33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «е» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції

В підпунктах b, d, e та f пункту 1 статті 5 йдеться про позбавлення свободи в  контексті цивільного права. У підпункті b пункту 1 статті 5 визначено дозволені види позбавлення свободи, завданням яких є забезпечити присутність свідка під час розгляду справи у суді, примусове проходження чоловіками тесту на батьківство або здіснення психіатричного огляду. Цей підпункт також допускає позбавлення свободи з тим, щоб забезпечити виконання особою «будь-якого обов’язку, передбаченого законом». На думку Суду, таке зобов’язання повинно мати точно визначений та конкретний характер, а не бути лише загальним зобов’язанням дотримуватись закону (Енгель та інші проти  Нідерландів (1976)  та Лоулесс  проти Ірландії (1961)) або «змінити свою поведінку» (Чюлла проти Італії (1989)). Важливо зазначити, що це положення не має відношення до виконання договірних зобов’язань: у статті 1 Протоколу №4 забороняється «позбавляти волі лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання».

 

У підпункті d пункту 1 статті 5 Високим Договірним Сторонам дозволяється затримувати неповнолітніх з метою «застосування наглядових заходів виховного характеру» або «з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу ». У справі Буамар проти Бельгії (1988) Суд вирішив, що бельгійські органи влади не могли посилатись на «застосування наглядових заходів виховного характеру», виправдовуючи поміщення дитини до ізольованої камери у в’язниці. У справі Нільсен проти Данії (1988) датський хлопчик, неодружені батьки якого розійшлися коли він ще був зовсім маленьким, визнав за краще залишитися  з батьком і прожив кілька років з ним, незважаючи на те, що суд кількома своїми рішеннями віддавав право на опікунство матері. Врешті-решт мати віддала сина до державної психіатричної лікарні. Навіть визнаючи, що стаття 5 Конвенції захищає «кожну особу» і що в підпункті d пункту 1 статті 5 захищаються права неповнолітніх, Суд визнав, що стаття 5 у цій справі неприйнятна, тому що «госпіталізація заявника не була тим позбавленням свободи, яке б відповідало змісту статті 5, а була здійсненням опікунських прав з боку його матері, яка несла відповідальність за свої дії».

У підпункті e пункту 1 статті 5 в окремих випадках дозволяється позбавлення свободи з метою медичного та соціального контролю. В більшості справ, в яких робилось посилання на цю статтю, оскаржувалось примусове утримання в психіатричних лікарнях. У справі Вінтерверп проти Нідерландів (1979) Суд сформулював три критерії, які дозволяють точніше визначити поняття «психічно хворий» в рамках підпункту e пункту 1 статті 5. По-перше, держава має використовувати об’єктивні медичні стандарти при вирішенні питання про те, чи може особа вважатись «психічно хворою». По-друге, характер або ступінь психічної хвороби мають бути достатньо гострими, щоб виправдати примусову госпіталізацію. І по-третє, держава має право утримувати хворого в лікарні лише протягом часу загострення психічного розладу. Останній критерій передбачає, що хворий, який примусово утримується в лікарні через «психічне захворювання», має право на здійснення періодичного огляду: примусове утримання в лікарні не може тривати протягом невизначеного періоду.

Комісія та Суд розглянули відносно небагато справ про порушення підпункту f пункту 1 статті 5, який передбачає затримання у зв’язку з імміграцією, пошуком притулку та екстрадицією. Слід зазначити, що Європейська конвенція з прав людини взагалі не гарантує права на політичний притулок. Але вимога до “законності”, яку викладено у підпункті f пункту 1 статті 5, означає, що Високі Договірні Сторони не можуть довільно здійснювати свої суверенні права в області, що підпадає під юрисдикцію цієї статті (Бозано проти Франції (1986)). Суд визнав порушення цього положення у справі Амююр проти Франції (1996), в якій йдеться про те, що декілька осіб, які шукали притулку, були затримані в зоні міжнародних вильотів французького аеропорту на майже тритижневий строк і не мали при цьому можливості оскаржити своє затримання.