5. Принцип забезпечення правової визначеності.

Поряд із застосуванням принципу ефективного та динамічного тлумачення Європейський суд з прав людини у своїй діяльності керується принципом правової визначеності, який означає послідовний розвиток його практики. Як підкреслив Суд у справі "Cossey v. the United Kingdom", "в інтересах правової визначеності та регулярного розвитку прецедентного права відповідно до Конвенції" він у більшості випадків дотримується правила прецеденту. Це дозволяє Судові забезпечити реалізацію принципу правової рівності всіх перед законом і судом, адже вирішення схожих справ по-різному може призвести до того, що будуть порушені законні очікування тих, хто шукає захисту в правосуддя, а також рівновага та стабільність суспільних правовідносин. Страсбурзький суд змінює свою практику лише тоді, коли цього вимагають потреби забезпечення ефективного захисту прав людини (з огляду на принцип ефективного та динамічного тлумачення конвенційних норм).Таким чином, можна дійти висновку, що з декількох можливих варіантів інтерпретації змісту правової норми для правозастосування Судом обирається той, практична реалізація якого забезпечить найвищий рівень захисту прав та основних свобод людини, у тому числі й шляхом застосування належних механізмів їх поновлення. При цьому з метою забезпечення правової визначеності Страсбурзький суд у більшості випадків тлумачить Конвенцію в контексті своїх попередніх рішень, змінюючи свою практику лише в тих випадках, коли цього вимагає принцип динамічного тлумачення, який дозволяє забезпечити максимально ефективний захист прав людини та основоположних свобод в умовах постійної еволюції європейських стандартів у галузі прав людини.

6. Принцип автономного тлумачення

З огляду на багатоманітність правових систем держав-членів Ради Європи, Страсбурзькому суду нерідко доводиться мати справу з великою кількістю правових понять, що не мають єдиного визначення в різних європейських країнах. Це практично унеможливлює тлумачення деяких термінів Конвенції відповідно до їхнього буквального значення. За цих умов Суд пішов шляхом пошуку "спільного знаменника" у розумінні відповідних понять. Скажімо, те, що в національному праві певної країни визначається як дисциплінарний проступок, у розумінні Суду може кваліфікуватися як "кримінальне обвинувачення". У справі "Engel and others v. the Netherlands" заявниками були Корнеліус Й.М. Енгель, Петер Ван дер Вієл, Герріт Ян Де Віт, Йоханнес С. Дона та Віллем А.С. Шул, котрі проходили в 1970-1971 рр. строкову військову службу у військових силах Нідерландів. За порушення військової дисципліни відповідними командирами на них були накладені різні покарання: направлення до дисциплінарного підрозділу, арешт з "м’яким", "посиленим" і "строгим" режимом утримання. Заявники скаржилися на порушення п. 1 і п. 4 ст. 5, п. 1 ст. 6 та деяких інших статей Конвенції. Враховуючи те, що в статті 6 Конвенції немає згадки про дисциплінарне судочинство, принципове значення в цій справі мало питання про те, чи розповсюджуються гарантії цієї статті на даний випадок.

Таким чином, Європейський суд з прав людини під час розгляду конкретних справ найчастіше дотримується принципу автономного тлумачення конвенційних норм, пояснюючи це потребою враховувати "завдання та цілі Конвенції", що указує на взаємозв’язок і взаємообумовленість принципів автономного та ефективного тлумачення.

На даний момент, у результаті тривалої інтерпретації Судом положень Конвенції була сформована ціла система автономних понять – у його рішеннях можна знайти специфічні визначення таких термінів, як "цивільний" (civil), "кримінальний" (criminal), "обвинувачення" (charge), "особисте життя" (private life), "сімейне життя" (family life), "житло" (home), "кореспонденція" (correspon-dence), "майно" (property), закон (law) тощо. Зрозуміло, що автономне значення цих понять повинно враховуватися і національними органами законодавчої, виконавчої та судової влади під час застосування ними положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.