3.2. Господарство країн Стародавнього Сходу

Збільшення продуктивності праці і поява додаткового продукту призвели до появи держави, класів, цивілізації.

Історії відомі два основних типи рабовласницьких господарств - східні та античні.

Перші держави, перші осередки цивілізації склалися на територіях зі спекотним кліматом, у долинах річок з родючими ґрунтами Нілу, Тигру та Євфрату, Гангу, в лісових китайських долинах річок. Ці держави прийнято називати державами Стародавнього Сходу, Шумери, Єгипет, Індія, Китай, Вавилон та ін.

Добробут і процвітання цих держав були засновані на розвитку землеробства. Родючі ґрунти дозволяли знімати урожай по кілька разів на рік, а, отже, одержувати значний додатковий продукт. Розвивалося також ремесло, що досягло найвищої майстерності: скляне, текстильне, ювелірне, гончарне та ін. Ремісники обмінювали свою продукцію на продукцію селянської праці, співвідносячи їх вартості. Пізніше в Єгипті, наприклад, була розроблена система, згідно якої вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Але монетної системи ще не було.

Цікаво знати Худоба грала важливу роль в економіці Давнього Єгипту. Перші фараони рахували час свого правління згідно зі здійснюваними переписами худоби протягом кожних двох років. Джерело: Всесвітня історія: Наочний посібник / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк, О.Ф. Трихан. – К.; Х.: Веста, 2004. – 193 с.

Для східних рабовласницьких держав була характерна перевага не приватної, а колективної власності на землю, інші засоби виробництва, а також на рабів у формі общинної, державної та храмової власності. Це пояснювалося необхідністю ведення колективних робіт, пов'язаних із зрошенням земель. Спільно будувалися канали, рилися колодязі, створювалися запаси води. При виконанні робіт використовувалася проста кооперація праці селян-общинників. Держава, організовуючи проведення цих робіт, ставала власником іригаційних споруд. Але земля без штучного зрошення не могла ефективно використовуватися. Тому держава починала контролювати громадські землі і підкоряти собі селян-общинників. Селяни централізовано використовувалися на державних роботах великого масштабу: будівництво пірамід, мавзолеїв, храмів.

Хід робіт контролювався значною армією чиновників, які перебували на службі у держави. Найбільшими земельними власниками ставали храми. Храмові землі оброблялися також селянами у порядку виконання трудової повинності.

Основною продуктивною силою в східних рабовласницьких державах були вільні селяни-общинники і ремісники. Праця рабів не стала переважати над працею вільних виробників. Раби в основному використовувалися як слуги в домашніх господарствах. Форми експлуатації рабів і вільних громадян часто були дуже схожими.

Перевага державної форми власності та створення державної системи управління громадськими роботами привели до формування в цих країнах жорстких тоталітарних моделей господарювання, які підкорювали собі виробництво і розподіл не тільки додаткового, але і необхідного продукту.