
- •Авторський колектив
- •Глава 1. Основні положення
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 розділ і
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2. Повноваження верховної ради україни,
- •Верховної ради автономної республіки крим
- •Та органів місцевого самоврядування
- •В галузі земельних відносин
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3. Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин
- •Глава 4. Склад та цільове призначення земель україни
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5. Землі сільськогосподарського призначення
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 розділ II
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 51
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 розділ II
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6. Землі житлової та громадської забудови
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 розділ II
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8. Землі оздоровчого призначення
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9. Землі рекреаційного призначення
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10. Землі ісгорикокультурного призначення
- •Глава 10
- •Глава 11. Землі лісового фонду
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 12. Землі водного фонду
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12 розділ II
- •Глава 13. Землі промисловості, транспорту,
- •Глава 13
- •Глава 13 розділ II
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13 розділ II
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13 розділ II
- •Глава 13 розділ II
- •Глава 13
- •Глава 14 право власності на землю
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14 розділ III
- •Глава 14 розділ III
- •Глава 14
- •Глава 14
- •1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14 розділ III
- •Глава 14 розділ III
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15 розділ III
- •Глава 15
- •Глава 15 розділ III
- •Глава 15
- •Глава 16. Право земельного сервітуту
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 17. Добюсусідство
- •Глава 17
- •Глава 17 розділ III
- •Глава 17 розділ III
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 18. Обмеження прав на землю
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18 розділ III
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 19. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19 розділ I
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 20. Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод
- •Глава 20 розділ I
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20 розділ I
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 21. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 22. Припинення прав на землю
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 23. Захист прав на землю
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23 розділ
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 24. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25. Вирішення земельних спорів
- •Глава 25 розділ
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 26. Завдання, зміст і порядок охорони земель
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 26
- •Глава 27. Використання техногенно забруднених земель
- •Глава 27
- •Глава 27
- •Глава 27
- •Глава 27
- •Глава 28. Консервація земель
- •Глава 28
- •Глава 29. Встановлення та зміна меж адмішсгрАгавНо-терїггоріальних утворень
- •Глава 29
- •Глава 29
- •Глава 31. Землеустрій
- •Глава 31
- •Глава 31
- •Глава 31
- •Глава 31
- •Глава 31
- •Глава 32. Контроль за використанням та охороною земель
- •Глава 32
- •Глава 32
- •Глава 32
- •Глава 32
- •Глава 33. Моніторинг земель
- •Глава 33
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34
- •Глава 34 розділ II
- •Глава 35 розділ II
- •Глава 35. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони
- •Глава 35
- •Глава 35
- •Глава 36
- •Глава 36. Відшкодування втрат
- •Глава 36
- •Глава 36
- •Глава 36
- •Глава 36
- •Глава 37. Відповідальність за порушення земельного законодавства
- •Глава 37 розділ III
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
Глава 33. Моніторинг земель
Стаття 191. Призначення моніторингу земель
Моніторинг земель — це система спостереження застаном земель з метою своєчасного виявлення змін, їхоцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативнихпроцесів.
У системі моніторингу земель проводиться збирання,оброблення, передавання, збереження та аналіз інформаціїпро стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень
592
Стаття 191
щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.
Моніторинг земель є складовою частиною державноїсистеми моніторингу довкілля.
Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.
Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельнихресурсів, з питань екології та природних ресурсів.
Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Моніторинг природних ресурсів, у тому числі земельних, — це система спостережень за їх станом і динамікою змін. Моніторинг земельного фонду включає в себе ряд послідовних етапів: збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан ґрунтів, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.
Моніторинг земельних ресурсів здійснюється на підставі ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»1, ст. 95 ЗК України, а також Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 і Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 6612.
Даючи визначення моніторингу земель, ЗК України спеціально виділяє в його змісті елемент радіаційного моніторингу: «у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негативних процесів». Такий акцент у визначенні так само, як у структурі відповідної діяльності, пов'язаний зі специфікою українських земель, значна частина яких зазнала радіоактивного впливу внаслідок Чорнобильської катастрофи.
1 ВВР УРСР. — 1991. — № 41. — Ст. 546. Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — № 1. — Ст. 5.
3802-66
593
Глава 33
РОЗДІЛ II
Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.
Залежно від масштабів поширення, охоплення територій розрізняють моніторинг:
глобальний — пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами;
національний — що охоплює всю територію України;
регіональний — на територіях, що характеризуютьсяєдністю фізико-географічних, екологічних та економічнихумов;
локальний — на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарнихструктур ландшафтно-екологічних комплексів.
Залежно від терміну та періодичності проведення спостережень останні поділяються на: базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель); періодичні (через рік і більше); оперативні (фіксують поточні зміни).
Змістом моніторингу земель є здійснення систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін, а також оцінки:
стану використання угідь, полів, ділянок;
процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів (розвиток водної та вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршенняструктури ґрунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичнимиречовинами;
стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних зутворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами,карстовими, кріогенними та іншими явищами;
стану земель населених пунктів, територій, зайнятихнафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив,стоянками автотранспорту, захоронениям токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншимипромисловими об'єктами.
594
Стаття 192
Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства України та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади.
Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється за районами, містами, областями, АР Крим, а також за окремими природними комплексами і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земельних ресурсах і земельній реформі АР Крим.
За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів з метою відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.
Стаття 192. Завдання моніторингу земель
Основним завданням моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.
За результатами оцінки стану земельного фонду складаються прогнози еколого-економічних наслідків деградації земельних ресурсів, що визнані основним завданням моніторингу земель. Прогнози є основою доповідей, рекомендацій та інших документів, які є підставою для прийняття управлінських рішень щодо відвернення чи ліквідації можливої деградації земель.
При цьому прогноз щодо наслідків деградації ґрунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів) здійснює Міністерство аграрної політики України; ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів), лісової рослинності (пошко-
595
РОЗДІЛ II
дження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біо-різноманіття, радіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин) — Державний комітет лісового господарства України; проявів ерозійних та інших екзогенних процесів, просторового забруднення ґрунтів і ландшафтів об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва — Державний комітет України по земельних ресурсах. Ці самі органи (кожен у своїй частині) в межах єдиної системи державного моніторингу довкілля мають надавати інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. На базі прогнозів приймаються рішення у сфері охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Відповідна прогнозна інформація надається цим органам безкоштовно відповідно до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів системи моніторингу та її складових частин.
Г лава 34. ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР
Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру
Державний земельний кадастр — це єдина державнасистема земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення прававласності і права користування земельними ділянками тамістить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику»розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Державний земельний кадастр є основою для веденнякадастрів інших природних ресурсів.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є особливим національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. З метою забезпечення раціонального використання і охорони земель чинний ЗК України покладає на
596
Стаття 193
органи державної влади та місцевого самоврядування обов'язки щодо ведення державного земельного кадастру. Тому в земельному праві державний земельний кадастр розглядається Як одна з функцій державного і самоврядного управління у сфері раціонального використання та охорони земель, а також регулювання земельних відносин. Правова природа державного земельного кадастру полягає в тому, що такий кадастр має здійснюватися лише державою в особі її органів чи органів місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законодавством України. Це означає, що для практики правового регулювання земельних відносин юридичне значення можуть мати лише дані державного земельного кадастру.
Закріплене у нормі цієї статті визначення поняття державного земельного кадастру як єдиної державної системи земельно-кадастрових робіт не зовсім точно відображає суть та основні ознаки земельного кадастру як правового явища і юридичної категорії. Адже будь-яка норма, що міститься у законі чи іншому нормативно-правовому акті, спрямована на регулювання суспільних відносин, що виникають між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта.
З огляду на такий загальнотеоретичний підхід до правового розуміння суті й значення тих чи інших суспільних явищ державний земельний кадастр слід розглядати крізь призму правовідносин, що виникають між відповідними суб'єктами у сфері земельно-кадастрової діяльності, пов'язаної з одержанням, обробкою, збереженням і використанням інформації про природний, господарський і правовий стан землі як об'єкта права власності Українського народу і особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.
У структурі земельно-кадастрових правовідносин важливе значення для нормотворчої і правозастосовчої практики має правильне визначення об'єкта таких правовідносин, оскільки в економічній та юридичній науці з цього питання існують Різні підходи. Зокрема, в науковій літературі висловлюються Думки про те, що об'єктом державного земельного кадастру є земля і земельні ділянки. Однак аналіз змісту чинного ЗК України дозволяє стверджувати, що об'єктом таких правовідносин є документована інформація про природний, еконо-
597
РОЗДІЛ II