2. Політико - правове середовище

С тратегія зовнішньоекономічної діяльності фірм багато в чому визначається політичним станом у країні партнера по бізнесу. Політична стабільність залежить від стійкості політичного режиму, соціально-політичного курсу при приході до влади нових партій. Зміна цих факторів може призвести до появи бар'єрів (ризиків) здійснення підприємницької діяльності закордонними фірмами, погіршенню економічних результатів роботи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Види політичних ризиків

Види країнного ризику:

• втрата власності (у випадку націоналізації), знищення майна;

• втрата на відшкодуванні інвестицій іноземним інвестором у випадку введення обмежень на зовнішньоекономічну діяльність і економічні зв'язки з іноземними партнерами;

• обмеження доступу на ринок;

• введення обов'язкових преференцій, тобто створення підприємств із установленою часткою національного капіталу;

• ризик невиконання зобов'язань з боку партнера з незалежних від нього причин;

• ціновий ризик.

Ризик невідповідності – неможливість швидко і без втрат перебудуватися при змінах у соціально-політичній чи економічній системі.

Валютний ризик – втрати під час змін курсу валют чи встановленні обмежень на конвертацію.

Фінансовий ризик – зміна убік збільшення ставок оподатковування для іноземних підприємств.

Банківський ризик – виникає в результаті нестабільності банку, що обслуговує виконання угод.

Розгляд політико-правового середовища, як правило, пов'язаний з аналізом рівня державного втручання у вирішення економічних проблем.

Зовнішньоторговельна політика – сукупність методів, прийомів і механізмів регулювання обсягу і спрямованості експорту й імпорту, що застосовує держава, з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Розрізняють такі напрямки зовнішньоторговельної політики:

1. Лібералізація – «Вільна торгівля» - відсутність будь-яких бар'єрів і обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах. Розширення простору економічних дій, скорочення кількості і зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

2. Протекціонізм – (від лат –proctio - прикриття) державна політика прикриття внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

3. Неопротекціонізм – сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, що застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту чи замість них.

4. Обґрунтований (селективний) протекціонізм – захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, чи протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.

Автаркія – політико-економічне відділення країни, спрямоване на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе всім необхідним самостійно.

У світовій практиці виділяють такі способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Митне оподатковування:

Тариф (мито) – обов'язковий платіж, установлений державою на товари, що перетинають границі країни (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Класифікація мита

Вивізні (експортні) платежі сплачуються фірмами, що вивозять експортні товари при випуску їх за межі держави.

Транзитні - мита на товар, перевезений транзитом через територію країни.

Увізні – засіб підвищення цін на імпортні товари.

Сезонні мита – вводяться на товари сезонного характеру.

Антидемпінгові – установлюються на товари з ціною більш низкою, ніж діючі в країні.

Специфічні встановлюються в розрахунку на одиницю товару.

Вартісні – вилучається відсоток від вартості продукції.

Змішані - поєднають у собі два вищевказаних способи встановлення.

Митні платежі включають мита, податок з доданої вартості, акцизи, збір за митне оформлення, митне супроводження, збір за збереження на митних складах, збір за видачу ліцензії і за консультування.

2. Нетарифні бар'єри:

   1. Такі, що впливають на ціну:

• субсидії – безоплатна допомога держави підприємствам, що вивозять частину своєї продукції на експорт у виді покриття держвитрат виробництва, збитків від збуту і т.д.;

• митна оцінка вартості товару;

• спеціальний збір (за оформлення документів, консультаційний збір і т.д.).

1. Такі, що впливають на товарні потоки:

• квоти (обмеження кількості імпорту чи експорту);

• ембарго (заборона на увіз чи вивіз певного виду товару);

• добровільне обмеження експорту (постачальнику під тиском держави обмежують увіз товару);

• вільне встановлення стандартів якості санітарних норм і т.д.;

• адміністративне обмеження послуг (право надавати послуги мають тільки внутрішні фірми);

• ліцензування (письмовий дозвіл державних органів на імпорт (експорт) товарів);

• державна монополія зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні операції здійснюються через спеціальні державні служби).

3. Валютне регулювання:

• валюта – платіжний засіб, прийнятий у країні як загальний еквівалент;

• конвертованість валюти, тобто здатність обміну на іноземну валюту;

• валютні обмеження;

• ліцензування – держава фіксує обмінний курс;

• множинні валютні курси – високий валютний курс на операції, які не заохочує держава (імпортовані товари стають дорогими);

• імпортні депозити (потрібно внести депозит для використання іноземної валюти);

• кількісний контроль – не використовується іноземний капітал, а його фінансування здійснюється практично цілком з державного бюджету.