Гопачок

гора

нець), [гопи] «стрибки в танці (вдарити в гопи «танцювати»)», гопки «стрибки в танці», стати гопки «стати дибки» (про коня), [гопка] (жарт.) «дитина»; — р. бр. гоп (наслідування звуку при стриб­ку, танці), п. hop (вигук, що спонукає до стрибка; наслідування звуку від уда­ру), ч. слц. hop (спонукання до стрибка; наслідування звуку при стрибку), болг. хоп (наслідування звуку при стрибку, танці), схв. хоп, слн. hòp «тс»; — на­явність вигуку у всіх трьох основних слов'янських мовних групах робить мож­ливим припущення про його виникнення в період, близький до праслов'янського; сумнівна думка про його походження від нім. hopp «гоп» (Brückner 172; Фас-мер І 438; Преобр. І 145).— Шанский ЭСРЯ І 4, 129; Sławski І 428; Machek ESJC 176; Bern. I 396; Ильинский ИОРЯС 20/4, 137.— Пор. геп, гуп.

[гопачок (пестрий)] (зоол.) «павук-скакун, Salticus scenicus» Ж; — похідне утворення від звуконаслідувального ви­гуку гоп (про стрибки); назва зумовлена тим, що цей павук, полюючи на здобич (муху тощо), скаче їй на спину (пор. лап-, назву павука Salticus scenicus, букв, «стрибун сценічний»).— Brehm I 131.— Див. ще гоп.

[гоплеля] «здоровило (про жінку)» Me; — очевидно, результат видозміни етимологічно непрозорої форми Ігобля] «висока жінка» через переосмислення її як нібито утвореної з вигуку гоп і іменника [леля] «тітка».— Див. ще гобля. гопля (вигук спонукання до стрибка); — р. опля, бр. гопля, ч. hopla «тс»; — запозичення з французької мови; фр. hop-là «гоп» утворене із звуконасліду­вального вигуку hop «тс», паралель­ного до укр. гоп, і вигуку 1а «ось так», пов'язаного з вказівною часткою là «туди, там», що походить від лат. illäc «там», пов'язаного з ille «той», що є, мож­ливо, результатом видозміни давнішого ollus «тс.» (<*olnos), спорідненого з дірл. alius «обширний», стел, ломи «минулого року», п. Ioni, ч. Ioni «тс».— Dauzat 392, 424; Walde—Hofm. І 679—680, II 206—207.—Пор. гоп.

гора «підвищення земної поверхні; [горище] ЛЧерк, Mo, Па»,, гірник, гір-

£62

нйцтво, [гірнйця] «каменоломня», [гір-нюк] «гірник» Ж. [гірня] «кам'яне ур­вище; каменоломня» Me, гірняк, [гір'я] (зб.) «гори», [гірянйн] «гірник, верхови­нець» Ж. [горай] «мешканець гір» Я, горець, горище, [горішняк] «північний вітер; вітер з горішньої частини Дні­стра Дз, Mo», [горішнянин] «той, хто мешкає у горішньому кінці села; го­рянин», [горща] «горище» Me, [горниця] «поле, що йде під гору» О, [горен] «меш­канець високого правого берега Сейма» Ж, [горяк] «удар м'ячем при грі в гілки (різновид гри в м'яч)», [горянець] «меш­канець гір» Я, горянин, [горянщя] «го­ра», гірнйй, гірничий, гірський, горис­тий, [горїський] «горішній», горішній, [гороватий Я, горовйй, горовйтий], го­ряний, [горішка] (присл.) «угору» Mo, [горі] «угору», [горіщ] (присл.) «вище» [горіще] «тс», [горувати] «підноситися вгору; брати верх над ким-небудь», [д'горі] «угору» Ж- [догірний] «такий, що підіймається», догори (присл.), згі­рок, згір'я, [згірний] «нагірний», [зго­ристий] «стрімкий, спадистий» Жі згори «зверху; завчасу, заздалегідь», [згорка] «згори» Я, загір'я, [загара Я, загорянин], загірний, нагір'я, [пагорок] «пагорок» Ж, нагірний, [нагорянийЛ «нагірний», нагору (присл.), [пагірок], пагорок, па­гористий, [перегорок] «пагорок», перед­гір'я, передгірний, [підгір] «підгір'я», підгірок «схил гори», підгір'я, [підгороч-ка] «невелике підвищення біля підніжжя гори», підгірний, підгірський, пригір, пригірок, пригарок, [сугір'я, сугорок, узгір, узгірок, узгорок] КІМ, узгір'я, угорі (присл.), угору (присл.);—р. го­ра, бр. гара, др. гора, п. góra «гора; горище; [ліс на схилі гори]», ч. hora «гора», hura «горище; [гора]», ст. hora «гора; горище», слц. hora «ліс; гора», вл. hora «гора», нл. gora, полаб. d'örä, болг. гора «ліс; (заст.) гора», м. гора «ліо>, схв. гора, гора «гора; ліс», слн. góra, стел, гора; — нсл. gora; — спо­ріднене з прус, garian «дерево», лит. nùgara «хребет», giriâ «ліс», [gire], лте dzira «тс», дінд. girih «гора», ав. gairi-, сперс gar, gïr «тс», можливо, також гр. гомер. βορέης «північний вітер» (первіс­но «вітер з гір»), гр. ат. βορέας, βορράς

горамент

горд

«тс», алб. gur «камінь»; — первісне зна­чення «гора»; значення «ліс» розвину­лося пізніше через «ліс на горі»; розбіж­ності в вокалізмі вказують на те, що первісно слово було нетематичне з ос­новою на приголосний (Trautmann 78; Meillet BSL 25, 144; Machek ESJĆ 176; Pokorny 477—478).— Критенко Вступ 550; Шанский ЭСРЯ І 4, 129; Фасмер" І 438; Нагаев Труды Самаркандск. ун-та, 1962. Новая серия, вып. 118, 181— 189; Sławski I 330—331; Schuster-Śewc 321—322; БЕР ї 264; Skok I 589—591; ЭССЯ 7, 29—31; Филин Образ, яз. 120— 121; Зализняк ВСЯ 6, 37; Мартынов Этимология 1968, 13—14; Толстой Сл. геогр. терм. 71—73; Fraenkel 153«

[гораментI «присяга» Ж; — видозмі­нене запозичення з польської мови; π. рідк. jurament «присяга» походить від слат. iuramentum «тс», пов'язаного з діє­словом iuro «присягаю, клянуся», по­хідним від іменника iüs, iuris «право; привілей; влада; суд» (давніше ious «тс»), спорідненого з дінд. yöh «хай живе!», ав. yaoz-da-Saiti «зціляє, очи­щає (ритуально)». — Walde — Hofm. I 733—734; S W II 187.

fropâp] «лісник y горах»; — очевид­но, запозичення з словацької мови; слц. horâr «лісник» пов'язане з hora «ліс; гора»; звуження значення в укра­їнській мові «лісник у горах» викликане впливом значення укр. гора (див.).

горб, горбат «пагорок», [горбаня] «горб на полі» О, горбань, [горбач] «гор­бань; комар Ж», горбина «горб», горбин­ка, [горбоватина] «сіно з горбів» Ж, гор­бовина «пагорок; опукліеть», [горбуля] «горбань Я; обапіл МСБГ», горбастий, горбатий, [горбий] «горбатий, кривий» Ж, горбистий, горбкуватий, горбова­тий, горбуватий, горбатіти, горбити, пагорб, пагорбкуватий; — р. горб, [го· роб], бр. горб, др. гърбъ, п. garb, ч. слц. hrb, вл. horb, нл. gjarb, болг. гръб «спи­на», м. грб «тс», схв. грба «горб», слн. gib giba) «тс», цел. гр-кв-к; — пел. *^ХЪъ; — споріднене з лит. gurbti «буй­но рости», ісл. котра «зморшка», korpna «братися зморшками», прус, garbis, gra-bis «гора», лит. gârbana «локон», ірл.

36*

gerbach «зморшкуватий», вірм. kart* «вудка, гачок» (<*gfp-ti); іе. *gerb- «мор­щитися, вигинатися», похідне від *ger-«крутити, вити».— Шанский ЭСРЯ І 4, 130; Фасмер І 439; Sławski І 256; Schus­ter-Śewc 322; БЕР І 287; Skok І 610; Bezlaj ESSJ І 172; ЭССЯ 7, 199—201; Bern. I 368—369; Fraenkel 135; Pokorny 385—387.

[горботкаї «вид вовняної смугастої плахти або запаски» Я, МСБГ; — за­позичення з польської мови; п. [chor­bot] «мереживо, (жіночі) прикраси», ст. forbota, forbot, forboty, forbotki (мн.) «тс.» походять, очевидно, від ісп. far-pado «бахромчатий, торочкуватий».— S W I 760; Brückner 125.

[ґорган] «гірська верховина» Ж; — запозичення з румунської мови; ρ ум. gorgân «могила, курган», можливо, по­ходить від др. кургань «тс». — Шаро-вольський 36. заходозн. 58; Scheludko 131; Vrabie Romanoslavica 14, 145— 146; DLRM 342.— Див. ще курган.

[ґорґач] (вид їстівного гриба); — не­ясне; можливо, пов'язане з рум. gogoasä (мн. gogósi) «порхавка», яке на україн­ському грунті зазнало формальних і се­мантичних змін.

[ґорґоля] «висока людина», [горгоня] «дуже висока жінка» Я; — неясне; мож­ливо, пов'язане з формами вЫруела] «здоровило», [вергела] «висока людина», фонетично видозміненими під впливом [ґорґоля] «сук, наріст на дереві».—Пор. вертела, ґургуля.

горгонка (бот.) «патисон, Cucurbita Pepo L.», [горгопка] «тс» Mak, Я; —не­ясне.

ґорґотати «гриміти, гуркотіти», гор-готіти «тс»; [ґорґотати] «говорити не­зрозумілою мовою» ЛексПол; — звуко­наслідувальне утворення.

ГОрГОШІ, ҐОрҐОШІ — ДИВ KOpKÓUlL

[гор-гуз] (приспів до пісні: «Гор-гуз, моя мила, за що ж ти мене била? Харк. губ.) Я; — можливо, запозичен­ня з тюркських мов; пор. тур görgüz «покажи» (букв, «дай побачити»), фор­ма спонукального способу від дієслова gör «бачити, дивитися».

[горд] (бот.) «калина цілолиста (чор­на), Viburnum lantąna L.» Mak, [гор-

563

ґордзоля

горе

дина, ордина Мак, гордівка Мак, гордо-вид Мак, гордовик Я, гордовина, вордо-вина Мак, хордовина Мак] «тс», [гардо-вйна) «тс; калачики, проскурняк куче­рявий, Malva crispa L.», [городовина] «тс.» Г, Mak, [гордовать] «калачики», [гордовод] «тс.» Мак; — р. [горд] «кали­на цілолиста», [гордовина, еордйна, гор­довик] «тс», бр. [гардавіца] «калачики», [гардовіца, зярдовіца] «тс», п. [hord] «калина цілолиста», [hordowina, ordo-wina, hordownik, ordownik, hordowid, ordowid] «тс», ст. hordowit «калачики» (з укр.); — неясне; спроба пов'язання з город (Brückner 172—173) сумнівна.— Фасмер І 439; Преобр. І 146.

[ґордзоля] «картопля» Ж, [ґордзола, ґурдзоля] «тс.» Мак; — очевидно, ре­зультат контамінації форм типу [fop-тохля, уардох] (з картопля, [картохля, картофляї) і бараболя (можливо, також [ґондзоля] «брязкальце; ґуля»).— Див. ще бараболя, ґондзоля, картопля.

гордий, гордівливий, гордлйвий, гор­довитий, гордуватий, [гордячий] Я, гор­диня, [гордйтель] Ж, гордівник, гордій, гордість, [гордота], гордощі, [гордун], гордяк, гордячка, [гордити] «гордувати, нехтувати», гордитися, гордувати, [гор-жати] «відкидати, нехтувати» Бі, [згірд-лйвий] «зневажливий», [згірднийі «тс», [згірдник], згорда, погордий, погордже-ний, погордливий, погорда, погорджати «нехтувати», погорджувати, погордйти, погірдно; — р. гордый, бр. горды, др. гърдостьный, п. hardy (під впливом ч. hrdy), ст., діал. gardy «вибагливий», ч. слц. hrdy, вл. hordy, нл. gjardy, м. грд «потворний», схв. грдан,грдан «брид­кий, жахливий», ст. грд «гордий; жа­хливий», слн. g'rd «гидкий», стел. rp-RĄ-R «гордий; жахливий»;— псл. *g¹Tdb «гор­дий»; значення «страшний», звідки «огид­ний», у південно-слов'янських мовах вторинне, непереконливо вбачати тут початково два окремих слова — псл. *gbrdb «гордий» і *grbdb «огидний» (Osten—Sacken IF 28, 419); — позасло-в'янські відповідники непевні; мало­ймовірний зв'язок з лат. gurdus «дур­ний, дурнуватий» (Фасмер І 440; Bern. І 370), яке пов'язують з гр. βραδύς «повільний, ледачий», а також з лит.

gurdus «повільний; слабкий; мовчазний» (Sławski І 405); дуже сумнівний зв'язок з псл. *g'^bfbb (укр. горб), а через нього з gora (Brückner 135), з псл. gruda (укр. грудка) (Pokorny 460—461) з огляду на семантичні труднощі; сумнівне також зіставлення (Machek ESJĆ 183—184) з гр. χλιδή «розкіш».— Шанский ЭСРЯ І 4, 131; Фасмер І 440; Sławski І 405— 406; Schuster-Śewc 322—323; БЕР І 288; Skok І 613; Bezlaj ESSJ І 172; ЭССЯ 7, 206—207.

Гордій; — р. Гордей, бр. Гардзей, стел. Гордий; — через старослов'ян­ську мову запозичене з грецької; гр. Γορδίας, ім'я, що належало фрігій­ському цареві, походить від назви міста Γόρδιον «Гордій» (найдавнішої столиці Фрігії); букв, «гордієць, мешканець м. Гордія»; етимологія фрігійської на­зви міста не з'ясована; очевидно, вона пов'язана з фріг. -gordum «місто» (пор. укр. [город] «місто»), що засвідчене в фріг. Manegordum «місто Манеса».— Пет­ровский 89; Суперанская 77; Kretschmer Еіпі. 231.— Див. ще город.

[гордобить] (бот.) «переступень, Bryonia L.» ВеУг; — неясне; можливо, пов'язане з гордий і [бити] «бути» як назва отруйної рослини, що живе гордо, не підпускаючи нікого до себе (пор. інші її назви: нечіпай-зїлля, перелаз, переступник); не виключена можливість формального впливу з боку [гордовать] «калачики», [гордовид] «калина цілолис­та».

[гордовля] (лікарська, рожева) (бот.) «алтея лікарська, рожева, Althaea offi­cinalis L.; Althaea rosea Cav.» Mak; — пов'язане з [гордовать] «калачики, про­скурняк кучерявий, Malva crispa L.», [городовина] «тс»; близькість назв обох рослин зумовлена їх зовнішньою схо­жістю; пор. калачики «Malva crispa L.» і [«Althaea officinalis L.»].— Див. ще горд.

горе, [горевнйця] «та, що приносить горе» Я, [горецтво] «горе, журба», го­рювальник «той, що горює», [горюха] «горопашна», [горяка] «бідолаха», [го-ресний] Ж, [горювалийі «той, що зазнав горя» Пі, горюшний «горопашний», го-рьований, горьовий, горювати, [загорюй-

564

горенка

горинал

ко] Я; — р· горе, бр. гора, др. горе, п. ст. górze, ч. кн. поет, höre, вл. horjo, нл. gorje, болг. горест (відр. горесть), схв. гора (ёора) «епілепсія», слн. gorjé «горе, плач», стел, горе «горе»; — пел. *gor-je, пов'язане з gorëti «горіти»; щодо розвитку значення пор. пел. *реса1ь «печаль» : pekç «печу», дінд. śókah «по­лум'я, жар; мука, смуток, горе»;— менш слушне порівняння з гот. kara «скарга, скорбота», яке зіставляється з ос. za-run «співати», zar «пісня», гр. γήρυς «голос», гр. дор. γάρυς «тс», ірл. gSir «заклик, крик» (Горяев 75).— Шанский ЭСРЯ 14, 131—132; Фасмер І 440; Sławs­ki 1 322; БЕР І 265; Skok І 591; Bezlaj ESSJ І 163; ЭССЯ 7, 40—41; Bern. I 333.— Див. ще горіти¹.

[горейка] «невелика в'язка льону» Л; — болг. [горенйца] «горстка коноп­лі»;— неясне.

горжетка «відокремлюваний хутря­ний комір»; — р. горжетка, бр. гар-жэтка;— через російську мову запози­чене з французької; фр. gorgette«стрічка капелюха, зав'язувана під підборіддям», пов'язане з gorge «горло», яке походить від нар.-лат. [gorga], gurga, що зводиться до лат. gurgës «вир, безодня; горло», спорідненого з псл. *g'^brdlo₎ укр. горло; зміна значення сталася вже в російській мові через помилкове ототожнення з фр. gorgerette (також від фр. gorge) «косин­ка, яку жінки носять на шиї».— СІС 180; Шанский ЭСРЯ І 4, 133; ССРЛЯ З, 290; Dauzat 368; Walde—Hofm. І 627— 628.— Див. ще горло.

[горзатися] «метатися, рватися, со­ватися» Ж, Пі; — р. ёрзать, бр. [ёр-заць}; — пов'язане з др. *ерга (пор. р. [ерга] «неспокійна людина», Іергать] «бити м'яч»), похідного від *ер(а) (пор. p. lëp(a)] «пустотлива людина, розпус­ник»), що, найімовірніше, перебуває в зв'язку як форма з іншим ступенем вокалізму з псл. *oriti «спустошувати, руйнувати» (укр. роз-оршпи); укр. г-зам. первісного й- є наслідком діалект­ного паралелізму цих звуків як проте­тичних (пор. [гулиця, юлиця] «вулиця»); малоймовірний зв'язок з р. [ёлзать] (Преобр. І 216).— Фасмер II 24; Ильин-

ский ИОРЯС 16/4, 19.— Див. ще розо­рити.

[горзина] «в'язка хмизу Ж; пліт з лози Г»; — неясне.

горизонт, горизонталь, горизонталь­ний, ст. горизонтъ (XVII| ст.); — р. го­ризонт, бр. гарызонт, п. horyzont, ч. слц. horizont, вл. horicont, болг. м. хо-ризонт, схв. хорйзонт, слн. horizont; — через польську або німецьку мову (нім. Horizont) запозичене з латинської; лат. horizon, -ontis «горизонт, небосхил» по­ходить від гр. ορίζων, -οντος «горизонт», що виникло в результаті скорочення виразу ορίζων κύκλος букв, «обмежуюче коло», в якому форма ορίζων є актив­ним дієприкметником теп. часу від діє­слова ορίζω «обмежую», пов'язаного з іменником ορός «межа, грань», спорід­неним з оск. uruvu «кордон».— СІС 180; Акуленко 140; Шанский ЭСРЯ І 4, 133—134; Фасмер І 441; Kopaliński 405; Kluge—Mitzka 316; Weise 437; Klein 743; Boisacq 716.— Пор. афоризм.

горила (зоол.) «Gorilla gina»; —р. го­рилла, бр. гарыла, п. goryl, ч. слц. gorila, болг. горйла, м. горила, схв. горила, слн. gorila;—засвоєна новолатинська науко­ва назва; нлат. gorilla «горила» утворено в 1847 р. від гр. γορίλλαι (мн.) «горили», вжитого в творі Ганнона «Перипл» (Ver. дон. е.), перекладеному з фінікійського оригіналу, як позначення жінок якихось диких людей, порослих шерстю,— оче­видно, сплутаних з людьми людинопо­дібних мавп; пов'язується з коренем gor «людина» у мовах Нижнього Сенегалу.— СІС 180; Шанский ЭСРЯ І 4, 134—135; Шифман Финикийские мореходы 66; Meillet—Cohen, Les langues du monde, 1952, 737; Klein 670.

[горинал] «нічний горщик» Я; — ви­дозмінене запозичення з польської мови; п. urynał «нічний горщик; (ст.) посудина, що вживалася лікарями для аналізу се­чі» походить від слат. urrnälis «сечовий», пов'язаного з urina «сеча»; пор. р. заст. урильник «нічний горщик», урйнникатс»; форма українського слова може пояснк> ватися як фонетичними причинами — діалектною появою г перед початковим голосним і гіперичною заміною нена-голошеного у звуком о (відштовхування

565

горйніж

горілка

від «укання»), так і семантичними — зближенням із словами горня, горщик і под.— Див. ще урина.

горйніж «догори ногами»; — резуль­тат видозміни давнішого *горініж (пор. горілиць), складного прислівника, утво­реного з прислівника [горі] «догори, вверх» і основи іменника нога в формі давніх невідмінюваних прикметників (пізніших прислівників) на -ь, належних до ί-основ (пор. аналогічне стел, сво­бод ь «вільний (вільно)» і под.).— Нахти-гал 88.— Див. ще гора, нога.

[горихвїст] (орн.) «горихвістка, Phoe-nÎGurus Forst.» Ж, горихвістка «тс»; — р. горихвостка, [горихвост], бр. гары-хвостка «тс»; — складне слово архаїч­ного типу, утворене з основ дієслова горіти (у формі наказ, способу 2-ої ос. одн.) та іменника хвіст- назву дан© за рудий к©лір хвоста; пор. болг. червено-опашка «те.» (букв, «червонохвістка»), схв. crvenorepka, єлн. rdećerepka «тс», нім. Gartenrotschwänzchen «тс.» (букв. «садовий червоний хвостик»), слц. żlto-chvost «горихвістка», (dymochvostl «тс».— Фаемер 1 441; Булаховский Се-мас этюды 163; БСЭ 12,90; Feriane Nézv. vtâkov 203.— Див. ще горіти¹, хвіст.

горицвіт (бот.) «адоніс, Adonis ver-nalis L-», [горйквіт] «тс»;—р. горицвет, бр. гарыцвет, п. gorzykwiat, ч. horik-vët, болг. гороцвет, м. гороцвет, схв. гороцвет; — пел. gorikvëtb; — складне слово архаїчного типу, утворене з основ дієслова горіти (у формі наказ, спо­собу 2-ої ос одн.) та іменника цвіт (квіт); назву рослина дістала за яскра­вий колір квіток, що скидаються на полум'я; пор. інші назви горицвіту за цією ознакою: ч. ohnićek (букв, «вогни­чок»), вл. horivka, нім. Feuerblume (букв, «вогняна квітка»).— Вісюліна— Клоков 128; Шанский ЭСРЯ I 4, 135; БСЭ 12, 90; Machek Jm. rostl. 51.— Див. ще горіти¹, квіт, цвіт.

[горі'здраї «чванько, пихатий» Ж; — складне утворення з прислівника [горі] «вгору, вверх» і основи дієслова здрїти «дивитися», яке до складного слова — в разі давності його утворення — могло ввійти в формі активного дієприкметника чол. р. однини *зьря (<*zbrę) «той, що

дивиться» («зрячий»); у разі пізнішого походження складне слово могло бути створене за існуючими словотворчими моделями аналогічного типу, де точне граматичне значення другого компонента вже не усвідомлювалось.— Див. ще го­ра, здріти.

[горізнач] «навзнак» Г, Ж, [горізнач-ки] «тс.» ВеЗа; —очевидно, результат контамінації прислівників горілиць і нав­знак з оформленням нововиниклого при­слівника за зразком інших утворень на *-ь (типу голіруч, обабіч, віч-на-віч); пор. слц. doluznaćky «ниць, лицем до землі», doluznak «тс».— Див. ще гора, знак.— Пор. горілиць, навзнак.

горілиць, [горілйиею] Ж; — складний прислівник, утворений поєднанням при­слівника горі, «вверх, угору» і основи іменника лице у прислівниковій (істо­рично — прикметниковій) формі лиць, пов'язаній з поширеною в давній період групою невідмінюваних прикметників на -ь (г-основ).— Нахтигал 88; Вайан Руководство по старославянскому язы­ку, M., 1952, 239.— Див. ще гора, лице.

горілка, [гарілка Бі, горівка, горі· лаш Я, горілиця, горілуха Я], Ігоріляччя] (зб.) Я, [горільня] «ґуральня», [горіль-нйцтво] «ґуральництво» Я, горілчаний, [згор'ївка, зор'ївка Ж, орїлка], ет. го­рилка (1562), горЪлка (1678), горЪвка (XVIII ст.), горЪлое вино «горілка» (1511); — р. (пд.) [горелка], бр. гаралка, п. gorzałka, ч. koïalka (від п. gorzałka), слц. [góralka, gerźolka] (з п.); — пов'я­зане з горіти· вважається утвореним за зразком п. gorzałka; можливо, основою для виникнення слова стало скорочення якогось словосполучення, вживаного на позначення горілки, типу горіле вино (пор. ст. горЪлое вино) або *горіла(я) вода (пор. ч. ст. palené voda «горілка», звідки ч. palenka «тс»); припущення про можливість виникнення п. gorzałka, отже, й укр. горілка, внаслідок кальку­вання раннього нвн. der brannte Wein (пізніше нім. der gebrannte Wein, нвн. Branntwein) «горілка» (Фаемер І 440) не досить обгрунтоване; малоймовірна думка про утворення р. [горелка] за зразком п. gorzałka (Brückner 151; Фас-

566

горінйць

ropix

мер І 440), природніше вважати його на­слідком українського впливу.—Дзен-дзелівський УЗЛП 43—44; Тимч. 568— 569, 581; Шанский ЭСРЯ І 4, 134; Sławs­ki І 322; Hołub—Kop. 180,—Див. ще горіти¹.

[горінйць] «горілиць» Ж, [горінець, горінйці Ж] «тс»; — результат видо­зміни форми горілиць під впливом фор­ми [долінйць) «вниз лицем», утвореної з прислівників долі «внизу» і ниць «вниз лицем», синонімічної з долілиць; зміна горілиць у горінйць стала можливою після затемнення первісного значення ниць.—Див. ще горілиць, долінйць.

горіти¹, [горячйти] Ж, гарячити, га­рячіти, гарячкувати, [горяч] «жара, спе­ка» Ж, [гориво (-ево)] «полум'я, що силь­но горить; сила горіння» Ж. [горюк] «паливо» Пі, [горюч] «тс» Пі, горюче, [горяність] «спека; гаряча голова» Ж, [горячка] «гарячка» Ж, гар, гаряч (заст.) «особливий вид гарячого напою», гаряч­ка, гар ячник (заст.) «той, що готує й про­дає гаряч», [гарячнота] «спека, жара» Па, горілий, горючий, [горлйвийЛ «щи­рий» Пі, [горлйво] «ретельно, віддано» Я, Пі, гарячий, [горячий] Ж, гарячко­вий, гарячковитий, гарячлйвий, гарячку­ватий, згарище, згарок, [згарятина], згарячу, загар, [загорілий] «палкий», на­гар, [недогар] Пі, недогарок, [недогар'я], [агар] «обпалений пеньок», огарок, пере­гар, погар «згарище», погорілець, при­гар, [прйгара] «шкірка на твердій каші» Пі, [пригаринок] Ж, пригарки, угар; — р. гореть, бр. гарэць, др. горЪти, п. gorzeć, goreć, ч. hofeti, слц. horiet', вл. horiò, нл. gorjeś, болг. горя, м. гори, схв. горети, слн. goréti, стел, горсти;— пел. *gorëti, *gorjç>, gorisf (з огляду на наявність нетематичної форми дієприкм. стел. горл>фи поряд з пізнішою горА-фи припускається первісна належність дієслова до нетематичних основ); — спо­ріднене з лит. garè'ti «палити; випарову­ватись», лте garêtiês «вигоріти (про піч)», ірл. gorim, guirim «грію», гр. Φέρομαι «нагріваюсь», дінд. ghrnöti «світить, па­лає»; іє. *gUher- «гарячий, теплий».— Шанский ЭСРЯ І 4, 132—133; Фасмер І 441; Sławski І 322—323; Machek ESJĆ