1.4. Види професійної етики

Види професійні етики – це ті специфічні особливості професійної діяльності, які спрямовані безпосередньо на людину в тих або інших умовах її життя й діяльності в суспільстві.

Вивчення видів професійної етики показує різноманіття, різнобічність моральних відносин. Для кожної професії якогось особливого значення набувають ті або інші професійні моральні норми.

Професійні моральні норми – це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.

Основними видами професійної етики є: лікарська етика, етика вченого, юридична етика, педагогічна етика, етика бізнесу, етика актора, художника, підприємця, інженера й т.д.

Кожний вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні вимоги в галузі моралі.

Лікарська етика – сфера етичного знання, предметом якого є дослідження принципів взаємодії лікаря та хворого з метою повернення людині фізичного й психічного здоров’я. Суб’єкти відношення перебувають при цьому у нерівному становищі. Хворий довіряє лікареві своє життя з надією на допомогу. Лікарська етика вимагає задіяння фахових знань та морального сумління з метою надання максимальної допомоги хворому у відновленні здоров’я.

Гуманність є основною й визначальною засадою професійної придатності лікаря. Від його компетентності, людяності ставлення до інших та від гуманності медицини загалом залежить здоров’я та життя людей. Лікар може бути рятівником хворого, а може перетворитися на вбивцю. Рівень розвитку медицини, соціальне становище медиків – об’єктивні показники усвідомлення суспільством цінності людського життя.

Етика вченого передбачає, в першу чергу, такі моральні якості, як наукову сумлінність, особисту чесність, і звичайно ж патріотизм. Американський соціолог Р.Мертон базовими нормами етики вченого назвав універсалізм, колективізм, безкомпромісність, організований скептицизм, а його колега Б.Барбер дрдав ще два: раціоналізм та емоційну нейтральність.

Бурхливий розвиток наукового знання висунув перед вченими низку етичних проблем і вимог їх дотримання. Це, в першу чергу, усвідомлення науковцями себе як певної духовної спільноти, а наукового знання,що складається в спільному творчому пошуку фахівців певної галузі, як цілісного процесу, в середині якого здійснюється поширення й поглиблення меж знаного. Цей процес передбачає творчі дискусії, висунення, паралельно з існуючими, нових гіпотез для розширення меж пошуку об’єктивної істини.

Етичною нормою для вченого є визнання помилковості висунутої ним теорії, що сформувалася на основі неповної кількості фактів. Жоден вчений не може претендувати на володіння абсолютною істиною. Наукове знання, що існує у вигляді істин–гіпотез, може бути уподібнене до біологічних видів у їх еволюційному розвитку: воно народжується, вдосконал.ється й відмирає внаслідок заміни досконалішим знанням.

Наука визначилась як величезна суспільна сила завдяки соціальним наслідкам її застосування. Однак, поряд із гуманістино визначеним застосуванням науки, можливі ситуації використання її досягнення в антигуманних цілях. Суперництво держав, різниця вір і культур є нині вагомим чинником нестабільності на планеті. Поряд з відповідальністю урядів за долю своїх громадян, зростає відповідальність наукових спільнот за наслідки наукових відкриттів. У ХХ ст. питання моральної відповідальності вчених порушували такі визначні науковці як Ф.Жоліо–Кюрі, А.Ейнштейн, Дж.Бернал, Б.Рассел, А.Швейцер та ін.

На вчених як певну інтелектуальну спільноту покладається також особлива відповідальність, зумовлена їх знаннями, технічними можливостями користування науковою інформацією та міжнародними зв’язками.

Поняття “юридична етика” включає ряд видів правничої діяльності , що регулює стосунки особи й суспільства, а саме: етику суддів, слідчих, адвокатів, прокурорів. Особливою сферою дії юридиної етики є судова етика. Юридична етика займається вивченням конкретизованої і такої, що отримала специфічний ухил, моральнісної програми при здійсненні юристами (всіх правоохоронних органів) своєї правничої діяльності. Юридична етика осягає собою увесь спектр правничої діяльності.

Судова етика фіксує застосування етичних норм в конкретній сфері юриспруденції – у судочинстві. Вона зосереджує увагу на питаннях дотримання правосуддя за фактом наявності злочину та підозрюваної в ньому особи (групи осіб). Судова етика вимагає чесності, дотримання законності, відвертості, гуманізму.

Педагогічна етика – відносно самостій­ний розділ етичної науки (профес. етики), яка конкретизує загальнолюдські принципи моралі відповідно до умов профес.–пед. діяльності.

З точки зору філос. науки П. є. вивчає особ­ливості пед. моралі, обґрунтовує її принципи і з'я­совує специфіку реалізації принципів загальної моралі у сфері пед. праці, розкриває її функції, категорії, а також вивчає зміст моральної діяль­ності педагога загалом, охоплюючи моральні взає­мини в пед. середовищі. Л. Архангельський акцен­тував, що профес. етика вчителя визначається як теорія, що поєднує мораль з педагогікою, і подаль­ший розвиток профес. етики передбачає зближен­ня етики з педагогікою.

П. є. охоплює соціально значимі елементи су­спільної моралі, виступає інтегративною характе­ристикою профес. діяльності вчителя, визначає морально–етичні вимоги до нього та відображає ступінь їх трансформації у свідомості й поведінці педагога. П. є. відображає внутрішню культуру, моральні цінності педагога, виступає критерієм особистісного зростання, має узагальнюючий вплив на формування профес. важливих якостей вчителя. П. є. як галузь профес. етики пройшла в своєму розвитку шлях від абстрактного ідеалу вчителя до комплексного інтегративного утворен­ня, базової ідеї функціонування багатьох пед. си­стем, основу яких складають ідеї гуманного став­лення вчителя до учнів, їх психол. підтримки, іні­ціативи, творчості, відповідальності, особистого прикладу поведінки, доброти, співчуття, свободи самовизначення тощо. На основі загальних прин­ципів моралі протягом істор. часу формувались кодекси профес. поведінки вчителя, котрі поряд із загальноморальними правилами увібрали досвід і особливості пед. професії.

Дослідники проблем пед. етики – В. Андрє–єв, Г. Васянович, Е. Гришин, В. Наумчик, Є. Сав ченко, І. Синиця, В. Писаренко, В. Писаренко, В. Чернокозова, І. Чернокозов, Л. Шевченко та ін. – розглядають П. є. у взаємозв'язку із духов­ною культурою педагога як засіб його розвитку та самореалізації, що виявляється у різних ситуа­ціях морального вибору і моральної діяльності в процесі розв'язання пед. завдань.

Змістовою вимогою до поведінки вчителя у його стосунках з учасниками навч.–виховного процесу є дотримання ним норм П. є. Загально­визнаними нормами вважають: любов до дітей, особисту відповідальність за наслідки своїх вчин­ків, повагу до особистості та її прав, сприйняття вихованця таким, яким він є, конфіденційність, доброзичливість, чесність та відкритість, віру в най­краще, справедливість, комунікативність, високий рівень зовнішньої та внутрішньої культури тощо.

Предметом П. є. є пед. умови, закономірнос­ті, принципи виявлення моралі у свідомості, по­ведінці, взаєминах та діяльності педагога; прави­ла розвитку та саморозвитку його профес. культу­ри у різних ситуаціях морального вибору в проце­сі рішення пед. завдань.

Мета П. є. допомогти педагогу зрозуміти та оцінити свої профес.–особистісні надбання та не­доліки, спонукати себе до морального вдоскона­лення, самореалізації на демократичних і гумані­стичних засадах.

Профес. етика педагога має такі особливості: а) об'єкт праці – людина; б) відповідальність за майбутнє людини; в) складність професії у психол. та організаційному аспектах; г) вчитель – завжди моральний приклад для своїх вихованців.

Більшість дослідників виділяють у структурі П. є. такі її складові: зміст (моральна свідомість, моральні взаємини, моральна діяльність); катего­рії (пед. справедливість, профес. честь та гідність, обов'язок, відповідальність, пед. авторитет), прин­ципи (гуманізм, пед. оптимізм, демократизм, по­вага і вимогливість до особистості, довіра, єдність слова та діла), функції (регулятивна – основна, пізнавально–інформ., оціночно–орієнтовна, орга­нізаційно–виховна, мотиваційна, соціокультурна).

В. Писаренко, І. Писаренко до структури ре­гулятивної функції включають такі складові: нор­мативно–установчу, моральної регламентації, мо­ральної субординації і моральної координації. У своїй єдності вони забезпечують регуляцію по­ведінки, взаємин вчителя у всіх сферах профес. діяльності та суспільного життя. У своєму змісті, функціях і методах П. є. є органічною частиною кожної пед. дії. Усі стосунки, що складаються в умовах пед. діяльності, є похідними від рівня сфор–мованості у вчителя його профес. етики. Формою реалізації пед. моралі в діяльності вчителя є пед. такт. Він характеризує почуття міри вчителя у спіл­куванні з дітьми або в ін. сферах профес. діяль­ності.

Військова професійна етика вимагає чіткого виконання службового обов’язку, мужності, дисциплінованості, відданості Батьківщині.