1 Грець2] «ратоборство, сутичка», [ге-рецьі «тс»; — фонетичний варіант фор­ми герць, утворений, очевидно, під впли­вом слів гра, грець «гравець».— Див. Ще герць.

грець³— див. грати.

гречка (бот.) «Fagopyrum Gaerth.», г. польова «грицики, Capsella bursa pas-toris (L.) Medic», г. дика «щавель, Ru-mex acetosa L.», [грецкйв'є] «поле, де росла гречка» Л, [грецьковка] Л, греча­нище, [гречйсько, гречйще], гречківка, [гречків'я] «тс», гречаник «вид хліба», [гречаниця] «гречана солома», гречанка «тс», гречана «зернина гречки», [гре-чу"х] «комаха Anisoplia fruticosa; пиріг

з гречки; дика гречка» Ж, [гречуха] «гречка» Л, [гречушка] «млинець з греч­ки», [грецький] «гречаний», гречаний «з гречки; (про масть) укритий коричневи­ми крапками», ст. гречка (1558); — р. гречка, греча, гречиха, бр. гречка, п. gryka, hreczka (з укр.), слц. [hrećka] (з укр.), болг. гречиха (з p.); — пов'я­зане з грек, як назва рослини, що по­трапила до східних слов'ян через гре­ків.— Шанский ЭСРЯ І 4, 169; Фасмер— Трубачев І 457; Преобр. І 156—157; Горяев 79; Sławski І 362—363; J Ρ 36/4, 278; Brückner 156, 173; Machek Jm. rostl. 88; Bern. I 359.— Див. ще грек.

ґречний «чемний, ввічливий», греч-ний, [гречий ЖІ «тс», [ґреци] «добре»,* [ґрече, грече] «тс», [негречи] «непристой­но» Пі, ст. гречный «вихований, пристой­ний» (XVIII ст.);—ι слц. [greeny] «тс»; — запозичення з польської мови; п. grzeczny «тс.» утворилося внаслідок злиття виразу k rzeczy «до речі»; калькою п. grzeczny є укр. доречний.— Witkows­ki SOr 19/2, 209; Brückner 162; Sławski І 369.— Див. ще к, річ.

гриб, [грибар] «збирач грибів» Ж, грибниця «частина гриба», [грибовйк] «хвороба коней, пухлина» Я, [грибовис-ко] «місце, де ростуть гриби» Ж, грибо­вище «тс», грибок, [грйбша] «грибниця», [гривастий] «грибоподібний», грибний, [підгрйб] (вид грибів) Нед; — р. гриб «гриб», [гриб, гриба] «губа (частина об­личчя)», бр. грыб, п. grzyb, ч. hrib, слц. hrib, вл. hrib, нл. grib «гриб; пухлина у коней», слн. grîb; — псл. gribb;— етимологія затемнена, єдиної думки щодо походження немає; виводиться від *glibb із зміною г > 1 (Sławski I 373; Moszyńs­ki J Ρ 36, 196), яке порівнюється з укр. глива «гриб на дереві, губка», лит. gléi-ma «слиз», gliëti «мазати, ліпити»; по­в'язувалось із *skripT>, укр. [скрип] «гриб» як позначення тугості (скрипу-чості) грибів (Machek ESJĆ 188), з grebç «гребу» як позначення того, що виростає (вигрібається) з землі (Jakob­son Word 8, 387), злит, greïmas «вершки, сметана, слизистий осад» (Фасмер І 457), griebti «збирати молоко» (про со­ковиту шапинку) (Bruckner 163; Hołub—

592

Грива

Григорій

Кор. 134), з пел. *g'^brbb «горб», норв. когра (когр) «стара кора», ірл. gerbach «зморшка, складка» (Petersson Vgl. si. Wortst. 12; Schuster-Śewc 341—342), з п. grzybieć «робитися старим або кри­вим» (Machek ESJĆ 188); лит. grybas «гриб», лтс. grïbas «неїстівний гриб» за­позичені з слов'янських мов.— Шанский ЭСРЯ 14, 169—170; Фасмер— Трубачев 1457—458; Филин Образ, яз. 208; Мер­кулова Очерки 162—166; Этимология 1964, 93—94; Преобр. І 158; ЭССЯ 7, 126—128; Bern. I 352. .......

грива «довге волосся на шиї і хребті тварин», [гривак] «сизий голуб, Columba palumbus L.», гривань «кінь з довгою гривою; довговолоса людина», [гривач] «тс; дикий голуб», [гриви] «бахрома для обшивання плахт» Я, [грйвйцяЛ «купка трави, не захоплена при косінні; вузька спокійна смуга води між сильними хви­лями Я; грива Ж», [грйвичка] «бордюр на клумбі з дерну», [гривка] «пілка плахти; чорна вівця з білою шиєю ВеНЗн», [гривна] «грива» ВеУг, [грив-нак] «сизий голуб, Columba palumbus L.» Ж, [гривно] «грива» Дз Атл II, [грив-нок] «сизий голуб», [гривняк] (назва ру­синів з-під Перемишля і Ярослава) Ж, гривастий, гриватий, [гривкастий], за­гривок, [загрйвий] «білий з чорною шиєю» (про вівцю) Ж; — р. болг. м. грива, бр. грива, др. грива, п. grzywa, ч. hfiva, слц. hriva, вл. hriwa, нл. griwa, полаб. graven (greiven), схв. грива, слн. griva, стел, грикд; — псл. griva, похідне від того самого іє. *güer- (*gïr-) «проковту­вати; глотка», до якого зводиться й псл. *g'^brdlo, укр. горло; — споріднене з лтс. grïva «гирло ріки», grïvis «висока тра­ва», дінд. grïva «шия, потилиця», ав. grTvâ- «потилиця», перс, gire, гр. δέρη «тс»; зв'язок з псл. grędb, gręda, gora (Moszyński JP 36, 197) малоймовірний.— Шанский ЭСРЯ I 4, 170; Фасмер—Тру­бачев I 458; Преобр. I 158; Горяев 79; Sławski I 374; Brückner 163; Machek ESJĆ 189; Hołub—Кор. 135; Schuster-Śewc 341—342; БЕР І 281; Skok І 620; Bezlaj ESSJ І 177; ЭССЯ 7, 129—130; Bern. І 352—353; Mayrhofer I 353, II 556—557; Mühl.— Endz. I 658; Frisk I

V^і 38 8-539

367; Pokorny 474—476.— Пор. горло, гривня.

[гривни] «сіро-жовтий, сірий в пля­мах, гнідий», [гривко] «гривни пес» ВеНЗн; — очевидно, запозичення з ру­мунської мови; рум. griv «сірий в пля­мах» походить від болг. грив «сірий, сивий», спорідненого з двн. gris «сірий», нвн. grau «тс.» (Младенов 110) або по­в'язаного з нгр. γρίβος «сиво-білий», спорідненим з тими самими германськи­ми формами (БЕР І 280); запозичення могло бути сприйняте в українській мові як фонетичний варіант власного укр. гливий.— DLRM 348; ЭССЯ 7, 130,; Нерознак 208.— Пор. гливий.

гривно — див. гриміти.

гривня «мідна монета в три або дві з половиною копійки; золота і срібна монета», гривна «металева прикраса на шию; [гривня ЖК гривеник, [гривень] «п'ять копійок; п'ятнадцять копійок» Mo, [грймня] «гривня» Mo, [грйвенний\ «трикопієчний», [ремня] «гривня» Нед;— р. гривна «грошова одиниця у вигляді злитка срібла; металева прикраса на шиї», бр. грьїуня, др. гривьна «намисто, каблучка, вага (золота, срібла)», п.„ grzywna «штраф; монета; вага; нашийна прикраса», ч. ст. hrivna «грошова одини­ця», слц. hrivna «одиниця ваги», вл. hriwna «марка», полаб. grêiw(n)è «гріш», болг. гривна «грошова одиниця; брас­лет», м. гривна «браслет, каблучка», схв. гривна «тс», стел, грішим «намисто; браслет»; — псл. grivbna, похідне від griva «шия, потилиця»; — первісне зна­чення «намисто» доповнилось в окремих мовах значенням «грошова одиниця» внаслідок звичаю робити намисто з мо­нет.— Винник 124—126; Шанский ЭСРЯ І 4, 170—171; Фасмер І 458; Преобр. І

158; Sławski І 374—375; Machek ESJĆ 189; Hołub—Kop. 135; Hołub—Lyer 199; Schuster-Śewc 343—344; БЕР І 281; Skok І 620; ЭССЯ 7, 1-30—132; Bern. I 352.— Див. ще грива.

Григорій, Григор, Грйгір, [Гридко Я, Гринашко ЯІ ι Γ ринь, Гринько, Грй-ньо, [Гринчук #], Гриць, Грицай, [Грунь, Рагір, Ригор], ст. Гриць (знев.) «вживана шляхтою назва хліборобів-

593

григотати

гризти

українців» (XVII ст.); — р. Григорий, бр. Рыгор, др. Григории, п. Grzegorz, ч. Rehor, слц. Gregor, болг. Григор, слн. Gregorij, стел. Григории; — за­позичено в східнослов'янські мови че­рез старослов'янську з грецької; гр. Γρηγόριος (Γρηγόρας) утворено від діє­слова γρηγορεΐν «не спати, бути пиль­ним», пов'язаного з εγείρω «буджу», спорідненим з дінд. jä-ga-ra «не сплю», ав. Ja-gära «тс.».—Сл. вл. імен 206; Петровский 91; Frisk I 437—438.

григотати — див. греготіти.

грйди, грйдка—див. гряда².

гридь (іст.) «нижча верхівка княжої дружини», грйдень «охоронець князя» Ж, [грйдня] «приймальна кімната у кня­зівському палаці; казарма; гарнізон Ж; кімната для челяді Я», грйдниця «при­міщення для гриді; приймальна кімната у князівському палаці», [гридняк] «грй­день Ж; гарнізонний солдат Пі», [грид-нячий] Пі, Ж, Ігриднякувати] «бути гридняком» Пі, Ж, [гриднячити] «тс.» Пі, Ж; — Р· (іст.) гридь «нижча кня­зівська дружина», грйдня (гридница) «приміщення для гриді», бр. (іст.) грыдзь, градніца, др. гридь «воїн», гридь-ница, гридьня, п. hrydnia «приміщення для сушіння зерна та інших предметів», болг. грид «князівська дружина», грид­ница «приміщення для варти»; — запо­зичення з давньоскандінавської мови варягів; дісл. griö «служба у когось, право на притулок» зіставляється з гр. χάρις «ласка, прихильність, вдячність, краса» (Falk—Torp I 346), з гот. grips «крок», а також з дінд. grhah «дім» (Го-ряев 79).— Фасмер І 158; Преобр. І 159; Brückner 162; Bern. I 352; Miki. EW 78; Jóhannesson 395.

грижа «хвороба; [журба, туга, тур­бота МСБГ; сум, терзання]», [грижа] «сум, скорбота» Ж, [грйжати] «годува­ти, доглядати» МСБГ, [грйжіти] «тс. МСБГ; здобувати щось із труднощами Ж», [грйжітиси] «журитися, турбува­тися» МСБГ, [грижуватися] «тс.» МСБГ, [згрижа] «турбота, печаль» Ж, [згризи] «тс.» Ж, нагрижник, [розгрижати] «з труднощами здобувати» Нед, [розгрй-жлти] «тс», [розрйжати] «роздобути,

дістати» Me; — р. грыжа «хвороба; [біль, ломота; рана, нарив]», бр. грыжа, др. грыжь «хвороба», п. gryża «тс», болг. м. грижа «турбота», схв. грижа «різь у животі; понос», слн. griża «по­нос», стел, грыжа; — пел. gryża< *gry-zja, похідне від gryzti «гризти»; при­пущення про запозичення з румунської мови (Vincenz 14) малоймовірне; навпа­ки, рум. grijä «турбота, страх» (молд. грйжэ «тс») є запозиченням з болгар­ської мови (DLRM 347; СДЕЛМ 90).— Шанский ЭСРЯ І 4, 186—187; Фасмер І 466; Преобр. І 163; Brückner 160; Мла-денов 110; БЕР І 281—282; Bezlaj ESSJ І 178; ЭССЯ 7, 161 — 162; Bern. I 359; Miki. EW 80.—Див. ще гризти.

[грижник] (бот.) «грижниця, остуд­ник, Негпіагіа glabra L. Ж; родовик лікарський, Sanguisorba officinalis L. Mak; вероніка дібровна, Veronica cha-maedrys L. Мак; зірочник лісовий, Stel­laria holostea L. Мак», [грижень] «сухо­ребрик стиснутий, Sisymbrium stric-tissimum L.» Мак, грижниця «остудник», [грйзник] «грижниця сіра, Негпіагіа іп-сапа Я; перстач гусячий, Potentilla anserina L. Mak», [гряжник] «тс.» Mak; — р. грыжник «грижниця» [та ін.], грыж-ница «грижниця; перстач» [та ін.], [гры-жовник] «грижниця» [та ін.], бр. [грыз-нік] «грижниця»; — похідні утворення від грижа, гризти; назви зумовлені застосуванням цих рослин у народі для лікування різних хвороб; назви грижниці, які відповідають латинській назві цієї рослини (лат. herniaria по­хідне від hernia «грижа»), можуть бути пов'язані з тим, що в деяких місцях на­пар з цієї рослини п'ють при болях піс­ля важкої фізичної праці або підняття великої ваги.—Носаль 97, 167, 203; Лік. росл. 81, 198—200, 224.—Див. ще грижа, гризти.

грижпан — див. гришпан.

гризти, гризтися, [грйза] «сварка; сум, скорбота», [гризанйна] «сварка», [гризалка] «жувальні органи» Ж, ігри-зало] «тс.» Ж, Ігризачка] (бот.) «ріпа, Brassica Rapa; кавун, Cucumis citrullus ВеНЗн», [гризення] «докір» Я, [гризій] «сварлива людина» Я, гризня, гризота «сум, скорбота; сварка», гризотня, гри-

594

гризун

гримгти

зун, [гризучка] «ріпа», [гризюка] «свар­лива людина», [гризь] «ломота; ревма­тизм; пупова грижа», [гризьба] «сум, печаль» Ж, гризь (вигук для позначення гризіння), [гризлйвий] «сварливий» Я, гризотний, гризучий, гризький, відгри­затися «лаятися», [відгризка] «зла лай­лива репліка» Ж, [відгрйзок], [згриз] «сум, печаль», [згрйза, згризота] «тс», [нагризок] «обгризений кусочок» Ж, не­догризок, [недогризя] «недоїдене сіно» ВеЛ, огризатися, [огризі «залишок» Ж, огризок «тс», [огрйза] «сум» Ж, [перегриз-ки] «недоїдене сіно» ВеЛ, [угрйза] «сум, скорбота», [угрйзка] «сварка; скорбота» Ж; — р. грызть, бр. грьисць, др. грызти, п. gnić, ч. hryzti, слц. hryzt', вл. hryzać, нл. gryzaś, болг. гриза, м. гризе, схв. гристи, слн. gristi «гризти; жалити, щи­пати», стел, гркісти; — псл. grysti<gryz-ti; — споріднене з лит. graużti «гризти», лте graûzt «тс», можливо, також з гр. βρΰχω «скрегочу зубами»; іє. *g-rugh-, *güreugh- «скреготати зубами», пов'я­зуване (Kuryłowicz Études indo-euro­péennes 13—14; Преобр. 163; Frisk I 410) з іє. *gl?rau- «молоти, кришити».— Шанский ЭСРЯ І 4, 187; Фасмер І 466; Горяев 82; Sławski І 364; Brückner 160; Hołub—Kop. 134; Schuster-Śewc 354; БЕР І 282; Skok І 619; ЭССЯ 7, 160—161; Bern. I 359; Miki. EW 80; Fraenkel 164— 165; Frisk I 272; Pokorny 485 —486.

[гризуні «мертвонароджена дити­на»; — пов'язане з дієсловом гризти; первісно стосувалося, мабуть, лише мертвонароджених, які помирали від травм («нагризання»); можливе також пов'язання з [грйза] «сум, біль, скорбо­та».— Див. ще гризти.

грильяж «сорт цукерок з підсмажени­ми горіхами»;—р. грильяж, бр. грильяж, п. grylaż, ч. grilâz, griliâz, слц. griliâz;— через російську мову запозичене з фран­цузької; фр. grillage «смаження, випалю­вання (руди, цегли і т. п.)» пов'язане з gril (grille) «решітка для смаження; жаровня», дфр. grille (< graïle, greïle) «тс», що по­ходить від лат. cratîcula «решітка, жаров­ня», пов'язаного з erätis «плетінка», спо­рідненим з гот. haurds «двері», дангл. hyr-del «очеретяний пліт; огорожа», нвн. Hür-

ι/²·38*

de «плетена загорожа», гр. κάρταλ(λ)ος «корзина». — СІС 185; ССРЛЯ 3, 401; Шанский ЭСРЯ 14, 171; Sł. wyr. obcych 261; Hołub—Lyer 183; Dauzat 375.

грим, гример, гримувати; — р.болг. м. грим, бр. грым; — запозичене через посередництво російської мови з фран­цузької; фр. grime «актор, що виконує роль смішного старика», походить від фр. grimer «надавати обличчю певного вигляду за допомогою штучних засобів» або від іт. grimo «зморшкуватий»; р. гримировать виводиться також безпо­середньо від фр. grimer. — СІС 185; Шанский ЭСРЯ І 4, 172; Фасмер ї 458; Gamillscheg 500; Гиряев 80; Unbegaun BSL 50/2, 170; БЕР І 282; Dauzat 375; Bloch 348.

гримак — див. грімак.

гримаса, гримасник, гримасувати; — р. болг. м. гримаса, бр. гримаса, п. gry­mas, ч. слц. вл. grimasa, схв. гримаса, слн. grimasa; — запозичене через по­середництво російської і, можливо, ні­мецької мови (нім. Grimasse) з фран­цузької; фр. grimace «гримаса, зморшка» через посередництво старсіспанської (ісп. ст. grimazo «обличчя з гримасою; маска») запозичене з германських мов (пор. дісл. grimo «страховище, привид», дангл. grima «тс; маска, шолом»).— Шанский ЭСРЯ І 4, 172; Фасмер І 459; Hołub—Lyer 183; Sł. wyr. obcych 261; Kluge—Mitzka 271; Bloch 348; Dauzat 375; Klein 680.

гримати — див. гриміти.

гриміти, [греміти, гремотати, грг-мотіти], гримати «гриміти, кричати; ударяти», грйматися «лаятися», грим­котіти, гримнути «накричати на ко­гось; з шумом упасти», грймнутися «з шумом упасти», гримотати «гуркотіти, гриміти», гримотіти, [грімати] «гри­мати», [грімотати] «тс», [громічати] «гриміти» Я, [громохтіти] «сильно гри­міти» Ж, [грймно] «шлункові гази» Ж, [гривно] «тс.» Ж, [гримотня, гримотня-ва], грім, [грімач] «буркотун» Пі, грім­ниця «блискавка з громом; свічка, яку запалюють під час грому; свято Стрі-тення», громнйця «тс.» Г, Ж, Я, Пі, [грї-мот] «стук» ЛексПол, [грімота] «гри­мотіння» Я, [грімотня], [громівка] «яли-

595

ґрйнда

гриу

на, вражена громом», [громовеняі «слаб­кий грім», громовик «громовержець», громовика «блискавка; електрика», гро­мовиця «гроза; громова стріла; белемніт», гримкий, гримкотливий, гримливий, гри­мотливий, гримучий, [гремучий], грім­кий, грімнйй, громовий, громохкий, від­гримілий, [згримотіти] «сильно вда­рити» Ж, загримати «застукати; затур­кати криками», загрімати «тс»; — р. греметь, бр. грымёць, др. гремЪти, грЪмЪти, п. grzmieć, ч. hrmiti, слц. hrmiet', полаб. gramät, вл. пгітас.нл. grimaś, болг. гръмя, м. грми, схв. грме-ти, слн. grméti, стел, гримати; — пел. grbmëti, grimati; — споріднене з лит. grumëti «гриміти», gramè'ti «падати з грюкотом», лтс. gremì «бурмотіти», прус. grumins «далекий грім», гр. χρεμίζω «зчиняю галас; іржу», двн. grim «лю­тий», gram «тс»; іє. *ghrem-, *ghrom-звуконаслідувального походження.— Шанский ЭСРЯ І 4, 166—167; Фасмер І 455—456, 460; Преобр. І 157, 160; Горяев 79; Sławski І 372—373; Bruck­ner 158, 162; Machek ESJĆ 189; Hołub— Kop . 135; Hołub—Lver 199; Schuster-Śewc 342—343, 350; БЕР І 284, 289; Skok I 623; Bezlaj ESSJ I 178-179; ЭССЯ 7, 163—164; Bern. I 360; Miki. EW 77; Trautmann 97; Топоров II 309— 311; Fraenkel 163; Pokorny 458—459.

[гринда] «поличка; гряділь; шлаг­баум» Ж; — запозичення з румунської мови; рум. grindä «балка», grindéi «час­тина воза; горизонтальна перекладина; частина плуга» походить від болг. ст. гр/Яда «балка, колода», спорідненого з укр. гряда «жердина».— Scheludko 131; Vrabie Romanoslavica 14, 146; СДЕЛМ 91.— Див. ще гряда².

[ґринджа] «сніг з дощем» Ж; — не­ясне; можливо, пов'язане з рум. grindi-иа «град».

ґринджоли (вимовляється ґ) «прості сани; низькі й широкі сани; маленькі дитячі санки», гринджолята «маленькі санки», [дранджоли, дранджолята, Кринджоли Пі] «тс», ст. ґринжола (XVII ст.), ґриніоли, гринчола (XVIII ст.); — р. [крынджолы], п. [grynżoły, gryndże, grenżoły, gręndzioły, hrendżały]

696

«низькі прості сани для соломи» (з укр.); — очевидно, походить від рум. gringioâ-rä, зменшувальної форми від grindä «балка; жердина».— Див. ще ґрйнда.

грип¹, грипозний, грипувати; — р. грипп, бр. грып, п. grypa, ч. chfipka, слц. chripka, вл. gripa, нл. chfipawa, болг. м. грип, схв. грип, грйпа, слн. gripa; — запозичене, очевидно, з фран­цузької мови; фр. grippe «грип» є по­хідним від дієслова gripper «схоплюва­ти», що зводиться як запозичення до франк, grlpan «хапати», спорідненого з нвн. greifen «тс»; менш переконливе виведення фр. grippe від р. хрип (Schuchardt Slavod. 69; Gamillscheg 492; Фасмер І 459).— Шанский ЭСРЯ I 4, 173; Dauzat 375—376; Kluge—Mitzka 271.

грип³ — див. гриф.

[грйпа] «незграбна людина, товста жінка»; — неясне; можливо, результат переосмислення власної назви [Грйпа], зменшувальної форми від Агрипйна, під впливом слова [гергепа] «незграбна людина».

[ґрис] «грубо змелений овес з ячме­нем, посипаний сіллю, для годівлі тва­рин; пшенична крупа Ж; висівки», [грйс] «висівки» Я, [грисяк] «вид хліба», [гриз] «змішана з дертю і половою сіль, яку дають вівцям»; — п. [grys] «гру­бо змелене борошно з пшона; грубий пісок», [gryz] «тс», слц. gris (grisa, griska) «грубе борошно (з манної кру­пи), манна каша», нл. grès «манна кру­па; пісок», [gris] «пісок; грубо змелена пшениця», [grys] «тс», болг. грис «жи­то, змелене на крупу; манна каша», м. гриз «το>, схв. г/зйз«манна крупа»; — запозичено через посередництво поль­ської мови (в українську) з німецької; нвн. Grieß «манна крупа; грубий пісок, гравій» походить від двн. grioç «грубий пісок», спорідненого з псл. gruda, укр. груда.— Шелудько 28; Sławski І 363; Brückner 160; БЕР І 282; Kluge—Mitzka 270.—Див. ще груда.— Пор. Груця.

[ґрит] «довжина пряжі ниток на ткацькому верстаті» Я,; — неясне.

[гриу] «сорт пшениці, Triticum vul­gare» Пі; — запозичення з румунської або молдавської мови; молд. гр'ыу (рум.

гриф

гришпан

grîu) «пшениця» походить від лат. gra­nimi «зерно».—СДЕЛМ 92; Puçcariu 63; DLRM 348.— Див. ще гран.

гриф¹ «фантастична крилата тварина з тулубом лева і головою орла; хижий птах», грифон «тс», [грип] «хижий птах», [грипеня] «пташеня», ст. грыфъ «казковий птах», гриф «тс.» (XVII ст.);— p. гриф, бр. грыф, п. ч. gryf, слц. grif, болг. грифон «довгошерстий лягавий собака», схв. гриф, грифон, слн. grif, grifón; — запозичене через посередниц­тво польської мови з латинської; лат. gryps (gryρ (h)is), «гриф, грифон» похо­дить від гр. γρϋψ «тс», утвореного з γύψ «шуліка» під впливом γρυπός «кри­воносий; скривлений»; форма [грип] за­позичена, очевидно, через посередництво польської мови з середньоверхньоні­мецької, в якій форма grif(e) походить від двн. grïf(o) «хижий птах», що зво­диться до того самого лат. gryp.— СІС 185; Шанский ЭСРЯ І 4, 173; Richhardt 55; SW І 925; Kopal iński 374; Kluge-Mitzka 269; Frisk I 329—330.

гриф² «довга вузька частина струнних інструментів,, уздовж якої натягнуті струни; (заст.) рукоятка шаблі», [грй-пик] «частина скрипки, до якої прив'я­зані струни», ст. грифик зменш, від грифъ «зуб підкови»; — р. болг. гриф, бр. грыф, п. gryf «гриф; ручка; зуб під­кови»;—запозичення з німецької мо­ви; нвн. Griff «схоплювання; ручка, рукоятка, гриф» пов'язане з дієсловом greifen «хапати», двн. grifan, спорідне­ними з дангл. gnpan, гот. greipan, лит. griëbti «тс», лтс gribêt «хотіти».— СІС 185; Шанский ЭСРЯ І 4, 174; Sł. wyr. obcych 261; БЕР І 283; Hüttl-Worth 15; Kluge—Mitzka 269.

гриф³ «печатка, штемпель із зразкем підпису»; — р. гриф, бр. грыф; — за­позичене через посередництво росій­ської мови з французької; фр. griffe «кіготь, захват; печатка, штемпель, фак­симіле» пов'язане з дієсловом griffer «хапати кігтями; дряпати», видозміною дієслова gripper «тс», яке зводиться як запозичення до франк, gnpan «ха­пати», спорідненого з нвн. greifen «тс».— Шанский ЭСРЯ І 4, 174; ССРЛЯ 3, 403; Dauzat 375.— Див. ще гриф².

грифель; — р. грифель, бр. грь'іфель, п. gryfel, ч. rafije, слц. grifel'; — запо­зичення з німецької мови; нвн. Griffel, двн. grif fil < graf через посередництво старофранцузької мови (фр. ст. grafe) запозичене з латинської; лат. graphium «металева паличка для писання на вос­ковій дошці» походить від гр. γραφεΐον «інструмент для писання», пов'язаного з дієсловом γράφω «пишу».— Шанский ЭСРЯ І 4, 174; ССРЛЯ 3, 404—405; Kluge—Mitzka 271.— Див. ще графік.

грицарня — див. глицарня.

[грйцик] (орн.) «степовий дерихвіст, Glareola riordinarmi Fisch.», [гриць] «ве­ликий сірий птах» Л; — очевидно, ре­зультат перенесення власного імені Гри­цик, зменшувальної форми від Григо­рій, переосмисленої як наслідування характерного крику цього птаха; пор. іншу його назву киргик.— Булаховский Мовозн. 1948, 52; Фасмер І 459.

грицики (бот.) «гречка дика, Capsella bursa pastoris; [свербига східна, Bunias orientalis L. Ж; сухоребрик, Sisymbrium pannonicum ЖІ», [грйцик] «вид рослини з їстівним стеблом», [грйцки] «осот сивий, Cirsium incanum Tisch.», [грицьки] «осот польовий, Cirsium arvense (L.) Scop.» Пі; — очевидно, результат видозміни на­зви гречка (дика) «Capsella» через її зближення з власним ім'ям Грйцик, можливо, під впливом форми [грйшка] «гречка», що походить від молд. хрйшкэ «тс»; на інші рослини назва могла бути перенесена за різними ознаками.

грицйло — див. грецйло.

гриць — див. грйцик.

[гричак] (вид гриба) Ж; — очевидно, фонетичний варіант назви гірчак «боро­вик неїстівний, лускач, лисичка не­справжня».— Див. ще гіркий.

[грйшка] «гречка» Пі; — зворотне за­позичення з молдавської мови; молд. хрйшкэ (рум. hn$cä) «тс.» вважається запозиченням з української мови.— СДЕЛМ 474; DLRM 366.—Див. ще гречка.

гришпак — див. дрешпак.

[грйшпані «фарба мідянка; мідна ір­жа» Я, [ґріншпан] «зелений наліт на мідному посуді», [ґрашпан] «синій ка­мінь» Ж, [грижпан] «віл певної масті»,

597

гріб

гріх

ст. гришпанъ «фарба мідянка», ґрьшг-панъ, гришпанъ «тс.» (XVII ст.); — за­позичення з польської мови; п. grynsz-рап «мідна іржа», gryszpan «тс.» похо­дить від нвн. Grünspan «фарба мідянка, оцтово-мідна сіль, або іспанська зелень», яке зводиться до свн. gnienspän (також Spangrün) (букв, «іспанська зелень»), що є калькою слат. viride hispanicum «іспанська зелень».— Шелудько ЗО; Тимч. 648; SW І 926; Brückner 160; Sł. wyr. obcych 262; Kluge—Mitzka 275.

гріб — див. гребти.

[грідушки] «передня частина кепта­ря»; — неясне.

[грізд] «пробка, чіп», [грозд] «тс»; — болг. [грезд] «чіп у бочці», грездей «проб­ка на крані в бочці; втулка; сук на дере­ві»; — очевидно, пов'язане з псл. *grozd-, укр. гроно, болг. грозд (грозде) «гроно»; розвиток значень міг відбуватись так: «гілка» > «сук» > «дерев'яна втулка».— Фасмер І 460; БЕР І 278; Младенов ПІ; ЭССЯ 7, 142.—Див. ще грозно, гроно."

[грімі (бот.) «грижниця гола, Негпіа-ria glabra», [громик] «тс», [громовик] «оносма, Onosma L.; синяк, Echium vulgare L. Mak; синяк червоний, Echium rubrum Jacq. Mak»; — зв'язок назв із прямим значенням слова грім зумовле­ний, очевидно, тим, що рослини почина­ють цвісти в травні, під час перших вес­няних громів.— Нейштадт 457—458.— Див. ще гриміти.— Пор. громашик.

[грімак] «шматок льоду для ковзання з гори», [громак] «тс; зліплений з коро­в'яку і заморожений таз для катання Пі», [гримак] «тс. Пі; шматок заліза для ковзання Ж»; — очевидно, результати семантичної і фонетичної (під впливом грім, гриміти) видозміни слова [гро­мак] «баский кінь», що пов'язується з тат. аргамак «скаковий кінь».— Б і 106.— Див. ще громак¹.

[грімізьончик] «ремез, болотяна си­ниця, Remiz pendulinus» Л; — резуль­тат видозміни форми ремез (пор. форму ремезьок «тс»), зближеної з словами гри­міти, грім.— Див. ще ремез.

грінка¹ «підсмажена скибочка хлі­ба; [невеликий шматок хліба, сиру, ка-

вуна; виграш (у виразі грінку убити, спіймати)]», [гріня] «підсмажена ски­бочка хліба» Бі, [грінчйти] «підсмажу­вати (хліб)»; — р. гренок, бр. грэнка, п. grzanka, слц. hrianka;—псл. *grënbkb, *grënbka, похідне від greti «гріти, жа­рити»; з української мови запозичено в молдавську (хрйнкэ) і румунську (hrin-cä).— Москаленко УІЛ 47; Шанский ЭСРЯ І 4, 167; Фасмер І 456; Преобр. І 164; ЭССЯ 7, 118; СДЕЛМ 474; DLRM 366.— Див. ще горіти, гріти.

грінка² — див. гроно.

[грісвицяі «проміжна смуга між дво­ма рядами насаджень на бахчі»; — не зовсім ясне; можливо, пов'язане з болг. гресчица «нерозоране місце на полі», яке в такому разі навряд чи може бути зведене до греж(д) «видовжений горб» (БЕР І 278).

гріти, грілка, вигріви «час, коли гріє сонце», [вйгрівки] «вигрівання (заго­ряння) на сонці» Ж. [загріток] «теплота», [зогріток] «притулок», зігрівальний, зогрівальний, нагрів, нагрівальник, на­грівник, нагрівальний, нагрівний, недо­грів, огрівний, огрійливий, обігрів, обі­грівач, огрівнйк, обігрівальний, обігрів-нйй, пригрів «місце, освітлене сонцем; [місце, що обігрівають]», [пригрівка, при-грівнйк, розгрів Нед], розігрів, [угрівок] «місце, де гріє сонце», [угр'їва] «тс»; — р. греть, бр. грэць, др. грЪти, п. grzać, ч. hrâti, слц. hriat', вл. hreć, нл. grès, болг. грея, м. грее, схв. zpèjamu, слн. gréti, стел, гр^ти; —псл. greti, пов'я­зане з goreti «горіти»; — ту саму звукову форму кореня мають споріднені слова лтс gremens «печія, згага», алб. ngroh «грію».— Шанский ЭСРЯ І 4, 168; Фас­мер І 456; Sławski І 365; Bruckner 160; Machek ESJĆ 187; Hołub—Kop. 134; Schuster-Śewc 340—341; БЕР І 279— 280;ЭССЯ7, 116—117; Bern. I351;Mikl. EW 78; Trautmann 79; Persson Beitr. 129, 668; Pokorny 493—495.—Див. ще горіти¹.

гріх, [грішйтель], грішник, гріхов­ний, грішний, [грішничий] Ж, [гріхува-тися] «усвідомлювати провину» Ж, грі­шити, безгрішшя, [взгріх] «пропущене при оранці місце» Ж, [загрєх, згрех, зо-

598

гріш

гроготати

гриех, зріх, ізгрех, узгрех, узрйх] «тс.» Л, огріх «погрішність, помилка; пропу­щене при оранці місце», погріх, погріш-ка, [погрішник], погрішність, прогріх «промах, помилка», [розгрішенє] «від­пущення гріхів» Ж, Пі; — р. грех, бр. грэх, др. грЬхъ, п. grzech, ч. hfich, слц. hriech, вл. hrëch, нл. grëch, полаб. grech, болг. грях, м. грев, схв. грех, grïjeh, слн. gréh, стел. rpfe^fK; — пел. grëx-ь; — етимологія непрозора; най­більш імовірне пов'язання з лит. grai-źus «крутий, викривлений», лтс. grèizs «кривий» (Endzelin BB 27, 190; Ильин­ский ИОРЯС 20/3, 69; Sławski І 368; Fraenkei KZ 70, 138; Skok I 617) або з гріти у розумінні «пекти (про сумління)» (Фасмер І 456—457; БЕР І 290); мало-переконливі спроби зіставлення з лит. griëti «знімати пінку, збирати вершки» (Bern. I 350—351; Brückner 161—162), з дінд. bhrésati «хитається, спотикається» (Charpentier AfSlPh 37, 46—48), з гр. χρέος (χρεΐο-, χρέωα) «борг, вина» (Пре-обр. І 164; Petr ВВ 21, 214; Schrader Reallexikon II 597), з лит. rìkti «поми­лятися» (Machek ESJĆ 188—189).—Шан­ский ЭСРЯ 14, 168; Schuster-Śewc 341; Bezlaj ESSJ І 174; ЭССЯ 7, 114—116.

гріш (заст.) «півкопійки; гроші», [гро-шаччя] «гроші», грошва «тс.», [грошево] «купа грошей» Ж, грошенята, грошина «монета», [грошиство] «багато грошей» Ж, гроші, [грошник] «багач» ЕЗб 4, [ґрош(ч)йтяр] «маклер» ЕЗб ЗО, Ігрошшя] «гроші», грошевий, грошовий, грошови­тий «багатий», безгрішшя, безгрошев'я, безгрошів'я, безгрішний, безгрошовий, ст. грошъ (XIV ст.); — p. бр. болг. м. грош, п. grosz «гріш, гроші», ч. слц. gros, вл. нл. kros, схв. грош, слн. gros; — запозичене (можливо, через посередниц­тво польської мови) з старочеської або давньоверхньонімецької; — ч. ст. gros (грошова одиниця), як і двн. grosch(e), походить від слат. grossus (denarius) букв, «товстий» (динар), спорідненого з корн. bras «товстий», дірл. bres «тс».— Кобилянський Мовозн. 1976/6, 33; Ко-ломієць Мовозн. 1975/6, 85; Москаленко УІЛ23; Чернов ЛБ VII31—32; Шанский ЭСРЯ І 4, 179—180; Richhardt 55; Фас-

мер І 462; Преобр. І 161; Горяев 81; Sławski І 352; Мельников Slavia 1967; 100; Machek ESJĆ 152; Hołub—Lyer 184; Hołub—Kop. 118; БЕР I 286; Мла-денов 111-, Bern. I 354; Miki. EW 79; Walde—Hofm. I 623.

гроб¹, гробар, гробарик, гробач, гро­би, гробки, гробковйй, гробний, гробни­ця, гробовець, гробовий, гробовйця, гро­бовище — див.гребти.

[гроб²] «вид весняної гри» Ж, [гроби] «пара дівчат або хлопців, яка ловить інших під час гри в хрещика» Бі; — ре­зультат видозміни деетимологізованих форм [роб] «учасник гри в роби», [роби] «вид гри Г; відокремлена пара учасни­ків гри в хрещика Ж» під впливом фо­нетично близької форми [гроб] «гріб».— Див. ще роб.

гробак «черв'як; личинка комах», робак «тс», робацтво, [робачковатий] Нед; — п. grobak, robak, hrobak (з укр.); — результат видозміни форми хробак під впливом основи гроб- з пере­осмисленням, можливо, як назви мо­гильного черв'яка і з дальшою втратою початкового г внаслідок другої деети­мологізації.— Див. ще хробак.

грог «напій з рому або коньяку з цу­кром і гарячою водою»; — р. бр. болг. грог, п. ч. слц. вл. grog, схв. грог, слн. grog; — запозичене через російську мову з англій­ської; англ. grog походить від Grog(ram), прізвиська англійського адмірала Верно-на (XVIII ст.), який уперше наказав роз­бавляти матроський ром водою; прізвись­ко Grogram дано за назвою тканини grogram (виготовлюваноі з шовку або суміші шовку і мохеру, вовни), з якої був зроблений генеральський плащ; ця назва походить від фр. gros grain, букв. «грубе зерно», що складається з прикмет­ника gros «товстий, грубий», який похо­дить від лат. grosus «товстий», та імен­ника grain «зерно», що зводиться до лат. grânum «зерно, крупинка».—СІС 186; Шанский ЭСРЯ 1 4, 175; Kopaliński 373; Hołub—Lyer 184; Klein 682; Dauzat 370.— Див. ще гран, ґрос, зерно.

[гроготати] «гриміти» Я, [груготіти] «тс; бурчати» Пі;—очевидно, резуль­тат контамінації форм грохати і [грего-

599

гроза

громак

тати (греготіти)] чи гоготати (гуго­тіти).— Див. ще гоготати, греготїти, грохати.

гроза «дощ із громом і блискавкою; [погроза; громадина]», грізьба «погро­за», грозьба «тс», грозовий, грозяний, грозйти(ся), згрізна «грізно», [згрізнути-ся\ «пригрозити», загроза, загрозливий, загрожувати, [нагрожуватися] «погро­жувати», [огроза] «загроза», погроза, по­грозливий, погрожувати, [пригроза] Ж, пригрожувати; — р. гроза, бр. граза «щось грізне, те, що наводить страх», др. гроза, п. groza «жах; гроза; суворість», ч. пгига«жах», слц. hrôza«Tc», вл. hroza, нл. grozyś, groźba, полаб. grüznä «гид­ка, бридка», болг. [гроза] «жах», м. гроза, схв. гроза, гроза, слн. gróza «те», стел, гроза; — псл. groza «жах»; — спо­ріднене з лит. grazóti «погрожувати», лте «grezuôt «тс»; менш переконливі зіставлення з лит. grasà «погроза», gra-sùs «прикрий; холодний», grësti «погро­жувати, відстрашувати, викликати оги­ду» (Sławski І 353; Потебня РФВ 3, 91; Bern. I 354—355; Brückner 159), з гр. γοργός «страшний» (Boisacq 154; Pokorny 353; ЭССЯ 7, 141 — 142), з лит. grurasti «погрожувати», псл^гътёИ, gronvb (Pe-dersen KŻ 40, 179).— Шанский ЭСРЯ I 4, 175; Фасмер І 460; Machek ESJĆ 186; Schuster-Śewc 352—353; БЕР 1283; Skok І 625; Bezlaj ESSJ I 182; Fraenkel 165; Boga RR II 217; Mühl.—Endz. I 651; Frisk I 322.

грозд¹ — див. грізд.

грозд² — див. груздь.

[грозлої «гроно» Ж; — утворення з суфіксом -ьіо від основи псл. grozd-.— Див. ще гроно.— Пор. гранка-, грезен, грозно.

[грозно! «виноград; гроно (виногра­ду та ін.)», [грознянка (бот.) «гронянка місячна, ключ-трава, Botrychium luna­ria (L.) Sw.» Ж. [грознаток] «тс.» Mak, [грознйстий] «з великим квітучим гро­ном» Ж, [гроздовшпий] «гронистий» Ж;— р. гроздь, грозд (заст.), др. гроздъ, гроздь, грозна, грознь, п. ст. groźno, ч. hrozen, слц. hrozno, болг. м. грозд, схв. грозд, грозд, слн. gròzd, стел. гроздъ, грозкъ; — псл. *grozdb(n-); —

600

споріднене з лте grezns «півнячий гре­бінь», можливо, також гот. двн. gras «трава», свн. gruse «паросток, пагін», як похідними від іє. *ghrö-, *ghra- «рос­ти, вистромлятися»; після занепаду ь група приголосних здн в українській мові закономірно спростилася у зн.— Шанский ЭСРЯ І 4, 175—176; Фасмер І 460; Machek ESJG 185; Hołub—Lyer 198; Hołub—Kop. 133; БЕР І 283—284; Skok I 608;Bezlaj ESSJ I 182; ЭССЯ 7, 142. —Див. ще гроно.— Пор. гранка², грезен, грозло.

громада «суспільство, група, товари­ство; великий предмет; купа», громаддя, громадина, громадище, [громаділка] «кін­ські граблі», громадільник «той, хто згрібає сіно», громадка «зграйка», гро­мадськість, громадянин, громадянство, [грімкий] «високий, плечистий, дужий» МСБГ, [громадно] «разом», громадити «згрібати», громадитися «згрібатися; зби­ратися», нагромаджувати, нагромад­ження, [огром] «громаддя», [огрома] «тс; величезна кількість» Ж; — р. громада «великий предмет; безліч», бр. грамада, др. громада «купа; вогнище», rr. gromada «натовп; купа; група, клас», ч. слц. вл. hromada «натовп, купа», нл. gromada, болг. грамада «купа, камінь», схв. гро­мада, слн. gromada, grmâda, стел, гра­мада «купа; вогнище»;— псл. gromada, gramada; — споріднене з лит. grämatas «купа», gramantаз «грудка, купа», grurns-tas «грудка землі», дінд. gramah «натовп, товариство», лат. gremium «оберемок», дінд. gramah «натовп, община»; іє. *grem-< *ger- «згортати, збирати».— Шанский ЭСРЯ І 4, 176—177; Фасмер І 460; Преобр. І 160; Sławski І 347—348; Hołub—Kop. 133; Machek ESJĆ 185; Hołub—Lyer 198; Schuster-Śewc 350— 351; БЕР I 272; Skok I 606; ЭССЯ 7, 103—104, 136—137; Bern. I 345; Fraen­kel 162—163; Persson Beitr. 99; Frisk I 328; Pokorny 382—383.

[громок¹] «баский кінь»; — п. ст. hro-mak; — видозмінене запозичення з тюрк­ських мов; походить, очевидно, від тур. argamak «скаковий кінь» (пор. р. арга­мак з тат. аргамак «тс»), яке зводиться до ар. мн. rimäk, одн. ramaka (з артик-

грома«

гросбух

лем аг ramaka) «поганенька коняка».— Фасмер—Трубачев І 84; Bruckner 468; Lokotsch 9; Горяев 5.— Пор. румак.

громак²— див. грімак.

[громашик] (бот.) «печіночниця, He-pat іса nobilis Gars.»; — неясне; можли­во, пов'язане з грім, як назва рослини, що цвіте до першого весняного грому (розцвітає зразу ж, як зійде сніг).— Вісюліна —Клоков 119.— Див. ще гри­міти.— Пор. грім, громовик.

громити, громило, погром, погромник, [пригромшпися] «насунутися, зібратися натовпом», розгром; — р. громить, бр. грам'щь, п. gromić «громити», ч. oh.ro-raiti «вразити», ст. hromiti «вражати», слц. ohromit' «приголомшити», болг. громя (з рос); — псл. [gremiti]; — по­в'язується з gronrb «грім» (Bern. I 353); проте не виключена можливість зв'язку з основою grom- «купа, натовп», збе­реженою в похідних утвореннях псл. gromada, схв. gromaća «тс», р. [громозд] «купа непотрібних речей, ворох»; у та­кому разі первісно могло означати «пе­ретворювати в руїни, в купу уламків».— Пор. гриміти, громада, громушина.

громовик — див. грім.

[громоздйтиЗ Ж, громіздкий;—р. гро­моздить, бр. [грамазда] «купа речей, мотлох», п. gromazdzić «нагромаджува­ти», ч. hromazditi «нагромаджувати, зби­рати докупи»; — псл. gromozd- (gro-mazd-), похідне від тієї самої основи grom-, що й gromada. — Фасмер І 461; ЭССЯ 7, 137.— Див. щегромада.— Пор грамозд.

[громотити] «громадити» (сіно) Ж; — можливо, давнє похідне від тієї самої основи grom-, що й у словах громада, громадити (див.).

[громушина] «грунт, усіяний дріб­ними камінцями»; — очевидно, похідне від громити в первісному значенні «пе­ретворювати в уламки, дробити».— Див. ще громити.

гроно «жмуток, китиця плодів або квітів», гроно, г'рана «тс», [грінка] «гро­но горіхів; кошик соняшника», [грани­тися] «в'язатися в грона», гронянка «Botrychium Św.; ключ-трава, Botry-chium lunaria (L.) Sw. Ж»; — p· [грона] «гроно», [гронка] «гранка горіхів», бр.

39 8-539

гронка, п. grono «гроно», каш. [gronol «купа, стадо», болг. гранка «вид грона, щитовидне суцвіття», схв. грЬуьа (гроььа) «китиця (ягід)»; — псл. grono, похідне від іє. *ghrö-, *ghra-, *gher- «рости, зеленіти, виступати, вистромлятися»; — споріднене з двн. grana «вуса», шв. gran «ялинка», укр. грань; фонетичний варі­ант з початковим s (укр. гроно) є, оче­видно, полонізмом.— Sławski І 350—351; БЕР І 285; ЭССЯ 7, 139—140; Pokorny 440.—Пор. гранка,², грань³, грезен, гроз-ло, грозно.

Irpóna] «полонина» Ж; — п. [grapa] «балка, гора, скелястий хребет, круча», ч. [grapa] «балка; неродюча земля», слц. [grapa] «неродюча земля», болг. гропа «яма для гасіння вапна», [грапа] «нерівність, вибоїна», схв. gropa «низь­ке місце, долина»; — запозичення з ру­мунської мови; ρ ум. groapä «яма» похо­дить від алб. gröpa «яма, могила», по­в'язаного, очевидно, з псл. grorrb «гріб»; зіставляється також (Machek ESJĆ 151) з іт. greppo «обрив, схил» як «праєвро-пейське».— Шаровольський 36. захо-дозн. 53, 58; Sławski І 341; Cranjalä 285—286, 444; БЕР І 274, 285; Vrabie Romanoslavica 14, 146; Nijä— Arma^ та ін. Romanoslavica 16, 87; СДЕЛМ 91.— Див. ще гребти*

[ґрос] «отара кітних овець»; — запо­зичення з східнороманських мов; в ос­нові запозичення лежить або іменнико­ве значення молд. грос, рум. gros «ос­новна частина загальної кількості», або прикметникове значення «вагітний», властиве розмовному вжитку; молд. грос (рум. gros) походить від лат. gros-sus «товстий», спорідненого з дірл. bres, корн, bras «тс».— Scheludko 131; Шаро­вольський 36. заходозн. 53, 55; Nitä— Armas та ін. Romanoslavica 16, 87; Vrabie Romanoslavica 14, 146; Cranjalä 286; СДЕЛМ 91; Puscariu 63; Walde— Hoîm. I 623.

гросбух «головна книга в бухгалте­рії»;— р. гроссбух, бр. гросбух;—запо­зичення з німецької мови; нім. Gross­buch утворено з прикметника gross «вели­кий, крупний», спорідненого з днн. gröt, дангл. great, англ. great «тс», дІсл. grautr

601

гросмейстер

груба

«крупа», нвн. Grütze «тс», та іменника Buch «книга», спорідненого з англ. Ьоок, дангл. böc, дфриз. bok, дат. bog «тс», гот. böka «літера» і далі, з двн. buohha «бук», нвн. Buche «тс.» у зв'язку з тим, що давн-і германці писали рунічні пись­мена на тонких дощечках бука.— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 178; Kluge— Mitzka 106, 272; Klein I 159, 186.— Див. ще бук.— Пор. буква, гросмейстер.

гросмейстер (звання шахіста вищої Кваліфікації); —р. гроссмейстер, бр. гросмайстар, болг. гросмайстор;— че­рез російську мову запозичене з німець­кої; нім. Gróssmeister утворено з прик­метника gross «великий» та іменника Meister «майстер, фахівець».— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 178; ССРЛЯ З, 422.— Див. ще гросбух, майстер.

грот¹ «печера в скелі»; — р. бр. грот, п. grota, слц. grotta (архіт.) «штучний грот», схв. гротло «ущелина, кратер, жерло, горловина»; — запозичення з французької мови; фр. grotte «грот» походить від іт. grotta «тс», яке через посередництво нар.-лат. crupta (лат. crypta) «коридор, грот» зводиться як запозичення до гр. κρυπτή «критий хід, склепіння, тайник», похідного від κρύπτω «закриваю, ховаю», спорідне­ного з лит. krâuti «класти одне на друге», укр. крити.— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 178—179; Фасмер І 461; Si. wyr. obcych 261; Dauzat 377; Mestica 706; Kluge—Mitzka 273; Walde—Hofm. I 297; Frisk II 29—ЗО.— Див. ще крити.

[грот²] «кіш у млині», [грота, грут] ДзАтл II; — очевидно, запозичення з чеської або словацької мови; ч. слц. hrot, як і схв. грот, слн. grot «те», мабуть, походять від двн. kratto «кор­зина» (нвн. Krätze «носилки, заплічна корзина»), спорідненого з дангл. cradol «колиска», англ. cradle «тс», дінд. grathnâmi «зв'язую».— Дзендзелівський Атл. II 247; Machek ESJĆ 185; Kluge— Mitzka 400.

гротеск «художній прийом перебіль­шення; вид друкарського шрифту»;—р. гротеск, бр. грат'эск, п. groteska, (по-лігр.) grotesk, ч. слц. вл. groteska, болг. м. гротеска, схв. гротеска, слн. grotes-

ka;— через посередництво французької мови (фр. grotesque) запозичене з італій­ської; іт. grottesca «гротескний живопис» (первісно живопис, малюнки в гроті, печері) пов'язане з grotta «печера; крип­та; склеп, грот».— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 179; Sł. wyr. obcych 258; Hołub—Lyer 184; Dauzat 377; Klein 683, 379.— Див. ще грот¹.

[ґрофкати] «рохкати» ВеУг, [ґрьох-кати, ґрехкати] «тс.» ВеУг; — звуко­наслідувальні утворення; можливо, дав­ні варіанти дієслова рохкати (див.).

грохати, грохкати, [грохотіти] Ж, [грохнутися] «грюкнутися, з шумом упа­сти» Ж, [грохіт]; — р. грохать, п. gro-chot «грюкіт», ч. hrochati «трахкати, ляскати», ст. hrochot «грюкіт», болг. грохам «грюкаю», м. гровне «грюк­неться», схв. грохнути, грохотати, слн. gróhati «рохкати; бити», р.-цсл. гро^от-к «регіт»;—псл. groxati;—очевид­но, споріднене з двн. krahhön «тріщати» (нвн. krachen «тс»), лит. girgżdeti «тс», дінд. gârjati «реве», іє. *ger- звукона­слідувального походження; висловлю­ється також думка (Uhlenbeck 78; Мла-денов 111; Machek ESJĆ 185; ЭССЯ 7, 134—135) про пізнє власне слов'янське звуконаслідувальне утворення.— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 179; Фасмер І 462; Преобр. І 161; Sławski І 369; БЕР І 285; Skok І 623—624; Bezlaj ESSJ І 180—181; Bern. I 353; Kluge—Mitzka 397.— Пор. трухнути.

грохот «велике решето», грохотник, грохотити; — очевидно, запозичення з російської мови; — р. грохот «велике решето» етимологічно неясне.

груба «кімнатна піч», Ігрубар] «опа­лювач» Ж, грубка, грубник «опалювач; пригрубник (?)», [пригрубник] «ніша ко­ло груби», [пригрубок] «виступ біля пе­чі», ст. груба «піч у кімнатах» (XVIII ст.); —р. [груба] «голландська або кім­натна піч; лежанка на печі; комин», бр.грубка«голландська піч»; — запози­чення з' польської мови; п. gruba «ве­лика піч; копальня» походить від нвн. Grube (двн. gruoba) «яма» (у т. ч., оче­видно, і як місце для вогнища в примі­щенні), пов'язаного з graben «копати»

602

грубий

груда

і спорідненого з гот. gröba «яма, діра», псл. grebç, укр. гребу; припущення про запозичення з румунської мови (Vincenz 12) необгрунтоване. — Шелудько 28; Фасмер І 462; SW ί 916; Kluge—Mitzka 266, 273—274.— Див. ще гребти.

грубий, грубезний, грубелезний «ду­же товстий», [грубеленний] «тс.» Me, [грубний] «товстий», грубуватий, [груб-частий] «товстуватий» Ж, [груба] «ва­гітна» Me, Mo, Па, [грубар] «пузань» Ж, [грубарка] «товстопуза жінка» Ж, грубизна «товщина», грубина «тс», гру­бість, [грубовінь] «велика товщина» Ж, грубощі, [грубство] «щось дуже товсте» Ж, [грубуля] «товстуха», грубити «го­ворити грубощі», грубіти, грубішати, грубнути, грубшати, згрубілий, завгруб­шки, угрубшки;—р. грубый «недостатньо оброблений; нечемний», бр. грубы «тс», грубы «товстий», др. грубый «неосвіче-ний, поганий, злий», п. gruby «грубий; товстий», ч. слц. hruby, вл. hruby «тс», болг. м. груб «грубий», схв. гр$б «гру­бий, гидкий, брудний», слн. grób «гру­бий; великий, гарний; шорсткий», стел. гржв-к «необроблений, неосвічений»; — псл. grO-Ьъ, grubb; — споріднене з лит. grublùs «грубий, необтесаний», grubùs «шорсткий, грудкуватий», grùbti «грубі­ти», лте grumba «зморшка»; зіставля­ється також з свн. нвн. Krampf «судо­рога» (Bern. I 355; Фасмер І 462—463) або (очевидно, помилково) з двн. нвн. grob «грубий» (Osthoff Parerga І 353; Trautmann 99—100; Sławski I 356—357); іє. *grumb-, *ghreu-bh.—Шанский ЭСРЯ I 4, 181; Преобр. I 161; Brückner 159; Machek ESJĆ 186; БЕР І 286; Skok I 626; Bezlaj ESS J I 179; ЭССЯ 7, 145— 146; Fraenkel 172—173; Pokorny 387.

грубіян, грубіянство, грубіянити; — p. болг. грубиян, бр. грубіян, п. gru-bianin, ч. hrubiân, grobiân, слц. grobi­ân, м. грубщан, схв. грубіцан, слн. grobijân; — через посередництво поль­ської (і далі, можливо, чеської) мови запозичено з німецької; нім. Grobiân «грубіян», ст. grobianus«TC» є жартівли­вим латинізованим утворенням від нім. grob «грубий», яке зводиться до двн. g(e)-rob, пов'язаного з (h)riob «шорст­кий», (h)ruf «струп», спорідненими з лит.

39*

kraupùs «жахливий»; на грунті слов'ян­ських мов німецька форма зазнала збли­ження з hruby, gruby, грубий.— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 180; Фасмер—Трубачев І 462; Sławski I 355—356; Jakobson Word 1952, 390; Bern. I 355; Kluge— Mitzka 272.

[груд] «пагорбок Г; підвищення на болоті, де косять сіно ЛЖит; сіно з су­хого лугу Л», груда «купа» (з p.), [гру­да] «сухе місце на болоті» Л, [грудок] «горбок Ж; острів на річці St. si. 12», [грудовйй] (про сіно) «скошений на мок­рому лузі з підвищеннями» Ж, [згрудок] «суха підвищена ділянка землі» Ж, [ог-рудок] «острів на річці» St. si. 12; —p. [огруд] «купа, ворох; горб; могила», бр. груд «горб; сухий луг, суходіл», п. grąd «підвищення на (болотистому) лузі; під­вищення, заросле лісом», ч. (мор.) [hrûd] «піщана дюна, підвищення на рів­нині», слц. hruda «клаптик землі»; — псл. [grędb] «підвищення на землі», пов'язане чергуванням голосних з gręda «гряда, грядка»; вважається також пов'язаним з груди; можливо, сюди ж належали раніше р. груда «купа; могила; копиця снопів; натовп», ч. hrouda «зем­ля» (у виразі rodnâ h.), слц. hruda, схв. груда «тс», слн. gruda (у виразі pod grudo iti «умирати»), які пізніше могли зазнати фонетичного зближення з gruda «грудка».— Дзендзелівський St. si. 12, 109—110; Фасмер І 466—467; Толстой 122—128: Sławski 1342—343; PF X 319; Machek ESJĆ 186; ЭССЯ 7, 146—147; Топоров II 285—287.— Див. ще грудь, гряда.— Пор. груда.

груда «грудка, кусок; замерзла груд­ками земля», груддя «грудки землі, глини», [груде] «грудка» Ж, грудка, [грудолє] «грудка» Ж, грудомаха «ве­лика грудка», грудя «грудка», грудко­вий «у грудках; кусковий (про цукор)», грудкуватий, грудний «грудуватий», [груднястий] «тс», грудуватий; — р. [груда] «грудка, замерзлий кусок землі», бр. груда «грудка», др. груда «купа, громада», п. gruda «грудка; мерзла зем­ля», ч. hrouda «грудка», слц. hruda «тс», болг. грудка «бульба, [голова (сиру)]», м. грутка «грудка», схв. груда «брила, грудка», слн. gruda «тс», стел.

603

грудашник

груз

гроудл «брила», р.-цел. гр8дик «крап­лі»; — пел. gruda; —споріднене з лит. grusti «товкти», graudùs «крихкий, лам­кий», grudas «зерно», лтс. grûds «тс», дісл. grautr «крупа, каша», двн. gruzzi, нвн. Grütze «тс», дангл. griot «пісок», двн. griöz, нвн. Griess «тс»; іє. *ghreu-, *ghrou-d- «кришити»; питання про на­лежність сюди р. груда «купа; могила; натовп» потребує дальшого дослідження; можливо, тут відбулося зближення псл. grud- і grçd-.— Шанский ЭСРЯ I 4, 181; Фасмер І 463; Преобр. І 161—162; Sławski І 359; Brückner 159—160; БЕР І 286; Skok І 626—627; ЭССЯ 7, 146— 148; Bern. І 357; Fraenkel 173—174; Trautmann 99; Specht 159—160.— Пор. груд«

[грудашник] (бот.) «кучеряві кала­чики, проскурняк, Malva crispa L.» Mak, [груднишник] «тс.» Mak; — похідне від груди; назва зумовлена тим, що рос­лина вживається при кашлі, катарах, захриплості.— Носаль 181. —Див. ще грудь.

грудень «останній місяць року; [ли­стопад]», ст. грудень «одинадцятий, піз­ніше дванадцятий місяць року» (XV ст.); — p. [грудень] «листопад», бр. грудзень «грудень», др. грудьнь «листо­пад», п. grudzień «грудень», ч. ст. hru-den, слц. hruden.cxB. ст. грудан, слн. gra-den«TC», стел. rpoy-ĄkNk «листопад»; — псл. grud-ьп-, утворене від gruda «грудка, мерзла земля»; назва мотивується тим, що в цей час земля замерзає.— Кочер-ган Мовозн. 1967/1, 60—61; Holynska-Baranowa 71; Фасмер І 463; Преобр. І 162; Sławski І 359—360; Шаур Этимоло­гия 1971, 98; Bern. I 357.—Див. ще груда.

[грудниця] (бот.) «собача кропива, сердечник, Leonurus villosa L.; Leonurus cardiaca L.; приворотень, Alchimilla vulgaris L. Mak»; — похідне утворення від груди; назви зумовлені, очевидно, тим, що собача кропива застосовується в народній медицині при хворобах сер­ця, 'а приворотень — при катарах ди­хальних шляхів.— Носаль 26, 210—212; Нейштадт 472.— Див. ще грудь.

Ігрудянка] (бот.) «рутка лікарська, Famaria officinalis L.» Mak; — пов'я-

604

зане з груди; назва зумовлена, мабуть, тим, що рослина вживається при тубер­кульозі легенів.— Носаль 55.—Див. ще груди.

^ГРУДЬ, груди, [груда] «хвороба коней, мокрець» Я, [грудай] «той, хто має ве­ликі груди» Я, [груддя] «груднина» Я, грудина «грудна кістка; великі груди», грудинка, [грудник] «грудна клітка; гру­динка» Ж, груднина «груди; грудина; [грудинка ЖЬ, грудниця «запалення грудних залоз, мастит; грудина; [гру­динка Ж]», [грудняк] «нагрудник» Я, грудастий, грудастий, грудний, груд-нйстий «грудастий», [межигрудє] «друге грудне кільце у комах» Ж, нагрудник, [огруддє] «грудна клітка» Ж, [огрудини] «жіночі груди» Ж, [огрудники] «тс.» Ж, [передгруде] «нашийник (частина упря­жі)» Ж, підгруддя, погруддя «бюст (скульптура); верхня частина тіла; грудна клітка», [пригрудча] «немов­ля»; — р. грудь, бр. грудзі, др. грудь, п. ст. grędzi, ч. слц. hrud', вл. hrudź, болг. гръд, м. гради, схв. груди, слн. gród; —псл. *gro.db;—очевидно, спо­ріднене з [груд] «пагорбок; підвищення на болоті», лат. grandis «великий, ве­личний», гр. βρένοος «гордість», з іє. *görendh-«надиматися, набухати»; менш переконливі зіставлення з лит. grandis «ланка в ланцюгу» (Zubaty St. a ćl. I 2, 98), з вірм. argand «утроба матері» (Ре-dersen LP I 1-2), з гр. χόνδρος «хрящ» (Machek ESJĆ 186), з лит. krutìs «гру­ди», лтс. krats «тс.» (там же; Otrębski Idg. Forsch. 115).—Шанский ЭСРЯ I 4, 182; Фасмер— Трубачев I 463; Пре­обр. I 162; Sławski I 342-^343; Schuster-Śewc 353; БЕР І 288; Skok І 626; Bezlaj ESSJ I 180; ЭССЯ 7, 148—149; Bern. I 356; Топоров II 285—287.—Пор. груд,

груз¹ «вантаж», гружавина «трясо­вина», [гружало] «болото» Ж, грузило «рибальська жердина Г; рибальський груз; лот, висок Ж*, [грузйльчик] «ри­балка, що придавлює невід» Mo, [гри-зївка] «вид рибальської вудки» Я, [грузки] «тс.»',Я, [грузія] «багно, болото» Я, грузло «частина глини для виготов­лення однієї посудини» Ж, грузовик, [грузовика] «болото» Ж» Ігрузотаі, груз-

груз

грум

чйк Г, Я, Ігрузявина], [грузь] «трясови­на; густа грязюка», [грюзь] «грузило з каменів, прив'язаних до невода», \гру-зйстиій «важкий» Я, грузлий, грузний, грузький, [гружавіти] «грузнути», [гру-жати] «розмішувати», [гружляти] «втоп­тувати, вдавлювати», грузити «місити» (розм'яклу землю), грузнути, перегруз­ка, разгрузка;— р. бр. груз, др. грузи­тися «погрузати», п. grąz «багно», grą-żyć «занурювати», ч. hrouziti, слц. hrii-źiti «тс», нл. gruzk (іхт.) «пічкур», схв. [gruzït] «занурювати», слн. grozitі «по­ринати, занурюватися», стел, погрозити «занурити, заглибити»; — псл. *grçzb, пов'язане чергуванням голосних з gręz- (укр. грязь, грязну ти);—найближ­че споріднене лит. gramzdè'ti «пори­нати», gramzdùs «глибоко загрузлий».— Шанский ЭСРЯ І 4, 182—183; Фас-мер І 463; Преобр. І 162—163; Sław­ski І 343; Hołub—Кор. 133; Schuster-Śewc 347—348; Bezlaj ESSJ I 182—183; ЭССЯ 7, 150—151; Bern. I 356; Traut-mann 97—98; Fraenkel 169. — Пор. гриз­нути.

груз² «бита цегла, щебінь», [грузалок] «грудка» ЛексПол, [ґрузло] «грудка, ку­па», [грузлатий] «залозуватий, із зало­зами» Ж, ст. ґрузоль «залоза» (XVI ст.);— запозичення з польської мови; п. gruz «уламки муру, скель, руїни; щебінь», gruzeł «грудка; (ст.) болячка», ст. gruzła «грудка; болячка; ґуля», tgruzel] «за­лоза», як і їх відповідники вл. hruzl «грудка, брила», нл. gruzła, [gruzdlal «тс», болг. груза «грудка (сиру)», по­ходять, можливо, від того самого кореня, що й псл. gruda, укр. груда, і найближче споріднені з лит. grâuzas «крупний гра­вій», лте grużi (мн.) «груз, гравій», grauśli «груз; руїни», які зводяться до дієслова лит. grauzti «гризти, жерти», лтс. graûzt «тс», спорідненого з псл. gryzti, укр. гризти.— Тимч. 649; Sław­ski І 361—362; Schuster-Śewc 353; БЕР 1286; ЭССЯ 7, 158; Куркина Этимоло­гия 1971, 77; Fraenkel 164.—Див. ще гризти, груда.

груздь (гриб) «біляк, Agaricus pipe-ratus», грузд Ж, [груздей МСБГ, груз· дінь, грузіль Ж, груждель] «тс», [грозд] «грузд, Lactarius resimus» Л, ЛЖит,

[груз] «вовнянка, Agaricus vellereus Fr.» ВеБ, [ґрудз\ «тс.» ВеБ; —р. груздь, бр. грузд, груздзь; —можливо, пов'язане з груда, через те, що росте на грудках; зіставляється також (Шанский ЭСРЯ I 4, 183; РЯШ 1967/6, 56, 128; Откупщиков 146) з лит. gruzdùs «ламкий, хрусткий», спорідненим з псл. gruda, укр. груда; менш переконливе зіставлення з лит. gruzdénti «диміти» (Преобр. І 162; По-тебняРФВ 3, 92; Горяев 81) за тією оз­накою, що цей гриб і дим гіркі.— Филин Образ, яз. 23, 280; Меркулова Очерки 175—176; Фасмер І 463—464; ЭССЯ 7, 158.— Див. ще груда.

грузин, Грузія; — р. болг. грузин, р. ст. гурзи «грузини», бр. грузін, п. Gruzin, ч. слц. Gruzin, вл. Gruzinian, м. Грузин(ец), схв. Грузщанац, слн. Gruzinec; — утворення на основі тюрк. gurdzi «грузин», яке, можливо, похо­дить від перс, gurg «вовк».— Абаев Пробл. ист. и диал. 14; Фасмер І 464; Никонов 111.

[ґруля] «картопля», \ґрулина\ «кар­топлиння», [ґрулисько] «місце, де росте картопля», \ґруляник\ «коржик'з тертої картоплі», [ґрулянка] «картоплиння», [ґрульовина] «тс»; — п. [grula] «кар­топля»; — очевидно, походить від слц. grul'a, яке є видозміною форм [grumpla, krumpla] «тс», що виводяться, як і ч. [krumpl'a, grumbir], схв. кромпйр, слн. krompir «тс», з нім. Grundbirne (одна з назв картоплі, букв, «земляна'груша»), утвореного з іменників Grund «грунт» і Birne «груша», яке походить від лат. pirus «тс», що єдоіндоєвропейським середзем­номорським словом.— Sławski І 360; SW І 921;Machek ESJĆ 297; Kluge— Mitzka 78—79.— Див. ще грунт.

грум «слуга, що супроводжує верш­ника або екіпаж; хлопець-лакей»; — р. бр. грум, п. слн. grum, groom, ч. слц. groom; — запозичене через російську мо­ву з англійської; англ. groom «конюх» придворний; (заст.) слуга», сангл. grom(e) «хлопець» походить від дфр. grome (gro-met, groumet, gourmet) «слуга, паж» не­ясного походження.—СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 184; Kopaliński 373; Hołub— Lyer 184; Klein 671, 682; Dauzat 370, 376.

605

грумічати

група

[грумічатиі «сердито бурчати, свари­ти», Ігрумотіти] «гуркотіти»; — оче­видно, результати контамінації форм [громічати] «гриміти», гримотіти «гур­котіти» з [грукати] «грюкати».— Див. ще -гриміти, грюк.

[грун] «пагорбок, гірка», [грунь] «вер­шина, хребет гори», \ґрунь\ «тс», [гру-нище] «скалля» Ж, ст. грунь (XIV— XV ст.); — п. [gruń (groń)l «гора, вер­шина гори; стрімкий схил; поле, гірська поляна», ч. [gruń], слц, gruń; — очевид­но, запозичення з румунської мови; рум. gruiu «пагорб, вершина пагорба» походить від лат. grunium «свиняче рило», спорідненого з гр. γρύζω «хрю­каю», двн. нвн. grunzen «хрюкати», пор. паралельну назву болг. рът «па­горб, підвищення», схв. рт «тс», з пел. гъгь «морда, рот»; менш переконли­ве поэ'язання з псл. granb (укр. грань) (Sławski І 340; Cranjalä 137; Karłowicz SGP I 454) або з псл. grçdb, укр. грудь (Фасмер І 464).— Клепикова Карп. диал. и оном. 93—114; Худаш Доел, і мат. V 147; Кобилянський Гуц. гов. 83;Мовозн. 1967/6, 45—46; Gołąb Onomastica 5, 293—294; Maçhek ESJĆ 152; Miki. EW 423; Vrabie Romanoslavica 14, 146.

[ґрундаль] «груба людина», ст. ґрун-далъ «фахівець грубого ремесла» (XVII ст.); — запозичення з польської мови; п. grundal «землероб, простак; людина високого зросту», [grondai, gruntal] «тс.» походить від нім. ст. Grandel «пічкур; дурень», пов'язаного з Grund «дно, грунт».— Тимч. 649; Brückner 101, 160.— Див. ще грунт,

[грундзювати] «міцно зв'язувати», Іґрундзювати] «тс», [ґрундзюватий] «вузлуватий; мудрований», [ґрундзьова-ний] «тс»; — очевидно, походить від рум. grunz «грудка» (молд. грунз «тс»), яке пов'язується з алб. gründe «висівки», спорідненим з лит. gréndziu «тру», гр. χόνδρος «крупа, зерно», дангл. grindan «терти, молоти», нвн. Grind «висип, струп».—Scheludko 131; СДЕЛМ 91; DLRM 349; Kluge—Mitzka 271.— Пор. грунт.

грунт «верхній шар землі; (заст.) земельний наділ; тверде дно; гірська по-

рода; основа», ґрунт «тс», [грунтівка] «садиба», [грунтівка] «тс. Г; жінка або дружина з земельною власністю Ж», [ґрунтовйк] «землевласник, поміщик» Ж, [грунтовйще] «садиба», [ґрунтовйще] «тс», грунтовка (спец.), грунтовний, Ґрунтовний, грунтувати «стверджувати доказами; робити грунтовку», грунту­вати «тс», грунтуватися «базуватися, спиратися», безґрунтий «безземельний, який не має садиби», безгрунтовний «безпідставний», безґрунтовний «тс», обгрунтувати «аргументувати», підгрун-тя «шар землі під грунтом», пригрун-товий, ст. ґрунт, грунт «земля, поле, фундамент» (1322); — р. бр. грунт, п. grunt «земля; дно; фундамент», ч. слц. нл. grunt «фундамент; садиба», болг. група «фон при фарбуванні», грунт «тс», схв. грунт «земельний наділ; фон при фарбуванні», слн. grunt «земля, має­ток»; — можливо, через старочеське по­середництво запозичено з середньоверх­ньонімецької мови; свн. Grunt «дно; земля; фундамент» споріднене з днн. дангл. grund «дно, прірва; земля, рів­нина; глибина, море», гот. afgrundipa «прірва», нвн. Grind «висип, струп», дангл. grindan «терти», лит. gréndziu «тру», лат. frendere «дробити, молоти», гр. χραίνω «торкаюсь, намазую», χόνδ­ρος «крупа, зерно», можливо, також псл. gręz-, gręz (укр. грузнути, гризнути).— Гумецкая Пробл. ист. и диал. 113—114; Шелудько ЗО; Фасмер І 464; Sławski І 360—361; Bruckner 160; Kluge—Mitzka 271, 274.—Пор. груз¹.

[ґрунталя] «плетений з дерези жгут на верхньому краї загорожі»; — не­ясне.

грунь — див. грун.

[грунькати] «рохкати, хрюкати» ВеУг; — звуконаслідувальне утворення, паралельне до [хрунькати], хрюкати, [кругунькати] «тс.» (див.).

група, групівщина, групувати, під­група, угруповання; —р. группа, бр. болг. м. група, п. ч. заст. слц. grupa, схв. група, слн. grupa; — запозичення з французької або німецької мови; нім. Gruppe через посередництво французь­кої мови (фр. groupe) запозичене з іта­лійської; іт. gruppo походить від пров.

606

трухнути

грюк

grop «вузол», gropar «зв'язувати», яке зводиться до галлороманського co-re-pare (пізніше сгорраге), що утворилося з лат. co- «з-», (префікс) і основи іменни­ка rëp «канат, мотузка»; менш перекон­ливе пов'язання (Klein 683) з пгерм. *kruppa «кругла брила, маса».— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 185; Фасмер І 464; Si. wyr. obcych 261; Hołub—Lyer 184; Kluge—Mitzka 273; Dauzat 377.

трухнути «грюкнути» Ж, ст. грух-нути «рознестись, почутись, загриміти» (XVI ст.);—очевидно, запозичення з польської мови; п. gruchnąć «грюкнути­ся, брязнути, гепнутися; жбурнути», пов'язане з gruchot «гуркіт», є звукона­слідувальним утворенням, спорідненим з болг. грухам «стукаю», схв. грухати «стукати, гриміти», можливо, також з укр. грохати, грохіт.—Тимч. 620; ЭССЯ 7, 154.— Пор. грохати.

[ґруця]«рід страви з гороху з крупа­ми і салом» Я; — бр. груца «товчений ячмінь»; — запозичення з польської мо­ви; п. gruca «каша, крупа, вівсянка» походить від нім. Grütze (< двн. gruzzi) «крупа, каша», спорідненого з лат. rü-dus «розбите каміння, щебінь», лит. griidas «зерно», пел. gruda, укр. груда.— Sławski 1357, 363; Brückner 159; Kluge— Mitzka 275—276.— Див. ще груда.— Пор. ґрис.

груша (бот.) «Pyrus», [грушанка] «мус із груш, грушевий суп» Ж, [грушевина] «грушеве дерево», грушина «тс; груша», [грушйця] «груша», грушівка «грушева наливка; сорт яблук; вид плахти», груш­ка «груша», [грушки] «рід візерунка на крашанці» Я, [грушківка] «сорт яблук» Я, [грушнйк] «вино з груш» Ж, [грушня] «грушове дерево» Ва, грушняк, [грушшя] (зб.) «дерева і плоди груш», [грущаник] «пиріг з грушами», [грущанка] «страва з розтертих груш», [грущйна] «поганенька груша», [игрушаЖ, йгруша КурІ, [груш-коватий] «зарослий дикими грушами» Я, [грушуватий] «тс.» Я, грушкуватий «схо­жий на грушу», [грущатий] «тс.» Я; — р. бр. др. груша, п. grusza, gruszka, [kruszą], (каш.) [kresa], ч. слц. hruska, вл. kruśwa, kruśey, нл. kruśa, ksuśka, полаб. grausâi, болг. м. круша, схв. крушка, слн. hruska; — пел. grusa

(<*grousja) : kruśa (< *krousja); оче­видно, похідні утворення від псл. gruśiti (<*grousiti) «дробити, товкти», kruśiti (<*krousiti) «тс»;—споріднені з лит. kr(i)âusè «груша», лте kraûsis «тс», прус. crausios (мн.) «груші»; менш перекон­лива думка про балто-слов'янське за­позичення з іранських мов; пор. курд. korêsi (kurêsi) «груша» (Bern. I 358; Trautmann 140).— Критенко Вступ 511, 514; Шанский ЭСРЯ І 4, 186; Фасмер— Трубачев І 465—466; Преобр. І 163; Sławski І 361; Brückner 160; Skok II 215—216; Bezlaj ESSJ I 205; ЭССЯ 7, 156—157; Fraenkel 296.

грушанка (бот.) «всезелень, Pyrola L. (багаторічна трав'яниста рослина)», [грушинка Mak, грушочка Mak] «тс», гру шапкові; — р. грушанка, п. gruszycz-ka «тс»; — похідне утворення від гру· ша; назва зумовлена схожістю листя грушанки і груші; літературна назва може бути калькою лат. Pyrola (Pirola), похідного від pyrus «груша». — Ней-штадт 428.— Див. ще груша.

[грушка] «обрядова забава над по­мерлим» Я; — похідне від груша; назва зумовлена грушоподібною формою ло­патки, вживаної в цій грі.—Дудєк ЕЗб 31—32, 266.—Див. ще груша.

ґрушпан¹, ґушпан — див. букс.

[ґрушпан²] (бот.) «брусниця, Vacci* nium Vitis idaea L.» Mak; — результат перенесення назви [ґрушпан] «самшит, Buxus sempervirens L.», зумовленого подібністю листочків обох вічнозеле­них рослин.— Див. ще букс.

[грунти] «каркати» (про крука), [гру'іти] «тс.» Ж; —звуконаслідувальне утворення; може розглядатися або як похідне від незасвідченого вигуку *гру-гру, варіанта кру-кру, або як варіант основи від того самого звуконасліду­вального кореня, що й др. граяти «кар­кати», укр. грак.— Пор. грак¹.,

грюк (вигук на позначення стуку), грюк «стук, гуркіт», [грюкава] «шум, стук, гуркотня; часта стрілянина» Ж, [грюкалка] Я, [грюкало] «людина, що сильно грюкає», грюканина, грюкіт, [грюкнява, грюкотнеча], [грук] «грюк», [грукучий] «такий, що грюкає», грюкати, грюкотати, грюкотіти, [грючати Я.¹,

607

ґрявчати

грязнути

[грукати] «сильно стукати» Пі, [груко-тіти] Бі, [гручати] «грюкати», [од-грюк] Ж; — р. [грюкать], бр. грукаць;— східнослов' янське звуконаслідувальне утворення, паралельне до п. gruchać, gruchnąć «грюкнутися; брязнути», ч. [hrouchati] «тріщати», болг. грухам «сту­каю, ударяю», схв. грохати «стукати, тріщати, гриміти»; можливо, походить від того самого звуконаслідувального кореня, що й лит. griâuti «гриміти», лтс. graût «звалювати, кидати», лат. ingruo «вриваюся, кидаюся».— Фаемер І 465; Преобр. І 164; Sławski І 357; БЕР І 287; Skok І 623—624; ЭССЯ 7, 154—155; Bern. I 358.

ґрявчати, грянчати —див. крявчати.

гряда¹ «грядка; [острів у плавнях; частина острова, не затоплювана водою; місце на річці з високими хвилями (у вузькому руслі)]», гряда «смуга гір», грядка «ділянка землі для вирощування городніх культур; [острів у плавнях; ряд снопів для молотіння]», [грядовйна] «місце під грядки для овочів» Я, [гря­довйна] «овочі з грядок», [грядошник] «город» Ж, [грядкувати] «сапати, поло­ти город» Ва; — р. гряда «гірське пасмо; смуга хмар; ділянка землі для вирощу­вання городніх культур», бр. града «тс; смуга лісу», п. grzęda «гряда», ч. brada «грядка», слц. hriadka, вл. hrja­da, нл. grëda, полаб. gręda «тс», болг. [греда] «видовжений горб», м. греда, схв. греда «скеля; відмілина», слн. grêda «грядка»; —псл. gręda «підвищен­ня», пов'язане чергуванням голосних з grçdb «тс» (укр. груд «пагорбок, підви­щення на болоті»); очевидно, через зна­чення «насип», «настил з колод, поміст» пов'язане з gręda «жердина».— Шанский ЭСРЯ І 4, 188—189; Фаемер І 466—467; Толстой Сл. геогр. терм. 122—128; Sławski І 371—372; Machek ESJC 186— 187; Schuster-Śewc 345—346; ЭССЯ 7, 120—122; Moszyński 1956/2, 116; Persson Beitr. 448.— Див. ще груд.

[гряда²] «жердина в приміщенні для розвішування речей», [грядка] «тс», [грядки] «поздовжні перекладини в са­нях» Я, [гряди] (мн.) «дерев'яний при­стрій над піччю для сушіння» Ж, [гра-

ди] «тс.» Ж, [грйдка] «жердка» Ж; — р. [гряда] «перекладина», [грядке] «жер­дина в приміщенні, у возі і под.», п. grzęda «перекладина для курей», ч. hfad, hrada «тс», слц. hriadka «жер­динка», вл. hrjada «балка», нл. grëda «перекладина для курей», болг. греда «балка», схв. греда, слн. grêda, p.-цел. грАда; — псл. gręd-ь, gręda; — спорід­нене з лит. grifidas «дошка в підлозі», grindà «тс», лтс. grida «підлога», дісл. grind «огорожа, рама, решітка», лат. grunda «покрівля»; іє. *ghrendh- «бал­ка».—Шанский ЭСРЯ І 4, 188—189; Фаемер І 466—467; Преобр. І 165; Sław­ski І 371; Machek ESJĆ 186; Schuster-Śewc 344—345; БЕР І 277; ЭССЯ 7, 120— 122; Persson Beitr. 292—293; Pokorny 459—460.

[грядйло] «дзеркало» ДзАтл І 28; — результат дисиміляції форми [глядйло] «тс», похідної від глядіти (див.).

гряділь «видовжена вперед верхня частина (дишло) плуга», граділь, [гре-діль] НЗ УжДУ 37 «тс»; — р. гря­диль, [гредйль, градйль], п. grządziel, grą dziel «гряділь; вилоподібне дишло сохи», ч. hfidel «вал», слц. hriadeP «тс; гряділь», болг. гредел «гряділь», схв. гредел, слн. grédelj «тс»; — псл. *grędelb, похідне від gręda «переклади­на»; — найближче споріднене з двн. grintil, grindil «гряділь, балка», дангл. grindel; з меншою підставою вважаєть­ся германським запозиченням (Фаемер І 467; Kiparsky GLG 236—237; Bern. I 349); Махек і Трубачов вважають, що германські відповідники є запозичен­ням із праслов'янської мови.—Дзендзе-лівськийНЗ УжДУ 37, 41— 42; Преобр. І 165; Sławski І 365—366; Brückner 156; Machek ESJĆ 188; Hołub—Kop. 135; БЕР І 278; Skok I' 614; Bezlaj ESSJ I 174; ЭССЯ 7, 122—123.—Див. ще гряда².

[грязнути] «грузнути» Ж, [грязнй-ти] «бруднити» Ж, [грязйти] «тс», грязь, грязйво «грязь», [грязйло] «болото, тря­совина» ВеУг, грязі (мед.), [грязовина] «болото, трясовина» Ж, [грязота], гря­зюка, [грязя] «грязь», грязний «брудний», грязький «брудний Г; [грузький Ж1»>

60S

гряк

ГУ

грязьовий, [розгрязйти] «розмісити»; — р. грязнуть, бр. гразнуць, др. грязну-ти, грязЪти, грязь, п. grzęznąć, ч. ст. zahraznuti, слц. hriaznut, нл. greznuś, схв. грезнути, слн. grézniti, стел. иогрАзыжти; —пел. gręznęti, пов'язане чергуванням голосних з grçzb «груз»; — споріднене з лит. grimsti «грузнути», лтс. grimt «тс», можливо, також гот. grammi-ра «вологість», лат. grämiae «гній в оці»; іє. *grem-.— Шанский ЭСРЯ I 4, 189; Фасмер І 467—468; Преобр. І 165; Sławski І 372; Brückner 162; Machek ESJĆ 188; Hołub—Кор. 134; Schuster-Śewc 246; Skok I 615; Bezlaj ESSJ I 176; ЭССЯ 7, 125; Bern. I 350; Walde— Hofm. I 617; Feist 391; Pokorny 405.— Пор. груз.

гряк (вигук для передачі звуку від падіння, удару), [грак] «тс», грякати «стукати, грюкати», [грякотати] Бі, догрякатися «достукатися, досягти»; — звуконаслідувальне утворення, пара­лельне до грюк (пор.). гряний — див. грений. грянути «гримнути, раптово зазву-чати; [ударити, ударитися, упасти]», нагрянути «раптово надійти»; — р. гря­нуть, нагрянуть; —єдиної етимології не має; пов'язується з псл. *grędncti «піти», похідним від grędę «іду» (Горя-ев 82; Bern. І 349—350; Преобр. І 165— 166; Фасмер—Трубачев І 468) або з псл. *grbmno.ti «гримнути» (Miki. EW 77; Соболевский RSI 7, 200—201; Jakob­son Word 8, 387; Vaillant MŚL 52, 165); можливо, безпрефіксна і префіксальна форми мають різну етимологію, і лише пізніше їх основи фонетично збіглись.— ЭСС-Я 7, 123.—Див. ще гриміти, грясти¹. [грянь] «зірки садові, татарське ми­ло, Lychnis chalcedonica L.»; — очевид­но, запозичення з словацької мови; пор. слц. hrianka «суха квітка», пов'язане з дієсловом hriat' «гріти» (давніше, ма­буть, «обпалювати, піджарювати, ви­сушувати», nop. hrianka «грінка»); се­мантика «загоряння» відбита і в іншій назві цієї рослини — [загара].— Див. ще гріти.

[гряпнути]«раптово впасти, бухнути» Ж, [гряпснути] «тс.» Ж; — звуконаслі-

дувальне або афективне утворення; мож­ливо, виникло шляхом контамінації форм грякнути, гепнути, хряснути.

[грясти¹] «швидко з шумом бігти, їхати; поважно іти або їхати»; — др. грясти, п. ст. gręda (нешвидкий біг коня), болг. [гредам] «іду», схв. грести «іти», слн. grédem «іду»; — псл. gręsti< < *grędti інфікеована форма основи *grid- (> *gri-n-d-); —споріднене з лит. grìdyti «ходити»,, гот. grid «крок», свн. grit «тс», лат. gradier «ступаю»; іє. *ghredh-.— Шанский ЭСРЯ I 4, 190; Фасмер І 467; Преобр. I' 166; БЕР І 277—278; Skok І 615; Bezlaj ESSJ I 175; ЭССЯ 7, 123—124; Bern. I 349— 350; Trautmann 98; Pokorny 456—457.

грясти² «іти, наступати, наставати», грядущий «прийдешній»; — р. грясти, грядущий; — запозичення з церковно­слов'янської мови; стел. грАСТи спорід­нене з укр. [грясти¹] (див.)

грястиця «метлиця, купчанка, Dac-tylis glomerata»; — неясне; можливо, по­в'язане з [грясть] «зміст», [грястнйй] «змістовний, важкий», [згрястйти] «зі­брати, резюмувати»; назва могла бути мотивована тим, що рослина має густу колосовидну волоть із скупченими в гронця колосками.— Див. ще грясть.

[грясть] «зміст» Ж, [грястнйй] «зміс­товний, важкий», [згрястйти] «зібрати, резюмувати» Ж; —не.зовсім ясне; оче­видно, походить від псл. *grędtb, пов'я­заного з grçdb «груди».—Див. ще грудь.— Пор. огрядний.

[тряхнути] «прозвучати, пролунати» Ж, [гряхотїти] «грюкотіти»; — резуль­тат контамінації форм грякнути, грух-нути, трахнути.— Див. ще трухнути, гряк, трах.

[грьопнути] «впасти» МСБГ;—оче­видно, результат контамінації форм [грепнути] «важко впасти» або грим­нути «з шумом упасти» і тьопнути «ба­бахнути, ударити» (див.).

гу (оклик; вигук підчас співу, вигук для відтворення гудіння вітру); — бр. гугу «гомін, галас», п. hu (вигук від пере­ляку, здивування, холоду; вигук для відтворення крику сови), ч. hu, hu (оклик; вигук від холоду; вигук для відтворення гудіння), слц. hu (вигук),

609

гуано

губа

вл. hu «ух», нл. hu (вигук переляку, відрази), схв. hü (вигук гніву, від хо­лоду), слн. hu (вигук від страху, неспо­діванки, холоду); — псл. *hu, звукона­слідувальне утворення і рефлекторний вигук, паралельний до нім. hu (вигук здивування, переляку), шв. hu «тс», лат. hu (вигук гидливості), рум. hu (ви­гук від морозу).— Sławski І 430—431; Skok І 692; Kon'nek 192; Schwentner 19.— Пор. гук¹, ху.

гуано «добриво з пташиного послі­ду»; — р. бр. болг. гуано, п. guano, ч. слц. guano, схв. гуано, слн. guano, gvâ-по; запозичене через російську і поль­ську мови з німецької (нім. Guano), в яку увійшло з іспанської; ісп. guano «тс.» походить з індіанської мови кечуа (кеч. huano «гній, пташиний послід»).— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 190; Фас-мер І 468; Преобр. І 166; Kopaliński 375; Kluge—Mitzka 276; Hołub—Lyer 184.

гуаш «вид фарб; живопис такими фарбами»; — р. гуашь, бр. болг. гуаш, п. gwasz, guasz, ч. gouache, kvas, слц. gvas, болг. гваш, схв. гваш; — через російську мову запозичено з французь­кої; фр. gouache походить від іт. guazzo «водяна фарба; мокрота, калюжа», яке зводиться до лат. aquätio «добування води; водопій; калюжі», похідного від aqua «вода».— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 190; Holub—Lyer 276; Dauzat 368; Klein 671.— Див. ще акваріум.

губа¹ «край рота; рот» Г, Ж, [губаль] «людина з великими губами» ВеНЗн, заст. губан, губань «тс», губенята «губ­ки» (у людини), [губи] «складки хустки» Я, губище, [губрій] «губань», [губріяка] «тс», губці «губки», [губастий] Ж, губа­тий, огублений, пригубити; — р. бр. губа, п. gęba «обличчя, рот», ч. слц. huba «морда, рот», вл. huba «уста, губа», нл. guba, болг. [гъба] «тс», схв. губа «морда, рило», слн. gôbec «морда»; — псл. gę­ba; — загальноприйнятої глибшої ети­мології не має; очевидно, тотожне з псл. gęba «гриб» (Brückner 138—139; Sławski І 271—272; БЕР І 298; Trautmann 101; Fraenkel 146—147; Persson Beitr. 81 — 82); менш переконливо зіставляється з лит. gémbè «цвях, сучок; ст. вістря, ви-

ступ», гр. γαμφαί «щелепи» (Pedersen KZ 36, 334; Bern. I 340; Machek ESJĆ 189). —Шанский ЭСРЯ І 4, 190—191; Фасмер І 468; Преобр. І 166; Schuster-Śewc 354—355; Skok I 628; Bezlaj ESSJ I 155; ЭССЯ 7, 78—80.— Пор. губа².

[губа²] «губка, гриб» Г, Ж, губка «гриб на дереві», губка водяна «Spongia fluviatilis», губка морська «Spongia offi­cinalis», [губійка] «губка прісноводна, Spongiłla» Ж, [губчакй] «морська губка» Ж, [губ'як] «жук-грибоїд, Boletophagus» Ж, [губ'яка] «гриб на дереві, трут», [губ'яки] «гриби» Л, [губ'яча] «тс.» Л, [губковатий] Ж, губчастий СУМ, Ж, губчатий; — р. губа «губка, гриб», бр. губа «трут», др. губа «губка, гриб», п. gąbka «губка, Spongia», ст. gęba «тс», huba «гриб на дереві, пеньку» (з укр.), ч. houba «гриб, губка», слц. huba «тс», вл. hubica «гриб на дереві», нл. gubica «тс», болг. гъба «гриб, губка», м. габа «тс», схв. губа «гриб на дереві, губка», слн. góba «гриб, губка», стел, гжва «гриб»; — псл. gęba «губка»; —лит. guffi-bas «гуля, наріст», лте gumba «пухли­на, підвищення, купа, зморшка», дісл. kumpr «гуля», афг. -jumba «тс», сперс gumbad «опуклість»; заслуговує на ува­гу пов'язання (Pedersen MPKJ І 165— 166; Machek ESJĆ 179) з двн. gwamb «губка», гр. σφόγγος, σπόγγος, лат. fun­gus «тс». — Шанский ЭСРЯ I 4, 192; Меркулова 166—168; Фасмер І 468—469; Преобр. І 166; Sławski І 265; Schuster-Śewc 355; БЕР 297—298; Skok I 628; Bezlaj ESSJ I 154; ЭССЯ 7, 78—80; Bern. I 340; Miki. EW 71; Trautmann 101; Fraenkel 176.—Пор. губа¹.

губа³ «затока»; — запозичення з ро­сійської мови; p. губа, бр. губа «тс.» походить від др. губа «затока», що, ма­буть, є результатом видозміни значення губа «рот, уста» подібно до п. ст. gęba «гирло річки», др. устье; пор. лте gumbs «затока, бухта», пов'язуване з gumba «пухлина, зморшка»; менш пере­конливе пов'язання (Bern. I 360; Пре­обр. І 132, 166; Карский РФВ 47, 166— 167; Шанский ЭСРЯ І 4, 191) з р. гу­бить, сугубый з припущенням первіс-

610

губа

ґуґля

ного значення «складка, вигин».— Фас-мер І 469.— Пор. губа¹, гнути.

[губа⁴] «вид кожуха без рукавів», [губаня] «тс. Г; одяг у словаків Ж», [губка] «кількість прядива, знята з мо­товила за один раз Л; міра полотна; кількість ниток в основі, необхідних для цієї міри; пілка вовняної тканини на одну половину запаски»; — слц. gu-ba; — запозичення з угорської мови; уг. guba «кошлатий сіряк» загально­прийнятої етимології не має; тлума­читься як звуконаслідувальне утворен­ня або як результат метатези фінно-угорського кореня bog «вузол». — Ma­chete ESJĆ 118; MNTESz I 320—321, 1100.

[губаня (жовта)] (бот.) «зеленчук жовтий, Galeobdolon luteum Huds.» Ж;— похідне утворення від губа¹; назва мо­тивується тим, що ця рослина нале­жить до родини губоцвітих.— Вісюлі-на—Клоков 389—390; БСЭ 16, 620.— Див. ще губа¹.

губернатор, губернаторство, губер­нія, губерня, губерець «губернський чи­новник», ст. кгубернаторъ (1497), гу-бернаторъ (XVII ст.) «намісник, пра­витель»; — р. болг. м. губернатор, бр. губернатар, п. gubernator, ч. слц. слн. gubernator, схв. губернатор;—запози­чене через польську мову з латинської; лат. gubernator пов'язане з дієсловом gubernäre «правити», яке походить від гр. κυβερνάω «керую».— СІС 186; Шан­ский ЭСРЯ І 4, 191; Фасмер—Трубачев І 469; Kopaliński 375; Walde—Hofm. I 625.— Див. ще кібернетика.

губити «знищувати, втрачати», гу­битися «втрачатися; втрачати самовла­дання», губитель, губйтельство Ж, гу-бйтельний Ж, загуба «загибель», згуба «загибель, втрата», згубник, згублйвий СУМ, Ж, згубний, [изгубниця] Ж, не­вигубний, [обгубйтися] «загубити все», [погуба] «погибель», погубитель, погуб-щик Ж, [розгуба] «роззява; розгубле­ність»; — р. губить, бр. губ'щь, др. гу­бити, п. gubić, ч. hubiti, слц. hubit', вл. hubić, нл. gubiś, болг. губя «гублю», м. губи «губить», схв. губити, слн. gu-biti, стел, гоувити; — псл. gubiti <*gou-

biti, каузативна форма до *gybnçti «гинути».— Шанский ЭСРЯ І 4, 192; Преобр. І 166—167; Sławski I376; Schuster-Śewc 355—356; БЕР І 291—292; Bezlaj ESSJ 185; ЭССЯ 7, 166; Bern. I 360—361.—Див. ще гйбіти.

[губушник] (бот.) «оман британський, Inula britannica L.» Mak; — неясне.

гувернер, гувернантка;—p. гувер­нер, гувернантка, заст. гувернанта, бр. гувернёр, гувернантка, п. guwerner, gu­wernantka, ч. guvernant, guvernantka, слц. guvernantka, вл. guwerner, болг. гуверньор, гувернантка, м. гувернанта, схв. гувернанта, гувернанта, гувернан· тица, гувернантка, слн. gouvernânta, заст. guvernantka;— запозичення з фран­цузької мови; фр. gouverneur «керуючий; губернатор; гувернер, вихователь», gou­vernante «гувернантка, вихователька, економка» пов'язані з дієсловом gouver­ner «правити, керувати», що походить від лат. gubernäre «правити».— СІС 186; Шанский ЭСРЯ І 4, 192—193; Фасмер І 469; Kopaliński 376; Hołub—Lyer 184; Dauzat 370.— Див. ще губернатор, кі­бернетика.

[ґуґал] «кегля» ЕЗб ЗО; — ч. kużel «булава», kuzelka «кегля», схв. кугла «куля, кегля»; — походить від нвн. Ku­gel «куля» (пор. снідерл. koghele «палка з кулястим кінцем»).— Machek ESJĆ 310; Kluge—Mitzka 410.—Див. ще ку­ля.— Пор. кужіль.

[ґуґель] «баба Ж; їжа з курятини, квасолі, цибулі та ін. Л», [ґуґаль Л, ґуґоль Л] «тс», кугель «єврейське со­лодке тісто» Бі; — р. [гугель] «єврей­ські хлібці, булочки», бр. [гугель, ку­гель] «тс», п. gugiel «єврейське святкове печиво», kugiel «тс»; — запозичення з мови ідиш; ід. gugel «солодке печиво» походить від нвн. Gugel «вид бісквіта; капюшон», Gugel-hupf «баба».— Sławski III 320—321.—Див. ще ґуґля¹.

[ґуґля¹] «гуцульський верхній одяг з капюшоном», [ґуґлі] «мішок, одягну­тий на голову як башлик», [ґуґовникХ «капюшон» Ж; — п. [gugla], болг. м. гуг-ла «висока селянська шапка», схв. [gug­la], слн. [gûgla] «шапка; футляр, по­кришка»; — запозичення з німецької мо-

611

ґуґля

ґудз

ви; ранньо-нвн. gugel «капюшон», ku-gel «тс.» походить від лат. cucula «тс», яке вважається запозиченням з галль­ської мови; спроба виведення україн­ської форми від рум. glugä «капюшон» (Кобилянський Гуц. гов. 83; Vincenz 9) або від тюрк, kokola чи нгр. κουκλί (Miki. EW 80) позбавлена грунту.— БЕР І 292; Paul DWb 261 ; Walde—Hofm. 1298.

[ґуґля²] «гуля, наріст», гугля «тс», [ґуґлюватийЛ «покритий гулями»; — p. [гугля] «гуля» (з укр. ?), п. [guga] «тс», слц. [guga] «опух»; — результат видо­зміни форми ґуля, можливо, під впливом ґуґель «баба, печиво» абоп. guga «гудз; опуклість»; недостатньо обгрунтованим є безпосереднє зіставлення (Фасмер І 470 та ін.) з лит. gugà «гуля, горб», gùginti «випинати», gaögaras «гребінь гори», дісл. kjuka «грудка».— Куркина Этимология 1971, 68.— Див. ще ґуля.

[ґуґля³] «жіноча зачіска» Ва, До; — очевидно, пов'язане з [ґуґля] «ґуля» (за формою зачіски).— Пор. ґуґля², ґуля.

гугнити «розмовляти в ніс», [гугнати Г, ВеЛ], гугніти, [гугнути ВеЛ], гуг­нявити, [гугнявіти Ж1, гуняти Г, Дз, вугнати, вугнотати] «тс», [гугнавець] «гугнявий» Г, Ж, гугнявка, [гунька] «та, що говорить у ніс», [вугнавець Г, Ж, вугнавка Г, Ж. вигнавий ВеЛ, гугнавий Г, Ж, гугнавий], гугнявий, [гунявий, гунькавий Я, вугнавий, вугноватий, ву-гнотавий Ж];—р· гугнявить, бр. гуг-нявіць, др. гугнати, п. gęgać «гугня­вити; гоготати», ч. huhńati «гугнявити», слц. huhńaf, chuchńat, болг. гъгна, м. ганголи, схв. hunkati «тс», слн. gog-njâti «заїкатися», стел, γχγένηβέ «гуг­нявий»; — псл. gçgT>nati; — можливо, споріднене з гр. γογγόξω «бурмочу, мим­рю», дінд. gunjati «бурмоче»; іе. *gou-(n-) «гукати» звуконаслідувального похо­дження.— Фасмер І 470; Преобр. І 167; Sławski І 272; Bruckner 139; Ма-chek ESJĆ 189—190; БЕР І 298; Skok І 694; Bezlaj ESSJ І 156; ЭССЯ 7, 81 — 82; Bern. І 341; Walde—Рок. 4, 535; Mayrhofer I 337.^— Пор. гуготіти.

гуготіти «одноманітно, глухо зву­чати», [гугнати] «воркувати» ВеЛ, [гуг-

ніти] «глухо звучати; воркувати» Ж, [гугнот'ши] «воркувати» ВеНЗн, гуго­ніти «гуготіти; [глухо гудіти; воркува­ти» Ж, Пі]», [гугіт] «гудіння», [гугон] «глухий звук» Ж; — звуконаслідуваль­ні утворення, близькі до вигуку гу. — Див. ще гу. — Пор. гоготати, гугнити, гуті'ти.

[гугур] (орн.) «великий пугач, Bu­bo maxi mus» ВеУг, [гугурец] «лісовий пугач, Otus vulgaris» ВеУг; — запози­чення з румунської мови; рум. huhuréz «пугач» походить від звуконаслідуваль­ного дієслова huhurâ «пронизливо кри­чати»; форма гугур виникла в резуль­таті зворотного словотвору від гугурец, осмисленого як зменшено-суфіксальне.— DLRM 367.

гудж, гуджа, гуджга, гуджя, гужа, гуч, гучжа — див. гиджга.

[гуджу] «вигук, яким відганяють свиней» Mo; — результат видозміни зву­кової форми ачу «тс.» під впливом гуджа і под. «гиджга».— Див. ще ачу, гиджга.

[ґуджулай] «жук-гнояк, Geotrupes stercorarius L.», [ґуджулей, ґуджулай-ка, ґуджулея, ґуджулейка, ґуджулія Ko, ґуджулька, гужела ВеУг, ґужелиця ВеУг, ґужуль ВеНЗн, гужулька ВеНЗн, ВеУг, ґіжелйця ВеНЗн] «тс»; — запо­зичення з румунської мови; рум. guju-Не «комашка», очевидно, є варіантом форми gîzulie «тс».— Vincenz 7.— Див. ще ґадзуля.

[ґудз] «ґуля; вузол, потовщення», ґудзик, гудзик, Іґудзок] «невеликий гудз, пухлина» Ж, [ґудзола] «картопля», [ґу-дзолв] «вузли, гулі» Ж, ґудзь «гудз; гудзик», гудзь, [гуз ] «тс», [ґуз] «вузол», [ґузва] «ґуля», [ґузуля] «тс», [ґузе] «ґуд­зики; гулі» Ж, [ґузик] «гудзик» Ж, [ґузь] «гудзь Ж", гуля Л», [гуцик] «гуд­зик» Бі, [гуцок] «тс.» Бі, [ґуцьки] «мала картопля» Ж, [ґуцьок] «гудзик» Ж, [кузік] «тс.» Кур, гудзикуватий «схожий на гудзик», [ґудзатий] «вузлуватий» Ж, [гудзуватий] «тс», [ґудзувати] «міцно в'язати» Me, [уґудзяний] «весь у ґудзи­ках»; — р. [гузик] «гудзик», [кузик], бр. гузікатс», п. guz «гудз; великий гудзик», guzik «гудзик»;—псл. guzb «вузол; ґуля, пухлина», очевидно, варіант наза-лізованої основи gçzb «тс; задня части-

612

ґудзатися

гуж

на»; — лит. [gauze] «голова», gaûztis «звиватися в клубок», лтс. guza «воло; потилиця; куприк», gûza «сідниця, стег­но»; збереження початкового g (ґ) в більшості українських форм, як і зміна з в дз, зумовлене експресивним характером відповідних слів (подібно до ґуля); ча­стково ґ могло бути підтримане впливом польської мови, з якої, можливо, слово Ґудзик було запозичене.— Дзендзелів-ський PKJ ŁTN 15,127; Sławski І 281, 380—381; Фасмер II 402; ЭССЯ 7, 91 — 92. — Пор. гуза.

ґудзатися — див. ґуздратися.

[ґудзички] (бот.) «гвоздики садові, Dianthus caryophyllus L.» Mak; — оче­видно, результат зближення форми гвоз­дики (гвоздички) з ґудзики за фонетичною подібністю назв.—■ Див. ще гвоздика.

ґудзю — див. коця, коцьо.

гудина — див. огудина.

гудити «ганити» Г, Ж, [гудкати] «базікати, плести чутки», [гудкувати] «тс.» Ж, [гудило] «огудник» Ж, [гудяч] «тс.» Я, [гудьба] «ганьба», загуда «огу­да», [згуда] «ганьба, висміювання», огу­да, огудник Ж, [огудийЛ «вартий осуду, поганий» Ж, погудка «нарікання; [осуд]», розгудити «розлучити, відвернути на­клепами», [розгудець] «наклепник», [роз-гудця] «той, хто викликає розрив угоди наклепами або відраджуванням» Ж; — р. [гудить] «ганьбити», [гудить] «обду­рювати», бр. [гудзіць] «гудити», др. гу­дити «ганьбити, обвинувачувати», стел. гоудити «ганьбити»; — очевидно, ре­зультат видозміни деетимологізованого дієслова кудити «гудити, ображати, псу­вати» і зближення його з дієсловом гудЪти «гудіти, грати»; припущення первісного зв'язку з гудіти, псл. gçdç, gçsti (Фасмер І 470—471 ; ЭССЯ 7, 80; Bern. I 340—341) або запозичення з литовської мови (Москаленко УІЛ 31) менш переконливі.— Brückner KZ 46, 233.— Див. ще гудіти, напрокудити.

гудіти, густи, гуд, [гуда] «музика, гра» ЕЗб 4, [гудак] «музикант, скри­паль», [гудатарь] «той, хто гуде» Я, гудгць «тс», [гудик] «нехрущ червневий, Amphimałlon solstitialis L.» Ж, [гудим] «той, хто гуде» Я, [гудймець] «вовк», [гудійі «той, хто гуде» Я, гудок, [гудьба]

«музика» Ж, [згудіти] «почати сильно звучати» Ж; — р· гудеть, [густи], бр. гусці, гусць, гудзець, др. густи, гудЪти «грати на струнних інструментах», п. gędzić «грати», ст. gąść «тс», ч. housti, слц. hust', вл. hudźić, болг. [гъдувам] «граю на гуслях, скрипці», [гудя] «тс», схв. гудети «грати на струнних інстру­ментах; гудіти», слн. gósti «грати на скрипці», стел, гжсти;-^-псл. gçdç, gç­sti < *gçdti;—споріднене з лит. gaösti «шуміти, дзвеніти», лтс. gàudas «плач»; іє. *gu-n-d- інфіксований різновид основи *gou-d-, *gu-d-, похідної від кореня *gou-, *gu-, до якого зводиться й го-вір.— Шанский ЭСРЯ І 4, 193—194; Фасмер І 470—471; Преобр. І 167; Sławski І 267; Brückner 137; Machek ESJĆ 180; Suchster-Śewc 356—357; БЕР І 299; Младенов 118; Skok І 637; ЭССЯ 7, 80, 85; Bern. 1340—341; Trautmann 80; Büga RR II 352.—Пор. гудити, гусла.

[гудльовати] «погано щось робити; бідувати» ВеЛ, [гудля] «плутанина, без­ладдя; погана робота»; — запозичення з чеської мови; ч. hudlovati «погано працювати; знущатися», hudlaï «партач, халтурник» походять від нім. [hudeln] «погано працювати; знущатися», пов'я­заного з свн. hadel «лахміття», нвн. Hader «ганчірка, лахміття», спорідне­ними з лат. cento «жебрацький одяг», дінд. kanthä «залатаний одяг».— Ma­chek ESJĆ 189; Kluge—Götze 290; Klu­ge—Mi tzka 279; Matzenauer 177; Wal­de—Hofm. I 200.

гудрон, гудронувати; — р. бр. болг. гудрон, п. gudron, ч. gudron, goudron, слц. слн. gudron, схв. гудрон; — через російське посередництво запозичено з французької мови; фр. goudron «дьоготь, смола» є результатом видозміни форми catram «тс», яка походить від ар. qat-rän < qatirän.— СІС 187; Шанский ЭСРЯ І 4', 194; РЧДБЕ 169; Dauzat 369; Gamillscheg 487.— Див. ще катран³.

гуж «ремінь для кріплення голоблі до хомута; [капиця Л]», [гужва] «розпа­рена гілка для зв'язування», [гужйще] «вірьовка для ув'язування снопів на вазі» Л, [гужівка] «тс; мотузка, канат»,

613

гужак

ґуздратися

[гужевня] «частина плуга», [гужов] «роз­парена гілка для зв'язування; залізний ланцюг, що з'єднує плуг з колесами», гужем «кіньми, на возах», [гужовий] «сильний; твердий, жилуватий» Я; — р. бр. гуж «ремінна петля хомута», п. gąż-wa (gążew, gążewka) «гнучка лозина; ремінь ціпа», ч. houzev, [houzl «джгут», слц. huzva «тс», болг. гъж, гъжва «джгут; чалма», м. гужва «кільце, спле­тене з соломи, дубців; петля, яка замі­нює кочет на човні», схв. гужва «джгут», слн. góz «гуж, зв'язка»; —псл. *gçzb, gçzbva, очевидно, фонетичний варіант основи огь «вуж», подібно до гусінь — усениця; спроба розірвати обидві основи і пов'язати *gçzb з дісл. kengr «гак, ви­гин», сангл. cangie «огорожа» (Фасмер І 471; Holthausen Awn. Wb. 151; Peters-son IF 24, 265—266) здається зайвою.— Шанский ЭСРЯ I 4, 194—195; Фасмер— Трубачев I 471; Sławski I 267—268; Brückner 137; Bernard Ез.-етн. изсл. 353—355; Skok I 641; Jakobson Word 8, 388; ЭССЯ 7, 93—94; Bern. I 563; Miki. EW 56.— Див. ще вуж.— Пор. вужва. гужак «вуж» ЛЧерк; — фонетичний варіант форми ужак, вужак, виклика­ний очевидно, паралелізмом слів типу гужевка —■ вужевка.— Див. ще вуж.— Пор. вужва, гуж.

гуза «корма, задня частина човна; зад», [гузєр] «окоренок дерева; нижня частина снопа; місце, де зав'язаний мі­шок; основа, низ» Ж, [гузеро, гузйрь, гузір] «тс», [гузйця] «зад Г, Ж; сидіння (стільця) Ж», [гузівка] «зад» Я, [гузівник «закруглена частина гармати», [гузіри-нє] «залишки снопа після обмолоту» Ж, гузка «тупий кінець яйця; задок птаха; нижня частина очіпка», [гузли] «каль­сони» Ж, [гузняйка] «зад» Я, гузнйця, гузно «тс», гузнянка «пряма кишка», гузок «задня тупа частина» Ж, гузйчний «відхідниковий, анальний», [гузнатий] «товстозадий», [гузєрувати] «обрізати під корінь» Ж, Імежигуззя] «задня час­тина промежини» Ж, [огузка] «задня ча­стина чогось», огузок, огузкуватий, [прй-гузок] «зад» Ж, [узеровйння] «кінець сно­па» ВеЗн; — р. гуз «нижня частина сно­па; окоренок дерева», гузно «зад», бр. гуз, др. гузно, п. [guza] «зад, тил», ч.

huzo «куприк у птаха», слц. huzrit' sa «неспокійно сидіти, соватись», вл. hu-zać so «тс», болг. [гъз] «задок воза», гъзер «зад», м. газ «зад», схв. гуз «зад», гуза «тс», слн. góza, guza «тс»; — псл. *gçzb (*gçzrb) і, можливо, *guzï>; — у разі припущення варіанта псл. *guzb етимологічно ототожнюється з п. guz, укр. ґудзх& їх відповідниками в інших мовах; сюди ж лит. [gunźys] «воло», прус, gunsix «гуля», можливо, також гр. γόγγρος «наріст на дереві», γογγύλος «круглий», дісл. kokkr «грудка»; деякі дослідники (Zubaty St. a cl. II 38—39; Machek ESJĆ 193; Skok I 640) тотож­ність псл. *gçzb i *guzb заперечують.— Дзендзелівський St. si. 10/1—2, 76—77; Фасмер—Трубачев І 471—472; Преобр. І 168; Sławski І 380—381; Brückner 164; БЕР І 300; Bezlaj ESSJ І 166; ЭССЯ 7, 91—92; Bern. I 342—343; Mühl.— Endz. І 685; Trautmann 102; Persson Beitr. 114, 465.— Див. ще ґудз.

[гузатися] «гаятися, зволікати» Ж, [гузувати] «баритися, гаятися», [гузкати] «незграбно плигати» Ж; — р· [гузать] «повільно щось робити», [гу~за] «нероз­торопна людина», п. guzdrać się «повіль­но робити, марудити», слц. [huzritf (sa)] «неспокійно сидіти», вл. huzać so «тс», болг. [гъзуря се] «задкую», [гъзурча се] «гаюсь», схв. огужати «марудити», слн. [gazati se] «повільно йти, лізти»;—псл. gçzati «соватися», похідне від gçza «зад»; — споріднене з лит. guzoti «си­діти або стояти зігнувшись», лтс guznêt «сидіти навпочіпки; зволікати час».— Фасмер І 472; Sławski І 381; Brückner 164; БЕР І 293; ЭССЯ 7, 91.— Див. ще гуза.

[гузджениця] «вуздечка» ВеЛ, [уз-дінниця] «тс.» ВеЛ; — очевидно, запо­зичення з польської мови; п. uździenica, як і ч. uzdenice «тс», походить від псл. uzda.— Brückner 597.— Див. ще вузда. [ґуздратися] «возитися, не вправля-тися» Ж, [ґудзатися] «возитися, тяга­тися» Я; — запозичення з польської мо­ви; п. guzdrać się «робити занадто по­вільно, марудити», ст. kustrać się «тс.» споріднене з слц. [huzrif (sa)] «верті­тись, неспокійно сидіти», укр. [гузатися] «гаятися, зволікати» (див.).

614

ґузелець

гулакй

[ґузелець] «чорна гадюка, Pelias be-rus»; —похідне утворення від [ґузий] «куций»; назва мотивується розмірами гадюки. — ВеЛ 408.— Див. ще ґузий.

[ґузий] «куций, короткий»;— запо­зичення з польської мови; п. guzy «тс.» має те саме походження, що й укр. {гу­зок] (див.).

[гузнити] «казати дурниці, брехати, задаватися» Я;—п. [guzłać] «безпри­чинно весь час лаяти»; — очевидно, по­в'язане з гузно.— Див. ще гуза.

[гузок] «невеликий віл з малими ро­гами»; — р. кур-гузый «куций», п. [guzy] «куций, безвухий, безрогий», болг. [гуз\ «безхвостий»; — похідне від псл. *guzb «зад», що було варіантом *gQZb «тс».— Фасмер II 424; Sławski І 383. — Пор. ґузий, куций.

гузя, гудзя — див. гиджга.

гук¹ «звук; крик, гомін; грюкіт; водоспад; трубка волинки Г; шкіря­на волинка, контрабас Ж»,[ гукавщйна] «сильний крик» Я, [гукотїя] «крики», [гукотня] «тс», [гучало] «місце в річці, де клекоче вода», [гучка] «загонич на по­люванні» Ж, [гучок] «тс; види іграшок; вид мухи, Musca vomitoria», гучлавий, гучний, гукати «кликати, кричати», гу­пати, гучніти, гучнішати, вигук, від­гук «відзив; відголос», Ізгук] «звук», [згучати], перегук, погук; — р. гук «глу­хий переривчастий звук; [волинка, коб­за]», бр. гук «стукіт, гуркіт; розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», слц. huk «звук», болг. гукам «воркую», м. гука «воркує», схв. гук «воркування», хук «галас, грюкіт», слн. gû kat і «кричати»;— псл. *gukb (*hukï>, *хикъ), gukati (*huka-ti, *xukati) похідне від звуконасліду­вального вигуку gu (hu, xu).— Шанский ЭСРЯ I 4, 195; Фасмер I 472; Преобр. I 168; Sławski I 432—433; Brückner 173; Machek ESJG 179; БЕР І 293; Мла-денов 114; Skok І 628; Bezlaj ESSJ І 186; ЭССЯ 7, 169; Bern. I 361.—Див. ще гу.— Пор. гук².

гук² (вигук на позначення сильного стуку, гуркоту), [гуку] «тс», гукати, гукнути, гуконути; — звуконасліду­вальне утворення, можливо, пов'язане з вигуком гу (див.).

[гук³] (орн.) «бугай, пугач, Botaurus stellaris L.», [гугукало Шарл, гукало] «тс», [гукарня] (орн.) «пугач, Bubo ma-ximus», [гупало] «водяний бугай», [гоп­кало] «тс.» Ж, [гупко] «одуд, Upupa (L.)» Ж, Ігучок]; — п. hukał, [hukała, huka­ło] «тс», схв. hupać; — звуконасліду­вальні утворення за характерним кри­ком відповідних птахів, що нагадує звукосполучення гу.— Skok І 695.— Пор. гу.

гук⁴ (ент.) «жук скарабей, Scara-baeus»; — не зовсім ясне; можливо, зву­конаслідувальне, але не виключена і можливість давнього зв'язку з основою жук (ранньо-псл. *gouk- : *geuk-, Ber-neker IF 10, 156; Iljinskij AfSlPh 29, 496—497).— Пор. гу, жук.

[гукати¹] «штовхати»; — p. [гукнуть] «ударити», бр. [гукацца] «ударятися»; — очевидно, пов'язане з гук «грюкіт» і пер­вісно означало «грюкати, стукотіти».— Див. ще гук¹.

[гукати²] «запліднювати (свиню)», [гу­катися] «паруватися; бути в періоді тічки» Ж, [гукар] «самець свині» ВеУг, [гук] «тс.» ВеНЗн, [гукля] «гуляща жін­ка»; — очевидно, запозичення з поль­ської або чеської мови; п. [hukać się] «спаровуватися», [huczyć się], ч. houkati se, слц. hukat sa «тс.» пов'язуються з п. hukaò «кликати», ч. houkati «тс».—τ Sławski I 433; Machek ESJĆ 179.— Див. ще гук¹.— Пор. гуртйти.

[гуком] «багато», [гук] «тс; велика кількість; купа» Ж". — п. huk «тс»; — неясне.

гуку — див. гук².

гул «гудіння»; — р. бр. гул; — за­гальноприйнятого пояснення не має; зі­ставляється з дісл. gaul «виття» (Matze-nauer LF 7, 204; Bern. I 361); допус­кається також зв'язок з говір (Bern. І 361).— Шанский ЭСРЯ І 4, 195; Фасмер І 472; ЭССЯ 7, 173.

гулавець, гулавий — див. ґуль.

[гулакй] «продовгуваті пампушки на олії» Л, [гуляки] «великі вареники, на­чинені маком, грушами чи ягодами» Л, ЛЖит; —неясне; можливо, пов'язане з гуля{ґ§ля) у давнішому значенні «грудка (тіста)», [гулатий] «надутий, розпухлий».

61.5

ґулати

ґуля

[ґулати] «бути в силах, бути спро­можним»; — неясне.

[гулатий] «надутий, розпухлий» Ж;— очевидно, пов'язане з Ґуля.— Див. ще Гуля.— Пор. гулаки.

Ігулйбіда] (орн.) «малинівка, віль­шанка (?), Erithacus rubecula L.» МСБГ, [гульбіда] «воловеочко, Troglodytes trog­lodytes L.» Шарл;—складне утворення з основи дієслова [гулити] «дурити; зама­нювати» та іменника біда, паралельне до [дурибаба] «волове очко», [дурисвіт] «тс».— Див. ще дурець².

[гулий¹] «безрогий», У у лий «тс; без­ногий, безрукий До», [ґула] (зб.) «моло­ді телята з гулями замість ріжків» Я, \ґулій\ «людина з відмороженими паль­цями на ногах» Я, [гулавий] «коротко-рогий» Ж, ігулавий] «тс; з відмороже­ними пальцями або руками» Я;— Р· [гулай] «однорогий бик» (з укр.?), п. guły «який має плоскі роги (?)»; — оче­видно, пов'язане з гуля, ґуля; зв'язок із схв. гулити «обдирати» і вірм. gul «тупий, обрізаний» (Младенов РФВ 68, 383), як і oc [gulu] «безрогий» (Абаев Пробл. ист.^и диал. 13—14), потребує обгрунтування.— Фасмер II 65; Skok І 632.— Див. ще ґуля.

[гулий²] (орн.) «вільшанка, малинів­ка, Erithacus rubecula L.»; — неясне.

[гулити]«гудити,глузувати, дурити», [вйгулити] «видурити» Ж, [відгулити] «відволікти, відвернути», [заголити] «за­вести, заховати», [нагулити] «навиду-рювати (чого-небудь у людей); надиба­ти» Ж, [нагула] «задирака; простак; йо­лоп» Ж, [нагулько] «тс.» Ж, Інагулистий Ж, нагульковатий Ж1, [огулити] «обду­рити» Г, Ж, [вгулйтися] «прорахувати­ся, зазнати втрати» Ж; —др- гульньш «чарівний»; — очевидно, пов'язане з [гуль] «йолоп, дурень»; під сумнівом за­лишається пов'язання (Bern. I 362; ЭССЯ 7, 170—171) з р. жулить.— Див. ще гуль.

[ґуліздзя] «коліща»; — очевидно, ре­зультат видозміни форми *колісча піс­ля таких переходів: *колісця > *ку-лісця >*ґулісця > ґуліздзя.— Німчук Пр. XI діал.н. 154.— Див. ще колесо.

гулікати, гулюкати, гулюкати—див. гулякати.

гуля¹ «голуб» (дит.), гулі «тс. (мн.); вигук, яким кличуть голубів», гуль «вигук, яким кличуть голубів», гуль-гуль, гулі-гулі «тс»; — р. гуля «голуб», гуль-гуль, гуля-гуля «вигук, яким кли­чуть голубів», бр. гуля, г\)лю-гулю, болг. [гул-гул] «тс», [гу~ля] «курча»; — мабуть, звуконаслідувальне утворення, пара­лельне до швейц.-нім. gûl «півнячий крик», ельзаського gulli, комі gul'u «го­луб».— Фасмер І 473.

гуля³ (орн.) «сова яструбина, лелет, Surnia ulula L.»; — звуконаслідуваль­не утворення за характерним криком цього птаха, близьким до звукоспо­лучення уль-уль-уль.— ПтицьгСССР 362. [гуля³] «вигук, яким відганяють гу­сей» ВеЗа; — очевидно, запозичення з польської мови; п. hula «тс», паралель­не до hyla, укр. гйля «тс», пояснюється як результат злиття звуків hu і la.— Sławski 1434.—Див. ще гу, ля. — Пор. гйля.

ґуля «гудз, наріст; [вид зачіски у ви­гляді закрученої коси Па]», гуля «гудз», [гулі] «дифтерія» Я, Me, [ґульомаха] «велика гуля» Я, [гулюмаха] «тс», гу­люватий «з гулями» Ж. гулюватий, гулястий, [ґулястий Я] «тс»; —р. діал. бр. гуля «гудз, наріст», п. gula «наріст, жовно», слц. gul'a «куля, кулька», болг. гулйя «капуста (кольрабі)», влашка гу· лйя «картопля», схв. [gula] «горб»; — псл. *gulja < *goul-; — ступінь чер­гування *geul- представлений у схв. ж$л> «мозоль», слн. źulj «тс»; — спорід­нене з дінд. gola «гулька, круглий глек», gola «куля, кулька», дісл. kala «гудз», двн. kale «кулька», нвн. Kaule «тс», лит. gugà «горб», gùnglè «гуля»; іе. *geu-«схиляти, кривити, робити опуклим»; збереження початкового проривного ґ в говорах зумовлене експресивним за­барвленням слова (пор. ґудз) і, можливо, підтримане впливом польського відпо­відника; пов'язання з п. kula, укр. куля (Karłowicz SWO 324; Brückner 163), як і з схв. гулити «здирати шкіру» (Преобр. І 169; Bern. I 362), викликає сумнів.— Фасмер І 473; Преобр. І 169; Sławski 1376; БЕР Г 293; ЭССЯ 7, 169— 170; Куркина Этимология 1971, 67—68; Ondruś SI. Wortst. 131.—Пор. ґуґля².

616

гулявник

іуляш

[гулявник] (бот.) «сухоребрик, Sisym­brium officinale L.» Я, [гулявйця] «тс.» Я; —р. гулявник, бр. гуляунік, ч. hu-levnik (з рос); —неясне; зв'язок з ґу­ля (Machek Jm. rostl. 69) малоймовір­ний.— Меркулова Очерки 82; Machek

ESJĆ 190.

[гуля-гучі (вигук, яким відганяють гусей); — складне утворення з вигуків гуля³ і гуч¹ (див.).

[гулякатиі «кричати», \гулікати\ «тю­кати, улюлюкати» Me, [гулюкати] «тс.» Me, [гулюкати] «голосно ганьбити» Ж, [гулькнути] «крикнути, рохнути»; — р. улюлюкать, бр. улюлюкаць, ч. hulâkati «викрикувати, галасувати», [hulaćiti] «тс», слц. hulakat «тс»; — очевидно, похідні утворення від вигуку [гуля] (*гулю, *гулі), яким відганяють або цькують гусей та ін.; пор. п. ст. hui (вигук, яким відганяють вовка).— Sław­ski І 434; Machek ESJĆ 190.— Див. ще гуля³.

[гуляки] «ялові корови, переважно молоді» ЛЖит; — не зовсім ясне; може бути зіставлене і з дієсловом гуляти і з прикметником гулий¹ (див.).

гуляти «ходити; розважатися, гра­тися; не працювати; бути в періоді тіч­ки; [танцювати]», гулятися «гратися», гулі (дит.) «гуляти», гулятоньки, гуля-точки «тс», гулі «гуляння», [гулай] «бродяга, нероба» Я, [гуляйко] «тс.» Ж, гуляка, [гуляльня] «гульбище», гулянка, [гулятика] «пиятика», [гулянка] «не­робоча худоба» Я, гульба, [гульби Я, гульбини], гульбище, [гу~льбощі, гулька], гульки «гуляння», гульня, [гулявйй\ (про худобу) Я, гулящий, гульливий «роз­гульний», [гульовий] (про худобу, яка перебуває на випасі) Я, Дз, гульма (при­слівник при інфінітиві гуляти як під­силення), вигул, вигульний, відгул, [в'їд-гулень] «свійська коняка, що відбилася в табун диких коней», загуляти «поча­ти багато гуляти; заглушити горе, бі­ду», загул, [загулятися] «до втоми натан­цюватися» Ж, нагулювати (худобу) «пас­ти на доброму кормі», нагуляти «багато прогуляти; погладшати», нагул «уго­дованість худоби; привілля», [обгуляти-ся] «програтися», [одгулень] «лоша свій-

40 8-539

ської кобили від дикого жеребця» Ж, перегул «тимчасовий відпочинок (про землю)», погулянка «гуляння; перебу­вання в гостях», погуляння «гулянка; полювання; війна; гульба», пригуляти «придбати гуляючи; прижити» (дити­ну), [прйгулень] «свійська коняка, що відбилася в табун диких коней», прогул, прогулянка, [прогулька] «гулянка?», про­гульник, прогульний, [прогульком] «то з'являючись, то зникаючи», розгул, роз­гу лля, розгуляний, розгульний; —-р. гу­лять «ходити; забавлятися», бр. гу-ляць «бути вільним від праці; прогу­люватися; брати участь у якій-небудь грі», п. hulać «гуляти, веселитися» (з укр.), ч. hulati «кричати, викрикувати з радощів», слц. hul'at' «тс», болг. гу­ляя «гуляю, пиячу, веселюсь» (зрос);— єдиного пояснення не має; виводиться (Sławski І 433—434) від вигуку гуля, а та­кож (Bern. I 361—362; Brückner 173) від основи гул-; зіставляється з схв. гулити «обдирати; пиячити» (Потебня РФВ З, 163), з цел. гулкыъ «чарівний» (Соболев­ский РФВ 70, 78—79; Jakobson Word 8, 387), з лит. guleti «лежати» (Преобр. І 169), припускається первісне значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, м'яч, гра­ти в м'яча), звідки «гратися, забавля­тися» і т. д. (Львов Этимология 1963, ПО—115).— Шанский ЭСРЯ І 4, 195— 196; Фасмер—Трубачев І 473—474; ЭССЯ 7, 171 — 173.

гуляш «м'ясна страва»; — р. бр. гу­ляш, п. gulasz, ч. слц. gulâs, болг. гу-лаш, м. гулаш, схв. гулаш; — запозиче­но, очевидно, через посередництво ні­мецької або французької мови (нім. Gulasch, φρ. goulache) з угорської; уг. guiyâs походить від складної назви gulyäshus (букв, «чабанськем'ясо»), утво­реної з іменників guiyâs «чабан» і ети­мологічно неясного hus «м'ясо».— Мос­каленко УІЛ 58; Шанский ЭСРЯ І 4, 196; Балецкий St. si. 9, 338; Sławski I 376— 377; Słuszkiewicz JP Зі, 197; MNTESz II 172.— Див. ще гуляш.

[гуляш] «чабан» ЕЗб 4, [гуляшка] «дружина чабана» ЕЗб 4; — запозичення з угорської мови; уг. guiyâs «чабан» є похідним від gulya «стадо», етимологіч­но не зовсім ясного.— MNTESz І 1105.

617

гуль

гуманізм

Ігуль] «йолоп, дурень» Ж, Ігулавий] «божевільний» Ж, Шух, [гулавець] «тс.» Шух; — п. gułaj «незграба, нездара»; — не зовсім ясне; можливо, пов'язане з [гу­дити] і успадковане вже з праслов'ян­ської мови; в карпатських говорах могло бути підтримане впливом з боку уг. hülye «дурний; кретин; йолоп», що є по­хідним від дієслова hül «охолоджувати­ся, застигати» невідомого походження.— MNTESz II 179, 180.—Пор. гулйти.

гульві'са «гуляка, нероба, негідник»; — р. [головес, головесина] «гульвіса»; — очевидно, результат видозміни давні­шого *головіса «тс», утвореного з основ прикметника *голий і дієслова -вісити (пор. [в'їса] «тягар»); щодо значення пор. р. [висляй, висляйка, вислуха, вис-лена, висляга] «ледачий волоцюга, гуль­віса; жінка легкої поведінки», [висляй-ничать] «в'язнути до когось, зачіпати, безнастанно лащитися, виснути на шиї; гультяювати», а також р. повеса «гуль­віса», п. wisus «тс»; зміна форми відбу­лася внаслідок зближення з основою дієслова гуляти (гуль-ба, гуль-ня то­що).— Див. ще вйсі'ти, голий, гуляти.

гульден «грошова одиниця в деяких європейських країнах»;—р. гульден, бр. гульдэн, п. слц. gulden, болг. гулден, схв. гулден, слн. gulden;— запозичення з німе­цької мови; нім. Gulden виникло на осно­ві словосполучення свн. guIdTn pfenninc «золотий пфенінг» (снідерл. gulden flo-rijn «тс»); форма gulden відповідає нвн. golden «золотий», пов'язаному з Gold «зо­лото», спорідненим з псл. *zolto, укр. золото.—СІС 187; Шанский ЭСРЯ І 4, 195; Kopaliński 376; Kluge—Mitzka 276.— Див. ще золото.

[гулькатиі «поринати; скакати, пли­гати» Ж, гулькнути «пірнути, раптом зникнути, з'явитися; кинутися, ринути (про рідину)», [гульнути] «тс.» Ж. гульк (вигук на позначення несподіваної дії, раптової появи або швидкого руху в якесь середовище); — очевидно, звуко­наслідувальне утворення, паралельне до п. gulgotać «булькати» (про кипіння або переливання води, про звуки при поло­сканні горла), болг. гул (гул-гул) (вигук на позначення звуків при виливанні рі­дини з вузької посудини), гулкам «буль-

618

кати»; р. пд. [гульк] «миттю, негайно», як і п. [hulknąć, hulnąc], мабуть, є за­позиченнями з української мови.—Sławs­ki І 377; БЕР І 293.

[ґульний] «єдиний» Ж, [рунний] «тс.» Ж; — неясне.

гультіпака «голодранець; гультяй»;— результат видозміни форми гольтіпака під впливом основи гуляти.— Див. ще гольтіпа.

гультяй, [гільтяй, гільтяйство, гіль-тай Ж, гільтаенко Ж, гольтяц, гультай, гультайство Бі, ВеБ, гультяїщг], гуль­тяйство, [гультяянко] Я, [гультаїти] «вести розгульний спосіб життя» Ж, Бі, гультяювати, розгультяїтися; — р. бр. [гультай] «ледар, нероба», п. слц. hul-taj (з укр.), п. ст. holtaj «тс»; — похідне утворення від основи прикметника го­лий з пізнішою заміною о (і) голосним у під впливом основи гуляти; безпосе­реднє виведення від гуляти (Фасмер І 473; Brückner 173) непереконливе.— Со­болевский Slavia 5, 448; Sławski I 435— 436.— Див. ще голий.

гума, [ґума\, [гумія] «гаряча смола; каучук» Я, гумка, гумовик, гумувати, ст. ґум «камедь, глей» (XVI ст.); — бр. болг. м. гума, п. ч. слц. вл. guma, нл. gumij, схв. гума, слн. guma, gumi; — запозичення з середньолатинської мо­ви; слат. gumma, gummi «камедь, кау­чук» утворилося від давнішого лат. cummi «камедь», що походить від гр. κόμμι «тс», яке зводиться до єг. kemai, kemà.— СІС 187; Hołub—Lyer 184; Ма-chek ESJĆ 152; БЕР І 294; Skok I 632; Walde-Hofm. I 306; Frisk I 909; Schrader Reallexikon I 417.

гуманізм, гуманіст, гуманістичний, гуманітарний, гуманний; — р. гума­низм, бр. гуманізм, п. вл. humanizm, ч. humanismus, слц. humanizmus, болг. хуманйзъм, м. хуманйзам, схв. хуманії-зам, слн. humanizem; — запозичено че­рез російську і через польську мови з німецької; нім. Humanismus походить від лат. humänus «людяний», похідного від homo «людина, чоловік», пов'яза­ного з humus «земля» (отже, первісне значення — «земний») і спорідненого з гот. guma «людина», дангл. guma, двн.

гуменник

гундер

gomo, лит. ст. zmuô «тс», гр. χθόνιος «народжений від богині Землі; тубіль­ний».— СІС 187; Шанский ЭСРЯ І 4, 196—198; Фасмер І 474; Kopalìhski 407; Hołub—Lyer 199; Kluge—Mitzka 320; Walde—Hofm. I 655, 665_:—Див. ще гумус, земля.

гуменник (орн.) «польова гуска, Anser fabalis Lath.»; —р. гуменник; —похідне утворення від гумно; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах часто живиться зерном на гумнах.— Див. ще гумно.

гуміарабік «камедь, що витікає з стовбурів африканських і аравійських акацій; клей»;—р. гуммиарабик, бр. гуміарабік, ч. arabska guma, слц. gura-miarabikum, болг. гу ми-арабику м, схв. гуммиарабика, гумарабика, слн. gumi-arâbikum;— запозичено через російську мову з німецької нім. Gummiarabikum «гуміарабік, аравійська камедь», як і англ. gum-arabic, φρ. gomme arabique «тс», походить від лат. gummiarabicum «арабський клей», що складається з імен­ника gummi(cumi) «деревний клей, ка­медь» і прикметника arabicum «араб­ське», похідного від Arabia «Аравія».— СІС 187; Шанский ЭСРЯ І 4, 198; Ho­łub—Lyer 184.— Див. ще араб, гума.

[ryMKOTÎTHj «мугикати»; — звукона­слідувальне утворення, паралельне до мугикати (пор.).

гумно «тік з будівлями», [гуменник] «сторож гумна», гуменний «[тс.]; (заст.) прикажчик на току поміщика», [гумнй-ще] «місце, де було гумно» Г, Л, [загу-мення, загуменок, загум'шок, пригуме-нок]; — р. бр. гумно, др. гумьно, п. gumno, ч. слц. humno, вл. huno, нл. gu­mno, полаб. d'aimnë, болг. м. гумно, схв. гумно, гувно, слн. gumno, стел. roy-MkNO; — пел. gumbno; — етимоло­гія непрозора; можливо, давнє утворен­ня з коренів *gu- < *gou- (< іє. *g"ou-) (пор. пел. govedo «рогата худоба», укр. [гов'єдо] «тс» і тьп- (пел. тьпс, męti, укр. мну, м'яти); у такому разі назва пов'язується з первісним способом моло­тіння за допомогою худоби, що топтала снопи; недостатньо обгрунтована ре­конструкція (Откупщиков ЭИРЯ V 88— 90) пел. *gubbna, похідного, нібито, від gubiti «губити».— Шанский ЭСРЯ І

4, 198—199; Фасмер—Трубачев І 474; Sławski І 377—378; Brückner 163; Ма-chek ESJĆ 190—191; Hołub—Kop. 136; Schuster-Śewc 360—361; БЕР І 294; Младенов 114; Skok І 633; Bezlaj ESSJ

I 186; ЭССЯ 7, 173—175; Bern. I 362; Pokorny 483; Погодин Следы 234.— Див. ще гов'єдо, м'яти.

гумор, гумореска, гуморист, гумори­стика, гуморальний, гумористичний, ст. гумор «характер, вдача; соки в організ­мі» (XVII ст.); — р. юмор, бр. гумар «гумор», гумор «настрій», п. ч. слц. вл. humor, болг. м. хумор, схв. х$мор, слн. humor; — запозичено через посе­редництво польської мови з латинської; лат. humor «волога» (в середньовічній медицині також «соки організму, що впливають на настрій») є похідним від дієслова umere (із вторинним h) «бути вологим» (<*ûg^umor), спорідненим з гр. υγρός.«вологий», вірм. оус «свіжий», дісл. vçkr «вологий». —СІС 187; Кора-łiński 408; Sławski I 436; Brückner 173; Holub—Lyer 199; Walde—Hofm. I 664,

II 815.

гумус «перегній»; — р. бр. гумус, п. ч. слц. вл. humus, болг. м. схв. ху~-мус, слн. humus; — запозичено через посередництво російської і польської мов з латинської; лат. humus «перегній, земля, грунт» походить з homos, з яким пов'язане і homo «людина», і спорід­нене з гр. χαμαί «на землі», лит. zëmê «земля», пел. zemja, укр. земля.— СІС 188; Kopałiński 408; Holub—Lyer 200; Walde—Hofm. I 665; Klein 750.— Див. ще земля.— Пор. гуманізм.

[гунатиі «відгукатися (про звук), лу­нати», [гупати] «гудіти» Пі, гунути «за­гудіти, крикнути; кинутися», [гуна] «лу­на», [гунавщина] «сильний крик»; — оче­видно, пов'язане з гудіти, густи (псл. *gçd-ti <*gond-); первісною могла бу­ти форма гунути з. *gç(d)nçti; форми гуншпи, гуна могли виникнути пізніше під впливом лунати, луна.— Див. ще гудіти.

[гундер] «тичка, до якої прив'язують неводи, сіті у воді» Mo, [гундера, кун-дера] «тс.» Дз; — очевидно, походить від тур. gônder «тонка жердина, тичка;

619

ґунджер

гуня

товста і довга палиця з металевим ві­стрям або гачком».

[ґунджер] «кучер (волосся)» ВеБ; — очевидно, запозичення з польської мо­ви; п. kędzior «тс.» походить від псл. *kçdn> [*кди1егъ], якому відповідає укр. [кудер]; в українській мові запозичення, мабуть, змінило свою форму під впливом кучер.— Sławski II 126; Brückner 225, 282.— Див. ще кудер.

[гунджюк] «один з мотузів, якими під­в'язують полотнища сіток морського не­вода до рами» Дз; — запозичення з ту­рецької мови; тур. güncük «шматок шкі­ри, в яку загортають парус» є похідним від gön «шкіра», спорідненого з туркм. гон, аз. каз. ног. кон, тат. башк. кун, узб. кун, тув. хом «шкіра», чув. чён «сирицева шкіра»; зміна значення, ма­буть, відбулася вже в українській мові через семантичну ланку «мотузок із шкіри».— Радлов II 1587, 1591; Его­ров 323.

і гундосий] «гугнявий» До, [гундос] «тс.» Я, [гундосити] «гугнявити» (Me); — р. [гундос] «жебрак, прошак», [гундас] «гугнявий», [гундоска] (чол., жін. р.) «гугнявий», [гундосить] «гугнявити; жебрати, випрохувати»; — неясне; мож­ливо, давніше *гугноносий, утворене з основ дієслова гугнити або прикмет­ника гугнявий та іменника ніс; пор. та­кож п. ст. gęgogłosy «гугнявий, з гуся­чим голосом», утворене з основ звуко­наслідувального дієслова gęgać «ґелґо­тати (про гусей); (ст.) гугнявити», спо­рідненого з псл. *gçgt>nati, укр. гугня­вий, та іменника głos, спорідненого з укр. голос.

[гунйти] «гудити, ганити» Пі; — оче­видно, результат контамінації форм гу­дити і ганити (див.).

[гунт] (заст.). «собака» Л, [гунство] «негідництво», [гунственнийі «собачий, негідний», [гунственський] (гунствен-ська душа) Пі; — очевидно, походить від нвн. Hund «тс», спорідненого з гот. hunds, гр. κύων, лит. §uô «тс.», укр. су­ка.— Фасмер — Трубачев III 798; Klu­ge— Mitzka 320; Walde—Hof m. І 152— 153; Klein 746.— Див. ще сука.

[гунцвот] «негідник, шельма», [гуни-воти] «волосся, зачесане і завите на скро-

нях (інакше муцики)» ВеЛ, [гунцвол] «негідник, шельма», [гунцут] «тс.» ВеЛ, [гунцвоство], [гунцуват] «бешкетник, брехун» МСБГ, [гунцувот] «тс.» тж; — бр. [гунсвот] «негідник; ледащо», п. huncwot «гультяй; негідник; ледащо», ч. huncvut, hundsfut «тс», схв. huncut, hùncvut «ледащо», слн. hûncvet «тс»; — через польську мову запозичено з ні­мецької; нвн. Hundsfott «негідник, ка­налія» утворилося з Hund «собака» і не­вживаного тепер fott (інша, закономір-ніша форма — fotze) «cunnus», спорід­неного з свн. votze, снн. vut, гол. -vot (у hondsvot «негідник»), ісл. fytta «тс», дінд. pûyati «гниє, смердить», гр. пїї&оо «гною», лтс puter «гнилий, трухлявий»; первісне значення прізвиська було «cun­nus canis»; — звукова форма [гунцут] могла бути запозичена з угорської мови (уг. huncut «пустун; шахрай, шельма» того ж походження).— Шелудько 28; Потебня РФВ 1879 V 263; Sławski І 436—437; Brückner 173; Machek ESJĆ 191; Hołub—Lyer 200; Skok I 694; Bezlaj ESSJ I 206; MNTESz II 167; Kluge — Götze 332; Vries 145—146; Jó-hannesson 566.— Див. ще гунт.

гуня¹ «верхній сукняний одяг, сіряк; [маска, машкара, личина Б і]», гунька, [гунча] «гуня» ЕЗб 4, [гуняник] «одягне­ний у гуню» Ж; — р. [гуня] «вид одягу; старий одяг», бр. гунька, др. гуня, гу-на «старий одяг», п. gunia ««верхній одяг з грубого сукна; грубе сукно», ч. hounë «попона; ворсиста матерія», слц. huńa «тс», болг. гуна (гуня) «сіль­ський верхній одяг», м. гуььа {гуна) «вид верхнього одягу; вовняне покрива­ло», схв. гуьь «тс», слн..gûn j «ворсиста матерія»; — псл. gunja, запозичене з невстановленої мови; найімовірніше по­в'язання з пізньолат. gunna «кожух» неясного, можливо, кельтського (Ho­łub—Kop. 130; Sachmatov AfSlPh 33, 95) походження; вважається також пра-европейським (Hołub—Lyer 196); менш імовірні припущення (Фасмер І 475) про запозичення з дперс. gaunyä «ко­льорова» від ав. gaona- «волосся; масть, колір» (пор. ос. γυη «вовна»), виведення

(Фасмер ГСЭ І 51; Machek ESJG 179—

620

гуня

ГУР

180) від дінд. goni «мішок», пов'язаного з gâuh «бик, корова», або зіставлення (Moszyński J Ρ 36/3, 198—200) з лит. gauraî «волосся на тілі».— Фасмер—Тру-бачев І 475—476; Преобр. І 170; Sławski І 378—379; Brückner 163—164; БЕР І 294; Skok І 634; Bezlaj ESSJ І 187; ЭССЯ 7, 175—177; Bern. I 363.

[гуня²] (орн.) «різновид малих глу­харів, Tetrao urogallus L.» Ж; — не­ясне; можливо, звуконаслідувальне; пор. р. [гунйть] «говорити, мовити»; звуки токування глухарів можуть ски­датися на швидку нерозбірливу мову.

[гуньба] (бот.) «буркун, Melilotus Adans.» Г, Бі; —очевидно, запозичення з російської мови; р. [гуньба] «тс», можливо, стосувалося спочатку лише буркуну жовтого або лікарського (Me­lilotus officinalis Desr.) і було пов'язане з [гуньба] «дрібна висипка в роті немов­лят (пліснявка), чиряки»; ця назва бур­куну жовтого мотивується тим, що він застосовується від наривів, чиряків то­що; р. [гуньба] «висипка, чиряки» по­в'язується з [гунявый] «лисий, плішивий від колишніх паршів, золотушної ви­сипки», що виводиться від гуня, гуна «поганий, старий, зношений одяг» (з облізлим хутром), спорідненого з укр. гуня «сіряк»; зіставляється також (Мер­кулова Очерки 140—141) з р. [гунйть] «говорити» як назва дитячої хвороби, причина якої зводилась до наговору, злого ока тощо; сумнів (Фасмер І 476) відносно зв'язку р. гунявый з гуня не­обгрунтований.— Bern. I 363.—Див. гуня¹.

гуп (вигук для передачі глухого зву­ку від падіння, удару), [гугуп] «тс.» (підсилювальна форма), гепати «тупа­ти; глухо стукати», [гупоніти] «глухо звучати» Ж, гупотіти «швидко тупати; швидко глухо стукати», [гупчити] «луп­цювати кулаками по спині» Me, [гуп-шанити] «бити, лупцювати» МСБГ, гуп «гупання», гупотнява «тупіт, стукотня­ва»; — п. hup (вигук при плиганні), ч. слц. hup «тс»; — звуконаслідувально-зображальний вигук, очевидно, пов'я­заний з гоп; малоймовірна думка (Brück­ner 172) про можливість німецького

впливу.— Sławski І 428; Machek ESJĆ 176.— Пор. гоп.

[гупалка] «іграшкова дудка з бузини для стріляння»; — очевидно, результат видозміни форми пукалка «тс» під впли­вом звуконаслідувальної основи гуп.— Пор. пук².

[гупало! (орн.) «водяний бугай» (інак^ ше: гук, гукало, гугукало), [гопкало] «тс», [гупкб] (орн.) «одуд, Upupa»; — п. [hupało, hupała, hupał] «водяний бугай» (з укр.), схв. hupkać «одуд», слн. hupac «тс»; — походить від звукона­слідувального вигуку гу, очевидно, ще праслов'янського походження; пор. по­дібні звуконаслідувальні назви птахів в інших індоєвропейських мовах: нвн. (Wiede)-hopf «одуд», [hupphupp], гол. hoppe, лат. upupa, φρ. huppe «тс».— Див. ще гу, гук¹, гук².

[гупля] «коловорот, лебідка»; — не­ясне.

[гупцем] «юрбою, купою» Я, ст. гу-фецъ (XVIII ст.— гуфци), зменш, від гуфъ «громада, купа, відділ» (XVI ст.);— п. hufiec «військовий загін; юрба, купа (людей)», huf «тс», ч. houfec «купка (лю­дей), невеликий натовп», ст. huf «загін; юрба», слц. hufec «невеликий натовп»; — через польську і чеську мови запозичено з німецької; свн. hüfe «штабель, стіс; група людей (особливо, озброєних)», звідки нвн. Haufen «купа, брила; на­товп, зграя», споріднене з двн. hüfo, снн. hupe, дангл. heap «тс», лит. kau-pas «купа», пел. kupa, укр. купа; не­правильне пов'язання (Яворницький 169) з вигуком гуп.— Тимч. 634; Sław­ski І 432; Machek ESJĆ 179; Hołub— Lyer 196; Kluge—Mitzka 293.—Див. ще купа.

гур (вигук для передачі гуркоту, сту­ку), гур-гур «тс», [гурр-гур] (вигук для передачі воркування і гуркоту), гуркало «вид іграшки, що дзижчить; [неспокійна людина, домовик; малий во­доспад; гомілкова кістка]», гуркіт, гур­котнеча, гуркотня, гуркотнява, Ігур-котія] «гуркотня» Я, [гуркота] «сту­кіт, гуркіт; муркотання», [гуркотш] «неспокійна людина, що стукотить», [гур-котлйвець] (орн.) «лісовий, дикий голуб,

621

гура

гурба

Columba oenas L.», [гуркотливочка] «яка воркує» (про голубку, також переносно), гуркітливий, гуркотливий «який гур­котить; [який воркує]», гуркати «сту­котіти, гуркотіти; [хурчати; воркувати]», гуркнути «грюкнути; [крикнути басом]», гуркотати «гуркотіти; воркувати», гур­котіти «робити гуркіт», [гурготіти] «тс», [гурликати] «воркувати», гурчати «густи, дзюрчати; воркувати; гарчати»;— р. [гург] (вигук для передачі грому), [гургать] «стукотіти, гриміти; бурчати», [гуркать] «звати; говорити», п. hurkot «гуркіт, стукіт», hurkctac «гуркотіти, стукотіти» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) [gurgœtl «бурчання», ч. (мор.) [hurgat] «воркувати», сліі. [hurkat] «тс», [hurt] «гуркіт», вл. hurkać «воркувати», нл. hurkaś, churkaś, hurkotaś, слн. gur-gati «тс»; — звуконаслідувальні утво­рення до об'єктивно різних звуків; по­дібні (споріднені або паралельні) утво­рення є також в інших індоєвропейських мовах; лит. gurgti «булькотіти; бурчати (про живіт)», лтс' gurkstêt «тріскотіти, сичати, скрекотати», нвн gurren «вор­кувати; мурчати»; близькі значення ма­ють також слова з деякими іншими го­лосними або початковими приголосними звуками типу гар, гир, вуркотати, тур­котати.— Фасмер І 476; Sławski I437— 438.— Пор.вуркотати,гар,гир, туркати.

[гура¹] «маса, юрба», Ігурє] «багато» МСБГ; — не цілком ясне; зіставляється (Куркина Этимология 1971, 66) з схв. гура «горб, наріст», гурити сг «стиска­тися, корчитися», слн. gura «потовщення з смоли»; можливо, в основі лежить укр. [гурба] «натовп, юрба», що змінило фор­му під впливом п. góra «ropa; купа; на­товп, юрба; стіс» (пор. [гура] «купа»).

[гура¹²] «густа сітка для виловлюван­ня дрібної риби Дз; спосіб ловити ри­бу неводом Mo», [гурник] «рибалка, який ловить рибу цим способом» Mo; — очевидно, запозичення з румунської мо­ви; рум. gl'ira «рот, паща; отвір; гирло» походить від лат. gula «паща, глотка, горло», спорідненого з дінд. grnati «по­глинає», двн. këla «горло, шия».— DLRM 350; Papahagi 507; Puscariu 64; Walde—Hofm. I 625.

ігурака] «піднявши руки вгору» (ло­вити, напр., м'яч); — суфіксальний при­слівник, утворений від іменника гора за зразком прислівників типу голяка, пішака і под.; форма гурака зам. споді­ваної горака відбиває, очевидно, діалект­ну вимову ненаголошеного о як у.— Див. ще гора.

Ігураль] «дрючок, ломака, булава; стегно, задня частина туші» Ж; — оче­видно, походить від рум. [gurâr] «дрю­чок для провертання вала в ткацькому верстаті» неясного походження; кінцеве ль (зам. р) виникло або внаслідок диси­міляції, або за аналогією до слів із су­фіксом -аль.

[ґуральня] «винокурня, горілчаний за­вод» Ж, гуральня, [ґулярняХ ЛЖит «тс», гуральництво «винокуріння», гуральник «робітник на ґуральні», [ґоральня] Ж, [ґоральник] Ж; — запозичення з поль­ської мови; п. gorzelnia, (ст., діал.) gorzalnia «тс.» пов'язане з *gorzały «го­рілий» (пор. п. ст. gorzałość «зона; силь­на сверблячка»), gorzeć «горіти», спо­рідненими з укр. горілий, горіти; у за­мість о в частині форм відбиває укання в ненаголошеній позиції.— Richhardt 117; Sławski I 322.— Див. ще горіти.— Пор. горілка.