Клас вапнякові губки (calcispongia, або calcarea)

Ц е винятково морські невеликих розмірів (до 7 см) поодинокі або колоніальні губки з вапняковим скелетом, що живуть на невеликих глибинах. Тіло поодиноких губок має переважно бочкоподібну, трубчасту або мішкоподібну форми з голчастою поверхнею та віночком довгих спікул навколо оскулума (рис. 79). У дорослих особин спостерігаються всі три типи будови: аскон, сикон, лейкон. Скелет складається з голок вуглекислого кальцію, що можуть бути одно-, три- або чотириосьовими. Голки, як правило, дрібні й вільно лежать у паренхімі, не з'єднуючись одна з одною. Викопні вапнякові губки відомі з силурійського періоду, тобто вони філогенетично молодші від звичайних. Вапнякові губки поділяються на підкласи Саlсіnеа та Calcaronea, які різняться способами ускладнення асконоїдного типу будови до сикону та лейкону.

Клас скляні, або шестипроменеві губки (hyalospongiae, або hexactinellida)

Це винятково морські, переважно глибоководні, досить великі (до 1 м) губки з кремнеземним скелетом, поодинокі, рідше колоніальні. Тіло їх має переважно келихоподібну, трубчасту або мішкоподібну форми. Воно м'яке, досить легко розривається, а у разі значного розвитку скелета – тверде і крихке. Губки бувають сірими, білими, жовтуватими або коричневими. Мезохіл у них майже редукований, а всі живі клітини представлені в основному синцитієм, що утворює дермальну мембрану, стінки джгутикових камер та рухливу сітку тяжів і перегородок, що з'єднують між собою всі частини тіла. Хоаноцитів у скляних губок немає. Вони містять суцільний хоаносинцитій, від якого відходять окремі комірцеві комплекси, що складаються із джгутика та кошика мікроворсинок, який його оточує. Між тяжами та перегородками є численні лакуни (порожнини), в яких циркулює вода. Іригаційна система належить до сиконоїдного типу. Археоцити скляних губок позбавлені амебоїдної активності й не містять травних вакуолей (фагосом), які трапляються в цитоплазмі хоаносинцитію. Міоцитів або будь-я ких скоротливих елементів немає (рис. 80).

Скелет скляних губок складається з різноманітних первинно шестипроменевих (триосьових) голок та їх похідних. Часто деякі промені редукуються, й таким чином виникають п'яти-, чотири-, три- або навіть одноосьові спікули (рис. 81). Спікули мають різну довжину – є великі, або макросклерити (їх розміри вимірюються сотнями мікрометрів, а іноді досягають кількох десятків сантиметрів), і дрібні – мікросклерити (їх розміри коливаються від 10 до 100 мкм). Мікросклерити мають вигляд шестипроменевих зірочок або амфідисків різноманітної форми. Скелет скляних губок диференційований – різні типи спікул мають певне місце в організмі. У більшості сучасних видів спікули з'єднані й утворюють суцільний опорний скелет, однак відомі викопні губки (з кембрію та більш пізніх періодів) із поодинокими спікулами.

С воєрідність скляних губок полягає в синцитіальності їх будови. Однак це, безперечно, вторинне явище, оскільки під час ембріонального розвитку яйце скляних губок повністю дробиться, й індивідуальність окремих клітин на ранніх етапах онтогенезу чітко виражена.

Клас Скляних губок складається з двох підкласів. До підкласу Hexasterophora належать такі відомі види, як кошик Венери (Euplectella aspergillum), що має циліндричне тіло, або мішкоподібне губка Роса (Rossella). Представники підкласу мають шестиосьові мікросклерити. Великі голки цих губок часто з'єднуються між собою й утворюють скелет у вигляді ґрат. У представників другого підкласу Amphidiscophora – мікросклерити мають вигляд амфідисків. Типовий представник підкласу – губка гіалонема (Hyalonema elegans). Вона має келихоподібне або яйцеподібне тіло, що сидить на ніжці з пучка довгих голок, якими губка укорінюється в грунті (рис. 81). Цікаву будову має й гігантський монорафіс (Monoraphis chuni) з дірчастим циліндричним тілом близько метра завдовжки, яке пронизане тонкою голкою, її довжина досягає трьох метрів, товщина 8,5 мм.