Додаткова інформація

К. Ясперс вважав, що людське суспільство має єдине походження та єдиний шлях розвитку. «Осьовий час» - це історійко-філософська категорія, яку він використовує як засіб осмислення єдності історії. На I етапі розвитку історії, у період доісторії, людина лише стає людиною, у неї з’являється мова, вона починає виготовляти засоби праці та використовувати вогонь. Початок історії людства пов’язується з появою іригаційних споруд, писемності, виникненням народів, які освідомлювали свою єдність, мали загальну мову, загальну культуру та загальні міфи, а пізніше – створювали світові імперії. В осьовий час здійснилось відкриття того, що пізніше отримало назву розум та особистість.

К.Ясперс, на відміну від Г.Гегеля, який вважав, що ось світової історії - народження Христа, пов’язував цю ось з 500 р. до н.е. У цей рік здійснився найбільш різкий поворот у історії та з’явилась така людина, тип якої зберігся і досі. «Осьовий час» має як часові, так і просторові межі.

Джерело: Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991, с.32-50

Сучасній науково-технічній епосі притаманні такі ж процеси, як і у прометеїв вік, тільки їх рівень більш високий. Нова епоха виникнення великих культур давності є основою для другого осьового часу.

На Давньому Сході для цивілізації людства були притаманні: розвиток землеробства, тваринництва, ремесла, виникли перші форми обміну продуктами між общинами. Все це привело до соціальної диференціації суспільства, до виникнення держави у Давньому Єгипті, Персії, Індії, Китаї, Межиріччі.

Історія давньої цивілізації – це період з сер. IV тис. до н.е. до сер. V в. до н.е.. Перші східні цивілізації виникли у IV – III тис. до н.е. у Месопотамії (Дворіччі), Єгипті, а у Індії та Китаї у III - II тис. до н.е.. Держави виникли вздовж великих річок. Ці цивілізації отримали назву річних.

У цей період у Межиріччі, Китаї, Індії існувало багато невеликих держав та міст, які між собою вели боротьбу за існування. Це був також період розквіту, зрісту могутності та багатства. Майже одночасно виникають могутні імперії в Кітаї (Цінь Ші-Хуанді), в Індії (дінастія Маур’я).

Світова історія набуває у осьовий час структуру та єдність. Лише у цей час існував універсальний паралелізм культур, а не співпадання деяких явищ. У цей час виникли великі культури давності - Єгипта, Месопотамії, Індії та Китаю (от 5 тис. до 3 тис. до н.е.). Початок культури Китаю та Індії має відношення до III тис. до н.е. Загальною рисою є висока організація та розвиток техніки. У Єгипті, Дворіччі, у Кітаї та Індії виникають цивілізації з централізованим управлінням та високорозвиненою організацією життя.

Цікаво знати

У період осьового часу був подолан міфологізм та здійснилася постанова образу «єдиного Бога», тому К.Ясперс називає осьову епоху «священна історія». Він признає, що це час, коли народилась та закріпилась філософська віра.

Джерело: Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991, С. 32

Однією з найдавніших держав Сходу є Давній Єгипет. В історії його розвитку розрізняють декілька періодів: Ранній, Давній, Середній, Новий та Пізне царство. Найбільш давні пам’ятки цього періоду (22 ст. до н.е.) - «Повчання гераклеопольского царя своєму синові». Особливості географічного положення Давнього Єгипту визначили основу життя стародавніх єгиптян – іригаційне землеробство. Важливу роль в господарчій діяльності Єгипту мали храми та храмове господарство, державна та общинна власність. Рабство було патріархальним, розповсюджувалося аренда.

Межиріччя також було центром давньої цивілізації. В історії Межиріччя існували такі давні держави як Шумери, Аккада, Давній Вавилон.

Для країн східної цивілізації характерним було наявність колективної власності на землю, на рабів, на різні засоби виробництва у формі общинної, державної та храмової. Це пояснювалося необхідністю ведення колективних робіт зі зрошенням земель. Організатором цих робіт була держава. Вона була власником різних споруд, контролювала общинні землі. Селяни платили державі податки, а праця рабів використовувалася в основному в домашніх господарствах. Питома вага рабів у населенні Єгипту у II тис. до н. е. була 2-7%.

Переважання державної форми власності та створення державної системи управління призвели до формування тоталітарної моделі господарювання.

Давні східні держави виникли, таким чином, внаслідок необхідності об’єднання зусиль землеробів-общинників для будівництва та обслуговування зрошувальної системи.

Основними рисами господарства країн східної цивілізації є те, що:

- раби не використовувались у виробництві. У пе­ріод роз­ливу річок, коли припинялись сільськогосподарські роботи, населення держав Стародавнього Сходу вело будів­ництво: у Єгипті – пірамід, у Месопотамії - вежзикуратів та "висячих садів".

- земля була державною або дер­жавно-общинною власністю;

- держава мала форму "східної деспотії", тобто повного безправ´я пгромадян. Тому цей тип суспільства має назву "суспільство східного раб­ства";

- існували общини, які створювали та утримували в належному стані землеробскі ірига­ційнї системи.