Ряд Лептолїди (Leptolida)

Це переважно морські форми, іноді трапляються й пріс­новодні. Найчастіше вони є колоніальними організмами. Колонії мають кущоподібну або деревоподібну форму. Для них характерний різною мірою виражений метагенез. Це найбільш численна група гід­роїдних. У північноєвропей-ських морях (Баренцовому, Білому) найпоширенішими є Obelia geniculata, Tubularia, Coryne. У арктичних та помір­них водах північної півкулі, зокрема в Чорному морі, часто трапляється вид Rathkea octopunctata. В опріснених водах оселяється Bougainvrllia megas — масовий вид, поліпи якого беруть участь у оброс­танні суден і портових споруд. Поширена в морях обох пів­куль Obelia longissima. Жителям Приморського краю, Курильських островів та Японії добре відомі невеличкі медузки (діаметром 25 мм) Gonionemus, дотик щупалець яких викликає у людини відчуття сильного опіку, після чого утруднюється дихання та виникає загальна слаб­кість. Людина, яка перебуває у воді далеко від берега, може потонути (рис. 98).

Ряд Хондрофори (Chondrophora)

Це морські плаваючі, яскраво забарвлені поодинокі поліпи, що живуть на поверхні води тропічних морів, їх тіло сплющене, рот і щупальця спрямовані донизу. На верхньому боці особин утворюється хітиноїдна пластинка, яка виступає з води й є парусом. На нижньому боці утво­рюються гонофори, на яких відбруньковуються медузи (рис. 99).

І снує й інша думка щодо природи цих організмів. Дея­кі вчені вважають, що це — колонія, яка складається з одного великого поліпа та кількох недорозвинених, при­кріплених знизу поліпів. Найбільш відомий представник ряду — парусник (Velella). Парусники живуть у субтро­пічних водах Світового океану. Ці досить великі поліпи (довжина паруса — до 12 см.) можуть збиратися у вели­чезні зграї, що тягнуться на десятки кілометрів.

Ряд Гідрокорали (Stylasterida)

Представники ряду є колоніальні гідроїдні поліпи, зов­нішня оболонка яких (тека) має вигляд добре розвинено­го вапнякового скелета. Медузоїдне покоління в них ре­дуковане, медузи не відриваються від колонії. Гідрокора­ли, зокрема фіолетова дістіхопора (Distichopora violacea), беруть участь у побудові рифів.

Ряд Трахімедузи (Trachilida)

До цього ряду належать винятково морські гідроїди, що мають форму медузи. Поліпів у них немає. По всьому Світовому океану трапляються медузи роду Aglantha (рис. 100). На медузах ряду Leptolida паразитують види роду Cunina.

Ряд Гідри (Hydrida)

Це переважно прісноводні, рідше морські поодинокі поліпи, які не мають медузоїдного покоління. Найпошире­нішою в прісних водах України є Hydra oligactis.

Б ільшість гідроїдів мешкає на невеликих глибинах — від літоралі до 200—250 м. Вони прикріплюються до кам'­янистого грунту, різних підводних предметів, вкриваючи морське дно густими заростями. Гідроїди не бояться при­бою, тому що їх колонії захищені текою, гілки гнучкі й вигинаються під дією хвиль, не ламаючись.

Зарості гідроїдних поліпів разом із бурими водоростя­ми є особливим угрупованням, яке заселяють черви, мо­люски, ракоподібні, голкошкірі, що знаходять тут приту­лок та їжу. Вони оселяються на підводних частинах суден, вкриваючи їх суцільним волохатим шаром. Цим гідроїди завдають значної шкоди судноплавству, знижуючи швид­кість суден. Вони можуть оселятися на різних спорудах і в трубах морського водопроводу, закриваючи його просвіт і перешкоджаючи надходженню води. Гідрокорали разом із справжніми коралами беруть участь в утворенні рифів.

Гідроїди є джерелом біологічно активних речовин — простагландинів, які використовуються в сучасній медици­ні. З гідроїдів Obelia виділено препарат обелін — індикатор фізіологічного стану клітин, що використовується для ранньої діагностики різних захворювань людини.

Гідроїдні медузи, незважаючи на малі розміри, дуже зажерливі. Вони поїдають безліч рачків і тому вважають­ся конкурентами планктоноїдних риб.

У прісних водоймах мешкає лише близько двох десят­ків видів кишковопорожнинних. Усі вони належать до під­класу Hydroidea. Серед них є кілька видів гідр ряду Hydrida. Перший дослідник гідр —французький вчений Трамбле ще в середині XVIII ст. дослідив будову гідри, її по­ведінку, розмноження та регенерацію. Розрізаючи гідру вздовж або впоперек, він спостерігав відновлення цілої тварини з окремих шматочків. Багаторазово оперуючи од­ного з піддослідних поліпів, Трамбле одержав «семиголового» поліпа. Відрізавши всі його «голови», дослідник спостерігав їх відновлення подібно до того, як відростали голови в міфічної потвори —Лернейської гідри.

Гідра—ненажерливий хижак. Вона живиться інфузо­ріями, планктонними ракоподібними, малощетинковими червами, нападає на мальків риб. Гідри—надзвичайно зручний об'єкт для різноманітних досліджень — фізіоло­гічних, біохімічних, генетичних тощо.

Крім гідр, у прісноводних акваріумах трапляється прісноводна медуза краспедакуста (Craspedacusta, ряд Leptotida)—невеличка (діаметр близько 2 см) прозора медуза, по краю якої розташовані широкий парус та близько 100 тонких щупалець. Тривалий час було невідо­мо, як ці медузи потрапляють у акваріуми. Виявилося, що краспедакуста має досить складний і цікавий життєвий цикл. З яйця формується червоподібна личинка, що де­який час повзає по субстрату, прикріплюється до нього та перетворюється на малесенького безщупальцевого поліпа, який нагадує білу краплину на зелених водних рослинах. Поліп може розмножуватися брунькуванням. У разі під­вищення температури на поліпах з'являються медузоїдні бруньки й відокремлюються медузки. Іноді з яєць форму­ються також щупальцеві поліпи, але на них медузоїдне покоління не розвивається (рис. 101). Вважають, що цю медузу занесено до Європи з тропічними рослинами та ак­варіумними рибками.

Серед кишковопорожнинних трапляється дуже мало па­разитів. Відомо кілька видів гідроїдних медуз (ряд Leptolida), які паразитують на інших видах медуз. Але найці­кавішим прикладом паразитизму є Polypodium hydriforme — паразит ікри осетрових риб. Поліпи жи­вуть усередині ікринок, живлячись їх жовтком, ікринки при цьому не розвиваються та втрачають поживні якості.

В одній інкринці утворюється нерозгалужений стовбур — столон – із 20—60 поліпами. Цікаво, що поліпи всередині ікри вивернуті назовні, тобто зверху в них міститься гастродерма, а всередині — епідерма. Це пов'язано з тим, що поживні речовини вони одержують іззовні — з жовтка ікри, що їх оточує. Перед виходом із ікри у воду вони ви­вертаються, й шари їх тіла набувають нормального поло­ження.

У воді розвиваються вільноживучі стадії – столон із поліпами швидко розпадається на фрагменти з кількох особин, а потім – на поодинокі особини, медузоподібні організми з редукованим дзвоном і органами чуття. Вони малорухливі, тримаються біля дна, в них розвиваються го­нади. Шляхи враження риб паразитами остаточно ще не з'ясовані, але відомо, що ембріональний розвиток і форму­вання личинки відбувається вже в організмі риби й триває кілька років. Розвиток паразитичних Стадій P. hydriforme узгоджений із розвитком і розмноженням його хазяїна — осетрової риби.

Систематичне положення P. hydriforme. остаточно не встановлене. Обговорюється необхідність виділення для дього виду нового класу – Polypodiozoa.

Підклас Сифонофори (Siphonophora)

Це виключно морські плаваючі поліморфні колонії, до складу яких входять особини поліпоїдного та медузоїдно­го походження. Розміри колоній становлять від 1 см до 20м.

Колонії сифонофор складаються з головного стовбура, на якому сидять різні за будовою та функціями особини (рис. 103). На верхівці стовбура міститься повітряний пу­хирець, що називається пневматофором. Дно його висте­лене залозистим епітелієм, -що виділяє газ, близький за складом до повітря. На верхньому кінці пневматофора є отвір, оточений м'язом-замикачем. Завдяки заповненому повітрям пневматофору колонія плаває біля поверхні, во­ди, а під час шторму газ із пнев­матофора витискується, й колонія занурюється на більшу глибину.

Під пневматофором містяться плавальні дзвони, або нектофори. Це недорозвинені медузоїдні осо­бини, які не мають щупалець і ро­та. Вони прикріплені ексумбрелою до стовбура. Колонія пересуваєть­ся завдяки їх скороченням.

У нижній частині стовбура міс­тяться інші особини колонії. Серед них розрізняють годуючі поліпи— гастрозоїди, що мають великий рот і одне довге щупальце — арканчик, що відходить від ос­нови гастрозоїда. Часто арканчик галузиться й на його гілках розташовуються численні жалкі клітини. Крім гастрозоїдів, у багатьох сифонофор є інші поліпи — паль-пони та цистозоїди. їх будова набагато простіша—вони не мають рота, їх арканчнки хоча й містять жалкі кліти­ни, однак ніколи не галузяться. Вважають, що цистозої­ди, які мають термінальну пору, виконують видільну функ­цію. Функцію пальпонів остаточно не визначено.

Статеві медузоїди, або гонофори, мають вигляд при­кріплених ексумбрелою медуз або мішків із гонадами й виконують функцію статевого розмноження. На одній ко­лонії є чоловічі та жіночі гонофори. У процесі статевого розмноження з яєць, які формуються в жіночих медузоїдах, виходять личинки планули. Планула перетворюється на личинку складнішої будови, на якій окремі особини ут­ворюються шляхом брунькування.

У найбільш складно побудованих сифонофор частина зазначених особин розташована на стовбурі невеликими групами, що називаються кормідіями. В кожний кормідій обов'язково входять гастрозоїди та гонофори. Кормідії мо­жуть відриватися від основної колонії та деякий час жи­ти самостійно.

Сифонофори поширені в тропічних і субтропічних мо­рях. Це плаваючі (пелагічні) тварини. Більшість із них живе та рухається під безпосереднім впливом не лише водного, а й повіт­ряного середовища. Таких тварин на­зивають плейстонними.

Серед сифонофор найбільш відо­мою є фізалія, або португальський кораблик — дуже гарна сифонофора, яка має великий, до 20 см завдовжки, пневматофор блакитного, фіолетового та пурпурного кольорів; занурені у воду частини колонії мають ультра­маринове забарвлення. Фізалія пере­сувається за допомогою вітру. Верхня частина її пневматофора має гребінь, розташований по діагоналі й s-подібно вигнутий. Якби не було такого гребеня, фізалія перееувалася б під дією вітру по прямій, і її врешті-решт викинуло б на берег. Косий і вигну­тий гребінь змушує фізалію плавати під кутом до вітру й час від часу обер­татися навколо своєї осі проти вітру. Тому вона весь час то наближається до берега, то повільно від нього від­пливає. Яскравим забарвленням і ма­невруванням фізалія нагадує старо­давні португальські кораблі—галіони. Сифонофорами цікавляться не лише біологи, а й ін­женерно-технічні працівники, їх «конструктивні» особли­вості, пристосування до пелагічного способу життя вра­ховують при конструюванні морських дослідницьких при­ладів і апаратів, наприклад автоматичних буйкових стан­цій для прогнозування погоди, Фізалії добре відомі мо­рякам і мешканцям узбережжя тропічних вод. їх щупаль­ця озброєні отруйними жалкими клітинами. Контакт із ними небезпечний для людини, оскільки загрожує сильним опіком і загальним тяжким отруєнням (рис. 104).