1.2. Предмет, метод та завдання економічної історії.

Економічна історія має власний предмет дослідження. Вона вивчає історичний процес еволюції господарства і світової економіки, господарчу діяльність різних країн, розвиток їх продуктивних сил, зміну способів виробництва, починаючи з первісного суспільства і до сучасності.

В науковій літературі розглядається предмет економічної історії у широкому та вузькому смислі слова. У широкому – як економічний розвиток суспільства, особливості та закономірності його змін, їх зв’язки з усіма сторінками суспільного життя. У вузькому смислі – вивчення господарчої діяльності народів різних країн, розвиток їх виробничих сил, зміна способів виробництва і господарчого побуту людей від первісного часу до сучасності.

Господарча діяльність – це діяльність людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Вона реалізується в рамках господарчої системи історичного етапу розвитку суспільства. Основні елементи господарчої системи (типа економіки), які вивчає економічна історія – це терріторіальний, демографічний, духовний елемент, особливості соціально-економічних відносин (відносини власності, насамперед), галузі матеріального виробництва; розвиток внутрішнього та зовнішнього ринків; сфера фінансів, грошового обігу, кредит; підсистема втручання держави державного в економіку.

Економічна історія зародилась у рамках політичної економії. Її виникнення вчені-економісти пов’язують з працею "Трактат про аса" Гільйома Боде (1514р.) та історійко - економічними описами А.Сміта «Дослідження про природу та причини багатства народів»

( 1776 р.). Однак до сер. XIX ст. були опубліковані лише окремі історико - галузеві описи сільского господарства, розвитку ремесла та торгівлі, які сприяли формуванню економічної історії як науки. В середині XIX ст. економічна історія сформувалась як самостійна наука. Її засновниками є такі вчені як А. Тойнбі, Т. Роджерс, Дж. Ешлі (Англія), К. Бюхер, М. Вебер, В.Зомбарт (Німеччина), В.Левитський, М.Ковалевський, Д. Багалій ( Україна), П. Ві¬ноградов, В. Воронцов, І. Кулішер (Россія). Лекційні курси з цієї дисципліни розпоча¬ли читати лише у кінці XIX ст. в вищих навчальних закладах Європи та США, а в Україні - в Харківському університеті ( В.Ф. Левитський).

Цікаво знати У европейських універсітетах на межі ХІХ – ХХ ст. були створени кафедри історії господарства. Виникли спеціальні історійко - економічні періодичні видання. Перший з них – німецький «Квартальник по соціальній і економічній історії» вийшов у 1903 р. У 1913 р. вийшли французьке видання «Огляд соціальної й економічної історії», у 1915 р. – «Історико - економічний щорічник» (Голландія), англійський «Огляд економічної історії» (1927 р.), американський «Журнал економічної і ділової історії» (1927 р.), французький «Щорічник економічної соціальної історії» (1929 р.) і інші. Це найвідоміші журнали, які виходять і у теперешній час. Джерело: Экономическая история зарубежных стран: учеб. пособие: 4-е изд., доп. и перераб./Н.И.Полетаева, В.И.Голубович, Л.Ф.Пашкевич и др.; Под ред. Проф.В.И.Голубовича. – Мн.: Интепроссервис; Экоперспектива, 2003. – 592 с.

У 1960 р. на конгресі в Стокгольмі створена Міжнародна асоціація історіков - економістів. Результатом досліджень стало створення праць по історії господарства в масштабі окремих країн і континентів. Серед них найбільш відома та популярна «Кембріджська економічна історія Європи». Узагальнюючі праці присвячені економічної історії Англії, Франції, Німеччини, Голландії, Данії, СРСР, України і інших країн.

Додаткова інформація: Сучасні підходи до розв’язання проблем економічної науки знаходять прояв у наукових дослідженнях. Зростає інтерес до наукових пошуків з історії еволюції економіки серед відомих економістів світу, їх теоретичні узагальнення отримують незаперечне визнання. У 1993 році Нобелівську премію з економіки було присуджено американським історикам-економістам Р.В. Фогелю та Д.С. Норту, які розглядали економічну історію як нескінченний процес, в якому сьогодення пов’язанє з минулим через безперервність інститутів. Джерело: История экономики: Учебник/Под общ. ред. О.Д.Кузнецовой. И.Н.Шапкина. – 2-е изд., испр. И доп. – М.:ИНФРА-М.2007. – 416 с.

Таким чином, економічна історія – це фундаментальна економічна наука, предметом дослідження якої є економіка у процесі історичного розвитку; конкретні форми становлення, розвитку і функціонування економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн, груп, міжнародної економіки.

Економічна історія досліджує: - господарство первісного суспільства, Стародавнього світу, Середньовіччя та розвиток економічних систем, їх підсистем та елементів на різних етапах еволюції суспільства на прикладі окремих країн, регіонів, світового господарства у поєднанні з соціально-політичними та духовними відносинами;

- історію сфер і галузей народного господарства, економічних процесів та економічних інститутів;

- економічну політику держави на різних етапах історичного розвитку, економічні причини та наслідки соціально-економічних реформ; - історію економіки України у системі світового цивілізаційного процесу, особливості економічного співробітництва з зарубіжними країнами;

- особливості ринкових моделей господарювання та ринкової трансформації економіки зарубіжних країн, їх значення для України;

- історію світогосподарських зв’язків і міжнародних економічних відносин.

Між предметом та научним методом економічної історії існують глибокі взаємозв’язки. Системність предмету потребує також системність методу. Метод (лат. – шлях до чогось) - способ пізнання дійсності. До структури методу економічної історії відносять методичні принципи класичної та сучасної філософії, методичні положення загальної економічної теорії; загальнонаучні методи, специфічні методи, тобто методи самої економічної історії.

У історіко-економічних дослідженнях застосовують традиційні і новітні методи. До структури методу (способу дослідження) економічної історії відносять традиційні методи пізнання:

- історичний (історико - генетичний) – послідовний аналіз фактів і процесів еволюції об’єктів дослідження;

- системно-структурний – вивчення цілого та його частин як взаємопов’язаної системи;

- історико - порівняльний – порівняння об’єктів історико -економічного дослідження у часі та просторі;

- історико - типологічний – виявлення однотипних властивостей та ознак у різних явищах і подіях економічного життя;

- порівняльно-статистичний – отримання, обробка, відбір і аналіз історіко-статистичної інформації;

- статистичний – застосовується для одержання, обробки, добору й аналізу історійко - статистичної інформації, забезпечує об’єктивність історичних та економічних досліджень.

- математичний – складання системи числових характеристик досліджуваних об’єктів;

- монографічно-дедуктивний – встановлення загальних закономірностей через вивчення окремих економічних структур;

Новітні методи - це :

- кількісні - застосовуються для вивчення закономірностей, тенденцій, факторів історичного та економічного розвитку, типологічної класифікації явищ і процесів, аналізу внутрісистемних и межсистемних взаємозв’язків. Кількісні методи ефективні для вивчення джерел, що містять як кількісно виражену, так і емпирічну інформацію. Перевага кількісних методів – об’єктивність і можливість одержання принципово нової в порівнянні з іншими методами дослідження інформації.

- соціологічних дослідів і соціальної психології;

- спеціальні історичні методи дослідження: хронологічний, синхронний, дихронний (метод періодизації), історичне моделювання.

Задачи курса економічної історії як учбової дисципліни виходять з функцій науки.

Завдання вивчення курсу – це:

- усвоєння історійко - економічних знань;

- вміння осмислювати позитивний господарчий досвід та попередження повторення негативного;

- накопичення навичків використання історіко - економічної інформації про соціально-економічні процеси. Ця дисципліна вивчає минуле, однак націлена на майбутнє.