8.1. Поняття та важливість фінансового програмування для макроекономічної політики

Фінансове програмування являє собою комплекс заходів, спрямованих на досягнення певного рівня розвитку економіки. Як правило, заходи економічної політики, перед­бачені фінансовою програмою, спрямовані на усунення нерівно­ваги між сукупним попитом і пропозицією, яке має місце при незадовільному стані платіжного балансу, високій інфляції, низьких темпах економічного зростання, а в окремих випадках і при зниженні обсягів виробництва.

Термін «фінансова програма» підкреслює важливість заходів кредитно-грошової, фіскальної та валютної політики в процесі управління внутрішнім попитом і коригуванні стану платіжного балансу. Особливий наголос на фінансовому аспекті програм коригування зумовлює припущення щодо існування істотного зв’яз­ку між фінансовими (грошова маса, внутрішній кредит тощо) і нефінансовими змінними (реальний дохід, ціни), а також те, що органи грошово-кредитного регулювання мають змогу контролювати деякі фінансові змінні, впливаючи таким чином на реальну сторону економічного життя. Досвід свідчить, що помилкові кроки у фінансовій сфері бувають головними причинами зовнішнього дисбалансу та інших негативних явищ. Прагматичний підхід також свідчить, що статистичні дані по фінансових змінних виявляються найточнішими, доступнішими та своєчаснішими.

У той самий час фінансові програми відображають також дію інших заходів економічної політики, особливо тих, які спрямовані на збільшення сукупної пропозиції.

За наявності макроекономічних диспропорцій завжди необхідні деякі форми регулювання (коригування), з тим, щоб забезпечити відповідність між потребою в ресурсах та їх наявністю. Особливість фінансових програм полягає в тому, що вони спрямовані на проведення упорядкованого, цілеспрямованого коригування (на відміну від стихійного пристосування до наявної ситуації) шляхом своєчасного вживання заходів економічної політики та забезпечення відповідного обсягу зовнішнього фінансування. Це сприяє зменшенню збитків, пов’язаних зі спадом виробництва і безробіття, протягом періоду коригування і веде до стійкого стану платіжного балансу.

Фінансові програми мають складатися з орієнтацією на майбутнє. Як правило, середньострокові програми розраховані на п’ять років. Програми на наступний рік розробляються ретельно, оскільки в такому разі існує розбіжність у досить обсяговому комплексі заходів економічної політики. До того ж існує вся необхідна інформація. Прогнози на віддаленіший період менш деталізовані і часто концентрують увагу на загальних аспектах зовнішнього коригування. За своїм характером вони відрізняються меншою визначеністю.

8.2. Складові фінансових програм

При розробці фінансових програм необхідно визначити такі компоненти (етапи):

• цілі фінансових програм. Ними можуть бути економічне зростання, зниження інфляції, стійкий платіжний баланс тощо;

• заходи економічної політики. Це — фіскальна політика, грошова-кредитна політика, валютна політика, політика у сфері зовнішньої торгівлі, структурна політика (реформа державного сектору економіки; фінансова реформа; реформи ринку праці; заходи по збільшенню виробничих можливостей тощо);

• інструменти економічної політики:

а) фіскальна політика: податки, поточні видатки, інвестиційні витрати, випуск цінних паперів, поточна заборгованість тощо;

б) кредитно-грошова політика: ставка відсотка, кредит Національного банку, норма резервування, відношення капітал—активи, кредитний контроль, операції на відкритому ринку тощо;

в) зовнішня політика: тарифи, кількісні обмеження (квоти), валютний курс, регулювання експорту, зовнішній борг тощо;

• прогнози (система послідовних, узгоджених елементів програм).

При підготовці фінансових програм слід ураховувати деякі обмеження:

1. цілі мають бути ясно сформульовані і повний пакет заходів економічної політики в плані коригування повинен бути спрямований на досягнення цих цілей;

2. якщо органи державного управління не впевнені в необхідності проведення деяких заходів коригування, фінансова програма не буде успішно здійснена;

3. існує щільний зв’язок між різними фінансовими та економічними змінними, що створює ефект «хвильового розповсюдження» початкового імпульсу. Так, коли один фактор відчуває вплив інших факторів, то цей фактор здійснює вплив на інші змінні. Наприклад, якщо уряд планує субсидіювати визначений сектор економіки, то інші сектори мають оплачувати ці витрати. Якщо споживання зростає швидше, ніж внутрішнє виробництво, це відображається на інфляції або платіжному балансі (або на тому та іншому);

4. заходи економічної політики не обов’язково дають негайний ефект — економіка не може моментально реагувати на прийняті рішення. Наприклад, якщо затверджено новий закон про інвестиції, то реально інвестиції будуть зроблені з деяким лагом, і результати у вигляді збільшення обсягів виробництва можна побачити через певний час;

5. розрахунки мають коригуватися своєчасно і постійно, якщо реальні процеси розвиваються по-іншому, ніж передбачалося програмою. Наприклад, якщо для скорочення дефіциту державного бюджету до необхідного рівня доходи держави мають бути збільшені на 15 %, а насправді вони зростають на 10 %, компенсаційні заходи повинні бути вжиті негайно. У противному разі мета скорочення бюджетного дефіциту не буде досягнута.