Глава 20
РОЗДІЛ I
земельні ділянки відповідної площі та правового режиму. Тому при укладенні таких угод сторони мають чітко визначати місцезнаходження земельної ділянки, її площу, цільове призначення, склад угідь, правовий режим земельної ділянки. У випадках, коли земельні ділянки відчужують фізичні чи юридичні особи, то в договорі після предмета окремим пунктом має бути названий документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, а саме — Державний акт на право власності на землю. Необхідність у цьому зумовлена потребою підтвердити той факт, що особа є дійсним власником і має право відчужувати таку земельну ділянку. Водночас у договорі слід зазначити, що на земельну ділянку немає заборон на її відчуження. До створення єдиної реєстраційної системи землі та нерухомості таку інформацію можуть дати місцеві органи Держкомзему України, які здійснюють реєстрацію прав на земельні ділянки та ведуть державний земельний кадастр. У разі, якщо земельна ділянка має обтяження чи обмеження щодо її використання за цільовим призначенням, у договорі має бути визначений зміст цих обтяжень та обмежень, а також підстави їх установлення (застава, сервітути, оренда). Право на земельну ділянку може бути обмежено законом чи договором шляхом встановлення заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку, заборони передачі в оренду (суборенду), права на переважну купівлю у разі її продажу, умов прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем, умови розпочати і завершити забудову протягом установлених строків тощо. В угодах купівлі-продажу, міни (бартеру) має бути вказана договірна ціна земельної ділянки у національній грошовій одиниці — гривні. У разі, коли стороною виступає іноземна держава чи іноземна юридична особа, договірна ціна може зазначатися в іноземній валюті. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки включає в себе також зобов'язання сторін щодо проведення розрахунків, передачі земельних ділянок від однієї особи до іншої, додержання наявних обмежень і обтяжень щодо предмета угоди, виконання заходів з охорони і раціонального використання земельних ділянок тощо.
4
06
Стаття 133
Стаття 133. Застава земельних ділянок
У заставу можуть передаватися земельні ділянки, якіналежать громадянам та юридичним особам на праві власності.
Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу за згодою всіх співвласників.
Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості).
Заставодержателем земельної ділянки можуть бутилише банки, які відповідають вимогам, установленим законами України.
Порядок застави земельних ділянок визначається законом.
У практиці роботи більшості установ комерційних банків в Україні серед основних способів забезпечення зобов'язань, поряд з гарантією, поручительством, страхуванням, неустойкою, найбільш поширеним і ефективним є застава, якою оформляється майже 80 відсотків кредитних договорів.
Поняття застави та іпотеки, а також основні принципи застави як способу забезпечення зобов'язань, порядок здійснення застави визначені у Цивільному кодексі України, Законі України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. (з наступними змінами і доповненнями), у підзаконних нормативних актах з питань реєстрації застав нерухомого майна та ведення книг запису застав, у методичних рекомендаціях Національного
банку України.
Заставою визнається такий спосіб забезпечення зобов'язань, за якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає з двох підстав — договору чи закону.
Незважаючи на те, що в Україні були прийняті законодавчі й нормативио-правові акти з питань застави, інститут іпотеки як спосіб забезпечення зобов'язань є недосконалим з Причин організаційно-правового та політичного характеру. У Чинному законодавстві відсутні належні правові механізми
407
РОЗДІЛ I