Артеріальний та венний пульс

Пульс є одним із зовнішних проявів серцевої діяль­ності. Артеріальним пульсом називається періодичне ко­ливання стінок артерій, зумовлене надходженням з сер­ця у кровоносне русло систолічного об'єму крові, У цей час відбувається розширення еластичних стінок артері­альних судин, яке у вигляді пульсової хвилі поширюєть­ся по артеріях аж до артеріол, де згасає. Не слід ото­тожнювати швидкість поширення пульсової хвилі (8—9 м/с) з швидкістю течії крові, що рухається значно повіль­ніше. У міру віддалення від серця швидкість пульсової хвилі зменшується. З віком вона збільшується, оскільки судини втрачають еластичність. Дослідження пульсу має діагностичне значення. Він є добрим показником функ­ціональної активності серцево-судинної системи. Резуль­тати дослідження пульсу дозволяють судити про роботу серця та фізіологічний стан кровоносних судин. У сільсь­когосподарських тварин пульс можна досліджувати на всіх артеріях, доступних для пальпації. Але найзручні­ше досліджувати у коней у ділянці судинної вирізки нижньої щелепи, де знаходиться зовнішня підщелепова артерія, у корів — по краю жувального м'яза на ли­цьовій артерії, у дрібних тварин, кіз, овець — на діляниі паху на стегновій артерії. У свиней через наявність ша­ру жиру досліджувати пульс краще на хвостовій артерії.

Пульс досліджують переважно методом пальпації. його іакож можна графічно записати за допомогою прилада — сфігмографа. Крива пульсу називається сфігмо­грамою (рис. 32). Кожний зубець кривої можна розділити

Рис. 32. Крива нормального пульсу:

1 — головна хвиля; 2 — дикротична хвиля

на висхідну частину яка відповідає розширенню стінки артерії, і низхідну відображає звуження артерії. На останній добре видно виступ - дикротичну хвилю, яка виникає внаслідок збіль­шенні тиску крові у момент закриття півмісяцевих клапанів аорти.

При дослідженні пульсу слід враховувати такі його характеристики.1. Частота пульсу. Вона може бути досить великою навіть за нормальних умов. Кількість пульсових хвиль збільшується при фізичних напруженнях, деяких емоційних станах, у жарку погоду та при захворюваннях. Рідкий пульс спостерігається у випадках підвищеного тонусу ядер блукаючих нервів та серцевій недостатності.

2. Ритмічність пульсу. Він буває ритмічний, коли пульсові хвилі йдуть одна за одною, регулярно, з однаковим проміжком часу. Аритмічний пульс спостерігається у ви­падках запалення міокарда та при розладах у провідній системі серця.

3. Напруження пульсу. Розрізняють твердий пульс, коли треба прикласти якусь певну силу, щоб перетиснути артерію до зникнення пульсу, і м'який, при серцевій слабості, коли пульс майже не відчувається.

4. Величина, або форма пульсу, що характеризується висотою підняття стінки артеріальної судини. Пульс мо­же бути високий (стрибучий) і низький.

5. Швидкість пульсу. Пульс буває швидкий і млявий, що залежить від ступеня еластичності судин. При зни­женні еластичності відмічається швидкий пульс.

У дрібних і середніх венах пульсові хвилі відсутні. Вони спостерігаються тільки у порожнистих венах. Коли­вання стінок цих судин — венний пульс виникає внаслі­док закриття їх просвіту під час систоли передсердь. Кров, яка підходить до серця, у цей момент зустрічає перешкоду і зворотна хвиля передається на стінки вен, що й спричиняє їх коливання. У випадку нещільного за­криття тристулкового клапана серця під час скорочення шлуночків кров повертається у праве передсердя і далі в порожнисті вени, розтягуючи їх стінки. Такий підси­лений венний пульс передається на яремні вени і відомий під назвою ундуляції (коливання) яремних вен, яку мож­на спостерігати на віддалі від тварини. Графічне зобра­ження венного пульсу називається флебограмою.Нервова та гуморальна регуляція просвіту кровоносних судин

Кровоносні судини мають дуже важливу власти­вість — звужувати та розширювати свій просвіт, що забез­печує тонку й чітку адаптацію кровопостачання органів і тканин організму залежно від їх активності. Ця власти­вість м'язів, тонус яких, а разом з цим і просвіт судин може змінюватись за рахунок рефлекторних впливів та гумо­ральних факторів.

Нервова регуляція. Кровоносні судини, як і серце, ма­ють подвійну іннервацію. Імпульси з центральної нервової системи до м'язових елементів судин передаються по симпатичних та парасимпатичних нервах. Останні є вазодилататорами, тому що забезпечують послаблення тонусу м'язів і .розширення просвіту судин. Симпатичні нер­ви, навпаки, є вазоконстрикторами, тобто звужують суди­ни, підвищуючи тонус гладеньких м'язів. Так треба розу­міти загальний вплив вегетативної нервової системи на просвіт судин. Але в деяких органах (серце, скелетні м'я­зи) є змішані нерви, а саме симпатичні вазодилататори, подразнення яких викликає розширення кровоносних су­дин. Виняток становлять деякі волокна блукаючого нер­ва, що є вазоконстрикторами щодо судин серця. Це узго­джується з регуляторним впливом симпатичних і пара­симпатичних нервів на роботу серця. Особливість полягає в тому, що симпатичні нерви забезпечують постійний су­динозвужувальний ефект, тим часом як парасимпатичні виявляють свою судинорозширювальну дію у випадках коли орган підвищує свою активність. '

Рис. 33. Судини вуха кроля. На правому перерізаний, сим­патичний нерв і судини різко розширені

Так, перерізування симпа­тичних нервів якогось органа супроводжується значним роз­ширенням судин, а після усу­нення впливу парасимпатич­них нервів просвіт судин не змінюється. Це підтверджуєть­ся дослідом К. Бернарда (1851), який полягає у тому, що на шиї у кроля переріза­ють симпатичний нерв. Як на­слідок, судини вуха з відпо­відного боку значно розширю­ються, вухо червоніє (рис. 33). Коли периферичний кінець цього нерва подразнювати ін­дукційним струмом, то судини знову звужуються, вухо стає нормальним, а далі блідне.

Рецептори, які сприймають. інформацію щодо зміни хіміч­ного складу, тиску та швидкості течії крові, містять­ся у стінках 'кровоносних судин, у серці і особливо важ­ливі — у дузі аорти та каротидних синусах. Вони сигна­лізують до центральної нервової системи про необхід­ність зміни просвіту судин, що й здійснюється по відцент­рових нервах. Нервові клітини., які .сприймають і оброб­ляють інформацію, розміщені у довгастому та спинному мозку, у грудному, поперековому та крижовому відділах. Вони являють, собою судиноруховий центр, що забезпечує також регуляцію тиску крові. Головний судиноруховий центр, відкритий у 1871 р. В. Овсянніковим, розміщений у довгастому мозку і складається з судинорозширюваль­ного і судинозвужувального центрів. Подразнення остан­нього призводить до звуження більшості судин і підвищення тиску крові.

Особливістю цього центру є те, що він перебуває в по­стійному тонусі, а це забезпечує постійний звужувальний вплив на судини. Подразнення судинорозширювального центру викликає розширення просвіту судин і зниження кров'яного тиску через парасимпатичні нерви.

Якщо перерізати спинний мозок нижче довгастого і застосувати штучне дихання, у тварини спостерігається розширення судин і значне зниження тиску крові, внаслі­док усунення впливу вазоконстрикторного центру з боку довгастого мозку. Через деякий час нижчі центри спин­ного мозку беруть на себе регуляцію просвіту судин і тиск крові вирівнюється. Якщо усунути також вплив центрів спинного мозку, то тиск крові після зниження відновить­ся до початкового за рахунок центрів, що розміщені у нервових гангліях біля органів. Отже, існує три поверхи судинорухових центрів. До них слід додати ще й нервові клітини кори півкуль головного мозку, які при виникнен­ні різних емоцій впливають на просвіт судин. Блідість шкіри обличчя у стані страху або почервоніння у стані соромливості є прикладом такого впливу. Ефект розши­рення чи звуження судин шкіри можна перевірити, якщо дію холоду або тепла поєднувати з умовним подразником. Коли рефлекс стане стійким, то застосування лише умов­ного подразника викличе зміну просвіту судин.

Судиноруховий центр довгастого мозку одержує ін­формацію рефлекторними шляхами. Рефлекторний вплив на цей центр здійснюється за рахунок сигналів з різних ділянок тіла. Наприклад, барорецептори дуги аорти або каротидних синусів сприймають підвищення тиску крові. Імпульси, які йдуть від них по нерву — депресору та синокаротидному нерву у судинорозширювальний центр та ядра блукаючих нервів, сповільнюють роботу серця і роз­ширюють просвіт судин. Як наслідок тиск крові знижує­ться до норми. Цей рефлекс називається депресорним. У випадку зниженого тиску крові вказані барорецептори надсилають імпульси у центр стимуляції серцевої діяль­ності та судинозвужувальний центр і тиск крові підвищує­ться до норми — це пресорний рефлекс.

Слід зазначити, що від барорецепторів чутливих зон по відцентрових нервах постійно передаються імпульси, що підвищують тонус ядер блукаючих нервів і послаблюють тонус судинозвужувального центру. Якщо перерізати депресорний та синокаротидний нерви, то у тварини, ви­никає стійка гіпертонія, тиск крові в артеріях підвищує­ться 'в два рази.

Хіміорецептори вказаних рефлексогенних зон подраз­нюються зміною вмісту хімічних речовин у крові. Так, при збільшенні вмісту вуглекислого газу та водневих іонів або зменшенні вмісту кисню знижується тонус ядер блукаючих нервів і стимулюється судинозвужувальний центр. Серце прискорює свою роботу, судини звужують­ся, кровообіг підсилюється, що сприяє видаленню з орга­нізму вуглекислого газу, зменшенню кислотності крові та посиленню постачання тканин киснем. Рефлекси, що здійснюються за участю рецепторів шкіри, забезпечують судинозвужувальний або судинорозширювальний ефект при дії на них тепла та холоду.

Гуморальна регуляція. Вплив гуморальних факторів на просвіт кровоносних судин здійснюється двома шляха­ми, а саме дією їх безпосередньо на гладенькі м'язи су­дин і через судиноруховий центр.

Гормон мозкової частини надниркових залоз — адрена­лін.— може виявляти протилежний ефект щодо зміни просвіту судин залежно від того, як він діє. Діючи безпосе­редньо на судини, цей гормон значно звужує їх просвіт, за винятком коронарних судин і судин мозку, які він розширює. Збільшення його вмісту в крові, яка обтікає довгастий мозок, підвищує тонус ядер блукаючих нервів, що є вазодилататорами. Внаслідок цього судини розши­рюються. Подібно до адреналіну на просвіт судин діє гор­мональна речовина симпатин (медіатор), що синтезуєть­ся на закінченнях симпатичних нервів. Ці гормони разом ³ норадреналіном становлять групу катехоламінів — ре­човин, що мають подібну хімічну будову й фізіологічну дію. їх ще називають симпатоміметичними речовинами. Інший медіатор — ацетилхолін, що синтезується на за­кінченнях парасимпатичних нервів, розширює просвіт судин. Він належить до холінергічних речовин. Цей гормон діє короткочасно, тому що швидко інактивується в орга­нізмі ферментом холінестеразою. Симпатин стійкіший, але теж інактивується ферментом аміноксидазою. Вплив нервів-вазоконстрикторів і вазодилататорів на просвіт судин здійснюється безпосередньо через вказані медіа­тори,

Крім катехоламінів, судинозвужувальний ефект виявляє вазопресин, або антидіуретичний гормон, що синтезується у нейросекреторних клітинах гіпоталамуса і депонується у задній частині гіпофіза. Він звужує в основному капіляри, запобігаючи-кровотечі. При значному збіль­шенні вмісту цього гормона у крові звужуються всі су­дини.

Подібно діє серотонін гормональна речовина, яка синтезується у головному мозку та тромбоцитах. Його судинозвужувальний вплив має місцевий характер. Він та­кож запобігає кровотечам на рівні капілярів.

Гормон ренін що синтезується у нирках, звужує суди­ни, підтримуючи тиск крові, необхідний для діяльності нирок.

Крім ацетилхоліну, судинорозширювальний ефект ви­являють ще кілька речовин. Гістамін має місцеву дію. Він розширює здебільшого капіляри. Це продукт обміну білків, його вміст підвищується в органах, що активно працюють, де він поліпшує кровопостачання.

Калікреїн міститься в підшлунковій залозі та слині, розширює просвіт судин. Брадикінін підшлункової зало­зи та інших органів розширює кровоносні судини.

Просвіт судин збільшують також медулін — гормон нирок, простагландін, що синтезуються в багатьох орга­нах, АТФ, вугільна кислота, підвищена концентрація водневих іонів.