міста-держави стали спеціалізованими.

У Стародавньої Греції сформувались два види полісів: аграрний та торговельно-ремісничий.

У аграрному полісі більш розвинене було сільське господарство, тоді як торгівля та ремесло, товарно-грошові відносини недостатньо (Спарта, міста Беотії, Фессалії). У торговельно-ремісничому полісі були розвинені ремесла, торгівля, товарно-грошові відносини; у виробництві використовувався труд рабів, існував демократичний лад (Афіни, Корінф, Мілет, Сіракузи). Полісний устрій виник спочатку у Спарті, а пізніше – у Афінах.

Громадяни поліса мали право володіти землею. У Спарті основним власником землі був поліс, а його жителів наділяли ділянками землі у тимчасове користування. Існувало прагнення до повної рівності, зневага до багатства і заборона користуватися золотом та сріблом, вести господарство, займатися ремеслом та торгівлею, суворе виховання. Все це було закріплено у законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Землю обробляли ілоти – уярмлене населення.

У Афінах економіка була більш розвиненою. Закони Драконта

( 621 р. до н.е.) закріпили приватну власність і відміну боргового рабства. Заохочувалась реміснича діяльність. Господарство було багатогалузевим. Розмір приватної власності (земельного прибутку) визначав стан людини у суспільстві. Всі громадяни наділялися рівними правами.

У V-IV ст. до н.е. (класичний період) в торгово-ремісничих полісах переважало рабство класичного типу, використовуваластакож праця ілотів. Це був період панування полісів.

У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, панцирі. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Додаткова інформація У V—IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і лише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному підчас війн, купували на ринках. Привілейованими рабами були учителі, лікарі, купці. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях лише за їжу. їх використовували як слуг. Деякі з них, зокрема ремісникам, торговці, мали сім'ї. Раби були також і державні. Так, у Афінах з них складалася поліція (скіфи), використовували на будівництві храмів портів, доріг. Звільняли рабів дуже рідко. Раби виконували тяжку фізичну роботу, яка для вільних людей вважалась ганьбою; тому спочатку використання рабів у Греції сприяло досягненню високого економічного і культурного рівня. Однак можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні громадяни надавали перевагу заняттям філософією, політикою, фізичними вправами. Джерело: История экономики: Учебник /Под общ. ред. проф. О. Д. Кузнецовой и проф. И. Н. Шапкина. – М.: ИНФРА - М, 2000. – 384 с.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство у Стародавній Греції досягло свого найвищого рівня розвитку. Джерелами рабства були: війскополонені; боргове рабство; внутрішнє відтворення рабів; піратство; самопродаж та продаж у рабство дітей і злочинців.

Економіка розвивалась дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство: землеробство і тваринництво. По всій території Стародавньої Греції зберігалася складна форма оренди землі.

У IV ст. до н. е. греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Деякі пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. Ремеслом займалися у містах. були поширени такі види. як металургія, кераміка, виготовлення ювелірних прикрас, будівництво, скульптура. Розвивалася наука: філософія, політика, математика, фізика, економіка та ін.. Історії відомі такі видатні давньо грецькі вчені як Ксенофонт, Аристотель, Платон. Засновником економіки, етики та логики став давньогрецький вчений Аристотель, вчитель Олександра Македонського, який створив першу школу –лікей.

З VIII ст. до н.е. з часу Великої колонізації у метрополії створювалася продукція для задоволення культурних потреб. Існували великі майстерні - ергастеріі, у яких використовувалась величезна кількість рабів. У дрібних майстернях вироблялась продукція переважно з використанням праці вільних ремісників.

Розвивалася торгівля, її значення зросло у IV ст. до н.е.. Вдосконалювалася грошова система. У VI ст. до н.е. в Греції було два основних монетних стандарту: Егейський (1 талант - 37 кг срібла) і евбейський (1 талант - 26 кг срібла). На основі цих стандартів 136 грецьких полісів випускали власну монету. На ринках для здійснення обміну виникали спеціальні контори меняльщіків - трапезіти (трапези - людина за столом, звідси трапеза) - прообрази банків. Трапезіти не обмінювали монети та давали гроші у кредит. У 594 р. до н.е. у Стародавньої Греції афінський правитель Солон провів реформу грошової системи та ввів єдину евбейську система.

У IV ст. до н.е. здійснилася криза давньогрецького класичного полісу. Це був період економічного підьому після Пелопонесскій війни, у якої Афіни потерпіли пораску. Поліс затримував розвиток товарно-грошових відносин. Формою багатсва стають гроші, земля концентрувалась в руках землевласників. Змінювався характер власності, приватна власність витісняла античну. Зростала чисельність рабів та зменшувалась чисельність вільних громадян у полісах. Посилилась соціальна диференціація у суспільстві.

Наприкінці I ст. до н.е. у давньогрецької цивілізації поліс у формі римського муніціпія став частиною великої держави - Римської імперії. Держави Еллади були підкорени Римом.