2. Ратифікація

Європейська конвенція про захист прав людини, і основоположних свобод (скорочено - Європейська конвенція з прав людини) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Конвенція була вчинена урядами держав – членів Ради Європи в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами. У Конвенції обумовлено, що обидва тексти є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Конвенція набула чинностi 3 вересня 1953 року після її ратифікації країнами-підписантами та здачi на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Після набрання документом чинності були створені два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59).

Права, які захищаються Конвенцією

• Право на життя (ст. 2)

• Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5)

• Право на справедливий суд (ст. 6)

• Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8)

• Право на шлюб (ст. 12)

• Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)

• Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)

Конвенція забороняє

• Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

• Смертну кару.

• Рабство і примусову працю.

• Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції.

• Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

• Покарання без закону.

Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями) і для нашої держави вона набула чинності 11 вересня того ж року. Тим самим Україна взяла зобов’язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції. Зокрема, цим має займатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи порушила питання про можливе припинення членства України в РЄ через те, що країна не поспішала змінювати своє законодавство у сфері прав людини відповідно до прийнятих нею міжнародних пактів. У жовтні того ж року для вивчення ситуації в Україну приїхали представники РЄ, за результатами їхніх висновків застосування санкцій було відкладено.

Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів РЄ, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Станом на грудень 2011 р. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10. З групи дванадцяти конвенцій про захист прав людини Україна приєдналась лише до 9; з групи п’яти конвенцій щодо запобігання нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню – до 2; з групи конвенцій Європейської соціальної хартії – до жодної з п'яти (підписані – дві); з групи конвенцій з соціальних питань – до жодної з 15-ти; з групи конвенцій щодо охорони здоров’я – до жодної з 18-ти; з групи конвенцій з питань освіти, культури і спорту – до однієї з 14-ти (підписана 1); з групи конвенцій з кримінального права – до 9 з 22-х (підписана 1), з групи конвенцій з загального права та захисту інформації – до двох з 8; з групи конвенцій з біоетики – до жодної з двох.