Глава 14

РОЗДІЛ III

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

ЗК України відтворив конституційну норму, що суб'єктами права власності на землю є громадяни, юридичні особи і держава (ст. 14 Конституції), а також територіальні громади (статті 142, 143 Конституції).

Якщо ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р. встановлював, що суб'єктами права власності можуть бути громадяни України, то у новому ЗК України застосовується слово «громадянин». І це не випадково. ЗК України вирішив, що суб'єктами права власності на землю можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства. Такий висновок випливає із наступного конституційного положення. У Конституції України вживаються терміни «людина», «кожен», «фізична особа», «громадянин», «громадянин України», «іноземний громадянин», «особа без громадянства». Згідно зі ст. 41 Конституції України суб'єктом права приватної власності виступає «кожний», що означає кожна людина, кожна фізична особа, тобто, громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства, а також створені громадянами юридичні особи. Таким чином, визнання в ЗК України суб'єктами права приватної власності на землю громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства повною мірою узгоджується з Конституцією України, у ст. 14 якої зазначено, що громадяни набувають право власності на землю виключно відповідно до закону.

Юридичні особи, як і громадяни, також визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. Визнання юридичних осіб суб'єктами права приватної власності на землю визначається в тому розумінні, що такими можуть бути лише юридичні особи, що засновані громадянами і недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Територіальні громади сіл, селищ, міст як суб'єкти права комунальної власності на землю реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, до яких згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» належать сільські, селищні, міські ради та їх вико-

242

Стаття 80

н авчі органи. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ» міст представляють районні та обласні ради.

Суб'єктами права державної власності на землю відповідно до ст. 14 Конституції України виступає держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Органом державної законодавчої влади, який від імені Українського народу і держави України здійснює повноваження суб'єкта права державної власності на землю, є Верховна Рада України. Органами державної виконавчої влади, які від імені держави у межах наданої їм Конституцією України компетенції (ст. 116) реалізують право державної власності на землю, є Кабінет Міністрів України, підпорядковані йому міністерства і відомства як центральні органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України надані йому повноваження щодо реалізації права державної власності на землю здійснює у формі розпорядження та управління державними землями і регулювання земельних відносин, які визначені ст. 13 цього Кодексу. Виконавчу владу в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. їх повноваження як суб'єктів права державної власності на землю визначені Конституцією України (ст. 119) і Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (статті 19, 21, 39) від 9 квітня 1999 р.¹ Розпорядчі й управлінські регулюючі повноваження державної адміністрації як суб'єкта права державної власності на землю визначені також цим Кодексом (ст. 17).

До суб'єктів права державної власності на землю належить Рада міністрів АР Крим. її повноваження у цій сфері визначені Конституцією України (статті 136, 138), ст. 38 Конституції АР Крим від 23 грудня 1998 р.² і ЗК України (ст. 16). Слід зауважити, що державні землі на території АР Крим, які належать до єдиного фонду державних земель України, є також суб'єктом права державної власності Кабінету Міністрів країни.

ВВР. _ 1999. — № 20. — Ст. 190. ВВР. _ 1999. — № 5—6. — Ст. 43.

243

«•02-66

РОЗДІЛ III ГлаваН

Стаття 81. Право власності на землю громадян

1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування,міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несіль-ськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарськогопризначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування,міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташованіоб'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийнятіу спадщину іноземними громадянами, а також особами безгромадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Земля — це об'єкт, створений природою у процесі формування планети. Вона не може бути результатом людської праці. Має певну площу, зайняту полями і лісами, водами і горами, її не можна ні збільшити, ні зменшити. За своїми природними властивостями і цільовим призначенням земля поділяється на відповідні, передбачені цим Кодексом категорії. Віднесення земель до однієї з категорій передбачає їх правовий режим, яким відображається порядок, умови і специфіка ви-

244 І

Стаття 81

користання земель за цільовим призначенням і можливість бути об'єктом права приватної, комунальної чи державної власності.

Ці особливості позначаються на структурі суб'єктів права власності, а також на формах, умовах і порядку набуття права власності на земельні ділянки, виходячи з тих площ, що створені природою і в окремих випадках поліпшені працею людини. Отже, земельна ділянка може належати громадянину на праві власності лише на підставі юридичного підтвердження права власності, якщо це мало місце до набуття чинності цього Кодексу. Право власності на землю громадянина може виникнути на підставі цивільно-правової угоди, її безоплатної передачі у власність громадянина внаслідок приватизації тощо. У цілому право власності на землю громадян набувається внаслідок перерозподілу існуючих земель із застосуванням в окремих випадках зміни категорії земель. Громадяни України, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, можуть набувати у власність на підставі договору купівлі-продажу земельні ділянки комунальної та державної власності на конкурентних засадах, крім тих земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, або ж на підставі договору купівлі-продажу з громадянами чи юридичними особами. Покупку земельної ділянки можуть здійснити громадяни, які мають на це право. Окремі громадяни такого права не мають. Наприклад, покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства відповідно до ст. 130 цього Кодексу можуть бути лише громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з п. 13 Перехідних положень цього Кодексу громадяни і юридичні особи на період до 2010 року не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення загальною площею понад 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Громадяни, як і інші суб'єкти права власності на землю, Мають право набувати у власність земельні ділянки на підста-

245

РОЗДІЛ III