12) Визначення індексу Алговера при різних ступенях крововтрати.

Шоковий індекс Альговера - це відношення частоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску. При цьому індексі оцінюють відносне зменшення ОЦК.

Індекс Альговера (ЧСС/АТ сист.) Об'єм крововтрати, % ОЦК

0,8 і менше 10

0,9-1,2 20

1,3-1,4 30

1,5 і більше 40

близько 0,6-0,5 нормальний ОЦК

Примітка: ЧСС - частота серцевих скорочень; АТ - артеріальний тиск; ОЦК - об'єм циркулюючої крові.

13) Встановлення джерела кровотечі за характером блювотних і калових мас.

За характером блювотних мас можна діагностувати локалізацію джерела кровотечі:

1. Блювання незміненою кров'ю свідчить про значну кровотечу в шлунку (виразка, пухлина, геморагічний гастрит, синдром Меллорі-Вейса);

2. Блювання рідиною типу "кавової гущі" найчастіше зустрічається при виразці ДПК. Чорний колір блювотних мас зумовлений наявністю солянокислого гематину – хімічного продукту, в який перетворюється Hb під впливом соляної кислоти;

3. Блювання “повним ротом” згустками вишневого кольору є характерним для варикозно поширених вен стравоходу або кардіального відділу шлунку.

За характером калових мас можна встановити інтенсивність і приблизну локалізацію джерела кровотечі.

Чорний чи дьогтеподібний стілець є постійною клінічною ознакою кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Чорний колір стільця зумовлений розпадом крові в кишечнику з утворенням сірчаного заліза. Всі хворі з підозрою на шлунково-кишкову кровотечу підлягають пальцевому ректальному дослідженню.

1. Добре оформлений чорний стілець свідчить про помірну кровотечу з шлунку чи ДПК;

2. Дьогтеподібний кількаразовий стілець свідчить про інтенсивну кровотечу верхніх відділів шлунково-кишкового тракту;

3. Темно-вишневий колір стільця – результат швидкого просування крові по кишечнику (профузна масивна кровотеча) або кровотечі з нижніх відділів кишечника;

4. Наявність у калі "малинового желе" з слизом – ознака виразкового коліту.

14) Постановка назогастрального зонду.

Пацієнт займає зручне сидяче або напівлежаче положення. Відміряйте необхідну довжину зонду: відстань між вухом і кінчиком носа (А-В) і від носа до нижньої частини грудини (В-С). Позначте це місце на зонді за допомогою олівця або стрічки. Попросіть пацієнта зробити видих через ніс. Виберіть носовий отвір, через який вам простіше дихати. Занурте кінчик зонду в посудину з водою; це полегшить введення зонду. Нахиліть голову назад і введіть трубку у вибраний вами носовий отвір. Попросіть пацієнта нахилитися вперед, коли відчуєте, що трубка дійшла до горла. Продовжуйте вводити трубку далі. Щоб трубка просувалася вниз, пацієнт має робити ковтальні рухи, начебто п’є воду маленькими ковтками. Необхідно глибоко вдихати, щоб не було блювотного рефлексу. Просувайте трубку обережно, не давите на неї. Просувайте трубку до тих пір, поки відмітка на ній не досягне носа.

Переконайтеся, що зонд введений правильно шляхом аспірації шлункового вмісту.