Глядіти

глянець

мови свідчить, крім місця поширення слова, також його наголос (пор. укр. глядшпи «шукати»); існує, проте, думка (Дзендзелівський УЗЛП 40—41), що це спільне східнослов 'янсько-західносло-в'янське утворення.— Machek ESJĆ 167.— Див. ще глядіти.

глядіти «дивитися; доглядати; сте­жити; шукати», [гледіти], [глядати] «шу­кати; виглядати», [гляти] «глянути» Ж, гля (виг.) «дивись», глядь, [гляд] «по­гляд» Ж» глядач, [глядїй] «наглядач» Я, [гляданка] «торгівля», [глядйло] «дзер­кало», [гляділище] «видовище» Я. Ігля-дінка] «догляд» Я, Іглядько] «той, хто постійно дивиться», [глядний] «такий, що дивиться; обачний, розсудливий» Ж. [глядівнйй] «спритний, меткий», Івгляд] «увага», вигляд, виглядини «ви­глядання під час чекання», вйглядки «тс», [вйглядка] «висока будова, звідки далеко видно» Я, догляд, доглядач, догля­дальниця, доглядацький,зглянутися (над кимось), [зглядатися] (на щось) «огля­дати щось незвичайне» Me, [згляд] «по­гляд» Ж, [зглядь] «поблажливість; до­гляд» Ж, нагляд, наглядатель, нагля­дач, наглядацький, наглядовий, нагля­дом «назирці, слідом», наглядці «тс», Інеглядка] «нероба, ледарка», ненагляд­ний Ж, неоглядний, [неоглядки] «не ог­лядаючись», [неоглядком] «тс», непро­глядний, огляд, оглядальник, оглядач, [огляди] «огляд; оглядини нареченої» Ж, оглядини «тс», [оглядка] «огляд» Ж, оглядка, [оглядь] «потвора» Ж, [ог-ляднйй] «обережний» Бі, перегляд, пере­глядач, переглядний «який легко пере­глядається» Ж, переглядовий, переогляд, підглядач, підглядник, піддоглядний «та­кий, що перебував під наглядом поліції», піднаглядний «тс», погляд, прогляд, [про­глядь] «огляд» Пі, розгляд, розглядач, розглядини «оглядини нареченого», [роз-глядний] «обережний, завбачливий» Ж, споглядати, споглядальник, споглядач, споглядальний; — р. глядеть, бр. гля-дзець, др. глядЪти, п. [glądnąć, glądać], ст. glądać, ględać, ч. hledëti, hledati, hlédati, hìidati, слц. hl'adiet', hl'adat', вл. hladać, нл. gledaś, glednuś, болг. гледам, м. гледа, схв. гледати, слн. glé-dati, стел, гдаддти; — пел. *ględeti <

< glendëtei; — споріднене з лтс. [glen-di] «шукай», *glenst (*glendêt) «дивитися, шукати», nuoglefist «побачити, поміти­ти», свн. glinzen «блищати», нвн. Glanz «блиск», норв. glindra «мигати», [glettal «заглядати», сангл. glenten «кинути по­гляд», ірл. inglennat «стежать», atgleinn «показуо>; іє. *ghlend- «блищати, диви­тися»; значення «дивитися» (звідки й «шукати; доглядати») розвинулося з пер­вісного «блищати» (так само, як у псл. zbrëti, укр. здрипи, пор. також укр. зоріти «світити(ся)», зорити «пильно дивитися»).— Шанский ЭСРЯ І 4, 102— 103; Фасмер І 418; Sławski І 152; Machek ESJG 167; Schuster-Śewe 291—292; БЕР І 247—248; Skok І 568—569; Bezlaj ESSJ І 145—146; ЭССЯ 6, 122—123; Bern. І 303; Persson Beitr. 876; Traut­mann 92; Falk—Torp 325.

[глядка] (бот.) «садова айстра, Caf-listephus chinensis Ness.»; —похідне ут­ворення від глядіти, як назва квітки, що має гарний вигляд; пор. подібне щодо семантики п. ст. hladon «гарний верхо­вий кінь» (очевидно, також з української мови).— SW II 45.— Див. ще глядіти.

[ґлямати] «насилу їсти», [ґлявати\ «жувати, пережовувати» ВеБ, [зглама-ти] «проковтнути, зжерти»; — очеви­дно, запозичення з польської мови; п. [glamać] «плямкати, недбало їсти», [glamkać, glamzać] «тс», як і схв. ст. діал. glamàzati «говорити багато й не до речі; обманювати», є, очевидно, ре­зультатом афективної видозміни псл. glemati, збереженого в укр. [глимати] «ковтати»; далі може бути зіставлене з лтс. gleràzt «повільно їсти; плести ні­сенітницю», gleirizât «тс», лит. gleraźti «їсти, жерти; захоплювати, хватати», glamźyti «м'яти, жужмити»; припущен­ня (Matzenauer LF 7, 181; Bern. I 306) προ зв'язок з герм. *glam- (nop. дісл. glam, glamm «гармидер, галас», glamra «галасувати», дат. glam «галас») не до­сить обгрунтоване; сумнівний розгляд укр. [ґлямати] (Sławski І 281) як від­повідника п. glamać.— Пор. глеме-дати.

глянець, глянс, глянц, ґлянець, ґлянс, ґлянц, глянсувати, глянцувати, глянцювати, глянсований, глянсовий,

532

ґльоґати

ґмерати

глянцевий, глянсуватий, глянцюватий;— р. глянец, (заст.) глянц, бр. глянец, п. glans, рідк. діал. glane, ч. слц. розм. glane, болг. гланц, схв. гланц; — запо­зичення з німецької мови; нім. Glanz «блиск» споріднене з псл. *ględeti, укр. глядіти.— Шанский ЭСРЯ І 4, 103; Фасмер І 418; Kluge—Mitzka 259.— Див. ще глядіти.

[ґльоґати¹] «дзьобати» Me, Па, [гльо-гач] (орн.) «дятел, Picus» ВеНЗн; — слц. glog (вигук для передачі звуку від удару по твердому предмету); — зву­конаслідувальні утворення; звук г в слові [гльогач] замінив давніше ґ.

[ґльоґати²] «жадібно ковтати, не пе­режовуючи»;—звуконаслідувальне утво­рення, можливо, семантично пов'язане з [ґльоґати¹] «дзьобати».

[ґльон] (бот.) «вид примітивних водо­ростей, Algae D. С.» ВеНЗн, [ґльони] «тс.» ВеНЗн; — запозичення з поль­ської мови; п. glon «тс.» є безпосереднім відповідником укр. [глінь] «тс.» (див.).

[ґльондити] «хлебтати» Ж, І-ґльонтй-ти] «тс.» Ж; — неясне.

[ґльоцка] «дрібна галушка» Me; — р. бр. клёцка, п. kluska, [kloska, klocka], 4. (мор.) [kłuska], (ляське) [kluska], слц. [кіоску]; —очевидно, запозичення з польської або словацької мови, де, як і в інших слов'янських мовах, походить від нім. Kloß «брила, грудка; галушка» (< свн. klö? «брила, грудка»), спорід­неного з р. [глуда] «глиба, грудка»; звуження значення разом із словотвор­чими змінами відбулося вже при запози­ченні в слов'янські мови.— Sławski II 244—245; SW II 366; Фасмер І 415— 416; Bern. I 309; Kluge—Mitzka 378.

гм (фонетично — носовий голосний, що вимовляється з закритим ротом і здебільшого з придиховим h; вигук на позначення роздуму, сумніву, подиву, несподіванки), гму «тс», гмикнути, гму­кати, гмукнути;— р. бр. гм, п. ч. слц. hm; — давнє звукове утворення рефлек­торного характеру, яке досі не зазнало фонематичного оформлення; пор. нвн. hm (вигук на позначення сумніву), англ. h'm, ст. hum, φρ. hum, hom, hem «тс», лат. hem (на позначення подиву, радості,

смутку), дінд. hum, ham (оклик).— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 103; Sławski I 421; Schwentner 16.— Пор. хм.

[гматати] «давити; гнути; м'яти О», [гматкйй] «такий, що можна давити; гнучкий», ст. гматвати (XVI ст.); — запозичення з польської мови; п. gmat­wać «плутати, безладно мішати», gmatać (рідк.) «тс», [gmatusić] «товкти, души­ти», як і ч. hmatati «мацати», слц. hma-tat', hmatkat' «дотикатися, доторкатися (руками); мацати», походять від псл. (зах.) [*gbm-at-(v)a-ti] з тим самим ко­ренем, що й псл. *gï>m-bz-iti «кишіти, роїтися» (укр. [гомзатися] «вертітися, копошитися»); інші пояснення, що вра­ховують лише польський матеріал,— з п. matać (Brückner 145) чи з контамінації п. matać i gmerać (OtrębskiŻW278),— або виходять лише з чеських фактів, — з matati при підсильному eh чи h

(Machek ESJG 170),— менш задовіль­ні.— Онышкевич Исслед. п. яз. 241; ВеЗн 11; Sławski I 297—298.—Див. ще гомзатися.

[ґмах] «кімната, покій, світлиця» Я, ст. въ кгмаху (XVI ст.) «покій, кімната, горниця; велика споруда», до гмаху (XVII ст.); — бр. гмах «велика спору­да», п. gmach «великий будинок; (ст. також) квартира, кімната», слн. [gmah] «спокій; кімната»; — запозичене через польську мову з середньоверхньонімець­кої; свн. gemach «спокій, блаженство, вигоди, приємність; плекання», пізніше також «місце відпочинку, покій (кім­ната), квартира» (нвн. Gemach «кімната, покій») утворене за допомогою префік­са gè- від дієслова machen у його пер­вісному значенні «формувати, виробля­ти» (звідки пізніше «робити»), спорід­неного з гр. μαγίς «замішана, розім'ята маса, тісто», псл. mazati, укр. мазати.— Тимч. 644; Sławski І 297; Kluge—Mitzka 245—246, 452.—Див. ще ґбур, ма­зати.

[ґмерати] «щось довго робити» ВеЛ, [х'мйрати] «роздумувати, копатися» Ж. [гмйряти] «ритися, копатися» Пі, [ми· рати Ж! «тс; роздумувати», [ґнерати] «щось довго робити» ВеЛ, [ґнйрати] «роздумувати Ж", копатися, ритися,

533

гнап

гнати

повільно шукати ВеБ», [ґнйряти] «пар­тачити, мляво працювати» Ж, [ґмерило] «той, хто повільно все робить, непово­ротка людина, вайло» ВеЛ, [ґ.нерило] «тс.» ВеЛ, ίζπύρα] «той, хто довго розду­мує» Ж; — р- [гмыр (гмур)] «похмура людина, відлюдник», [гмьірить] «хво­ріти; ображатися; копатися, зволікати», ст. [гмырити, гмырати] «роздумувати, мудрувати», п. gmerać (gmyrać) «ко­патися в чомусь; (ст.) роїтися, кишіти (про комах, мурашок)», [gmer] «натовп», [gmyr] «тс», слц. hmyr «комаха, комаш­ня», hmyrit' sa «кишіти», болг. гмурам (з іншим вокалізмом) «занурюю»; — псл. *gT>m-yr-ati, пов'язане з *g-bm-bz-iti, укр. гомзатися «вертітися, копошити­ся» (інакше ЭССЯ 6, 164); — очевидно, споріднене з лит. gùmurti, gùmuroti «давити»; в українську мову, мабуть, за­позичене з польської мови, про що свід­чить ґ-, невластиве для української мови як відповідник псл. g; малоймовірне ви­ведення слова (Bern. I 311; Korbut PF 4, 405, 470; Karłowicz SWO 185) з нвн. [mähren] «мішати, копатися в чомусь», сн. meren < *gemeren «тс».— Онышке-вич Исслед. п. яз. 241; Sławski І 298; Фасмер 1.412. — Пор. гомзатися.

[гнапі «майстер, що виробляє сіряки й опанчі»; — очевидно, запозичення з польської мови; п. рідк. gnap «хлопець, парубок; наймит» (давніше також «ткач, сукнар») є результатом видозміни форми knap «тс», що походить від свн. knappe «юнак; зброєносець; підмайстер, пере­важно ткача-сукнаря, мірошника» (нвн. Knappe «слуга, найманець; зброєно­сець; гірник»), пов'язаного з нім. Knabe «хлопець».— S W I 856; Sławski II 284.— Див. ще кнап.

Гнат, ГнаткоЖ, ст. Игнатіи (1414), Игнатъ (1419), Игнатко (1378); — р. Игнат, Игнатий, бр. Ігнат, Ігнацій, др. Игнатий, п. Ignacy, ч..слц. Ignac, болг. Игнат, схв. Игнат, Игн>ат, Иг-нац, Ignacij, слн. Ignacij, стел. Игъмд-тии; — через старослов'янську мову за­позичено з грецької; сгр. 'Ιγνάτιος по­ходить від слат. Ignatius, остаточно не з'ясованого; тлумачиться як пов'язане з лат. ignotus «незнаний, невідомий»,

похідним від ignosco «не знаю» (Супе-ранская 78), з лат. ignatus «не народже­ний» (?) (Петровский 118) або з лат. ignis «вогонь» (Илчев219).— Сл. вл. імен 206; Skok І 710.

гнати (жену), ганяти, гонити, [га-нянйна], гін, [гінєЛ «тічка» Ж, гінка «смуга поля, що обробляється в один захват; [оранка в розвал ЛЧерк]», [гін-ний] (пес), Ігон] «стебло» Я, гонець, [го­не] «тічка» Ж, гони, гонитва, гонитель, гонйтельстео, [гонйця] «корова в період парування; любострасна жінка; (ент.) Cyrinus natator Ж», гоній «людина, що відповідала за сплату податків селяна­ми», гон'шник «пастух на полонині, що переганяє овець під час доїння», гонка, гонок (тех.) «шатун», [гонці] «пагони», гонча, гончак, [гончук] «гончак» Я, гон­щик, [гонюх] «той, хто жене» Ж, [гоня] «гони, переслідування», [гоняйло] «один з гравців у грі в плаз», гоньба, гінкий, гінчакувшпий «високий; такий, що швид­ко росте», гонйшний (гонишна сітка «рибальська сітка, на яку наганяють рибу»), гонкйй, гончакуватий «високий і стрункий» (про людину), [женавий] «жвавий, моторний», [гонцем] «пішки» Я, вигін, вйгінщина «данина пастухові при першому вигоні худоби на пасовище», вигнанець, взгонка «перегін» Ж, возгонка, відгін, відгонка, догін «гонитва», догонка Ж, догоня, догонь «тс», згін, згінник, згонини «частки колосся й соломи, що падають разом із зерном під час віяння», заганяч «пастух», загін, загінка «смуга, ділянка поля, пасовища; [оранка в роз­вал ЛЧерк]», [загшник] Я, [загінчай] «погонич» ВеЗн, [загона] «запальна лю­дина», загонщик, [загонючка] (гра), за­гонистий «запальний», [здогоня] «гони­тва» Ж, нагін, пагінець, нагінка, [наго-ня] «гонитва», навздогін, нагонцем, наздо­гін, недогін «залишок у кубі після перегонки горілки», [недогон] «пропуск під час косіння» ЛЧерк, [недогони] «рос­лини, що відстали в розвитку від за­гального масиву» Mê, [обганянка] «кін­цеве боронування навколо ріллі» Ж, обгін, огоня (спосіб оранки), огонь «тс», [одгон] «товстий канат для прикріп­лювання рибальських сіток» Mo, пагін> пагонець, [пагонці] «пагони» Пі, пагіння,

534

гнати

гнетар

пагоння, [паговіння] «пагіння», перегін, перегон «пропущене через сепаратор мо­локо», перегони, перегонник, [перегінна] «частиш овечої шкури (?)», перегонка, пе­регінний, поганяти, паняти, паняйлоч-ка «лозина, якою поганяють коня», [по­гон] «вигін-пастівень біля села; слід» Л, погонич, пригон (спец.) «пригін; кріпач­чина» Ж, [пригінчий] «наглядач», [при­гонич] «тс», прогін, [прогнанець] «вигна­нець» Ж, прогон «прогін», прогони, про­гонич, прогонка, прогоня «просіка в лісі», [прогонь] «вигнання» Ж, прогонистий, розгін, [розгон] «витрати» Ж, [розгониха] (жарт.) «та, що розганяє (епітет каші)», розгонич (тех.) «маховик», розгонка, роз­гонистий, угон, [угонка] (дати угон­ку — про гончака) Ж, [угонщик] «бі­гун» Ж, [угінчивий] «меткий, жвавий», [угінчливий] «швидкий (про коня)», удо-гонь «навздогін»; —р. гнать (гоню), бр, гнаць (ганю), др. гънати (жену), п. gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz), ч. hnati (zenu), слц. hnaf (zenem), вл. hnać, нл. gnaś (zenu, żenjom), болг. гоня «жену», м. гони «жене», схв. гнати (женём, гнам), слн. gnâti (zênem), стел, гъыати (жеык); — пел. gT>nati (żenc) «гнати (переважно худобу)»; — споріднене з лит. giriti, genu «гнати, жену», лтс. dzìt, dzęnu, dżinu «тс», прус, guntwei «гнати», gunnimai «женемо», лат. (oi)-fendo «штовхаю, вда­ряю», гр. ΐ)·είνω (<*g-'hen-jö) «б'ю, сі­чу», дінд. nanti «б'є», ав. jainti «тс», хет. kuenzi «ударяє», алб. gjanj «жену», ірл. gonim «раню»; іє. *g-hen- «бити»; — давня, судячи з прус, guntwei/прасло-в'янська форма gT>nati замість споді­ваного псл. *gbnati (пор. лит. giriti «гнати») пояснюється впливом з боку лабіовелярного за походженням *g-(<g^sh-) на сусідній редукований (Sławs­ki І 299); Махек, виходячи з різниці в значенні, схильний пов'язувати псл. gï>nati лише з балтійськими відповід­никами, інші ж індоєвропейські розгля­дати як пов'язані тільки з псл.^ żęti (укр. жати, жну) (Machek ESJĆ 171, 728); сумнівне твердження Ільїнського про різне походження жену і гнати і зв'язок останнього з лит. gâunu «одер­жую» (Jagić-Festschr. 296 і далі).—Шан­ский ЭСРЯ І 4, 103—104; Фасмер І 419;

БЕР І 263—264; Skok І 574—576; Bezlaj ESSJ І 152; ЭССЯ 7, 196—197; Traut-mann 85; Pokorny 491—493.—Пор. жати¹.

[гнепйти] «ударяти, бити ногами або руками по чомусь» Я; — неясне; мож­ливо, пов'язане з гнипіти «утискати, гнобити, мучити» як результат дальшо­го розвитку (конкретизації) значення.— Див. ще гниш'ти.

[гнести] «гнітити», гнітити «дави­ти, бити; гнобити», гніт «прес; пригноб­лення», [гнет] «гніт», [гнетуха] «пропас­ниця», [гнетючка, гнітуха, гнітючка] «тс», [гнетінка] «головка сиру» Ж, гні­тючий, [вйгнітХ «вижимки» Я, [вйгніток] «тс.» Я, [загніток] «пригнічений», [на-гніток] «мозоль (на нозі)» Ж, [пригнет] «тиск» Ж, [прйгніт] «гноблення», [при· гніток] «прес; пригноблена людина»; — р. гнестй, бр. гнесці, др. гнести, ти gnieść, ч. hnisti (ст. hnésti), слц. hniestf, нл. gneśiś, полаб. gnitë «місить (тісто)», болг. гнетя (гнета) «пригнічую, дав­лю», м. гнете «набиває; пригнічує», схв. ггьести, слн. gnésti, стел, гнести;— псл. gnesti (*gnetç); — споріднене з двн. knetan «місити, м'яти», снн. kne-den, дангл. cnedan «тс», нвн. kneten «давити, топтати, місити, масажувати», дісл. knoöa «м'яти», прус, gnode (<*gnötä-) «діжа»; іє. *gen- «стискати».— Шанский ЭСРЯ І 4, 106; Фасмер І 421; Преобр. І 131; Sławski І 304; Machek ESJĆ 172; ЭССЯ 6, 165—166; Bern. I 311—312; Trautmann 93; Zubatv St. a cl. II 179; Kluge—Mitzka 381; Pokorny 370—371.

[гнет] «раптом; зараз.відразу»,[гнеть, гнетькоЖ) «тс»; — запозичення з поль­ської мови; п. [hnet, hnetki, hnetka] (відповідно до п. літ. wnet) походить від ч. hned, що є результатом видозміни ч. ст. inhed (<*тт^ъаъ — пор. спорід­нене стел, имогдд, иы-ъгдд), яке виник­ло внаслідок скорочення виразу тъ godi., тобто «одного часу (з тим, коли сказано), відразу».— Brückner 627; SW VII 665; Gebauer І 584; Machek ESJĆ 213.— Див. ще іноді, інший, год.

[гнетар] «скупій, скнара» Ж; — по­хідне утворення від гнести «давити, стискати; тримати під гнітом (пресом)», букв, «людина, що затискує (гроші в ку-

535

гнида

гнити

лаці, боячись їх випустити»).— Див. ще гнести.

гнида, [гнйдник] «вошивець», [гнида-вець] «тс.» Ж, [гнйдавка] «вид ґедзя, Bastrofilus equi (G. intestinalis (?)» ВеБ, гнйдявий Г, Ж, гнйдавий Ж; — р· 6®лр. м. гнида, бр. гніда, п. нл. gnida, ч. елц. вл. hnida, полаб. gnaidâi (мн.), схв. гнида, елн. gnida; — пел. gnida < балто-сл. *gninda; — споріднене з лтс. gnîda, лит. glìnda (<*gnìnda), ісл. норв. діал. gnit, дат. gnid, шв. gnet, нім.(тірольське) [gneis] «лупа»; можливо, пов'язане з гнити (псл. gniti), nop. як семантичну паралель р. [тля] «гнила річ»: р. літ. тля «рослинна воша»; допускалась також можливість первіс­ного значення «щось розтерте, щось ма­ле» (Persson Beitr. 94—96); інші відпо­відники: двн. (h)niç, нвн. Niß, Nisse, дангл. hnitu (<*knidä), алб. thëni (<k'nidä), rp. κονίς (род. в. κονίδος), вірм. anie, лат. lens (род. в. lendis). — Шанский ЭСРЯ I 4, 106—107; Фасмер I 421; Sławski I 303; Schuster-Śewc 296; ЗСЄЯб, 173—174; Bern. 1312; Petersson BS1. Wortst. 60—66.— Пор. гнити.

[гнидиця] (бот.) «шолудивник, Ре-dicularis L.» Mak; — похідне утворення від гнида; назва мотивується тим, що раніш відваром із цієї рослини виво­дили паразитів-комах із свійських тва­рин (Нейштадт 503); пор. назву рослини в інших мовах: р. вшивка від вошь «во­ша», лат. pedicularis від pediculus «во­ша».— Див. ще гнида.

[гнйдник] (бот.) «грицики звичайні, Capsella bursa-pastoris (L.) Medic. (Mönch.— Mak.)» Mak; — неясне.

[гнилові'д] «болото, поросле травою і лісом», [гниловоди] (мн.) «болота, що не замерзають»; — складне слово, утворе­не з основ прикметника гнилий і імен­ника вода; форму [гниловід] слід розгля­дати як виниклу з субстантивованої форми колишнього нечленного прикмет­ника гниловодь «гниловодий», уживаного спочатку в складених виразах типу л^съ-гниловодъ, лугъ-гниловодъ (тобто «з гнилою водою, на болоті»), які згодом зазнали скорочення.— Див. ще вода,

ГНИТИ.

Іґнип] «короткий шевський ніж», [ґнй-пець, книп] «тс», ст. ґнипь (XVIII ст.) «тс»; — п. knyp, рідк. gnep, [gnip, gnyp], 4. knejp, [gnyp], ст. knyp, слц. [knajp] «тс», нл. knyp «складаний ніж; серп; вістря ножа»; — запозичення з польської мови, в якій походить від нвн. Kneip, Kneif або нн. кщр «тс.» чи свн. gnippe «ніж, кинджал», спорідне­них з англ. knife «ніж», лит. gnybti «щипати».— Sławski II 291—292; Klu­ge—Mi tzka 381.

[гнипель] «ручка для повертання на­вою у ткацькому верстаті», [гнипель] «люшня» ВеЗа; — запозичення з німець­кої мови; нім. Knüppel «кийок, товста палиця» споріднене з Knopf «сук, наріст на дереві», англ. knob «тс»; менш імо­вірне припущення про зв'язок з нім. Knebel «ломака, кляп» (Шелудько 28).— Трубачев Рем. терминол. 136; Kluge— Mitzka 383, 384.

[гнипїти] «гнобити, утискати; му­чити» Ж, [гніпйти] «те.» Ж; — п. [gni-pić] «тс»;— можливо, через польське по­середництво запозичене з середньониж-ньонімецької мови; снн. knipen «щипа­ти» (нвн. kneifen «тс») споріднене з гол. knijpen, лит. gnybti «тс», gnybis «щипок»; менш вірогідне з фонетичного погляду припущення про походження п. [gnipić] від укр. [гнипїти], а цього від п. gnębić «гнобити» (SW І 860).— Kluge—Mitzka 381.

гнити, гнисти, гнилшитися «трохи загнивати (про груші)», гноїти, [гнйла-вець] «хвороблива людина» Ж, гнилець (с.-г., мед.), гнилеча, гнилизна, гнилина «гниль (у дереві)» Я, ігнилйца] «ледарка» MCBF, гнилиця, [гнилйч] «гнилі стовбу­ри дерев» Ж, [гнилйча] «ледащо» МСБГ, [гнилйччя] (зб.) «згнилі дерева», [гнйли-ще] «гниле місце (зокрема, вода)» [гнилість] (хвороба ягнят) Я, гнйлка «гнилиця», гнилля, гнилота «гниль» Я, [гнилоша] «ледача жінка» Ж, гнилуха «гнила (заболочена) річка» Я, [гнилуша] «гниле дерево Бі; третя чверть місяця», гнилюк «згнила рослина» Я, гнилючка, гнилючок, гниляк «згнила рослина», гни­лятина, гниляччя, гниль, гнйлька (ент.) «Eristalis», гниття, [гнйще] «гноїще, купа гною» Бі, гній, гнійник, гноївка,

Б36

гнити

гнідий

гноївня, гноїсько, гноїще, гнойовик, гно-йовйсько, гнойовиця [гнойовка] «боко­вина у возі» Я, [гноя] «гній, сміття» Я, Ігноявка] «гноїще» Ж, гнояк, гноянка «гнійний прищ; [боковина у возі ЯК [гноярка] «місце, де складають гній» МСБГ, гноярня, [гноятина] «гній; гної­ще» Я, гнилий, гнилуватий, гнилявий Я, гнильний, [гнитавий] «підгнилий; ледачий», гнійлйвий, гнійний, [гніючий] Я, гноїстий, гноювшпий «перегнійний», гноянйй «угноєний», [гноячий] «гній­ний» Я, [гнило] «погано» Ва, згнйлий, за­гнивати, загнилйчити «наповнити гнил­лю» Ж, [загніль] «початок гниття в де­реві» Я, загнйлий, перегній, перегнйлий, підгнилий, прогній «місце на болоті, що не замерзає», [прогній] «перегній» Ж, прогноїна«трясовина, твань», [прогноїсь-ко] «угноєне минулого року поле» Ж, [прогноя] «місце з гноєм на тілі» Ж, про-гнйлий, угнилйчувати «давати визрівати (про гнилиці)», угноювати, угноювач, угноювальний; — р. гнить, бр. гніць, гнісці, др. гнити, п. gnić, ч. hniti, слц. hnit', вл. hnić, нл. gniś, полаб. gnälä «згниле», gnüj «гній», болг. гнйя «гнию», м. гниє «гниє», схв. гн>и.ти «гнити», слн. gniti, стел, гмити; — псл. gniti (*gnbjç) належить, очевидно, до іє. *ghnei-, *ghnei-d(h)- «терти, розтирати» (можливо, розширення іє. *ghen-); — споріднене з гр. χνίει «розпадається на дрібні частки», лтс. gnidę «витерта або брудна шкіра», двн. gnitan «терти», дангл. gnîdan «розтирати», нім. [gneis] «лупа», пізнє свн. gnist «лупа, струп»; отже, розвиток значення такий: «терти (ся) > розпадатися (на порох), трухля­віти, гнити (про дерево) > гнити взага­лі»; до такого розвитку є численні па­ралелі, напр., лит. traenti «порохняві­ти» : гр. τρύω «стираю», гр. ψώα «гнил­ля» : ψώχω «розтираю»; непереконливо поєднувалося з ав. gaitis «сморід», гот. gunds «виразка», гр. κανθύλη «тс.» (Ре-tersson BS1. Wortst. 62—63), які мають інші зв'язки.— Критенко Вступ 528; Шанский ЭСРЯ І 4, 107—108; Фасмер І 421—422; Преобр. І 131; Sławski І 302— 303; Machek ESJĆ 172; Hołub—Kop. 246; БЕР І 256; Skok І 579—580; Bezlaj

ESSJ I 153; ЭССЯ 6, 176—177; Frisk II 1106—1107; Persson Beitr. 95; Kofinek LF61, 50; Feist 226; Pokorny 436—437.

[гнитйтися] «крадькома кудись про­биратися, прокрадатися, прослизати» Ж; —очевидно, результат контамінації слів гнути(ся) і нітитися (див.).

гнів, [гніванка] «гнів, сварка», [гнів-нйк] (у виразі він мій г. «він зі мною по­сварився»), гнівйвість «гнівливість», гнів­ний, гнівливий, гнівати «гнівити», гніва­тися, гнівити, [прогнівляти], розгнів «лють»; — р. гнев «гнів; [гниль]», бр. гнеу, др. гнЪвъ, п. gniew, ч. hnëv, слц. hnev, вл. hnëw, нл. gnëw, полаб. gnevoi мн. «сальні залози, м'ясо», болг. гняв «гнів», м. гнев, схв. гнев, слн. gnév, стел. гм"Ье"к (р.-цел. гм^еъ «гниль»); — псл. gnëvb < *gnoi-vo-s; — очевидно, споріднене з гнйтм (гній) (псл. gniti < *gneitei, *gnojb < *gnojos); розвиток зна­чення такий: «гниль, гній, отрута, от­руєна кров > гнів» (пор. як семантичну паралель болг. яд «гнів», а також нвн. (у Лютера) es tut mir faul «мені шкода, прикро» (букв, «мені гнило»); допускає­ться також зв'язок з псл. ognb «вогонь» (Мартынов ЭИРЯ І 55—57) і з псл. *gnë-titi «розпалювати» (Korinek LF 61, 53— 55).— Критенко Вступ 528; Шанский ЭСРЯ І 4, 104—105; Фасмер І 420; Пре­обр. І 133; Machek ESJĆ 171; БЕР І 257; Skok І 579; Bezlaj ESSJ I 152; Bern. I 312; Miki. EW 68.—Див. ще гиити.—Пор. вогонь, гнітити².

гнідий, [гнідан] «гнідий кінь», [гмг-даиі] Я, гнідко «тс», [гнідуля] «руда ко­рова» Ж", — р. гнедой, бр. гнядь'і, п. gnia-dy, ч. hnëdy «коричневий», слц. hnedy «тс», схв. [gnjed], слн. gnéd «сорт вино­граду з синювато-червоними ягодами»;— псл. [gnëdbl; —■ етимологія не зовсім ясна; очевидно, утворене за зразком псл. blëdb «блідий» від дієслова gnëtiti «за­палювати» (укр. гнітити (хліб) «підру­м'янювати вогнем»); первісне значення в такому разі — «який має колір чогось обпаленого, засмаглого» (Korinek LF 61, 43—54); незадовільне з фонетичного погляду пов'язання з гр. κνΐτα (κνίσσα) «пара, пахощі, запах», ісл. hniss «за­пах», лат, mdor «тс; дим» (Bern. I 312);

532

гніздівка

ґніт

непереконливе зіставлення з лат. (g)nae-vus «родимка» (Petersson Verm. Beitr. 137); сумнівне твердження Нерінга про зв'язок із псл. *gnida (укр. гнида), тобто з первісним значенням «який має колір воші» (Schrader Reallexikon І 161); мало переконливе зіставлення (Ма-chek ESJĆ 171) з ч. snëdy «смуглявий», ст. smëdy «тс.» і виведення всіх цих форм з *mëdy.— Шанский ЭСРЯ I 4, 105; Фасмер І 420; Sławski І 301—302; Machek ESJĆS 134; Skok І 578; Bezlaj ESSJ I 152; Откупщиков 119—120.— Див. ще гнітити².

гніздівка (бот.) «приворотень, ми­колайчики, Neottia Św.»; — р. гнездов­ка, бр. гняздоунік, п. gnieżnik, [gniaz-dosz, ptaszę gniazdo], ч. hnizdovka, hniz-dënka, слц. hniezdovka, [hnizdovnik] «тс»; — похідне утворення від гніздо; назва зумовлена формою коріння росли­ни, схожого на пташине гніздо; в різних слов'янських мовах ця назва могла ви­никнути незалежно; про поширеність по­дібного семантичного зв'язку свідчать назви тієї самої рослини в інших мовах: нім. Nestwurz (букв, «гніздовий корінь»), лат. nidus avis «пташине гніздо».— Ma­chek Jm. rostl. 297.— Див. ще гніздо.

гніздо, [гніздар] «пташеня, що не ви­летіло з гнізда» Я, гнїздйна «чарунка, чашечка», [гніздівка] «час звивання гніз­да» Я, Ж, гніздування, гніздюк «козак, що осів на господарство; невдалий хліб», гніздюх «домовитий птах, що не кидає гнізда» Ж, [гніздити] «бити весь час у те саме місце», гніздитися;— р. гнездо, бр. гняздо, др. гпЪздо, п. gniazdo, ч. hnizdo, слц. hniezdo, вл. hnëzdo, нл. gnëzdo, полаб. gńozda «гнізда», болг. гнездо, м. гнездо, схв. гнездо, слн. gnézdo, стел. гмїздС»; — псл. gnëzdo;— результат не з'ясованої поки що видозміни іє. *ni-sd--o-s «гніздо», складного слова, утворено­го з префікса *пі- на позначення руху зверху вниз, спорідненого з псл. пісь, укр. ниць, низький, і нульового ступеня основи *sêd- (*sd-) «сидіти», що мали б дати псл. *nbzdo з первісним значенням «усаджування, сідання»; споріднене з двн. nëst «гніздо», нвн. Nest, лат. nidus, ірл. net «тс», вірм. nist «становище,

538

сидіння», дінд. nîdâh, nîdam «місце від­починку, стоянка, сітка»; початкове g пояснюється по-різному: зближенням з gnesti (укр. [гнести]) (Nehring IF 4, 398; Bern. I 313), gnëtiti «розпалювати» (укр. гнітити (хліб) «підрум'янювати») (Nehring там же), *gnbs- «бруднити» (Vaillant RES 76), а також впливом хибної декомпозиції *vbn-nëzdi-ti > > *vb-gnëzditi (Vaillant Gr. comp. I 92); ë є спроба пояснити зближенням з *gnëtati (Machek ESJĆS 135); реконстру­юється також (Откупщиков 144—145) як *gnoi-z-dom з початковим значенням «випалене в лісі місце для житла», пов'язане з псл. *gnë-(ti) «палити, за­палювати», укр. [гнести]; менш пере­конливі думки про виникнення gnëzdo під впливом нім. Geniste «гніздо» (Wal­de KZ 34, 508), з вихідного *ne(i)zdos, y якому *nê споріднене з гр. νη- «уни­зу, вниз» (Bern. I 313), з первісного *gnoi-zdo- <*gnoi-sd-o-s, тобто «сидіння в гною» (Младенов Baudouinowi de Courte-nay 23; Нахтигал 55).— Шанский ЭСРЯ I 4, 105—106; Фасмер 1420; Sławski I 302; Machek ESJĆ 172; Schuster-Śewc 295— 296; БЕР І 255; Skok I 576; Bezlaj ESSJ І 152; ЭССЯ 6, 171 —173.— Див. ще низький, сидіти.

[гиість] «ніготь, пазур» Ж; — резуль­тат декомпозиції форми пагність «тс.» з осмисленням початкового па- як пре­фікса за зразком паросток — росток.— Див. ще пазнігть.

ґніт, гніт Ж, [гнот] Пі, [χΉο/η] Пі, гнотар «виготовлювач ґнотів» Ж, -ґно-тар «тс.» Ж, гноття «лахміття, манат­тя», ґноття «тс», ст. кгнотъ «гніт» (XVII ст.); — p. [гнот, кнот], бр. кнот, п. knot «тс», [knoty] «головки льону, конопель», ч. knot «гніт; тампон з мар­лі; вузол», слц. knot «гніт; тампон»; — очевидно, через польське посередництво запозичене з середньоверхньонімецької мови; свн. knote «потовщення на части­нах тіла, нервах, рослинах; вузол, гніт» споріднене з нвн. Knochen «кістка»; значения «ґніт» набуте, очевидно, вже в польській мові внаслідок розширення значення німецького Слова, яке стосува­лось лише певного виду ґнотів (пор. нвн.

гнітити

гнути

Knoten «гніт гірничої лампи»).— Коби-лянський Мовозн. 1976/6, 33; Моска­ленко УІЛ 27; Фасмер І 422; Sławski II 287—288; Brückner 240; Семереньи ВЯ 1967/4, 21; Kluge—Mitzka 383, 384. гнітити¹— див. гнести.

гнітити² «підрум'янювати в печі (хліб)», [гнідйти] «тс», [гніт] «вогонь на припічку для підрум'янювання хлі­ба; рум'янець на хлібах, посаджених у піч Па, Me», [загніт, загнітка Ж\ «тс.», [пригніт] «загнічування (хліба)» Ж; — р. [гнетья] «тріска для розпалю­вання печі», бр. [загнет] «загнітка, жа-рівник, вогнище при печі, куди вигрі­бають жар», [загнетак] «тс», др. гнЪ-ти «запалювати», гнЪсти «тс», п. niecić «роздмухувати (вогонь)», ч. nititi, ст. nietiti, слц. nietit? «тс», схв. ст. унити-ти «запалювати вогонь», слн. nétiti «роздмухувати (вогонь)», стел. еъзы'Ь-тити «запалити»; — псл. gnëtiti; — по­ходження не зовсім з'ясоване; зістав­ляється з прус, knaistis «головешка» (Срезн. І 528; Bern. I 312), з двн. gnîtan «терти», дангл. gnîdan «тс.» (Fick KZ 41, 201; Фасмер І 421), з псл. gniti «гнити, тліти» (Hołub—Кор. 246), з лат. in-cendo «запалюю» (Machek ESJĆ 400); форма [гнідйти] зумовлена впливом при­кметника гнідий. — Булахау Веснік БДУ 1972/2, 66—67; ЭССЯ 6," 167—168.

гнобити, гнобитель, гнобительство, пригноблювач; — п. gnębić, ст. gnębić (<*gnobić); — псл. gnobiti, похідне з нульовим ступенем вокалізму в першому складі від іє. *genabh-/*gonabh- «тис­нути, давити» (інша форма тієї самої ос­нови в укр. гонобйти «гнобити», гоно-ба «набридання»); — споріднене з дісл. knefill «паля, палиця», двн. knebil «пу­та, затичка», шв. knabb «кілок», норв. knabbe «красти», knapp «вузький, тіс­ний, короткий», нн. knap «короткий, убогий, незначний», нвн. knapp «вузь­кий, тісний», можливо, також гр. γνάμπ-τω «кривлю, згинаю»; менш переконливе зближення з *gonb, goni ti «переслідува­ти» (Sławski I 300—301) або виведення від іє. *ghabh- «брати» через інфіксова-ні основи *gonb-, *gnob- і под. (Otrębski ZfSlPh 33, 316—318).— Фасмер I 437;

Machek ESJCS 137; Bern. I 327.— Пор. гоноба, гонобйти.

[ґноййтиі «наполегливо просити»; Ба; — неясне; можливо, походить від нім. knien «стояти навколішках; ста­вати навколішки», пов'язаного з Knie «коліно» (двн. kniu, род. в. kniwes), спорідненим з дангл. eneo, англ. knee, дісл. kne, гр. γόνυ «коліно», лат. genu «тс»; нагадує розвиток значення в р. клянчить «настирливо просити,стояти навколішках»; форма [гноййти] мала виникнути з первісної *кнйїти (>ґніїі-ти), можливо, за фонетичною аналогією до дієслівних форм типу гноїти (від гній), лоїти (від лій) тощо.— Kluge— Mitzka 382.

гнуздати, гнузда, гнуздечка, [гнуздеч­ко] Л, розгнузданий; — р. взнуздать; — результат фонетичної видозміни колиш­нього *вън-уздати, утвореного з пре­фікса уъп- «в-» і основи іменника uzda «вузда».— Див. ще вузда, у².

гнути, гинкйй Ж, [гнений] «гнутий; негодящий», гнутий, [гнуткйй] «гнуч­кий» Ж, [гнучий] «тс», гнучкий, [гйнци] «зігнувшись» Me, вигин,вигинистий, згин, згинач, згинці «зігнувшись», [загинати] «лихословити» Я, загин, [загинайко] «той, що любить лихословити» Я, [за-гинка] «складка, вигин» Ж, [загнітко] «зігнутий» Ж, [загно] «той, що добре загинає (лихословить)» Я, загинальний, [загйнчастий] «зігнутий» Ж, [нагйнки] «зігнувшись» Дз, [навпрйгінці] «тс.» Па, незгинний, обгиналки «боки плоскодон­ного човна», перегин, перегинщик, [при­гинцем] «пригнувшись», [пригинці] «тс», прогин, прогинання, [прогнуття], роз­гин, розгинач, розгинальний, угин; — р. гнуть, бр. гнуць, др. гънути, п. giąć, [gnać], ч. hnouti «рухнути, поворушити», слц. hnut' «тс», вл. hnuć «рухати», нл. gnus «рухати; гнути; доторкатися», болг. гъна «гну», схв. гаиути «зруши­ти», слн. gèniti «рухати», стел, сь-гъмжти «зігнути»; — псл. gbnçti < *gT>b-nçti; —споріднене напевне лише з лтс. gubt (gubstu, gubu) «схилятися», лит. dvìgubas «подвійний», [gubuotis] «згор­татися, звиватися в клубок»; можливо, виникло шляхом метатези з іє. *bhug-

539

гнюпитися

гбвда

«згинати» : двн. biogan «гнути», нім. bie­gen, дісл. bjiga «тс», дінд. bhujâti «згинати», гр. πτύσσω «згортаю» (Peder-sen MPKJ I 170—171; Meillet LF 5, 333); менш переконливе зіставлення (Bern. І 366; Фасмер І 422—423; Skok І 576— 577; Рокогпу 450) з дангл. géap «кри­вий», двн. goufana «пригорща, жменя».— Шанский ЭСРЯ 14, ПО; Sławski І 274; Machek ESJG 193; Schuster-Śewc 297; БЕР І 302; Bezlaj ESSJ І 142; ЭССЯ 7, 188—189; Persson Beitr. 105.—Пор. гибати, гибіти, губити.

[гнюпитися] «хнюпитися, похнюп­люватися» Ж, [гнюпавий] «зігнутий» Ж; — результат видозміни форми хню­питися), очевидно, через семантичне зближення з дієсловом гнути(ся).— Див. ще хнюпити.

го, (го-го-го) (вигук для привернення уваги), [гага] «людина з сильним голо­сом» Я, [гогонути] «сильно крикнути» Я;—р. го (го-го, го-го-го) (при оклику), п. [ho] (ho ho ho, ho hoj) (крик на худо­бу або на коней), слц. ho (ho) (крик на худобу, щоб зупинилась), вл. ho ho ho (крик на коней); — вигук інстинктивного походження, паралельний до нім. ho (ви­гук заохочення), англ. ho «стій; стри­вай»; — пов'язаний з вигуками го-го (на позначення здивування) і гов (знак зу­пинитися).— Sławski І 422; Schuster-Śewc 299; Schwentner 19—20.—Пор. гов, го-го, хо.

[гобелкиї (у виразі на г. (спалити, знищити) «до щенту, цілком»); — не­ясне.

гобза — див. хобз.

[гоблати] «скоблити, скребти» Ж, [гоблюванка] «стружка»;—ч. hoblovati «стругати», слц. hoblovat' «тс»; —запо­зичення з німецької мови; н. hobeln «тс.» пов'язане з тим самим іменником Hobel (свн. hobel) «рубанок», від якого похо­дить і гембель «тс.» (див.).

[гобля] «висока жінка» Ж; — неяс­не; можливо, пов'язане з [гоблати] «стругати» як вказівка на первісне зна­чення «вистругана, тонка».— Див. ще гоблати.

гобой (муз.), гобоїст; — р. гобой, заст. гобой (XVIII ст.), бр. габой, п.

obój, obój, oboja (рідк. hobój, hoboj), ч. hoboj (чол., жін. p.), oboe (с. р.), слц. hoboj, болг. обой, м. обо}, схв. ò6oje (жін. р., мн.), слн. óboa; — через німецьке посередництво (нім. Hobóe) запозичене з французької мови; фр. haut­bois «тс.» (букв, «високе дерево», тобто флейта з високим звуком) утворене з прикметника haut «високий», що похо­дить від лат. altus, спорідненого з нім. alt «старий», та іменника bois «дерево», запозиченого з германських мов (пор. нім. Busch «кущ», англ. bush «тс.»); французька назва hautbois співвідносна з фр. basson «фагот» (від bas «низький», son «звук», тобто «інструмент з низьким звуком»).—С 1С 176; Шанский ЭСРЯ I 4, 111; Фасмер І 423; Kluge—Mitzka 311; Dauzat 95, 386; Bloch I 87; Walde-Hofm. I 31—32, 33.

гов (вигук для привернення уваги, знак зупинитися), го-гов (вигук для при­вернення уваги), [вгов] «угав, зупинка» Ж, уговкати «заспокоїти, приборка­ти»; — п. how (вигук, що передає побою­вання, неприємне відчуття; вигук для підняття худоби), ч. hou «увага!», слц. hou (оклик); — результат видозміни фо­нетично подовженої форми вигука го (го-о-о), вживаного як оклик, щоб звер­нути увагу, через проміжну фонетичну форму гоу.— Див. ще го.—'Пор. агов, угав.

[говбиик] (іхт.) «пічкур, Gobio flu-viatilis» ВеУг; — очевидно, результат видозміни форми [коблик] «тс.» із зви­чайним для основи коб- переходом у варіант ковб- і з діалектною зміною к в г.— Див. ще коблик.

[говбур] «вир»; — запозичення з ру­мунської мови; рум. [holburä] «вихор, шквал; вир» є фонетичним варіантом рум. літ. vólbura «тс», що походить від нар.-лат. volvula, пов'язаного з лат. volvo «кочуся; кружляю», спорідненим з гр. έλύω «обертаю, згинаю», дінд. vaiate «обертається», псл. valiti, укр. вали­ти.— DLRM 364, 939; Puçcariu 179; Walde—Hoîm. II 832—833.—Див. ще валити.

[говда] «гора» Ж, Іговдя] «незайня­тий грунт» Ж; — запозичення з поль­ської мови; п. [hołdą] «відвал, купа не-

_т

ґовдаш

ґбвнар

родючої землі, породи, викинута з шах­ти» є діалектним варіантом до п. літ. hałda «тс», яке разом з укр. [галда] «тс.» походить від нім. Halde «схил пагорка; відвал, купа пустої породи».— S W II 10, 49.— Див. ще галда¹.

[ґовдаш] «бідолаха», [ковдуш] «бід­ний мандрівник» Ж; — запозичення з угорської мови; уг. kol dus «бідний; жеб­рак» вважається словом тюркського по­ходження: пор. дтюрк. qoldacï, уйг. ςοίγπόϊ, ςοΐίγιιοϊ «тс». — MNTESz II 524.

[говдя] «ледача жінка» Ж; — неясне; можливо, результат видозміни форми [ґолда] «незграбна, ледача коняка; дур­на жінка» або форми [гойда] «нехитра, байдужа, вайлакувата жінка» через фо­нетичне зближення з [говдя] «незайнята земля».

[гов'єдо] «рогата худоба», [говедо] «тс» (лайл.), [гов'ядина] «худоба; м'ясо» Ж, [кав'' ядина] «тс.» Ж; — р. [говядо] «велика рогата худоба», бр. [гавяда] «тс», др. говядо «бик; рогата худоба», ч. hovado «скотина, тварина», слц. ho-vädo «велика рогата худоба, корова, віл; (лайл.) осел», вл. howjado «велика рогата худоба», нл. gowjedo, болг. го­ведо «тс», м. говедо «тс; дурень», схв. говедо «велика рогата худоба», слн. go-véd(o) «тс», стел, гоеаждь. (прикм.) «властивий великій рогатій худобі»; — псл. *gov-ęd-o < іє. *g"ou-, *g^aou- з не зовсім ясним суфіксом -ęd-o (мож­ливо, праслов'янський новотвір, що ви­ник із суфікса -ę(t), пор. *tel-ęt-a «те­лята», *pors-ęt-a «поросята»); —■ спорід­нене з лте gùovs «велика рогата худоба», дінд. gâuh (дав. в. gave) «бик, корова», ав. gâus «бик», вірм. kov «корова», гр. βοΰς «бик», умбр. bum (лат. bovem) «бик» (зн. в.), лат. bös, bovis (з умбр. оск.) «бик», ірл. bö «тс», двн. kuo «ко­рова»; в українській мові форми [гов'єдо, говедо] є, очевидно, запозиченнями з словацької мови, як про це свідчать і місце їх поширення і фонетичні особли­вості; менш імовірне з фонетичного ог­ляду пов'язання псл. *govędo з лит. galvìjas «теля», нім. Kalb «тс.» (Machek ESJG 181).— Трубачев Назв. дом. жив.

35—40; Шанский ЭСРЯ I 4, 112—113; Фасмер I 425; Преобр. I 136; Schuster-Śewc 335—336; БЕР І 257—258; Skok І 596—597; Bezlaj ESSJ I 165; ЭССЯ 7, 74—75; Bern. I 338; Trautmann 94; Specht 32—33; Walde—Hofm. I 112.

говіти, говільник, [говія] «піст» Ж, говіння, розговини, [розговіни], заговини, [заговіни]; — р. говеть, бр. гавець, др. говЪти, ч. hovëti «виявляти поблажли­вість, надавати, щадити», слц. hoviet' «тс», вл. howić «протегувати», болг. говея «говію», схв. говети «догоджати», слн. go-veti «хмуро мовчати», стел, говїти «го­віти»; — псл. *govëti; — споріднене з лат. faveo, -ere «бути доброзичливим, виявляти ласку», умбр. foner «святкові дні», дісл. gâ, мин. ч. gaöa (<*gawiöö) «шанувати, благоговіти»; непереконливе з фонетичного погляду припущення (Miki. EW 75; Kiparsky GLG 29; Uhlen-beck AfSIPh 15, 487; Миккола РФВ 48, 274) про запозичення з готської мови (гот. gaweihan «посвячувати, благосло­вити»); лит. gave ti «говіти», лте gavêt «тс» запозичені з слов'янських мов.— Шанский ЗЄРЯ І 4, 111—112; Фасмер І 423; Преобр. І 135—136; Machek ESJG 181; БЕР І 258; Skok І 597; Bezlaj ESSJ І 165; ЭССЯ 7, 72—73; Bern. I 338; Walde—Hofm. І 464; Persson Beitr. 729.

[ґовіти] «нидіти (про худобу), зни­кати, гинути, худнути, марніти» Ж," — неясне; можливо, походить від етимоло­гічно неясного рум. (a) gogi «хворіти, слабнути, марніти»; форма [ґовіти] зам. сподіваної *ґо(д)жити, очевидно, ви­кликана прагненням до відмежування від годити (годжі)), гожий і зближенням з семантично виправданішим у даному разі говіти «постити», тобто «худну­ти».— Пор. гові'ти.

[ґовля] (орн.) «чорногуз, Сісопіа» ДзАтл II, [ґовня, ґовря, ґав'я, ґова, ґо-ваня, ґоя] «тс» тж, [ґова] «сіра чапля, Ardea cinerea L.» ВеНЗн; — запози­чення з угорської мови; yr. gólya «чорногуз, лелека» етимологічно не­ясне.—ДзАтл II 128; MNTESz І 1069.

[ґбвнарІ «поламане старе дерево» ВеУг; — очевидно, результат діалект-

541

говорити

го-ró

ної видозміни форми [конар] «товста гіл­ляка» (див.).

говорити, говір, говірка, [говор] «по­говір, говір» Ж, [говорило] (у виразі го­вори, г. «казала-балакала») Ж, говориль­ня, [говорїнка] «буркітлива розмова Ж; базікання Я», говорун, говоруха, [гово­рушка] «лепетання дитини» Ж, говіркий, говірливий, говірний, говорлйвий, [гово­рящий] «говіркий» Me, говорючий, дого­вір, зговір, [зговорини] «змовини», за-говір «змова» Ж, [заговорок] «тс.» Ж, [заговбрець] «змовник» Ж, наговір, одговір «відмовка», переговірний, «парла­ментер», переговори, [переговорщик] «пе­рекладач» Л, ЛЧерк, Дз, поговір, при-говїр «приказка, прислів'я», приговір-ка «тс», приговорка «приповідка» Ж, [проговор] «договір» Ж, [розговір] «роз­мова» Ж, розговорки «розмови», [роз-говорливо] Ж, уговір «умова», уговор «тс»; — р. говорить, бр. гаварьщь, др. го­ворити «кричати; говорити», п. goworzyć «балакати, базікати», [gaworzyć] «лепе­тати; балакати», ч. hovofiti, слц. hovo-rit, вл. howorić «глухо» звучати; бушу­вати», болг. говоря «говорю», м. говори «говорить», схв. говорити, слн. govoriti, стел, говорити «галасувати, кричати»;— псл. govoriti, [*gavoriti], похідне від go-vorb [*gavorb] суфіксального утворення від звуконаслідувального gov- [gav-]< < іє. *gou-/göu- (пор. [говка] «розмова» МСБГ); первісне значення дієслова, оче­видно, «галасувати, кричати»;—спорід­нене з лте gavilêt «голосно весели­тися, співати без слів (також про со­лов'я)», gaurât «свистіти, бушувати», gauda «нарікання», gaura «базікання», лит. gaüsti «шуміти; лунати (про дзво­ни)», двн. gikewen «звати», дангл. de­gan (з герм. *kaujan), двн. kuma «скар­га», гр. γόος «стогін, скарга», γοάω «скаржуся, оплакую», дінд. gâvate «зву­чить», jóguve (з редуплікацією) «пові­домляю, кричу»; менш надійне зіставлен­ня з гр. βοή «крик», ірл. guth «голос», що передбачає іє. *gSou- (Meillet Étu­des 408; Pedersen Kelt. Gr. I 108), а та­кож з гр. Φόρκβος, що передбачає пра; форму іє. *ghsorubos (Machek ESJĆ 181).—Шанский ЭСРЯ I 4, 112; Фас-мер 1424; Sławski I 263; БЕР І 258; Skok

542

І 597—598; Bezlaj ESSJ І 166; ЭССЯ 7, 76—77; Bern. I 297, 339; Trautmann 80—81; Pokorny 403.—Пор. вогорйти. [говтати] «уговтувати, уговкувати» Ж, оговтати «зробити покірним; при­боркати», оговтатися «освоїтися», об-говтати «зробити покірним», обговта-тися «освоїтися», уговтати; —очевид­но, результат видозміни дієслова гав­кати, уговкувати «тс», похідного від вигука гов «стій, годі, досить»; перехо­дові суфіксального -к- в т, який міг ста­тися під впливом асиміляції до даль­шого т(и), очевидно, сприяв певний відрив слова в свідомості мовців від ви­гуку гов.— Див. ще гов.

[ґовтиця] «ґудзик» Ж; — очевидно, результат видозміни давнішого *ковти-ця, спорідненого з ковтка «сережки»; перехід к в г відбувся, можливо, під впливом семантично тотожного ґомбиця «тс».— Див. ще ковтати².— Пор. ковт­ки, ковтун.

[ґоґа¹] (зоол.) «чорна гадюка»; — оче­видно, запозичення з румунської мови; рум. рідк. góga «страховище, вова, хо», можливо, походить від алб. gogë «при­вид» (прізвисько румунів (аромунів) і християн у албанців-мусульман, яким могли також страхати дітей).— Vrabie Romanoslavica 14, 145; DLRM341.

[ґоґа²] (дит.) «зерно, ягода» Me, [ro-ґатий] «зернистий»;— неясне; можливо, пов'язане з [ґоґо{д)зи (гого(д)за)\ «брусниця» (пор.).

ґоґель-моґель, гоголь-моголь;— p. го­голь -м оголь, гогель-могель, бр. гогаль-могаль; — очевидно, запозичення з поль­ської мови; — п. kogel-mogel, [gogiel-mogiel] походить від нім. [Kuddelmud­del] «мішанина, безладдя», остаточно не з'ясованого (можливо, від нн. koddeln «тримати брудну білизну» і Modder «гниль» або від нвн. [kuddel] «купа, мі­шанина» — про нитки, страви); форма гоголь-моголь, очевидно, зайшла через російську мову, в якій виводиться від англ. hugger-mugger «безладдя».— Фас-мер—Трубачев І 425; Sławski I 327; Kluge—Mitzka 409.

го-ró (виг.) «ого»; — р. го (частіше го-го, го-го-го з придиховим г; вигук зди­вування), бр. го, п. ho-ho «тс», ч. hoho

гогодза

гоготати

(вигук невдоволення, здивування, ра­дості), слц. hoho, hohó (вигук незгоди, невдоволення), вл. ho, hoho (вигуки зди­вування), нл. ho ho (вигук здивування, сумніву), схв. hô, hohô (вигук здивуван­ня, радості); — первісний вигук для ви­раження емоцій, очевидно, споріднений з ого; відомий також в інших індоєвро­пейських мовах: англ. лат. ho (для під­креслення здивування).—Sławski Ijł22; Rozwadowski JP 5, 131; Schuster-Śewc 299; Schwentner 19—20.— Пор. го, orò.

гогодза, гогоз, ґоґодза, ґоґодзи, ґоґози, ґоґозки; ґогозник — див. ґа-ґацка.

[гоголгти] «блищати, світитися» (зо­крема про воду); — неясне.

гоголь (орн.) «птах Anas clangula» Г, Ж, [оголь] «тс.» Шарл; — р. гоголь, бр. гоголь, др. гоголь, п. ст. gogol «вид дикої качки», gogolіса «водяна курочка, Gallinula chloropus L.», ч. Hohol, Ho-holici (топоніми), слц. hohol' «вид кач­ки, Bucefala», нл. Gogolów (топонім), болг. Гоголани (топонім), схв. gogolj (вид водяного птаха);—псл. gogolb; звуконаслідувальне утворення, пов'я­зане з гоготати і назвами подібних птахів іншим ступенем вокалізму типу р. гага, гагара (Соболевский РФВ 71, 448; Brückner KZ 48, 199; Тогр 122; Po­korny 407) або редупліковане утворення, пов'язане з лит. gaïgalas «качур», лтс. gaTgala «вид чайки», прус, gegalis «ну­рець», в основі яких можливе балт. *ga-gal-, відповідне псл. *gogol- (Bern. I 318; Trautmann 74; Топоров II 187— 189); зв'язок з глагол (Bern. I 318; Traut­mann 74) сумнівний.— Шанский ЭСРЯ І 4, 113; Филин Образ, яз. 210; Фасмер— Трубачев І 425; Sławski І 309; БЕР І 258—259; Skok І 585; ЭССЯ 6, 193—194; Булаховский Семас. этюды 156; Otrębski LP 2, 91.

[ґоґоман] «дурень» Ж; — запозичен­ня з румунської мови; рум. gogomàn «тс.» є похідним від tgog] «тс», яке, можливо, через посередництво сербо­хорватської мови (схв. гога—жартів­ливе прізвисько вихідців з півдня Юго­славії) походить від алб. gogë «привид» (прізвисько, яке албанці-мусульмани да­вали слов'янам, православним); пор..

також алб. gogól, gogomel «опудало, потвора», походження якого не зовсім ясне.— Scheludko 131; Crânjala 348; Vra-bie Romanoslavica 14, 145; Cioranescu 374; DLRM 341; Papahagi 497.

[ґогоритися] «пиндючитися, високо нестися»|Я(, [ґоґорний] «гордий, бундюч­ний», [ґоґиром] «бундючно, бундючливо» Па; — не зовсім ясне; можливо, пов'я­зане з рум. (a) se coconi «удавати з себе великого пана», похідного від cocón (cu-cón) «пан; поміщик, дідич», cucoanä «пані», що походить від нгр. κοκ(κ)ωνα «заміжня жінка, дама»; ґ замість к в запозичених формах могло з'явитись чисто фонетично, ρ замість н, можливо, під впливом помилкового зближення з рум. cocór «журавель» («походжати гор­довито, як журавель»).—DLRM 163, 202.

[ґоґосом] «півнем» (присл.) Я; — не­ясне; можливо, походить від п. рідк. kokosz «півень» у діалектній мазуруючій формі *tkokos]; перехід первісних k (к) у ґ міг відбутися вже на грунті ук­раїнської мови, для якої, на відміну від польської, це явище характерне; наявність польського запозичення в го­вірках Харківщини може бути поясне­на тим, що значна частина їх утворила­ся внаслідок переміщення українського населення з заходу.— Див. ще кокош.

гоготати «видавати сильні глухі і три­валі звуки; кричати як гусак; реготати», гогонути, гоготіти «тс», гогіт «сильний і тривалий звук, шум; крик гусей; ре­гіт», [гоготало] (орн.) «дрімлюга, Саргі-mulgus L.», [гоготень] «ґелґотіння, крик» Ж, [гоготня] «тс.» Бі, гогітли­вий; — р. гоготать «реготати; ґелґо­тіти; кудкудакати; [іржати; жадібно їсти]», бр. гагатаць «ґелґотіти», п. go-gotać «видавати белькітливий звук, кар­кати», ч. ст. hohtati «вити», слн. gogo-tàti «ґелґотіти»; — псл. gogotati від gogoh>, звуконаслідувального слова, утвореного за допомогою суфікса -oh> (укр. -im), характерного в словах по­дібного типу (пор. гуркіт, стукіт); — споріднене з лит. gagetі «ґелґотіти», лтс. gagât «тс», свн. gägen, gägern «тс».—Шанский ЭСРЯ I 4, 114; Фас­мер І 425; Sławski І 310; ЭССЯ 6, 194— 195; Bern. І 319; Trautmann 74—75.

543

ґоґоті'ти

год

[гоготіти] «кудкудакати, квоктати; щебетати» Ж; — результат видозміни давнішого *кокотіти «тс», похідного від вигуку κόκο, що передає куряче сокотання (пор. [кокотіти] «лепетати, базікати», очевидно, через переносне вживання); перехід к в ґ внаслідок одзвінчення відомий в українській мові і в ряді інших випадків.— Див. ще

KÓKO.

[гоґошитися] «кокошитися, бундю­читися» Me, \ґоґош\ «франт» О, [гогош] «гарний парубок» О, [гогошний] «гор­дий, пишний» О; — результат видозміни форми кокошитися «тс.» шляхом пере­ходу к в ґ, характерного в говірці для слів з афективно-негативним забарвлен­ням (пор. [ґаваґа] «базіка», [гавкати] «раз у раз кричати», [гимейда] «теле­пень» тощо); виведення від пізно засвід­ченого п. goguś «франт» (Онышкевич Исслед. п. яз. 241) викликає сумнів.— Див. ще кокош.

[годі «рік», [гід] «тс», [года] «перед-шлюбна угода» О, [годйльник] «стінний годинник», година, [годинар], [годинка] «годинник», [годйн(к)и] «кишеньковий го­динник», годинник, годинникар, годин­никарство, Ігодиняр] «годинникар», [год-лйвість] «справедливість» Ж, [годовик] «одноліток», [годовйни] «роковини», [го-довйще] «річний термін наймитів; рік Ж», гідний «вартий чогось», [гідні свя­та] «різдво» ВеЗа, [годен] «здатний», [годинний] «погідний» (про погоду), [го-динуватий] «тс», годний, [годяний] «яс­ний» (про погоду), годящий, гожий, [го-дйняно] «ясно» (про погоду) Я, годі, годити, [гожйти] «вдаватися, щастити» Ж, [безгіддя] «лихоліття» Я, [безгода] «негода», [вгіддя] «умова» Пі, [вгідний] «відповідний» Ж, [вгоден] «придатний» Ж, [вдогідний] «задовільний» Ж, Іви-еіддя] «вигода, привілля», [вйгідь] «ви­года» Ж, вигода «користь; [шинок на рибальських промислах] Я», [вигідли-вий] «зручний», вигоди, вигідний «корис­ний, прибутковий», вигідний «зручний», вигодинитися, [вйгодити] «догодити», до­гідник, догідництво, [догідця] «прислуж­ник» Я, догода «догоджання», догідливий, догідний, догадливий, догодний, догодне «зручно», догоджати, [загода] «задово-

544

ляння» Ж, Ізагоді] «заздалегідь» Ж, за­годя «тс», [згіддя] «майно», згода, згід­ливий «придатний; миролюбний» згід­ний «згодний; відповідний; придатний», згодлйвий «миролюбний», згодний «який дає згоду; придатний», [згожий] «придат­ний», згідно, [згоді], згодно «вигідно», згодом, \знегіддя] «лихо», знегода «тс», [невгода] «нестатки, нужда» Ж, [невго-жай] «нелюбий», невгодний, [невгожий] «такий, якого важко задовольнити, яко­му важко вгодити» Ж, [невдогода] «неза­доволення» Ж, [невдогоддя] «тс» Ж, [не­взгода] «обурення» Ж. [невзгодйна] «ли­хо, нещастя; неспокійний час Ж», [не· вигідник] «незручний» Ж, [негід] «не­года» Ж, [негіда] «негідник», негідник, негідництво, негідь, негода, [негодиця] «негода», [негодна] «непотрібні речі, мот­лох», негодяй «нездатна людина», [не-годь] «негода; непотрібні речі; бездоріж­жя Л», [негодйвий] «злий» Ж> негодя­ний, негодящий, негоже «недобре», [не-згідник] Ж, [незгідь] «незгода» Ж, [не-згодлив] «нерішучий» Ж, [огідникі «ро­зумний, гарний» Ж, [огідний] «тс» Ж [огідпати] «стати гідним; зм'якшити» Ж, перегод «певний час» (у виразі годом-перегодом «за певний час») Ж, перегода «перерва», перегодом, перегодя, [погідє] «погода» Ж. погода, [погодйна] «погода» Ж, [погодка] «флюгер», [погодник] «тс», погодок «на один рік старший або молод­ший від брата (сестри)», [погоддя] «спри­ятливий час», [погідливий] «погожий», погідний, Г, Ж, погодинний, погожий, [погоді] «пізніше» Ж, [погодя] «тс» Ж, пригода, пригоддя «роздолля», пригод-ник «шукач пригод», пригодництво, [при­годитися] «трапитися» Ж, [розгода] «не­згода» Ж, [розгодний] Ж, розгодинити­ся, розпогодитися, угода «домовленість; догоджання», угодник, угодовець, угіден «догідний, зручний», угідний, угоден, угодливий «тс; добрий Ж; вартий уваги Ж», угодний «догідний, зручний», уго· жий, угождати, узгіднювати; — р. бр. год «рік», др. годъ «час; термін», п. gody «бенкет, учта; (заст) новорічні свята», ч. hod «храмове свято; бенкет», слц. hod «урочистий бенкет; свято», вл. hody «різдво», нл. gody «тс», болг. година «рік», м. година «тс», схв. год «свято»,

годжак

годувати

слн. gód «пора; стиглість; свято, річ­ниця», стел, годъ «час»;—пел. godb;— споріднене з снн. gaden «бути відповід­ним, пасувати», двн. gi-gat «відповід­ний, стосовний», дангл. ge-gada «това­риш, дружина (чоловік)», свн. ge-gate «тс», нім. Gatte «чоловік (дружина)», нім. gätlich «стосовний», гот. gadilings «свояк, родич», двн. gatuling «тс», дфриз. gada «об'єднувати», англ. to­gether «разом, спільно», лте gadîgs «здатний; шановний; твердий», gadît «по­трапляти, придбавати, з'являтися», ga-dîtiês «знаходитися, з'являтися», алб. ngeh (tngae)]» «випадок, вільний час»; з іншим ступенем чергування — лит. guôdas «честь, слава; частування», лтс. gùods «честь, слава», гот. göps «добрий», дангл. god, двн. guot, нім. gut «тс», іє. *ghedh-/ghodh-, первісне значення «відповідний, стосовний; добрий», звід­ки «відповідний час; (велике річне) свя­то; рік»; дінд. gadhya- «те, що має бути триманим», яке сюди, очевидно, нале­жить (інакше Фасмер І 426), вказує на попереднє значення кореня «тримати, міцно тримати, об'єднувати», звідки «вла­стивий, пристосований, відповідний, згідний»; менш імовірне первісне зна­чення «очікуваний день, очікуване свя­то» при пов'язанні з псл. *źbdati (укр. ждати) (Miki. EW 61; Baudouin de Courtenay PF 3, 471; Потебня РФВ 2, 9); безпідставні спроби довести герман­ське походження (Hirt РВгВ 23, 33), зв'язок з іє. *ghed- «досягати» (Vaillant RES 22, 26—27) або спорідненість з нім. Tag «день» (пгерм. *dagha-) при переста­новці приголосних у псл. godb (Machek ESiĆ 173; Семереньи ВЯ 1967/4, 17); звукова форма год замість закономірні-шого гід, можливо, зумовлена впливом російської мови.— Шанский ЭСРЯ І 4, 114—116; Sławski І 307; БЕР І 259, 260—261; Skok І 583—585; Bezlaj ESSJ І 155; ЭССЯ 6, 191 — 192; Bern. I 316— 318; Jokl Studien 62; Pokorny 423—424.

[годжак] «димар» МСБГ, [годжяк Дз, годзяк Mo] «тс»; — р. очаг «вогнище», болг. оджак «вогнище разом із дима­рем», м. оцак «димар; вогнище», схв. щак «димар; камін»; — можливо, через

35 S-539

молдавське посередництво (молд. хожяк (ожяк) «димар») запозичене з турецької мови; тур. осак «вогнище; пічка, ка­мін; горно; димар» виводиться від пер­вісного складного тюрк, уч-ajak, утво­реного з числівника уч «три» та імен­ника ajak «нога»; отже, початкове зна­чення «триніжок (під яким розпалювали вогонь)»; тлумачиться також (Севортян 422—425; Дмитриев 541) як похідне від тюрк, о ; m «вогонь».—Дзендзелівський НЗ УжДУ 13, 65, 98; СДЕЛМ 472; Ши­пова 253—254; Фасмер—Трубачев III 177; Радлов І 1134.

[ґодза] «заразна висипка на шкірі» Ж; — неясне; можливо, походить від уг. kosz «бруд; парші, короста (на тілі)», пов'язаного з давнішим koszmó, kuszmó «тс», етимологічно неясним, можливо, пов'язаним з псл. kosm-ь, kosa «волос­ся».—MNTESz І 588; Kniezsa 869.

[ґодзннка] (бот.) «первоцвіт, підсніж-ник звичайний, Galanthus nivalis L.» Mak; — неясне; можливо, результат ви­дозміни незасвідченого *козинка, яке могло виникнути на основі форм [козо· дрист, козьодрйст, козодриск і под Л «тс», що з'явилися в результаті видо­зміни деетимологізованої форми [ско-розріст] «тс».

[ґодзя] «вінегрет»; — неясне.

годко — див. одуд.

[годло] «рід, плем'я; поріддя, кодло», ст. кгодло «гасло» (XVII ст.); —запози­чення з польської мови; п. godło «умов­ний знак, символ, (ст. також) знак, гас­ло, родове гасло», споріднене з нл. godło «загадка; прізвисько», godmo «тс» і по­в'язане з п. godzić (się) «годитися, пого­джуватися» або з нл. godaś «відгадува­ти», укр. гадати; українське значення розвинулось на грунті значення п. godło «родове гасло».— Sławski І 306; Brückner 148; Schuster-Śewc 238.—Пор. ґедло, кодло.

годувати, годівля, годівник, годівни­ця, годованець, [годованок] «годованець», [годовник] «той, що вирощує» Ж, году­вальник, [годуван] «годувальник» Я, [го-дуля] «пожива, корм», [годун] «годуваль­ник» (у загадці), [годунець] «тс», го­дівельний, безгодівля, вигодованець, від­годівля, підгодівля, угодованець; — р.

545

гожель

гойда

[годовать] «жити, перебувати десь цілий рік; вирощувати, вигодовувати, вихо­вувати», бр. гадаваць «вирощувати, ви­ховувати, переживати рік», п. hodować «вирощувати, виховувати» (з укр. або бр.), ст. godować «бути на весіллі, бен­кетувати; відзначати свято; частувати», ч. hodovati «влаштовувати свято, бен­кет; бенкетувати», слц. hodovat «бути в гостині, гостювати; [святкувати, від­значати свято]», схв. годовати «урочис­то відзначати, святкувати», слн. godo-vàti «відзначати іменини», стел, него-доейти «гніватися, обурюватися», го-доейти «дозволяти»; — псл. godovati, по­хідне від goàb y значенні «свято, святко­вий бенкет», отже, первісне значення, очевидно, «частувати (на святковому бен­кеті)».— Sławski І 422—423; Brückner 172; ЭССЯ 6, 190—191.— Див. ще год.

гожель, гожйль, гожій, гожув, го-жур — див. ожог.

Ігожма] «безперервно, весь час» Ж; — очевидно, похідне утворення від го­дити, що могло означати «пильно, без­перервно (щось робити для когось)», зокрема в можливому раніше звороті *гожма годити (пор. гульма гуляти «весь час гуляти», ревма ревіти «сильно ревіти» і под); з української мови [гож-ма] запозичене румунською мовою (рум. hójma «безперервно, постійно»).— DLRM 364.— Див. ще год.

гоїти Г, Ж, [гій] «ліки» Ж, Ігойник] «лікар, хірург» Ж, Пі, [гойнйця] «ці­лющий засіб», [гойкий] «лікувальний, цілющий» Ж, гойний «тс», [гойовий] (у назві гойове листя (бот.) «подорожник ланцетолистий, Plantago lanceolata L.»), гоістий, [загійний], невигойний, [негоїс-тий], незагойний, [незагоїмий] Ж', — р. [гоить] «доглядати, відгодовувати», бр. гейць «гоїти», др. гоити «відгодовувати», п. goić «гоїти», ч. hojiti «лікувати» (особливо рани), слц. hojiif «тс», вл. hojić «лікувати», нл. goiś «тс», болг. гоя «відгодовую», м. гой «відгодовує», схв. го'щти «годувати, відгодовувати», слн. gojiti «вирощувати»; — псл. gojiti, слов'янський каузатив до *ziti (укр. жити), як gnojiti : gniti або pojiti : : piti; отже, первісне значення слова—

«робити так, щоб жило, заживало»; — споріднене з лит. gajùs «такий, що легко гоїться; здатний довго жити», дінд. gäya-«дім і подвір'я; господарство», ав. gaya-«життя».— Критенко Вступ 529; Фасмер І 427; Преобр. І 138; Siawski I 310— 311; Machek ESJĆ 174; Schuster-Śewc 308—309; Skok І 585—586; Bezlaj ESSJ І 156—157; Бернштейн Очерк 1974,283; ЭССЯ 6, 195—197; Bern. I 319; Traut­mann 75; Зализняк ВСЯ 6, 38; Pokorny 467—468.— Див. ще жити.

гой (виг.) «ой, гей», [гой-гой] «гуляти» Я, [гой чи] «вигук при співі, танцях» Ж, гой та дана «тс.» Ж, [гой-гой] «вигук, яким підкликають корів» ЛПол, гой-кати «кричати, гукати» ВеЗн, О, вигой-кувати «весело вигукувати»; — п. hoj «ой, гей» (діал. також вигуки, якими під­кликають коней, виганяють овець), ч. слц. hoj (вигук хвилювання), вл. hoj (внг.) «вставай», нл. hoj (вигук здиву­вання); — псл. (пн.) [*hojb], вигук, близький до *hejb (укр. гей); в україн­ських говорах з ним міг формально зблизитися вигук ой, що набував форми гой (пор. [гобід] «обід»).— Schuster-Śewc 308.— Пор. гей, ой.

[гойда¹] «нехитра, до всього байдужа, вайлакувата жінка Mo; висока, худа людина Mo; легковажна, неохайна жін­ка Ва; висока, незграбна людина Ва; висока, швидка, легковажна жінка Я; висока жінка Ж; шлюха, розпутни­ця О»; — очевидно, зворотне утворен­ня від дієслова гойдати(ся), тобто букв. «той (та), що гойдається».— Див. ще гойда².— Пор. говдя, гойса¹.

гойда² (вигук на позначення гойдан­ня, зокрема у колискових піснях), [гой­дана, гойдаса Пі, гойдаша] «тс», гойда­ти, гойдалка, гойданка «гойдалка; гой­дання; [рідлемішки з кукурудзяного бо­рошна]», [гойделя] «гойдалка» До, [гой-дойка, гойдочка] «тс»; — р. (пд. зах.) [гойдать], бр. гайдаць, гойдаць, п. thojda] «гей, гей же; гойда», hoj dać «гой­дати» (з укр. або бр.), ч. hojda (вигук радості), thojdàk] «колиска», слц. ho-jdat'; — результат злиття вигуку гой з підсильною часткою -да (пор. у тій же функції п. -da : hejda «гей же», hojda

Б46

гбйджа

голдувати

«тс.»); неприйнятне припущення (Грін-ченко І 299) про походження гойда від дієслова гойдати. — Sławski І 423—424; Machek ESJG 174.— Див. ще гой, да.

гойджа, гойджя, гойжа—див. ги-джга.

гойний «щедрий, розкішний», [гой] «радість, забава» О, ст. гойний «великий кількісно, немалий, щедрий, багатий, достатній» (1569); — запозичення з поль­ської мови; п. hojny «достатній, багатий, (ст.) щедрий» походить від ч. hojny «тс», ст. hoj «достаток», спорідненого з р. [гойный] «вродливий, гарний», бр. гойны «пишний, хвалькувато щедрий», слц. hojny «великий кількісно, багатий; частий», болг. м. гоен «відгодований», схв. го]'ан, го]анй. «відгодований; добре оброблений», слн. gojênec «вихованець», р.-цсл. гониш! «багатий»;— псл. *gojbm> «багатий, достатній, щедрий», пов'яза­не з іменником *gojb «достаток, багат­ство, щедрість», похідним від дієслова gojiti; необгрунтовані припущення (Brü­ckner 172; Otrębski SO 19, 426—427) про власне польське походження п. hoj­ny.— Sławski I 424; Machek ESJĆ 174; ЭССЯ6, 197—198; Bern. 1 319; Taszycki PF 12, 62.— Див. ще гоїти.

[гойникі (бот.) «подорожник ланце­толистий, Plantago lanceolata L.»Mak;— похідне утворення від гоїти; назва зу­мовлена тим, що листки ланцетолистого подорожника вважаються кровоспин­ним, антисептичним, загоюючим рани

t

засобом.— Носаль 88.— Див. ще гоїти. [гойса¹! «непосидюча, метушлива жін­ка» Я, [гойсара\ «жвавий, непосидючий чоловік»; — похідні утворення від не-засвідченогоукр. (півн. ) [*гойсати\ «ска­кати, бігати» (пор. пн. [гайсать) «тс»), яке могло бути запозичене з білоруської мови; бр. гойсаць (гайсаць) «бігати, ки­датися, носитися», можливо, виникло з п. hasać «гасати, скакати, бігати, тан­цювати» (пор. укр. гасати).— Sławski І 409—410.— Див. ще гасати.— Пор. гойда¹.

(гойса²! «висока жінка» Ж; — оче­видно, результат контамінації форм [гой· dai «тс.» і [гойса] «непосидюча жінка»

(див.).

35*

гойса³ — див. гейс.

[гойт] (вигук, яким нацьковують со­бак); — р. гого (гогого) «крик мисливців при цькуванні зайця», п. hoho (hoho-hoho) «тс»; — очевидно, утворене з ви­гуку гой з приєднаним до нього елемен­том -т неясного походження, можливо, зредукованого з вигукової підсильної частки та (пор. п. hojta-hoj).— Див. ще го-ró, гой.

[гок| «степова загорода для худо­би»; — неясне.

гол; — р. бр. болг. м. гол, п. gol, ч. слц. слн. gól, схв. рол; — запозичен­ня з англійської мови; англ. goal «во­рота, гол; фініш, старт; мета, місце призначення» загальноприйнятої ети­мології не має; виводиться від дангл. *gâl «перешкода», gaelan «перешкоджа­ти» (Klein 666) або від фр. gaule (з фр. ст. waule) «жердина», старого запозичен­ня з германських мов (пор. гот. walus-«палиця», споріднене з укр. вал «ци­ліндр»); семантичний розвиток від зна­чення «жердина» пояснюється тим, що старт і фініш змагань позначалися в дав­нину жердиною (Skeat 216; Datizat 356; Feist 549; Walde—Hofm. II 730).—CIC 176; Kopaliński 364.

Іґолдаї «незграбна ледача коняка Mo; дурна жінка», [говда] (знев.) «голова»;— неясне; можливо, пов'язане з п. [goi-dapa] «висока й незграбна жінка».— Пор. говдя, гойда¹.

[ґолдана] «сорт слив» Me; — запози­ чення з молдавської мови; молд. гол- данэ «тернослив» (рум. go Id äna «тс») етимологічно неясне.— Мельничук

Молд. эл. 165; СДЕЛМ 88.

голдувати (заст.) «платити данину, бути в ленній залежності», [голдувати] «тс; володіти нерухомою власністю», ст. голдовати, олдовати,_х холдовати (1388, 1395, 1445), голдъ «ленна присяга» (1433); — р. заст. голд «васальна залеж­ність», бр. галдаваць «слугувати комусь, догоджати»; — запозичення з польської мови; п. hołdować (заст.) «бути в ленній залежності; схилятися; підлещуватися», паралельне до ч. holdòvati «виявляти глибоку пошану до когось», слц. holdo-vatf, вл. hołdować «тс», є або похідним від hołd «вияв денної підлеглості» (від

547

голенький

голиш

свн. hulde, holde «підлеглість, вірність того, хто перебуває в ленній залежності, щодо свого пана»), або безпосереднім запозиченням з німецької мови; свн. hulden «підкоряти, змушувати до під­леглості; бути в ленній залежності» походить від свн. hulde, пов'язаного з свн. holde «друг, коханий; вірний слу­га», похідним від герм, hałd- «клонити­ся), схиляти(ся)» (пор. нвн. Halde «схил горба», споріднене з лит. salis «бік; місцевість»).— Гумецкая Исслед. п. яз. 224—225; Тимч. 546; Фасмер І 428; Sławski І 425—426; Machek ESJĆ 174; Kluge—Mitzka 313—314, 318—319.

[голенький] «світло-рожевий» Me, МСБГ; — похідне від голий у значенні «кольору голого тіла»; пор. близькі зна­ченням р. телесный, п. cielisty (про ко­лір), в основі яких також лежить по­рівняння з голим тілом; зменшена форма прикметника застосована для відріз-нення від його основної форми, вживаної з іншим значенням.— Див. ще голий.

голець (бот.) «овес голий, або голо-зерний, Avena sativa nuda L.»; — похід­не від голий; назва зумовлена потребою відрізнення цього сорту вівса з оголе­ним зерном від іншого, більш пошире­ного, т. зв. плівкового вівса, зерна яко­го знаходяться в плівках.— УРЕ 10, 247; Брокгауз—Ефрон 42, 659.— Див. ще голий.— Пор. галай².

[голея] «гілка» Я; — споріднене з гіл­ля {гілка) утворення від кореня гол-за допомогою малопродуктивного су­фікса -£я (наявного, напр., в укр. кол-ія, р. кол-ея від кол-о) з характерною для північноукраїнського діалектного ареалу рефлексацією ненаголошеного £ як є.— Див. ще гілка.

[ґолиґо] «пряслиця на веретено» ДзАтл II, [ґолічко]«тс.» ДзАТл II, [го­лінка] «блочки у ткацькому верстаті» ДзАтл II; — неясне; можливо, походить від давнішого *колічко «коліщатко»; —в такому разі форма ґолиґо виникла шля­хом зворотного словотвору від ґолічко.

голий, [голеватий] «напівголий» Я, [голена] «безпере пташеня» Я, [голене] «усяке збіжжя, крім вівса» О, голеча, іголйд] «голяк» Я, голизна, [голйк] «го-

лодранець; пожарище» Ж. [голина] «до­бірне збіжжя, крім вівса», [голйнка] «плід осоки» Ж, [голиня] «відкрите поле» ВеБ, [голйця] «тс.; облізле хутро», го­лиш. «бідняк; круглий гладкий камінець; [скошений зимою очерет]», [голаишиці] «вид грибів» Ж, голій (заст.) «перукар», голота, [голотва] «голота» Ж, [голтяй] «голодранець» Я, [голун] «голяк» Ж. [голюк] «тс», [голя] (ж. р.) «гола верхо­вина», [голя] (с. р.) «голе пташеня», [голяга] «бідняк» Я, голяк, [голяка] «гола жінка» Я, голяр «перукар», голяр-ня «перукарня», голь (заст.) «голота», [галька] «безоста пшениця», голяка (присл.), гольцем (присл.), голити, га­літи «оголятись», [голотйти] Пі, до­гола, наголо; — р. голый, бр. голы, др. голый, п. нл. goły, ч. слц. holy, вл. hoły, полаб. d'ölä «лиса (голова)», болг. м. гол, схв. го, гола, голо, слн. gol, стел. гол-к; — пел. golb; —споріднене з двн. kalo «лисий, голий», нвн. kahl «лисий», лит. galas «кінець» (початково «голий стовбур»), pagaiys «поліно, кий», лтс. pagale «тс», з іншим вокалізмом (а, пор. укр. галузь), також лтс. gals «гла­денький, як лід», gala «ожеледь»; ро­билися спроби пов'язання з лат. cal-vus «лисий» з глухим початковим при­голосним (Zupitza KZ 37, 389); непере­конливе пов'язання (Iljinskij AfSlPh 29, 166—167) з схв. гулити «обдирати шкіру».— Шанский ЭСРЯ І 4, 123; Фасмер І 433—434; Sławski І 314; Machek ESJĆ 175; БЕР І 261—262; Skok І 582—583; Bezlaj ESSJ І 157; ЭССЯ 7, 14—15; Bern. I 325; Trautmann 76; Rozwadowski Studia 83—84; J Ρ Ι 141—142; Pokorny 349.— Пор. галузь, п'лка, голшка, голова.

[голиця] «друга сітка з великими вічками, яка оберігає основну сітку від розриву при великому вилові риби» Mo; — р. [голица] «шкіряна рукавиця, під яку одягають вовняну»; —похідне від голий у значенні «позбавлений чо­гось, без нічого, сам», оскільки ця сітка не має в собі риби.— Див. ще голий.

[голиш] (бот.) «шавлія, Salvia L.» Mak; — не цілком ясне; можливо, є по­хідним від голий у зв'язку з майже без-

548

голінка

голка

листами голими стеблами, властивими шавлії пониклій, Salvia nutans L.— Федченко—Флеров 825.

голінка «гомілка», [голениця] «тс.» Ж, [голшниці] «гомілки в людському кістяку» Я, [голяшка] «нога зарізаної вівці, теляти, вола» Я, [голінач] «цибата людина» Me, голінастий, голінатий;— р. голень, бр. галёнка, др. голЪнь, п. go­leń, ч. holen (holeno), слц. holen, болг. годен, схв. гЪлён (голеница, голён>ача), слн. golén, стел, голень;—пел. go-1ёпь, очевидно, похідне від gota «голий» з первісним значенням «кістка, не по­крита м'язами» (пор. р. [голень] «не по­крита гіллям частина стовбура дерева», п. ст. golanka «зав'язь плоду після відпадіння цвіту», [golanka] «голінкова кістка в худоби»); непереконливі з фо­нетичного боку спроби пов'язання з гр. γύαλον «западина, пригорщ», γοΐον «член, рука, нога» з припущенням впливу псл. kolëno «коліно» (Bern. I 320—321; Младенов 105).— Шанский ЭСРЯ І 4, 117; Фасмер І 428; Sławski І 311; Skok І 587; Bezlaj ESSJ І 158; ЭССЯ 6, 201 — 202.— Див. ще голий.

голінний «хвацький, бравий, жва­вий; здатний до чогось; охочий до чо­гось», [голенний] «тс.» Пі, [гольнійший] (вищий ступінь від голінний) Ж; — р· Іголямо] «багато, дуже», п. ст. golemy «великий», ч. ст. holemy, болг. голям, м. голем «тс», схв. голем «великий, ве­личезний», [гЪлщеман] «тс.» (<*golëm-ьпъ), стел, γολϊμή «великий»;—псл. *golëm-bnb, похідне від golënib (||go-1етъ?), можливо, колишньої форми діє­прикметника на -m-; — споріднене з лит. galeti «могти», galià «сила, здатність», gàlimas «можливий», ірл. gal «хороб­рість», кімр. gallu «могти»; первісне значення golembn-b, як і golëm-ь,— оче­видно, «великий», звідки через значення «дужий; здібний, спритний» сучасна се­мантика; форма голінний пізніша, з пер­вісної *голімний; зв'язок з гр. άποφώ-λιος «нікчемний, непридатний» (Bezzen-berger у кн. Stokes 107) сумнівний так само, як і спорідненість з гр. μεγαλο-«великий», що передбачає перестановку приголосних у псл. слові (Machek ESJC

174).— Фасмер І 434—435; Sławski І 311; Brückner 149; БЕР І 262—263; Skok І 586—587; ЭССЯ 6, 202—204; Bern.I 320; Trautmann 77; Pokorny 351. голка, [гла Ж> єгла Ж, єглйцяЖ, игла Ж, иглйця Ж, ігла, ігва, іговка], голеч­ник, голкар, голкарня, [голйння] «шпиль­ки на сосні» Я, гольник, [іговник] «голь­ник», [ігольник], голкастий, голкуватий, голчастий; — р. болг. игла, бр. іголка, голка, др. игла, п. igła, tjegła], ч. jehla, tihła, jahła], слц. ihla, вл. jehła, нл. gła (заст. jegła), полаб. jâgla, м. игла, схв. игла, [\агла, игла], слн. igła, iglà, стел. иг"ьлинт> «толочний»; — псл. *jbg-bla; — різні форми рефлексів jb,— очевидно, наслідок аналогійних вирівнювань за однією з форм відмінювання, переходу jb- в -і в частині праслов'янських го­вірок або виникнення паралельної фор­ми псл. *jbgla (менш імовірний зв'язок з індоєвропейським наголосом,— Lang CMF І 385—387); — етимологія не з'я­сована; найімовірніший зв'язок з прус. ayeulo «голка» (<*aigula або *eigula,— Trautmann 3), який проте ставиться під сумнів (Meillet BSL 24, 137; Machek Slavia 3, 595—596); малоймовірні з ог­ляду на фонетичні чи семантичні трудно­щі інші відповідники: пізнє гр. αίκλοι «вістря стріли» (Fick I 345; Pokorny 15, 18); псл. *ęga (укр. яга), лат. aeger «хворий; сумний» (Bern. I 423; Brückner 189); дісл. igull «їжак», нвн. Igel «тс», псл. *eżb (укр. їжак) (Пре-обр. І 263—264); іє. *joug- y кімр. gwnio «шити», дірл. con-oigim «шию» (Zupitza KZ 37, 392; Mikkola RSI I 5—6); гр. όβολός «монета», первісно «металічний прутик» (β < іє. g") при прийнятті слов, ь- і гр. о- за про­тетичні елементи (Meillet BSL 24, 54, 137); пор. гр. βέλος «стріла», βελόνη «вістря, зокрема голка», лит. geluonis «жало»; заслуговує на увагу виведення від псл. jbgo «ярмо» первісно як назви занози в ярмі (Парасунько Мовозн. 1968/4, 51—53; Machek Slavia 3, 593— 597; ESJĆ 220—221).— Фасмер—Тру-бачев І 443—445; Шахматов ИОРЯС 8/2, 336—343; Sławski І 443—445; Schuster-Śewc 441—442; Skok I 710; Bezlaj ESSJ

549

Голка

голова

І 208; Топоров 59; Rozwadowski RSl 7, 9—13; Lehr-Spławinski RSl 8, 152—156; Мейе ОЯ 66, 91; Wijk LiSl 1—2, 77— 84.— Пор. глиця.

[ґолка] «безоста пшениця», [голка] «тс.» Мак, [гулька] «яра пшениця» Me; — запозичення з польської мови; п. gołka (gołka) «безоста пшениця» походить від goły «голий» (goła pszenica букв, «го­ла — без остюків —пшениця»).— SW І 869, V 420.— Див. ще голий.

[ґолобати] «колупати» Me; — оче­видно, результат видозміни форми [джо-лобати] «тс.» з переходом дж в задньо-язичне ґ, можливо, під впливом колу­пати з початковим задньоязичним.— Див. ще джолобати.

[голобйряі (с. р.) «земля, що не ро­дить» ВеНЗн; — очевидно, калька п. {gołoborze] «голе, не заросле місце; поле на місці викорчуваного лісу», складного слова, утвореного з основ прикметника goły «голий» та іменника bór «бір, сосно­вий ліс», що означало первісно «голе місце в лісі; місце, голе від лісу»; змі­на значення відбулася при засвоєнні слова українською мовою; українська форма є діалектним варіантом, якому мало б відповідати літ. *голобір'я.— SW I 866, 869.— Див. ще бір, голий.

[голобити] «забивати» Ж;— очевид­но, результат незакономірної гіперис-тичної видозміни форми [глобйти] «ук­ріплювати клинами (вал у млині)» під впливом п. [głobić] «укріплювати кли­нами» за зразком фонетичного співвід­ношення типу п. głowa — укр. голова.— Див. ще глоба.

[голобїсь] (присл.) «у взутті без шкарпеток або онуч, на босу ногу» Ж, [голобіски] «тс.» Ж, Я, [голобівський] «озутий на босу ногу» Me, [голобйський] «босий» Mo; — складний прислівник, ут­ворений з основ прикметників голий і босий у формі, похідній від колишніх невідмінюваних прикметників на -ь (<*ї), належних до основ на -i'- (пор. прислівник п. przyboś «на босу ногу» аналогічного походження).—Нахтигал 88.— Див. ще голий, босий.

голобля, [оглобля, оголобля], [голо­бель] «запряжений у голоблі кінь» Ж, [голобелець] «тс.» Ж, голобельний;— р.

550

оглобля, бр. оглобля, п. nołobla, fonofob­ia] (з укр.), ч. ст. ohlobne «стовп», полаб. pré-globë «дишель плуга», схв. оглоб­ле «частина кросен»; — псл. *o-globja, пов'язане з globa «жердина» (укр. [гло­ба] «зігнуте від природи дерево; заліз­ний клин»), globiti «стискати, з'єдну­вати» (укр. [глобйти] «конопатити»); форма голобля утворилася з ближчої до первісної оголобля (< оглобля), із вто­ринним повноголоссям; непереконливе припущення про запозичення через польську мову з німецької — двн. ga-bala «вила; виделка», нвн. Gabeldeichsel «дишель з поперечним брусом» (Грот Фил. раз. І 485; II 325).— Дзендзелів-ський УЗЛП 41—42; Фасмер III 117— 118; Преобр. І 637; Ильинский РФВ 62, 256; Брандт РФВ 22, 121; Потебня РФВ 5, 125; Sławski І 426; Bern. I 305.— Див. ще глоба.

[голобрйш] «пройдисвіт, шахрай; бід­няк, голяк» Ж, О; — не зовсім ясне утво­рення з основ прикметника голий і, очевидно, дієслова брати; буквально могло означати «наголо вибритий» і пер­вісно могло стосуватися певної катего­рії людей, ознакою яких були голені голови.— Див. ще голий.

голова, [гола] «голова» Ж, [головай] «пуголовок» ВеБ, [головай (-ковбан)] (іхт.) «місяць-риба, Orthagoricus mola» Ж, головань, головатиця (іхт.) «дунай­ський лосось, Salmo hucho (здебільшого самиця)», головатка (ент.) «комаха Со-nops» Ж, головач «головань; [снопик со­ломи для покриття даху ЛексПол; (зоол.) жук-гнойовик, Lethrus cephalo-tes F.; пуголовок; (іхт.) бичок, Cottus; дунайський лосось, Salmo hucho L. (самець)]», [головачка] «в'язка соломи для покриття даху Ж; дерево край лісу О», [головей] «головань; пуголовок», [го­ловень] (іхт.) «короп, Cyprinus L. Ж; аку­ла головата, Squalus cephalus», [голо­вень] «велика голова», головизна «коп­чена голова свині Ж; голова тварини, з якої варять холодець Mo», [головйк] «ватажок» Я, [головища] «частина упря­жі, що надівається на голову коня» МСБҐ, [головйця] «початок, джерело річ­ки; (іхт.) лосось дунайський, Salmo hucho L.», [головач] (іхт.) «лосось ду-

голова

головатень

найський», [головїчка] (бот.) «купальниця європейська, вовча лапа, Troi Hus euro-paeus», [головка] «качан капусти; части­на полоза, загнута вгору; частина гон­чарного круга; пасмо кінського волосу для ткання сита», головко «головань; назва вола», [головль] (іхт.) «короп» Ж, [головнйк] «убивця; (іхт.) в'язь, Leucis-cus idus L.», головнйцтво «карний зло­чин, убивство», [головнйия] «отвір у ске­лі, звідки б'є джерело» Ж, [головні] «верхні лутки над ворітьми» Я, [голов-ствення] «головосік (свято)», [головура] «ватажок» Я, [головухи] «головоногі» Ж, [головчак] (ент.) «метелик Hesperia» Ж, головщйна (заст.) «убивство; карний зло­чин; плата за голову вбитого» Я, Бі, [головая] (зб.) «голови (капусти)» Я, головатий, головчастий «головатий (рід орнаменту)», [голов'янйй], головувати, безголів'я, безголов'я, [заголовач] «узго­лів'я» ВеЛ, заголовок «назва книжки», [заголовок] «подушка» ВеУг, [заголов'я] «узголів'я» Ж, наголів'я «частина вуз­дечки» Ж, наголовач «частина хребта, на якій тримається голова», [наголовач] (зоол.) «пуголовок» ВеНЗн, наголовок «верх капелюха», наголову (прнсл.), обез­головлювати, [передголов'я] «чоло» Ж> поголів'я, [прйголовач] «узголів'я; по­ліно, що кладеться впоперек печі», [при-головник] «кожна з чотирьох колод, на яких кладеться піч у гуцульській ко-либі», прйголовок «узголів'я; верхній поперечний брусок віконної рами», уз­голів'я, узголов'я;— р. голова, бр. гала-βά, др. голова, π. нл. głowa, ч. слц. fila­va, вл. hłowa, болг. глава, м. схв. гла­ва, слн. glâva; — пел. *golva; — спо­ріднене з лит. galvà «голова», лтс. galva, прус, galla (знах. в. galwan), вірм. glu χ (род. в. glxoy) «тс.» (< *ghô-lû-); пов'язане чергуванням голосних з псл. *z^bJvb «черепаха» (др. желъвь «тс») (пор. гр. χέλϋς «тс.» < *ghel-); первісне значення мало бути «шкаралу­ща, череп» (пор. череп : черепаха або лат. testa «шкаралуща; череп, голова», фр. tête «голова» : лат. testödö «черепа­ха»); менш імовірні з фонетичного по­гляду пов'язання з псл. *golt, спо­рідненим з двн. calua «лисина» (Brück­ner 144; Bern. І 324), і з іє. *gel- «щось

кругле, кулясте»,— пор. цел. ж kaki «ви­разка», р. желвак, дісл. kollr «кругле верховіття дерева, кругла верховина* (Persson Beitr. 66—67, 932—933; Zubaty St. a cl. II 128), які суперечать вірменсь­кому відповідникові (іє. g- замість gh-); ще менш імовірне пов'язання з лат. calva «череп» (MachekESJC 166—167).— Кри-тенко Вступ 525, 542; Шанский ЭСРЯ І 4, 118; Фасмер І 429; Преобр. І 139— 140; Sławsku 292—293; Schuster-Śewc 288; БЕР І 244—245; Skok І 566—567; Bezlaj ESS J I 144—145; ЭССЯ 6, 221 — 222; Топоров II 147—150; Petersson Ar. Arm. St. 116; Specht 85.—Пор. глава.

[головажня] «міра солі» Я, [головаж-καί «грудка, головка (солі); міра солі»;— др. голважня «міра солі»; — очевидно, походить від свн. galvei, galbei «давня баварська міра для зерна, солі», яке, найвірогідніше, є запозиченням роман­ського походження,— пор. рето-роман-ське (пд.-тірольське) çalvia «міра зерна»; більш сумнівне пов'язання з голий (р. голый) і вага, важити (р. [вага, важить]) (Фасмер І 428), яке має скоріше народно-етимологічний характер.— Селищев ВЯ 1957/4, 6L

[головайчик] (бот.) «конюшина чер­вонувата, Trifolium rubens L.» Mak, [головак] «конюшина лучна, Trifolium pratense L.», [головашки] (мн.) «коню­шина середня, Trifolium medium L.» Mak; — похідні утворення від голова; назви зумовлені, очевидно, тим, що кві­ти конюшини зібрані в округлу або дов­гасту голівку (Нейштадт 344); форма [головайчик], мабуть, виникла з первіс­ного *голованчик (фонетично головань· чик), що є здрібніло-пестливою формою від головань «головатий, з великою голо­вою»; пор. властивий південно-західним говіркам подібний перехід -нь- > -й-у ряді інших слів ([білейкий] < білень­кий, [молодейкий] < молоденький і под.). — Див. ще голова.

головатень (бот.) «Echinops sphae-rocephalus L.; [волошка синя, Centau-rea cyanus L.; волошка лучна, Centau-rea jacea L.» Мак], [головинка] «волошка лучна» Mak, [головінка] «тс.» Mak; — назви не зовсім ясні; можливо, пов'я­зані з прикметником головатий з огляду

551

головачі

голод

на форму й розміри квітів, занадто ве­ликих щодо тонкого стебла; форма голо-ватень може бути зіставлена і з формою [глават] «волошка синя», що є, очевидно, результатом видозміни запозиченої на­зви [блават] «тс».— Див. ще голова.

[головачі] (бот.) «коноплі звичайні (жіночі), Cannabis sativa (femina) L.» Mak, [головатий] «тс.» Mak; — п. [gło­wacze], нл. głowace «тс»; — пел. [*gol-vaci] (мн.) < *golvakjoi, похідне від *golva «голова», мабуть, у зв'язку з тим, що приквітковий листочок жіночої квіт­ки обростає плід на жіночих коноплях у вигляді ковпачка (Федченко — Фле­ров 319), що робить його подібними до голови.— Див. ще голова.

[головешечки] (бот.) «горлянка пов­зуча, Ajuga reptans L.» Mak;— неясне.

[головйця] «дівич-вечір, гуляння мо­лоді на подвір'ї молодої ввечері напере­додні весілля»; —похідне утворення від голова, очевидно, пов'язане з весільним звичаєм покривати молодій голову.— Див. ще голова.

головня¹ «обгоріле поліно» Г, СУМ, [головенка] Ж, головешка «тс», [головен-ник] «грубник, опалювач» Ж; — Р· го­ловня «обгоріле поліно», бр. головешка, Др. головьня, п. głownia, ч. hlavnë, hla-veń, слц. hlaven, нл. głownja, болг. главня, м. гламна, схв. главка, слн. glâvnja, стел, главьгш «тс»; — псл. *golvbnja; — загальноприйнятої етимо­логії не має; виводиться від прикмет­ника *golvbm> (укр. головний) як по­значення передньої частини палаючого поліна (Фасмер—Трубачев І 429—430; Sławski І 293—296; Bruckner 145; ЭССЯ 7, 12—13); пов'язується також з дінд. jurvati «спалює», ірл. guai «вугілля», двн. kol (о) «тс.» (Bern. І 325), з р. [галка] «поліно», лит. pa-gal^s «тс.» (Ильинский РФВ 73, 292; Machek ESJĆ 167, який відносить сюди ж лте galet «палати»).

[головня²] (бот.) «сажка, Ustilago (Pers.) Rouss.; зона, Tilletia Tulasne» УРС, Г, Mak, [головенька] «сажка; ріж­ки, Claviceps purpurea Tul.» Mak, [го-ловуватий] «хворий зоною, сажкою»; — р. головня {пыльная) «сажка», п. głownia, głownia «сажка; зона», болг. главня,

м. гламна, [главна], схв. главница «тс»;— псл. *golvbnja, яке являє собою, оче­видно, результат перенесення тієї са­мої назви в значенні «головешка» (не-догоріле поліно) у зв'язку з зовнішнім виглядом рослин, уражених цими хво­роботворними грибами, що скидаються на головню (пор. іншу назву тієї самої хвороби—сажка від сажа); допускає­ться також (Шанский ЗСРЯ І 4, 119) зв'язок із словом *golva «голова» за зовнішнім виглядом пузирчастої сажки, яка своїми наростами нагадує голову; думка про запозичення слова в україн­ську і російську мови з польської (Шан­ский тж) викликає сумнів.— Sławski І 293; ЭССЯ 7, 12—13.—Див. ще го­ловня¹.

[головокрут] (бот.) «цмин піщаний, Helichrysum arenarium (L.) DC.» Mak; — неясне.

[головолом] (бот.) «багно звичайне, Ledum palustre L.» Mak; — р. [голово­лом]; — складне слово, утворене з основ іменника голова і дієслова ломити : : ламати; назва зумовлена, очевидно, тим, що ця рослина дуже отруйна і має запаморочливий запах (Нейштадт428).— Див. ще голова, ламати.

голод, [голоддя] «голод», [голодівка, голодів'я Я] «тс», голоднеча, [голодник] «той, що голодує» Я, [голоднйця] «у чо­тириногої тварини частина тіла між ребрами і задніми ногами», [голоднівка, голоднянка] «тс», [голодня] «голоднеча», [голодняк] «голодний» Я, голодовка, [го­лодуха] «голод» Ж, [голодюк] «голодую­чий», голодний, [голодати, голодйти], голодувати, впроголодь, зголодніти, над­голодь; — р. голод, бр. голад, др.голодъ, п. głód, ч. слц. hlad, вл. hłód, нл. głód, полаб. glâd, болг. м. глад, схв. глад, слн. glad, стел, глад-к; — псл. *goldb, пов'язане з дієсловом *z^bJdëti «жадати, прагнути» (з іншим ступенем вокалізму), збереженим у схв.-цел. жльдїти, схв. жуд]ети «бажати, прагнути», і, можли­во, далі, з іє. *g-el- «колоти»; в разі прийняття можливості іє. чергування 1 : г, яке нерідко спостерігається, як дальші відповідники могли б розгляда­тися також дінд. gârdha- «жадання, жага», grdhyati «жадає», лит. gardùs

552

голодець

голоморозь

«смачний», лтс. gards «тс»; менш імо­вірний зв'язок з псл. *zelçdbkb (укр. зах. жолудок), *glbtati (укр. глитати), *żbrati (укр. жерти), який допускає Махек (LF 52 342—344), що пов'язує псл. *goldb, *z^bjdëti з іє. *g4ela-, яке він вважає варіантом *gWer-, *gWera-«поглинати» (укр. горло).— Шанский ЭСРЯ І 4, 120; Фасмер І 430; Sławski І 294; Machek ESJĆ 166; Schuster-Śewc 286; БЕР І 245; Skok І 563—564; Bezlaj ESSJ І 143; ЭССЯ 6, 199—200; Bern. I 320; Trautmann 87—88; Fraenkel 136. [голодець] (бот.) «ерофіла, Erophila verna (ст. Draba verna)» Ж, [голодень Mak, голоднйк Ж, голодок Мак] «тс»;— п. głodek, mrzygłód «тс», ч. hladovënka «тс; стокротка, маргаритка, Bellis», hla-domor «ерофіла», hladimor, вл. hłód, hłódnica, болг. [гладнич] «тс»; — похід­ні утворення від голод; назва зумовлює­ться народною прикметою, що поява на­весні великої кількості ерофіли, для якої є сприятливою засушлива весна, передвіщає неврожайний (голодний) рік; пор. інші назви ерофіли в різних мовах: ч. chudina (букв, «біднота»), nouze (букв. «нужда»), bida, слц. chudôbka (від chu­doba «бідність»), вл. chudobka, chudzin-ka, нім. Hungerblümchen (букв, «голо-

доквітка»).— Machek ESJĆ 166; Jm. rostl. 66, 238.— Див. ще голод.

[голодовина] «плід шипшини»;— оче­видно, результат видозміни незасвід-ченої форми *глодовина «тс», похідної від глід, глодана, через зближення з сло­вом голод.— Див. ще глід.

[голОдраб] «голий, бідний, обірва­нець», [голодрабець] «тс», [голод рабий);— складне утворення з основ прикметника голий та іменника драб «голодранець»; форма з суфіксом -ець, очевидно, є на­слідком контамінації з словом голодра­нець.— Див. ще голий, драб— Пор. го­лодранець.

[голодрабий] «не обшитий лубом» (про віз), [голодрабець] «тс»; —складне утво­рення з прикметника голий та іменни­ка драбки, взятого без суфікса -к-.— Див. ще голий, драбки.

голодранець, голодраний;— п. [ho-łodranLed (з укр.); — складне утво-

рення з основ прикметника голий і діє­прикметника драний, можливо, безпо­середньо з синонімічної пари голий-дра-ний «зовсім голий, дуже бідний», де другий синонім підсилював і доповню­вав значення першого (пор. щастя-доля, біда-лйхо, [голий-нагий] ' тощо).— SW II 50.— Див. ще голий, дерти.

[голом] «глум» Ж; — очевидно, ре­зультат гіперистичної(видозміни форми глум, неправильно сприйнятої як запо­зичення з польської мови, причому п. [głum] «тс.» було осмислене як *głóm, тобто як відповідник української фор­ми з повноголоссям (пор. п. głód — укр. голод).— Див. ще глум.

[голомовзий] «голомозий» (Me), [го-ломовзик] «лиса людина, голомозько»; — бр. галамоуза «безрога тварина; плюга­ва людина»; — очевидно, результат кон­тамінації форм *голомозкий «лисий» і се­мантично не зовсім ясного *голомовзий, спорідненого з р. [голомолза] «базіка», [голомолзить] «говорити нісенітниці» (первісно, можливо, «доїти порожнє ви­м'я», від др. голъ «голий» і *мълзти «дої­ти», перен. «переливати з пустого в по­рожнє»).—Фасмер І 430; ЭССЯ 6, 212.— Див. ще голий, голомозий, молозиво.

голомозий «лисий», [голомозкий] «при­дуркуватий» Па, [голомозина] «лисина», [голомозько] «лиса людина»; — р. [го­ломозий] «лисий», [голомозгун] «муд­рій», [голомозгач, голомозговник] «тс»;—■ складне утворення з основ прикметника голий та іменника мозок; форма голо­мозий зам. фонетично закономірнішої голомозкий з'явилась, можливо, під впливом первісно відмінного за значен­ням голомовзий (пор. р. [голомолза] «ба­зіка»).— Див. ще голий, мозок—Пор. голомовзий.

[голоморозь] «ожеледь; мороз без снігу» Г, ЛЧерк, [голоморожа ВеБ, го-ломорожжя, голоморозиця, голомороззя, голоморозя ЛЧерк] «тс»; — р. [голомо* розица] «тривалі осінні морози без сні­гу», п. ст. діал. gołomróz «ожеледь», ч. слц. holomräz «сухий мороз без сні­гу», м. голомразица «мороз без снігу; ожеледь», схв. голомразица «мороз без снігу при ясній, погоді»; — псл. *golo-morzb (або похідне від нього *golo-

553

голомпак