Ряд Морські пера (Pennatulacea)

Колонії морських пер нерозгалужені, часто дуже ве­ликі і яскраво забарвлені. Вони складаються з м'ясистого стовбура, утвореного первинним поліпом, на якому роз­ташовані дрібні вторинні Особини (рис. 116). Морські пе­ра не приростають до субстрату. Нижній здутий кінець їх колонії вільно проникає в, м'який грунт і заякорюється в ньому.

Колонія поділяється на два відділи: нижній — стебло та верхній — рахіс, на якому ростуть вторинні поліпи. Цим коралам властивий диморфізм вторинних поліпів. Серед поліпів є годуючі особини — аутозоїди. з щупальцями та сифонозоїди—дуже дрібні поліпи без щупалець, але з добре розвиненими сифоногліфамй. Функція сифонозоїдів полягає в тому, що вони за допомогою биття війок сифо-ногліфів створюють течію води в системі каналів, що з'єднують між собою окремі частини колонії. Це полег­шує транспорт поживних речовин і кисню.

У деяких видів, наприклад з роду Pennatula, вторинні поліпи зливаються основами, утворюючи подібність широ­ких виростів, схожих на листя. Такі колонії нагадують пір'їну птахів, звідси походить і назва ряду.

Скелет представників ряду складається з окремих спі-кул, у деяких видів є осьовий стрижень. Морські пера мають добре розвинену м'язову систему, за рахунок чого колонія вигинається, роздувається або витончує кінцеву частину стебла, закопуючись у'грунт або переповзаючи на інше місце. Для цих тварин характерна також наявність - складної загальноколоніальної нервової системи, яка з'єднує між собою усі відділи колонії.

Окремі види здатні витримувати значне опріснення во­ди, наприклад Virgularia mirabilis, що поширена в північній Атлантиці й трапляється в Чорному морі.

Деякі види морських пер, наприклад, Pennatula phos-phorea, здатні до світіння. Вночі такі колонії 'світяться фіолетовим, жовтуватим або зеленим світлом. У відповідь ма сильне подразнення по всій колонії починають пробіга­ти хвилі світлових сполохів.

Підклас Зоантарії (Zoantharia)

Це поодинокі або колоніальні корали, більшість яких має зовнішній вапняковий (карбонатний) скелет. Відо'мі також безскелетні форми. Кількість щупалець і септ у.га-стральній порожнині, як правило, кратна шести. Щупаль­ця нерозгалужені. Мезоглея тонка.

До цього підкласу належать кілька сучасних рядів, се­ред яких найбільш відомі: Склерактинії, або Мадрепорові корали (Scleractinia, або Madreporaria), Актинії (Actinia-гіа), а також вимерлі форми; найбільш численні у викоп­них рештках представники рядів Табуляти (Tabulata) та Ругози, або Чотирипроменеві корали (Rugosa).

Серед усіх рядів зоантарій особливе значення мають Склерактинії, або мадрепорові корали (Scleractinia), які е основними будівниками коралових рифів завдяки своє­му масивному' вапняковому скелету.

Ряд Актинії (Actiniaria)

Це переважно поодинокі безскелетні поліпи, які нага­дують фантастичні квіти й тому називаються ще морськи­ми анемонами. Вони мають циліндричну форму з добре розвиненим ротовим диском на одному кінці й розшире­ною основою (підошвою) на протилежному (рис. 117). Епідерма підошви виділяє слиз, яким актинії тимчасово прикріплюються до субстрату. Навколо "ротового диска концентричними колами розташовані 16—1000 щупалець. На щупальцях містяться батареї жалких клітин. Рот має

вигляд щілини, глотка сплющена й містить два сйфоно-гліфи, биттям їх війок створюються два токи води: один спрямований всередину гастральної порожнини, другий— із гастральної ^порожнини назовні.

У більшості актиній число септ у гастральній порожни--ні кратне шести, рідше—восьми або дев'яти.

Більшість актиній — хижаки, живляться ракоподібни­ми, молюсками, навіть дрібними рибами, вбиваючи їх жал-. кими капсулами щупалець. Але є й види, які живляться найдрібнішими організмами планктону (бактеріями, водо­ростями, найпростішими), заганяючи їх війками, що міс­тяться на клітинах епідерми щупалець і ротового диска, до травної порожнини.

Р озмножуються актинії нестатевим і статевим способа­ми. Нестатеве розмноження .рідко відбувається шляхом брунькування. Найчастіше це поздовжній поділ. При цьому спочатку розділяється рот, потім ротовий диск і, .нарешті, все тіло актинії. Рідше відбувається поперечний поділ — посередині тіла актинії виростає віночок щупа­лець, потім верхня частина відшнуровується й відділя­ється від нижньої. У верхньої частини відновлюється пі­дошва, а у нижньої — утворюються ротовий диск і глотка.

Крім згаданих способів нестатевого розмноження, є ще один — лацерація, внаслідок якої одразу утворюється , кілька дрібних особин. Від підошви дорослої актинії відо­кремлюється невеличка її ділянка, з якої потім розвива­ються нові актинії. Актинії, як і гідри, здатйі до регене­рації. '

Під час статевого розмноження в стінках сепг визрі­вають статеві клітини, що мають ендотермальне походжен­ня. Актинії, як правило, роздільностатеві, але трапля­ються й гермафродити. Запліднення може відбуватися у воді або в гастральній порожнині материнського організму. Плаваючі личинки — планули—розносяться морськими течіями на значні відстані.

Актинії трапляються в усіх морях і океанах—від Арк­тики до антарктичних вод, але найрізноманітніші вони в тропіках. У Чорному морі мешкає лише два види: Actino-thoe clavata та Actinia equina, останній вид знайдено й у Азовському морі.

Більшість видів мешкає в прибережному мілководді, але є й глибоководні форми, деякі з них живуть на макси­мальних глибинах Світового океану (до 11 км).

Окремі види актиній вступають у мутуалістичні відно­сини з іншими тваринами. Класичний приклад — це спів­існування раків-самітників і актиній Adamsia. Актинія оселяється на черепашці молюска, в якій живе рак-саміт­ник. Така асоціація є корисною для обох видів. Актинія одержує залишки їжі рака-самітника, набуває рухливо­сті, а рак-самітник перебуває під надійним захистом щу­палець- актинії.

Один із середземноморських крабів постійно тримає в клешнях двох актиній для захисту від ворогів і захоплен­ня їжі, яку актинії ловлять своїми щупальцями, а краб відбирає.

Має місце також симбіоз велетенських актиній Stoi-chactis, що живуть на західному узбережжі Австралії, з рибками-амфіприонами, які перебувають серед щупалець актинії, ховаючись від ворогів. У щупальцях виробляється особлива речовина, що гальмує вистрілювання жалких капсул. Ця речовина поступово накопичується в слизі, що вкриває тіло рибОк, тому вони після перших, дуже обереж­них контактів із актинією поступово стають несприйнятли­вими до її отрути. Актинії одержують залишки їжі ри­бок, крім того, риби постійним биттям плавців сприяють поліпшенню газообміну актинії.