651; Machek 3sjc 414—415; Skok III 556—558; Fraenkel 10; Frisk I 476, 515; Walde—Hofm. I 386, 404—405; Brug-mann Demonstrativpron. 84, 90—94, 127—129.— Пор. Он, онеє.

вінегрет; — p. болг. винегрет, бр. вінегрзт, п. winegret;— запозичення з французької мови; фр. vinaigrette «соус із оцту, олії, солі» походить від vinaigre «оцет», утвореного з vin «вино», спорід­неного з укр. вино, та aigre «квас, кис­лота», що зводиться до нар.-лат. *acrus, лат. асег «гострий», спорідненого з псл. ostrb, укр. гострий.— СІС 128; Шанский ЭСРЯ І 3, 99—100; Фасмер І 316; ЭСБМ II 147; Kopaliński 1043; Dauzat 19, 752.—Див. ще вино, гострий.

вінець, вінок, вінця «краї посуду», [вінчанка] «вінчання»,[вінчанка гладиця] «мідянка гладенька, Coronella austria-tica Laur.» Ж, вінчальний, війчастий «подібний до вінця»; вінчати; — р. ве­нец, венок, брі вянёц (церк., перен.) «вінець», вянок, др. вЬньць, вЪнъкъ, п. wieniec, wianek, ч. vënec, vinek, слц. veniec, vienok, вл. wënc, нл. wënk, болг. венец, м. венец, венок, схв. eujè-нац, слн. vénec, стел. κημκιι,κ;— псл. vënbcb, уёпъкъ, суфіксальні утворення від vënb (пор. p. [вен] «плетінка», п. fwian] «тс»), пов'язаного з дієсловом viti «вити»; — споріднене з лит. vainì-kas «вінок», лтс. vainuks «тс».— Шан­ский ЭСРЯ І 3; 49—50, 51; Фасмер І 291; Brückner 610; Machek ESJĆ 683; БЕР І 133—134; Skok III 591; Fraenkel 1182.— Див. ще вити¹.

віник, [війник] «пруття, віник» Ж, віниччя «трава, з якої роблять віни­ки»; — р. веник, бр. венік, др. вЪникъ «в'язка прутиків», п. fwienik], ч. vënik, слн. venik, стел. E'feNMK'K «галузка»; — псл. vënikb пов'язане, очевидно, з vë-пъкъ «вінок» і viti «вити»; виводилось також від vëjati «віяти» (Miki. EW 389) і від vëja «гілка» (Machek ESJL 683).— Шанский ЭСРЯ І 3, 50; Фасмер І 291; Преобр. І 108; ЭСБМ II 83.—Див. ще вити¹.— Пор. вінець.

ві'но (заст.) «придане, посаг», [він-ний] Ж, [віновний] Бі, [вінйти] «наді­ляти посагом» Бі, [вінувати] «давати,

400

вїнтер

вір

готувати посаг» Ж, [звінуватися] «по­збавитися посагу» Ж; — р- заст. вено «придане, посаг, плата за наречену», бр. ст. вена, др. єЬно, вено «плата за на­речену, придане, яке дарував молодий», п. wiano «придане, посаг», ч. veno, слц. veno, вл. wëno «тс», стел, eîno «тс; подарунок для молодої»; — псл. veno «плата за жінку, придане, посаг»; — очевидно, споріднене з лат. venum «про­даж», vendo «продаю» (<venum do), гр. ώνος «ціна» (<*vösnos), дінд. vasnâh «ціна», vasnâm «плата», вірм. gin «тс», хет. и§!>апЦа- «продавати», пор. was-«купувати»; іє. *uesno- «купувати»; менш обгрунтовано зіставлялося (Pe­tersen IF 5, 67; Walde—Hofm. II 753— 754; Булич ЖМНП 1895, липень 254; Трубачев Терм, родства 144) з гр. εδνον, εεδνον «придане», двн. widomo «ціна», widemo, дангл. weotuma, wituma «тс.» і з гніздом веду, вести.— Дзендзелів-ський УЗЛП 31—32; Шанский ЭСРЯ І

3, 50—51; Фасмер І 291; Преобр. І 108; Brückner 610—611; Трубачев Этимоло­ гия 1973, 5—10; Откупщиков 243—244.

ві'нтєр, в'штір, в'штірчик — див. вен тер.

вінця — див. вінець.

віншувати «вітати, поздоровляти», [вінчувати] ЗНТШ 114, віншувальний, ст. вЬншовати, вЪнчовати (XVIII ст.), виншовати (XVII ст.); — бр. віншаваць «тс», п. winszować «тс; бажати, зичити»,

4. vinsovati «бажати, зичити», слц. vin- sovat' «тс», слн. vósciti «вітати, зичи­ ти; (ст.) дозволити, допустити»; — укра­ їнське слово через польське посеред­ ництво запозичене з середньоверхньо­ німецької мови; свн. wünschen «бажати, зичити» походить із двн. wunsken (звід­ си словенська форма), спорідненого з дангл. wyscan «бажати», англ. wish, дісл. veskja «тс», далі з дінд. vafichâ «бажання», venati (vanóti) «бажає», лат. venus «любов, привабливість», хет. uenzi «coit»; усі форми, очевидно, з іє. *цеп- «бажати, прагнути».— Дзендзе- лівський УЗЛП 32; Оньїшкевич Исслед. п. яз. 240; Шелудько 26; Richhardt 112; ЭСБМ II 152; Brückner 622; Miki. EW 394; Bezlaj ES Posk. zv. 26; Kluge— Mitzka 871; Walde—Hofm. II 752—753.

26 8-539

віола «альтова скрипка», віоліна «скрипка»; — p. болг. м. виола, бр. віела, п. ч. слц. viola, схв. вйола; — за­позичення з італійської мови; іт. viola «альтова скрипка» загальноприйнятого пояснення не має; пов'язувалося з viola «фіалка» з огляду на те, що корпус скрипки з його вигинами нагадує квітку фіалки (Kluge—Mitzka 823); зіставля­лося з двн. fidula «скрипка» (Dauzat 752; Hołub—Lyer 508); виводилось від звуконаслідувального вигуку *viu (А. Prati, Vocabolario etymologico italiano 1046—1047; Шанский ЭСРЯ І 3, 102) та ін.

віолончель «смичковий інструмент типу скрипки», віолончеліст; — р. вио­лончель, бр. віяланчЬль, п. wiolonczela, ч. violoncello, cello, слц. violoncelo, celo, болг. виолончело, чело, м. виолончёло, схв. виолончело, чело, слн. celo; — за­позичення з італійської мови; іт. vio­loncello є здрібнілою формою від vio­lone «басова скрипка» (букв, «велика скрипка»), похідного від viola «альтова скрипка».— СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 103; Фасмер І 318; Kluge—Mitzka 823.— Див. ще віола.

[віпса] «зіпсована річ, ніщо ЛЧерк; перепалене залізо, жужелиця»; — оче­видно, походить із словосполучень типу звести на пси (*во пси) «перевести, згу­бити», пор. п. psu na budę (na buty) «ні до чого, ні к лихій годині» (букв. «собаці на будку, на чоботи»).— Див. ще пес.— Пор. псувати.

[вір¹] «жердяна огорожа, частокіл», [вірдйнє] «кілля» Ж, вір'я «жердки, кіл­ля, частокіл», Іворака] «жердина для огорожі» Mo, ворйна «тс; кілок у час­токолі», ворйння «кілля, частокіл», вор'я «жердини; огорожа з жердин», [воряка В а, До, орйнє Ж\ «тс», [воря-нок] «загорода; загін для худоби» Я, Ізворати] «загородити» Ж, [завїрки] «частокіл», [завора] «кілок, яким запи­рають ворота», [заеоріння] «ворота», [заварити] «загородити», [обворйти] «за­городити жердинами» Б і, [обворячитьі «обнести огорожею з жердин» Ва, До;— р. [вор] «частокіл», [воры] «кілля, палі», бр. [вор] «хлів», лр.воръ «огорожа, ого­роджене МІСЦе», ПОр. СТСЛ. ЕКрЖ, ЕрЇТИ

401

вір

ві'рва

«закривати, замикати»;— псл. vor-/ver-«запирати, замикати»; — споріднене з верея, лит. vàras «лата частоколу», apì-varas «загорода для худоби», гот. warjan «захищатися, оборонятися», дісл. verja «тс», дангл. werian «зводити греблю», дфриз. wera «перечити; забороняти», днн. werian, двн. werren, weren, нвн. wehren «тс», дісл. vor «загорожа», англ. weir «гребля, дамба», оск. veru «ворота»; іє. *uer- «замикати, боронити, закри­вати»^—Фасмер І 350; ЭСБМ II 194; Fraenkel 1197—1198; Feist 551—552.— Пор. верея, ворота, обора.

[в ір²] «жеребець», Івірь ВеУг, вор Ж' ворій Я, éeip Ko] «тс»; — р. Іорьі «нутряк; жеребець; мерин», р. ст. орь «кінь», п. orz, horz, ч. (поет.) or «тс»; — неясне; здебільшого вважається запо­зиченням з германських мов; пор. свн. ors, ros, двн. hros, ros, дфриз. hors, англ. horse, пгерм. *hrossa «кінь»; по­милково пов'язувалося (Bern. I 26; Кобилянський Гуц. гов. 85) з огир «жеребець», запозиченим з тюркських мов, хоч не виключена можливість се­мантичної взаємодії і конвергенції назв вір і огир, внаслідок чого постала форма éeip; необгрунтоване й пов'язування з іє. *äria- (*er-, *егі-) «самець» (Соболев­ский РФВ 65, 416—417), з і€. *ег-/ог-«приводити в рух, збуджувати», псл. oriti «руйнувати» (Moszyński PZJP 238—239) або з дінд. arvant- «швидкий» (Ильинский РФВ 66, 269—270).— Коби­лянський Мовозн. 1967/6, 44; Труба-чев Назв. дом. жив. 54—55; КСИС 25, 99; Фасмер III 155; Преобр. І 659; Ма-chek ESJĆ 418; Kluge—Mitzka 608.

віра¹ «довір'я, впевненість; релігія», вір (у виразі брати на вір «на віру»), віритель «кредитор», вірник «довірена особа; [парафіянин ВеУг]», [вірнянка] «вірна дружина», [вірутник] «вірник», вірщик, [вір'ян] «сват», [вірисний] «імо­вірний, вірогідний» Ж, вірний, [вірут-ний] «дійсний, справжній», вірчий, віри­ти, вірувати, вірую «credo», безвірник, безвір'я, довіра, довір'я, довірливий, дові­ряти, достовірний, [заповірити] «ввіри­ти» Ж, [звірість] «звірка», [звірки] Ж, звірник, звіряти, звірятися, зневіра, зне-

вір'я, зневіритися, невіра, невірник, не­вірство, невір'я, [недовір] «недовір'я; недовірок» Ж, недовірок, недовір'я, не-довіркуватий, недовірливий, перевірка, перевірник, перевіряти, повірка, повір­ник, повір'я, повірити, ηροβίρκα, прові-ряти, сповіряти, спроневіритися, уві­ритися; — р. бр. м. вера, др. вЬра, п. wiara, ч. vira, слц. viera, вл. нл. wëra, болг. вяра, схв. ejèpa, слн. véra, стел, вфрл; — псл. vëra <*vëra; — спо­ріднене з ав. var- «вірити», varsna-«віра», ос urnyn «вірити», гот. tuzwêr-jan «сумніватися», дісл. vâr «обіцянка», двн. wâra «правда, вірність, милість», свн. war «дійсний, справжній», нвн. wahr «тс», лат. vSrus «дійсний, справж­ній, істинний», ірл. fir «вірний»; іє. *уЄг- «справжній».— Шанский ЭСРЯ І З, 53—54; Фасмер І 292—293; Преобр.

I 108; Brückner 611; Machek ESJĆ 690—691; БЕР І 217—218; Стоянов 42; Skok III 602—603; Pokorny 1165—1166.

віра² (вигук, що означає «вгору! піднімай!»); — ρ. βάρα, бр. віра; — за­позичення з італійської мови; іт. vira «повертай» (тобто «повертай кабестан, щоб підняти вантаж») є формою наказо­вого способу від дієслова virare «повер­тати, крутити», яке було результатом видозміни пізньолат. gyrare «тс», утво­реного на основі гр. γδρος «круг», мож­ливо, внаслідок контамінації з лат. vertere «крутити» або vibrare «рухати, трясти».— СІС 129; Фасмер І 318; ЭСБМ

II 153; Dauzat 753. віра³ — див. вира.

Bipa (жіноче ім'я); — р. бр. болг. Вера, др. ВЪра, ч. Vera, стел. EtpA; — старослов'янська калька грецької влас­ної назви Πίστις, утвореної на основі апелятива πίστις «віра».—- Сл. вл. імен 236; Петровский 73; Илчев 107.

[ві'рбель] «барабанний бій» Ж, Шр-біль] «тс» Пі; — запозичення з німець­кої мови; нвн. Wirbel «вир; барабанний бій» є суфіксальним утворенням від werben «закликати» (напр., до бою), пгерм. *hwerb «крутитися».—Kluge— Mitzka 864.— Див. ще вербувати.

[ві'рва] «шахрай, дурисвіт» Ж; — очевидно, похідне утворення від діє-

402

вірвант

вірьовка

слова [вірвати] або урвати (пор. п. urwą «шахрай», р. рвач).— Див. ще рвати.

[вірвант] «залізна кільцева скоба, що обтискує скріплювані частини», [урвант] «тс»; — очевидно, видозмінене запозичення з німецької мови; н. Ver­band «пов'язка; скріплення» є похідним від дієслова verbinden, утвореного з пре­фікса ver-, спорідненого з псл. *рег-, укр. пере-, і дієслова binden «в'язати»; звучання вірвант могло виникнути вна­слідок семантичних асоціацій із сло­вами вірвечка, вірьовка.— Див. ще бант, бинда, пере-.

[віритися] «викривлятися, короби-тися» (про дошку) Ж; — очевидно, по­в'язане з [верий] «кривий» (див.).

вірлиця, вірлйний, вірло, вірля, вір-ляни, вірлячий — див. орел.

[вірлос] (у назві вірлос бородатий (орн.) «орел-ягнятник, Gypaetus barba-tus Geoffr.» Я); — суфіксальне утво­рення від орел (пор. вірляни «орли»); суфікс -ос міг бути взятий з мови грець­ких поселенців на півдні України.— Див. ще орел.

вірмен, вірменин, вірменка; — р. ар­мянин, бр. армянін, п. Ormianin, ч. Ar­men, слц. Armén, болг. арменец, схв. Герменин, слн. Armenec;—виводиться від імені Арменак, яке належало синові Хайка, легендарного родоначальника вірменів.— Г. Капанцян, Историко-лингвистические работы, 176—189; Ни­конов 32.

вірогідний; — бр. верагодны; — каль­ка п. wiarogodny, wiarygodny (пор. ч. vërohodny), що, в свою чергу, скаль­коване з лат. fide dlgnus «віри гід­ний, віри достойний».— ЭСБМ II 84.— Див. ще віра¹, год.

віроломний, віроломство; — р. веро­ломный, бр. вераломны, болг. вероломен, м. вероломен, схв. вероломан, слн. vero-lómen; — очевидно, скальковане з яко­гось європейського зразка, пор. н. Treu­bruch «віроломство», утворене з основ іменників Treue «вірність» і Bruch «злам». — Див. ще віра¹, ломити.

[вірт] (вид монети) Ж; — п. ст. wir-tel, wierteł «тс»; — можливо, через польське посередництво походить від

26*

слат. ferto (вид дрібної монети); п. wiar-dunk, ч. verduńk «дрібна монета» похо­дять від н. Ferding (Linde 6, 270), Vierdung (Brückner 611), що є результа­тами видозміни цього ж латинського слова на грунті німецької мови.

віртуоз; — р. болг. виртуоз, бр. вір­туоз, п. wirtuoz, ч. virtuos, слц. virtuóz, вл. wirtuoz, схв. виртуоз, слн. virtu­óz; — запозичення з італійської мови; іт. virtuoso «віртуоз; добродійний, до­брочинний» походить від лат. virtus «добродійність, мужність», пов'язаного з vir «чоловік», спорідненим з лит. vyras «тс», можливо, також з др. вира «штраф за вбивство».— СІС 129; Шан­ский ЭСРЯ І 3, 103—104; Walde—H of m. II 796—797.— Див. ще вира.

вірус; — p.-болг. м. схв. вирус, бр. вірус, п. wirus, ч. virus, слц. virus, слн. virusen «вірусний»; —запозичення з ла­тинської мови; лат. virus «в'язка ріди­на, слиз, сік, отрута» споріднене з гр.

ιός «отрута», дінд. visäm «тс».—СІС 129; Шанский ЭСРЯ І 3, 104; Walde— Hofm. II 800.

вірш «сучасний жанр поетичного твору», вірша «староукраїнський жанр поетичного твору», віршар «віршуваль­ник», віршівнйк, віршник, віршовнйк Я «тс», віршівка «різдвяний вірш на зра­зок колядки», віршувальник, віршувати «складати вірші; [проказувати різдвяні вірші Кур]»; — р. вйрша, бр. верш, вірш, п. wiersz, ч. слц. vers, м. вере, схв. вере, слн. verz; — через польське посеред­ництво запозичено з латинської мови; лат. versus «лінія, риска, рядок, рядок вірша» утворене від дієслова verto «повертаю», спорідненого з псл. *v^bftë-ti, укр. вертіти; р. вйрша з української мови, а не безпосередньо з польської і не з німецької, як гадає Фасмер (І 319).— Москаленко УІЛ26; Акуленко 136; Richhardt 112; Шанский ЭСРЯ; І 3, 104; ЭБСМ II 89; 158—159; Brück­ner 617; Walde—Hofm. II 763—765.

вірьовка, [воровчйна] «налигач» Л; — очевидно, запозичення з росій­ської мови; р. верёвка є прямим відпо­відником укр. [веревка], вервечка.—Див. ще вервечка.

403

вісак

віскрйвий

[вісак] «кухонний тарган» Ж;—не­ясне; словотворча форма та сама, що й у прусак «тс».

вісім, вісімка, вісьмерик, вісьмйна, восьмака, восьмерик, восьмеро, [восьме-тики] «вила на вісім ріжків»Mo, восьми­на, восьмуха, восьмушка, [осмірня] «вось-мибічний корпус; восьмикутне скле­піння» Ж, [освірня] «тс» Ж, восьмерич­ний, восьмернйй, восьмий, [восьмерува-ти] «розрізувати на вісім частин», уві­сьмох, увосьмеро; — р. восемь, бр. βό-сем, др. осмь, п. osiem, ч. osm, слц. osem, вл. wosom, нл. wosym, полаб. vüsem, болг. осем, м. осум, схв. осам, слн. ósem, стел, осмь; — псл. *osmb «вісім», утво­рене від порядкового числівника osrrvb «восьмий» подібно до Sestb «шість» від śestb «шостий», devetb «дев'ять» від devetb «дев'ятий»; — споріднене з лит. aStuonì, лте aStuôni, дінд. astau, asta, ав. asta, вірм. ut', гр. οκτώ, лат. oetö, гот. ahtSu, дісл. atta, дангл. ahta, eahta, sehte, англ. eight, нвн. acht, ірл. ocht, tox. A okät «тс»; іе. *oKtö(u) «вісім», очевидно, утворене з *о (<*ambhi) k^ttt-ou «обидві четвірки» або є двоїною від *oketâ «борона» (букв, «чотиризу-ба»).— Лукінова CM V 63—65; Шанский ЭСРЯ І 3, 170; Фасмер І 356; Преобр. І"99; Machek ESJĆ 419; Skok III 569— 570; Топоров I 129; Pokorny 775.

вісімдесят, вісімдесятий; — р. во­семьдесят, бр. вбеемдзесят, др. оемьде-сятъ, п. osiemdziesiąt, ч. osmdesât, ащ. osemdesiat, вл. wosomdźesat, болг. осемдесет, м. осумдесет, схв. осамдесёт, слн. ósemdeset, стел, ость дєсат-ł; — результат злиття складеного числівни­ка псл. osmb desętb «вісім десятків», у якому числівник desętb вживався в формі родового відмінка множини.— Лукінова Вступ 197, 200; Шанский ЭСРЯ І 3, 170. — Див. ще ві'сім, десять.

вісімнадцять, вісімнадцятий; —

р. восемнадцать, бр. восемнаццаць, др. осмьнадесять, п. osiemnaście, ч. osmnâct, слц. osemnâst', вл. wosomnaće, болг. осемнадесет, м. осумнаесет, схв. осам-наест, слн. ósemnajst; — результат злиття числівникового словосполучення псл. osmb na desete, букв, «вісім на

404

десяти», яке складалося з числівника osmb «вісім», прийменника па і числів­ника desętb «десять» у формі місцевого відмінка однини.— Іст. граматика 304—305; Лукінова Вступ 197, 200; Шанский ЭСРЯ І 3, 170.—Див. ще вісім, десять, на¹.

віск, [воскарка] «жінка, яка воро­жить воском», восківка «навощений па­пір», [восковик] «ворочок для відкидання сиру» Л, [осковйк] «тс.» Л, [воща] «во­щина», [вощана] «воскувато-жовта іржа» Ж, вощанка «навощений папір або тка­нина», вощина, воскуватий, вощаний, воскувати, вощити, провощений; — р. бр. воск, др. воскъ, п. вл. нл. wosk, ч. слц. vosk, полаб. vâsk, болг. восък, м. восок, схв. восак, слн. vósek, стел. кфскъ; — псл. voskb; — споріднене з лит. väSkas, лте vasks, двн. днн. wahs, нвн. Wachs, дангл. weax, дісл. дфриз. шв. vax, англ. wax, дат. vox, можливо, також гр. ίξός «омела, клей з ягід оме­ли», лат. viscum «тс».— Критенко Вступ 522; Шанский ЭСРЯ І 3, 170— 171; Фасмер І 357; ЭСБМ II 198; Machek ESJĆ 697; БЕР І 176—177; Skok III 615; Kluge—Mitzka 830.

віскоза, віскозин; — р. болг. м. схв. вискоза, бр. віскоза, п. wiskoza, ч. vis-kosa, слц. viskóza; — запозичення з ла­тинської мови; лат. viscSsus «в'язкий» походить з viscum «омела, клей з оме­ли», спорідненого з псл. visnja, укр. вишня.— СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 105; Kopaliński 1044.— Див. ще вишня.

[віскрйвий] «сопливий», [віскряк] «сопляк», [оскряк] «тс», [завіскрйти-сяі;— р. [возгря, возгри] «соплі», бр. [вазгры, возкрі] «тс», др. возгри «соплі», п. wozgrza «тс», wozgry «слиз з кін­ського носа», wozgier «сопляк», ч. vozher «сопля», vozhfivy «сопливий», слц. voz-ger, вл. wózhr, wózhor «соплі», слн. vóz-ger; —остаточно не з'ясоване; зіставля­лося з р. [вазгать] «бруднити» (Фасмер— Трубачев І 333), з лте vasa «волога, вологість землі», двн. waso «волога зем­ля» (Bruckner 631), з вазирським (Індія) wużgye «слина» (Machek ESJC 697), з дісл. verga «бруднити» (Scheftelowitz KZ 54, 240—241).—ЭСБМ II 24.

віслюк

Віталій

віслюк — див. осел.

вісмут, (заст.) бісмут; —р. висмут, бр. вісмут, п. bizmut, ч. vismut, vizmut, слц. bizmut, болг. бйсмут, м. бизмут, схв. бизмут, вйзмут, слн. bismut; — за­позичення з німецької мови; н. Wismut, давніше Bismuth, походить, очевидно, від назви місцевості Wiesen коло Шнее-берга і від дієслова muten «розробляти (копальню)», похідного від Mut «намір», спорідненого з гр. μωσ#αι «прагнути»; з німецького слова утворено латин­ський термін bisemutum (1529), чим пояснюються форми з б- у слов'янських та інших європейських мовах; припу­щення (Lokotsch 73), що термін вісмут міг бути запозиченим у арабів (ар. itmid «сурма»), не має серйозних підстав — СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 106;, Фас-мер 1,320; БЕР І 50; Dauzat 90; Kluge— Mitzka 496, 866.

вісник¹ — див. відати.

вісник², вісняк — див. вісь.

віспа, віспина, [віспар] «той, хто прищеплює віспу», віспований, віспува­тий, віспяний; — р. оспа, бр. воспа, др. осъпа «висипна хвороба, чума», п. ospa «віспа», вл. нл. wospica «кір», болг. оспа «висипка на тілі», схв. оспа «сип», оспице «віспа», слн. osépnice «віспа», óśpice «кір», стел, осьпл «ви­сипна хвороба»; — псл. osbpa<*obsbpa, утворене від дієслова o-sbpati (<*ob-sbpati), *o-sypati (<*ob-sypati) «оси­пати».— Меркулова Этимология 1970, 146—147; Фасмер III 164; Skok III 240—241.—Див. ще о¹, сипати.

[ві'ста] (виг.) «ліворуч» (при завер­танні коней) Я, [вісшта Я, вістя ВеЛ, вісьта, вішта, віштя Ж, віштя] «тс», [віштяк] (прізвисько подільського се­лянина за те, що, повертаючи коней ліворуч, він вигукує віштя); — п. [wiś-tia, wista, wista} «тс»;—неясне; мог­ло виникнути з специфічного свисту, яким поганяють коней.—Пор. вйо.

[вісте] «жіночий статевий орган» Ж; — очевидно, результат видозміни форми *устя «тс.» (nop. n. uście «отвір піхви, orificium vaginae») під впливом дієслова увійти (nop. [війстя] «вхід»).

вістря, Петро] «вістря» Mo; — р. ос­триё, бр. вострые, др. острие, п. ostrze,

ч. ostri, слц. ostrie, болг. острие; — псл. *ostrbje, похідне від ostnb «гострий»; протетичне в виникло в результаті по­довження о після занепаду слабкого ь в наступному складі.— Див. ще гос­трий.

[вістуватися] «опікуватися ким, пі­клуватися ким» Ж; — неясне; можливо, пов'язане з провідувати, навіщати.

вість, вістка, вістовик — див. ві­дати.

вісь, [вісник] «струг, ніж вісний» Ж, [вісняк] «тс», [ося] «вісь» Ж, [віснйй], осьовий, підвісних (тех.); — р. др. ось, бр. вось, п. oś, ч. ст. слц. os, вл. wóska, нл. Woś, woska, полаб. vus (vis), болг. ос, схв. ос, слн. ós, стел, ось; — псл. osb; — споріднене з лит. asìs «вісь», лте ass, прус, assis, дінд. âksa-, ав. asa-, лат. axis «вісь», гр. άξων, двн. ahsa, нвн. Achse «тс», ірл. aiss «віз»; від іє. *ag- «гнати, рухати».— Критенко Вступ 515, 550; Фасмер III 167—168; Преобр. І 667; Machek ESJĆ 418; Frisk II 568; Бернштейн Очерк 1974, 272—273; Топо­ров І 134; Frisk I 116; Walde—Hofm. І 89.— Див. ще агент.

[вісьтак] «чинбарська палиця», ст. вынштакъ «качалка (у гарбарів)» (XVIII ст.); — п. [wiśtaka] «тс»; — за­позичення з німецької мови; нвн. Winde­stock (Wéndestock) «палка для вивер­тання шкіри чи шкіряних виробів» утво­рене з основ дієслова wenden «перевер­тати, лицювати», пов'язаного з winden «вити, плести», та іменника Stock «па­лиця», спорідненого з двн. свн. stoc «тс»,' лит. stïjgti «стирчати, здійматися, підноситися».— Шелудько 26; Тимч. 425.

Віталій (чоловіче ім'я), [Виталь] «тс», Вітя, Віталія (жіноче ім'я), ст. Віталій (1627); — р. Виталий, бр. Ві­талій, ч. Vitalis, слц. Vitalis, Vitalis, болг. Витали(й), слн. Vital, стел. Вита­лии; — через старослов'янську мову за­позичено з грецької; віз.-гр. Βιτάλι,ος походить від лат. Vitalis, утвореного на основі прикметника vitâlis «життє­вий», похідного від vita «життя», vivo «живу», споріднених з псл. ziti, укр. жити.— Беринда 195; Петровский 78; Илчев 111.— Див. ще жити.

405

в ітамі'н

віть

вітамін, вітамінозний, вітамінізу­вати; — р. болг. м. витамин, бр. віта­мін, п. witamina, ч. vitamin, слц. слн. vitamin, схв. витамин; — неологізм на­укової мови, утворений у 1913 р. поль­ським ученим К. Функом з лат. vïta «життя» (від vìvo «живу», спорідненого з псл. ziti, укр. жити) і терміна аміни «вид органічних сполук» (від амоній).— СІС 43, 130; Шанский ЭСРЯ І 3, 108; Kopaliński 1045.— Див. ще амоній, жити.

вітати «звертатися з привітом, по­здоровленням, запрошувати; [перебу­вати, мешкати ЖК вітальня, вітальний, завітати «прибути, зайти; запросити», привітання, привітальний; — резуль­тат видозміни давнішої форми витати під впливом спорідненої основи -віт-, зокрема форм привіт, привітний.— Див. ще витати², відвічати, приві'т.

вітер¹, [в'шериця] «вихор, буря», [вітриця] «тс», [вітреник] «лата в даху» Ж> вітрило, вітрильник «парусник», віт-ргвка «вид куртки», [в'їтровина] «хворо­ба кори дерева», вітровіння, вітрюган, вітряк, [вітряниця] «буря», вітрянка «вітряна віспа», [вітрянка] «легковажна жінка», вітристий, вітруватий «легко­важний; непосидющий; з глибокими трі­щинами в корі (про дерево)», вітряний, вітрити «нюхати повітря» (про собаку), [вітрити] «провітрювати» Ж, [вітри­тися] «бігати тічкою» (про собак), віт­ріти «робитися вітряно», безвітря, вивітрити, вивітрювати, звітритися «зруйнуватися під дією вітру», звітріти «тс», завітрити «почати віяти», заповіт-рати «заразити», обвітріти, обвітрю­вати, [обвітря] «повітря, атмосфера», [обітря] «тс», [обітріти] «обвітріти», павітер «вітерець», повітря, [провітер] «провітрювання» Ж, провітрити; — р. м. ветер, бр. вецер, др. вЪтръ, п. wiatr, ч. vitr, слц. vietor. вл. wëtr, нл. wetś, болг. вятър, схв. efèmap, слн. véter, цел. в'Ьтр'ъ; — псл. vëtrb, утво­рене від дієслова vëjati «віяти» за допо­могою суфікса -tro-; —споріднене з лит. vê'tra «буря», лте vftra «тс», прус. wetro «вітер», дінд. vatah, ав. väta-«тс», ірл. feth «повітря»; пор. також

406

лат. ventus «вітер», гот. winds «тс.» (<* vènto-).— Критенко Вступ 550; Шанский ЭСРЯ І 3, 77—78; Фасмер І 306; ЭСБМ II 109—110; Bruckner 611; MachekESJĆ 692; БЕР І 218—219; Skok III 588—589; Walde—Hofm. II 751— 752.— Див. ще віяти.

[вітер³] «ятір» Я; — очевидно, утво­рене з [вінтір] «ятір» шляхом звукового зближення з паронімічним іменником вітер¹ «рух повітря».— Див. ще вентер.

віті'вка — див. вити¹.

[вітка] «їдкий осад від спаленого паперу, що використовується для ліку­вання сухого лишая; сік пересмаженого конопляного сім'я, що використовує­ться для лікування шолудів» Я; — р. [витка, (вадка)] «брудний і смердю­чий перший перегін горілки», п. [witka, widka] «продукт першої дистиляції»;— можливо, результат видозміни укр. *відка, похідного від вода і паралель­ного р. водка, п. wódka «горілка; ліку­вальна або технічна рідина»; р. [вйдка], п. [widka] — з української мови.— Див. ще вода.

вітрина; — р. болг. м. схв. витрина, бр. вітрина, п. witryna, ч. vitrina, слц. слн. vitrina; — запозичення з французь­кої мови; фр. vitrine «вітрина» є похід­ним від vitre «скло», запозиченого з ла­тинської мови; лат. vitrum «скло» спо­ріднене з псл. svëtb, укр. світло.— СІС 130; Шанский ЭСРЯ І З, ПО; Dauzat 754; Walde—Hofm. Il 805—806.—Див. ще світ.

вітхненний, вітхнгння—див. тхнути.

вітцівський, вітцівщина, вітчизна, вітчизняний, вітчим, вітчина — див. отець.

віть¹ «гілка», вітка, [віта Ж. Пі, вітьва Ж] «тс», [вітник] «вітка; віник» Ж, віття, [вітистий] Ж, [розвіт] «роз­галуження» Ж, [розвітвитися] «розгалу­зитися» Ж, [розвітйстий] «гіллястий» Ж,' — Р· ветвь, бр. вецце, др. вЬтвь, п. wić «прут, гілка, віха, виноградна ло­за», ч. vëtev, vëtka, болг. поет, ветва, стел. е'Ьтеь.; — псл. vëtb, vëtvb, vitb; — споріднене з прус, witwan «верба», лит. vytìs «лоза, прут», гр. οΐσος, οίσύα «лоза», Ίτία, «верба», лат. vltis «лоза»,

віть

вішати

двн. wida «верба», нвн. Weide «тс», дінд. vetasäh «вид лози, Calamus rotang», ав. vaêiti «верба», перс, bid «верба»; іє. *uei-t-, *uoi-t- «прут, лоза», похідне від *иеі- «вити, крутити».— Критенко Вступ 513; Шанский ЭСРЯ І 3, 77; Фасмер І 306; ЭСБМИ 99, 110—111; БЕР І 138; Walde—Hofm. II 804; Frisk I 368; Po­korny 1120—1122.— Див. ще вити¹.

віть² — див. вети.

віха¹ «жердина з віхтем соломи або з віником, гілка як знак; [комета]», [віховка] (бот.) «зонтик з нерівними квітконіжками» Ж, вішати «ставити віхи»; — р. веха, бр. вяха, п. wiecha «жердина як знак», ч. vich «віха, сно­пик соломи як знак», слц. viecha «тс», вл. wëcha «віха, віхоть», нл. wëcha «віхоть», полаб. vexvë «фашина (в пло­ті)», слн. véna «вітка ялини як знак на шинку; капустяний лист»; — псл. vexa «жердина, тичка, гілка, стебли­на»; — споріднене з дінд. veskâ- «петля», дісл. visk «снопик соломи або очерету», двн. wisk «віхоть», ісл. шв. дат. visk «віхоть», англ. whisk «віхоть, віник, щітка», нвн. Wisch «ганчірка», лат. virga (<*yizgä) «різка», лит. vizgëti «дрижати», vyzgóti «хитатися»; іє. *yois-, *ueis-, що є, можливо, похідним від *иеі- «вити».— Шанский ЭСРЯ І 3, 81; Фасмер І 308; Ильинский ИОРЯС 30/3, 74; Machek ESJĆ 689; Walde—Hofm. II 798; Vries AEW 668; Pokorny 1133.— Див. ще вити¹.— Пор. віхоть.

віха² (бот.) «цикута, Cicuta virosa L.», [виха, в'юха, весь] «тс.» Мак, [eéxâ] «ци­кута; блекота, Hyosciamus niger L. Я»;— р. вех «цикута», бр. [вяха, віха] «тс»;— очевидно, результат перенесення назви βϊχά «віхоть» за зовнішньою подібністю зонтика цикути до віхи; форма з є, мож­ливо, виникла під впливом вех «Sium lati-folium; цикута». —ЭСБМ II 335—336.— Див. ще вех, віха¹. — Пор. бех.

віхола «метелиця; [грозова буря]», [в'їхало, вихала Ж, вйхолка] «тс», віхо­лити «крутити (снігом); розвіватися», тхнути «метнутися; майнути»;—п. wi-cholić «валити, крутити» (з укр.?); — очевидно, похідне від того самого ко­реня, що й віяти, псл. *vëti;— спорід-

нене з лит. viesulas «вихор», лтс veï-suôls «тс», іє. *uei-s- «вити, дути»; фо­нетичні форми з ви зумовлені зближен­ням з вихор, вихати. — Див. ще вія­ти. — Пор. вихор.

віхоть, [віхотка Ж, віхтити Ж], [віхтювати] «мазати долівку» Ва; — р. [вехоть], бр. вехаць, др. вЪхъть, п. wiecheć, ч. vëchet, слц. vechet', вл. wechć, нл. wekś «тс», слн. véhat «пу­чок»;— псл. vëxbtb, суфіксальне утво­рення від vexa «тичка, гілка» (віхтем спочатку служила рясна гілка дерева або стеблина бур'яну). — Фасмер І 308; ЭСБМП 108—109; Brückner 614;Machek ESJĆ 689.— Див. ще віха¹.

[віхтелити] (про вітер, бурю), [віхте-лиця] «буря, вихор»; — очевидно, ре­зультат контамінації слів віхола, віхо­лити «дути, крутити» і метелиця «хур­товина».— Див. ще віхола, мести.

ві'це- (перший компонент складних слів типу віце-адмірал, віце-президент) ;— р. болг. м. вице-, бр. вщэ-, п. wice-, ч. слц. vice-, схв. вице-; — через за­хідноєвропейські мови запозичене з^1, ла­тинської; лат. vice «замість» є аблатив­ною формою іменника vicis «зміна, пе­реміна», спорідненого з нвн. Wechsel «зміна, переміна; вексель», двн. wehsal «обмін, торгівля».— СІС 130; Шанский ЭСРЯ І 3, 112; Фасмер І 324; Kluge— Götze 859; Walde—Hoim. II 781—782.— Пор. вексель.

віче «громадські збори у стародав­ніх слов'ян»; — р. вече, бр. веча, др. вЪче, п. wiec, ст. wiece, ч. ст. vece, схв. eéhe (eujèhe] «рада як орган влади» (слово поширене в сучасній мові і озна­чає сучасні органи влади), стел, вмійте;— псл. *vëtje «віче», утворене від основи *vet-, тієї самої, що і в privëtiti, zavet, sbvetb та ін.; очевидно пов'язане з vëtb «гілка».— Критенко Вступ 528; Фасмер 1308—309; ЭСБМ II 111; Brückner 614.— Див. ще відвічати, вітати, привіт.

вічі, вічшн, вічканя, вічко, віч-на-віч — див. око.

вішати, вішак «вішалка», вішалка Г, Ж, вішало Г, Ж» вішальник Г, Ж, [вішальниця] «шибениця», [вішеляк] «повішений», [віса] «тягар» ' Ж, вивіска,

407

віщати

віяти

завіса, [завіс] «круча», [завісь] «тс», [за-вісистий] «який висить» Я, занавіска, навіс, [навіса] «обвислий сніг», навіска, [навісочка] «прикраса на гільці», навіс­ний «підвісний», [недовісок] «недоважок» Ж, підвіс, підвіска, підвісок, підвісний, [повішальник] «вішальник» Г, Ж, пові­шеник, привісок, привісний; — р. ве­сить, вешать, бр. вешаць, др. вЪсити, вЪшати, п. wieszać, ч. vësiti, vëseti, слц. vesiti, vesat', вл. weśeć, болг. веся, беся «вішаю» (<*обвЪсити), м. беси «тс», схв. вешати, слн. vésiti, obé-sati, стел. вЬсити, вфшлти;—пел. vë­siti, vësati (<*vësjati) «вішати», кауза­тивна форма до дієслова visëti «висі­ти».— Шанский ЭСРЯ І 3, 83; Фасмер І 303; ЭСБМ II 91, 116; БЕР І 137— 138.—Див. ще висіти.

віщати, [віщатель] Ж; — р. вещать, бр. вяшчаць, др. вЬщати «говорити, проповідувати»; — запозичене в дав­ньоруську мову з старослов'янської; стел. вФштати «говорити, радитись» (звідки кн. болг. вещая «віщаю») є ста­роболгарським рефлексом псл. vëtjati, ітератива до vëtiti «говорити»; законо­мірним відповідником старослов'ян­ської форми є укр. -вічати.— ЭСБМ II 342.—Див. ще відвічати. — Пор. віче, завічати, привічати.

віщий, [віщлйвий] «пророчий» Ж, [ві-щовлйвий] «віщий, зловісний» Я, [віщ] «провидець» Ж, [віщівнйк] «провісник Ж; ворожій ВеУг», [віщук] «розвідник» Ж, віщун, віщунка, [віщуха], віщунство, віщувати; — р. вещий, бр. вешчы, др. вЪщии «мудрий», п. wieszcz «пророк, мудрець», ч. vëSti «мудрий», слц. vestec «пророк, віщун», болг. вешт «мудрий, досвідчений», схв. вешт «досвідчений», слн. vésê «тс»;—псл. *vëstjb<*vëdtjo «мудрий», похідне від основи дієслова vëdëti «відати, знати»; виведення від іменника vëstb «вість» (Шанский ЭСРЯ І 3, 83) неточне.— Фасмер І 309; Пре-обр. І ПО; ЭСБМ II 117; БЕР І 140—141; Miki. EW 390.— Див. ще відати, вість. [віщиці] «рід лишаїв» ВеЛ;— п. wiesz-czyca «ковтун»; — можливо, пов'язане з п. wieszczyca «відьма; прозорливиця» (пор. п. wieszcz «пророк, мудрець»); підставою для такого перенесення назви

могла бути віра в здатність «відьми» насилати на людей хворобу.— Див. ще віщий.

віщо «що» (зн. в.: за віщо, про віщо), навіщо, навіщось; — р. [вочто] ([за во-что, на вочто]);— бр. навошта «наві­що»; — не зовсім ясне; можливо, ре­зультат злиття займенника що (чьто) з прийменником въ (>во>ві).— Крав­чук ВЯ 1968/4, 131; Минина Юбилей­ная научно-метод. конференция северо­западного зонального объединения ка­федр русского языка, Л., 1969, 273— 275.

вія «волосинка на повіці ока», Вей «міфічна істота з повіками до землі», [війко] «повіка» ВеУг, віїстий, війчас­тий, віястий, ст. в"6я«вія» (XVII ст.);— бр. вейка «тс», ч. vëjicka «повіка», слц. vejice «вії»; —результат видозміни дав­нішої форми *вЬжа «повіка», спорідне­ної з стел. в'Ьжда «тс», болг. вежда «брова», схв. ejefya «тс», слн. vêja, які зводяться до псл. *vëdja «повіка», що пов'язується з vîdëti «бачити» (Miki. EW 391); видозміна зумовлена, очевид­но, впливом дієслова віяти; семантичне відхилення «повіка -*■ волосся на повіці» пояснюється суміжністю означуваних предметів.—ЭСБМ II 81, 118; Machek ESJĆ 681; Фасмер І 285; Преобр. І 107. ві'яти, віятися, [війва] «прапор» Ж. [війка] «віялка; лопата для провіювання зерна», [вія] «лопата для провіювання зерна» Ж, [віялиця] «хуртовина», віялка, віяло, віяльник, [віянь] «хуртовина» Ж, [віяч] «той, що віє зерно» Ж, віяльний, віяний, [вивіяси] «викрутаси» Ж, від­війки, завій, [завійна] «хуртовина», [за­війниця], завія «тс», завійний, [забіяку­ватий] «який любить гуляти», заспові-вшпи «навіяти» (перен.) Пі, [невіянка] «невіяне зерно, вид рослини», повів, повійниця «повія», повія, [повіяло] «вія­ло» Ж, провів «продув», [розвійний] «який розноситься вітром» Ж; — р. веять, бр. веяць, др. вЬяти, п. wiać, ч. vati (з *vëjati), слц. viat', болг. вея, м. вее, схв. eüjamu, слн. vèti, véjati (zito), стел, вїити;—псл. vëjati; — споріднене з лит. vëjas «вітер», лтс. vejs «тс», дінд. vayati «дме», vati «віє»,

408

вйо

властйвий

ав. vaiti «віє», гот. waian «віяти», двн. wäjan, wähen, нвн. wehen, дангл. wawan «тс.», гр. άημι «вію» (з давнішого αΡημι), хет. huuant- «вітер».— Шанский ЭСРЯ І 3, 84; Фасмер І 310; Brückner 610;

Hołub—Кор. 408; Machek ESJĆ 678; БЕР І 141; Skok III 588—589; Frisk I 26; Feist 542; Lehmann PIEPh 33—34. вйо (вигук, яким підганяють коней), вйокати; — очевидно, розвинулось на основі імітації свисту як засобу спону­кання коней.

влада, владар «володар», [владник], владарний, владний, владущий, [владар­но] «владно» Я, владати, владарюва­ти, владувати, безвладдя, меживлада Ж, міжвладдя, [овладати] Ж, обезвлад-нювати, ст. влада (XVII ст.), владза, владати (XVI ст.); — бр. у лада; — запо­зичення з польської або чеської мови; п. władza (włada), władać, яким відпо­відають українські форми з повноголос­ною основою волод-, можна розглядати як чехізми (ч. слц. vläda «влада, керів­ництво, уряд»), але не обов'язково: скоріше всього вони постали на поль­ському грунті самостійно з włodać (XV ст.), *włqdą за загальною моделлю bło­gi : błagać, mówić: mawiać, prosić: upra­szać.— Brückner 625—626. — Див. ще володі'ти. — Пор. власний, властивий, власть.

владика «архієрей; володар», влади­чиця, владицтво, владичний, владичити, владикувати «бути владикою» Ж; — р. владыка, бр. уладыка, др. владыка «володар, (архі)єпископ»; — запозичен­ня з старослов'янської мови; стел, вла­дыка «володар, власник, керівник», якому відповідають п. włodyka «воло­дар, керівник», ч. ст. vlâdyka «представ­ник нижчої верстви старочеської шлях­ти», вл. włodyka «голова, керівник», болг. владика, м. владика, схв. владика, слн. vladÎKa, походить від основи псл. *vold-, тієї самої, що і в укр. володіти.— Шанский ЭСРЯ І 3, 116—117; Трубачев Терм, родства 185—186; Фасмер І 327; БЕР І 161.— Див. ще володіти.— Пор. влада, власний.

Владислав — див. Володислав. [влаки] «складова частина саней (по­лоззя?); колодка для перетягання плу-

га по дорозі» Ж; — запозичення з сло­вацької мови; слц. vlaky «колодка для перетягання плуга по дорозі», як і ч. vlaky «тс», схв. влака «колода», п. wło­ka (włoki) «колода-санки, за допомогою якої витягається дерево з лісу на доро­гу», є прямим відповідником до укр. волок. — Див. ще волокти.

Влас, Власій, Улас, ст. Власїй (1627); — р. болг. Влас, Власий, бр. Влас, Улас, [Авлас], п. Błażej, ч. слц. Błażej, стел. Класии; — через старосло­в'янську мову запозичено з грецької; гр. Βλάσιος, очевидно, походить від лат. Blasius, яке виникло на підставі при­кметника blaesus «заїкуватий, шепеля­вий», що, в свою чергу, походить від ети­мологічно неясного гр. βλαισός «скрив­лений назовні, кривоногий»; зіставлен­ня з ім'ям бога Волоса (Ljapunov AfSlPh 9, 315 та ін.), як і виведення від гр. βλάξ «в'ялий, неповороткий, тупий» (Петровский 79), було помилко­вим.— Фасмер І 343; Brückner 30— 31; Илчев 113; Walde—Hofm. І 108; Frisk I 240.

власний, власне, власник, власність, вивласнювати «експропріювати» Ж, привласнювати, ст. властный (1438), власний (1462); — р. заст. власний, бр. уласны; — запозичення з польської мо­ви; п. własny, własność постали, мож­ливо, під впливом ч. vlastni «власний» (букв, «той, що перебуває під владою (vlast), y володінні»), але є дані й за те, що п. własny, własność поряд з włość, włościanin, відповідними до укр. волость, виникли самостійно, за досить поширеним зразком błogi : błagać, ło­mie : łamać, złocić : (wy)złacać i под.— Фасмер І 327; Brückner 625—626.— Див. ще волость. — Пор. володі'ти, влада, властивий, власть.

властивий, властивець (заст.) «влас­ник», властивість, ст. властивий «влас­ний» (XVI ст.), властизна «власність» (XVII ст.); — бр. уласцівьі;—запози­чення з польської мови; п. właściwy «властивий, притаманний; власний», можливо, є результатом видозміни дав­нішої форми włościwy (від włość «земля, володіння, сільський маєток», якому відповідає укр. волость) під впливом

409

власть

внук

władać, własny.—Brückner 625—626.— Див. ще волость.— Пор. влада, власний, володіти.

власть, [владіти, влад'апель Ж], ст. власть (1322); — р. власть, владеть, др. власть, владЪти; — запозичення з цер­ковнослов'янської мови; цел. власть, владЇти відповідають укр. волость, во­лодіти (див.).

власяниця «одяг з волосся тварин»; — р. власяница, др. власяница «тс.»; — за­позичення з старослов'янської мови; стел. класЬNifU,d (як і болг. власенйца, м. власенйца) пов'язане з іменником власъ (влаевнъ «волосяний»), якому від­повідає укр. волос (див.).

[влок] (бот.) «лісова вика, Vicia sil-vatica L.» Ж; — не цілком ясне; судячи з форми, полонізм; пор. п. włok «волок, мотуз з особливим призначенням», яке, проте, ботанічного значення не має; щодо семантики пор. також лат. vicia «вика», утворене з vincire «зв'язувати».

в л они — див. лонй.

[влукий] «ласкавий, покірний, слух­няний» Ж; — утворено від лука «дуга, кривина, загин» (пор. [лукуватися] «згинатися» Ж); отже, первісне значен­ня— «гнучкий, податливий».— Див. ще лука.

[влякатися] «баритися» Ж; —неясне.

[вметити] «вгледіти, помітити» Me, [уметйти] «тс»; — не зовсім ясне; мож­ливо, виникло з умітити «тс» (від мі­тити) під впливом російських дієслів близького значення типу заметить, приметить.— Див. ще міта.

[вмешкатися] «взутися» Ж;—неяс­не; можливо, пов'язане з [мешти] «лег­кі туфлі» (див.).

вмикати, вмикач — див. замикати.

внесок; — судячи з географії (слов­ник Желехівського фіксує слово, слов­ник Грінченка не фіксує), калька п. wniosek «внесення, вклад; посаг; про­позиція; висновок», утвореного від wnieść «внести»; пор. семантично подіб­не нвн. Eintrag «внесок» від дієслова eintragen «вносити».—Див. ще у¹, не­сти. — Пор. вносок.

вникати — див. никати.

внівець «дощенту, зовсім» СУМ, Ж, унівець «тс», ст. въ нивечь (1494), въ ни-

410

вецъ (1599); — запозичення з польської мови; п. wniwecz, [wniwco], як і ч. vni-već, слц. vnivoc, утворилося з елемен­тів w-ni-we-cz, де w-, we- відповідає українському прийменнику в, пі — част­ці ні, cz/c є знахідним відмінком зай­менника со «що». — Див. ще ні, у², що. — Пор. нанівець ні'вечити.

внічию, унічию; — бр. унічию; — калька р. вничью, утвореного на основі прийменникового виразу сыграть вни­чью ( <*б ничью) «закінчити гру нічий­ним результатом» (пор. сыграть в кар­ты, в шахматы).— Див. ще ні, чий.

[вносок] «посаг жінки, віно» Ж; — суфіксальне утворення від дієслова вно­сити, можливо, зумовлене впливом п. wniosek «тс».— Див. ще нести, у².— Пор. внесок.

[вну] «всередині» О, [внука, унну, уннука] «тс.» ВеУг;— п. [wnuk, wnuku! (з укр.?), слц. dnu, dnukâ, [dnuky] «тс»; — очевидно, результат видозміни давнішого виразу (уъ) dbnu «всередині» (букв, «у дні, на дні»); пор. др. дъну, въ дънЪ, схв. на дну «тс»; пов'язання з п. wnętrze «внутрішність, середина» (Brückner 628), слц. nutro «нутро» (Ма-chek ESJĆS 90) помилкове.— ВеУг 41, 265.— Див. ще дно, -ка.

внувати — див. нити.

внук, внука, внуча, ону~к, онука, онуч­ка, онуча, унук, унука, унуча, унуч­ка; — р. внук, бр. унук, др. вънукъ, п. вл. нл. wnuk, ч. слц. vnuk, болг. внук «внук; небіж», м. внук «внук; нащадок», схв. унук, слн. vnuk;— пел. уъпикъ <*опикъ < *опоикъ; — спорід­нене з лат. anus «баба», двн. ano «пре­док», ana «баба», свн. апе «дід, предок», enei «дід; внук», нвн. Ahn «предок», Enkel «внук», прус апе «баба», лит. anyta «свекруха», афг. ana «бабуся», хет. annaś «мати», hannaś «бабуся», лікійськ. хппа «тс»; іє. *an-<*han-«предок», звідки, можливо, також дінд. sana «старий», ав. hana «тс», лат. senex «стара людина», дірл. sen «старий», вірм. hin, лит. sënas «тс»; у такому випадку первісне значення варіантів *an, *han і *san було «предок, поперед­ник, голова роду» (пор. гр. ανά «вгору»,

внутрГ

вовконі'г

що, здається, належить сюди також); значення «дід» змінилося на «внук» внаслідок семантичного процесу поля­ризації, досить поширеного в терміно­логії спорідненості і свояцтва; вислов­лювалась також думка (Vaillant RES 11, 206) про зв'язок з дінд. anvân «на­ступний», похідним від änu «після, за, вздовж, відповідно», ав. anu «тс»; при­пущення, що укр. онук є прямим реф­лексом пел. *огшкъ (Ильинский РФВ 65, 227—228) залишається сумнівним: укр. онук могло виникнути з старішого внук фонетичним шляхом, пор. [озвар] з узвар.— Бурячок 55—57; Трубачев Терм, родства 73—75; Шанский ЭСРЯ І 3, 121—122; Фасмер — Трубачев І 328—329; Преобр. І 88—89; Brückner 628; Machek ESJC 696; БЕР І 167; Skok III 545; Walde—Hofm. I 55; Pokorny 36—37.

внутрі", внутрішній, внутро —див. нутро.

[внушати] Ж, ст. внушити «почути» (XVIII ст.); — р. внушать, др. въну-шати, вънушшпи, болг. внушавам; — старослов'янізм; стел. в-ьыфушити утво­рене з префікса B"bN- та основи імен­ника «»ург»; можливо, воно є калькою гр. ένωτίζομαι «слухаю», утвореного з префікса év «в» і основи іменника ώτ-ός «вуха» (род. в. одн.).— Шанский ЭСРЯ І 3, 122; Фасмер І 329.— Див. ще у², вухо.

[вняпитися] «захопитися» (про ро­боту, заняття) Па; — очевидно, резуль­тат контамінації слів нятися «братися за щось» і [ушнйпитися] «прив'язнути до когось».— Див. ще йняти, ушнйпи­тися.

вняти, внятися — див. йняти.

вобла (іхт.) «плітка каспійська, Ru-tilus rutilus caspicus Jakowlew; красно­пірка, Scardinius erythrophthalmus L.», [облиця] «плітка» Ж; — очевидно, за­позичення з російської мови; р. вобла «плітка каспійська», бр. вобла «тс.» етимологічно тотожне укр. віблий «круг­лий, циліндричний»; назва зумовлена круглястою формою вобли, її широкою спинкою. — Див. ще віблий. — Пор. бібла.

[воблиця] «ворожка» О; — неясне.

[вовисень) «негідник, гульвіса, ха­ламидник, шибеник» Ж, [вовісінь) «тс.» Ж; — утворено від [овисати, овйснути] «обвисати, обвиснути (на шибениці)»;— початкове в протетичного походжен­ня.— Див. ще висіти.

вовк, [вівк] Пі, [вовка] «кожух із вовчого хутра» Я, βόβα (дит.) «вовк, страшна істота», [вовега] «вовчище» Я, [вовківняк] «відлюдник» Я, вовківня «вовча яма», вовковина, [вовчівня Ж) «тс», Івовкун] «вовкулак», вовцюга, вов­цюган, вовча «вовченя», вовчиха, вовчиця, [вовчня] «вовча зграя», [вовчуган] «вов­чище» Я, [вовчук] «молодий вовк», [вов-чура) «вовчий кожух» Я, вовкуватий «похмурий, відлюдний», вовчкуватий «тс», вовчий, [вовчйний] Я; — р. м. волк, бр. воук, др. вълкъ, п. wilk, ч. слц. vlk, вл. нл. wjelk, болг. вълк, схв. вук, слн. vólk, стел. вль.къ;—пел. *у^ь|къ;— споріднене з лит. viïkas, лте vìlks, дінд. vfkah, ав. vahrka, гот. wulfs, англ. wolf, нвн. Wolf, алб. ul'k, гр. λύκος, лат. lupus (можливо, запозичення з са-бінської мови); іє. *yJk^Hos «вовк», що зіставляється з коренем *uel- «рвати» або uelk- «тягти, волокти»; у такому випадку назва вовка первісно означала «грабіжник» або «той, що роздирає».— Критенко Вступ 510, 564; Шанский ЭСРЯ І 3, 148; Фасмер—Трубачев І 338; Преобр. І 92; ЭСБМ II 203—204; Machek ESJĆ 694—695; БЕР І 205— 206; Skok III 635—636; Fraenkel 1251— 1252; Walde—Hofm. I 836—837; Frisk I 143—144; Pokorny 1178.

[вовкиня] (бот.) люпин, Lupinus L.» Ж; — утворене під впливом латинського наукового терміна lupmus, похідного від lupus «вовк», спорідненого з псл. *v^b|kb, укр. вовк, або під впливом ні­мецького терміна Wolfsbohne «люпин» (букв, «вовчий біб»); р. [волчан] «люпин» також вважається калькою (Даль І 233).

вовконі'г (бот.) «водяна кропива, Ly-copus L.», [вовконог] «тс»; — р. [волко-ног] «тс»; — калька наукового тер­міна lycopus, утвореного з грецьких слів λύκος «вовк» і ποός «нога».

. 411

вовкулак

вовтузити

вовкулак «людина, силою чар пере­творена в вовка», вовкулака «тс.», вовку­лакуватий Я, вовку лаку вати; — р. [вол-колак, волкодлак], вурдалак, бр. ваука-лак, п. wilkołak, ч. vlkodlak, слц. vlkolak, vlkodlak, болг. вълколак, върко-лак, схв. вукодлак, вукодлак «вовкулак, упир», слн. volkodlàk; — у східносло­в'янських і західнослов'янських мовах, очевидно, з південнослов'янських; ут­ворене з пел. *у^ь[къ «вовк» і *dolka «волосся, шерсть, шкіра» (цел. длдка, схв. длака, слн. diaka «тс.»).— Фасмер 1.338—339; Преобр. І 91—92; ЭСБМ II 76; Brückner 622; Machek ESJĆ 695; Младенов 91; БЕР І 206; Skok III 636; Bern. 1208.— Див. ще вовк.

[вовкураді «вовкулак» ВеЛ; —оче­видно, результат контамінації слів вов­кулак і рад, яка відображає уявлення про близькі стосунки «вовкулаків» з вов­ками; причини виникнення слова могли бути й евфемістичні, щоб знешкодити магічну силу «вовкулака»; певну роль при цьому могло відіграти також спо­радичне чергування приголосних л:р (пор. бідолаха : [бідораха]).— Див. ще вовкулак, радий.

вовна', [вовниця] «вовна», [вовновка] «великий килим» Я, [вовновщиця] Я, [вовняр] «хто робить валянки, повсті» Я, вовнистий, вовняний; — р. волна, бр. во^на, др. вълна, п. wełna, ч. слц. vlna, вл. wołma, нл. wałma, полаб. vâuno, болг. вълна, м. волна, схв. вуна, слн. vólna, стел, елъмй; — пел. *v^bJnà «вовна»; — споріднене з лит. vi Ina «вов­на, шерсть», прус, wilna «каптан», лтс. viïna «вов_на», гот. wuUa, нвн. Wolle, дінд. urna «тс», ав. varanä «вовна, шерсть», лат. lana «тс», vellus «стри­жена вовна, руно», гр. λήνος (дор. λανος) «вовна», ούλος «кучерявий» (з *volnos або *volsos), дірл. olann «шерсть», хет. *hulana- «вовна», лув. *hulani- «тс», можливо, вірм. gełmn «вовна, повсть»; зіставляється з дінд. vr- «покривати» або зводиться до іє. *uel- «смикати».— Критенко Вступ 510, 542; Шанский ЭСРЯ І 3, 149; Фасмер— Трубачев І 339—340; Bruckner 606; Machek ESJĆ 695; БЕР І 206—207;

Skok III 636—637; Walde—Hofm. I 756—757; Frisk II 117—118; Абаев Пробл. ист. и диал. 14; Pokorny П39. [вовна²] «хвиля» Ж, [лговна]«тс.»Ж;— р. волна, др. вълна, п. ст. wełna (жін. p.), wełn (чол. р.), ч. слц. vlna, болг. вълна, стел, ελ-κμλ; — пел. *v^blna;— спорід­нене з лит. vilnìs, vilnià «хвиля», лтс. vilna, двн. wella, нвн. Welle, дінд. Ormi-, ав. varami-, алб. vale «тс»; іє. *yel- «повертати, валитися», звідки та­кож вал, валити; причинами для зник­нення слова вовна в українській і його відповідників у білоруській, польській та інших слов'янських мовах могли стати омонімічні й паронімічні кон­флікти з словом вовна¹. — Шанский ЭСРЯ І 3, 148—149; Фасмер І 339; Brückner 606; Machek ESJĆ 695; БЕР І 207.— Див. ще вал¹.

[вовийти І «вовтузитися» Кур; — не­ясне; можливо, похідне від вовна¹ з огля­ду на тривалий і морочливий процес обробітку вовни.

вовняк (бот.) «гриб булавниця, ба-ранячка, щітка, Clavaria flava» Ж; — похідне утворення від вовна¹; назва зумовлена розгалуженим кораловидним характером грибного тіла; пор. німець­ку назву цього гриба Ziegenbart (букв. «цапина борода»).— БСЭ 6, 256; 36, 582.— Див. ще вовна¹.

вовнянка (бот.) «гриб Lactarius tor-minosus Fr. (Agaricus necator Bull.)»;— р. волнушка (красная), ст. волняница, бр. ваунянка, п. wełnianka, ч. ст. vlnënka «тс»;—похідне утворення від вовна; на­зва зумовлена тим, що поверхня гриба, особливо береги, покрита пушком.— Меркулова Очерки 172—173; ЭСБМ II 77.— Див. ще вовна¹.— Пор. волвенка. [вовтузити] «шарпати, сіпати, бити», вовтузитися «возитися»; — р. [валту­зить] «бити, шарпати», [волтузить] «тс», [валтожиться, волтозиться, вал-тажиться] «возитися, доглядати», [вал-торить] «бити»; — дериват якогось дав­нього східнослов'янського дієслова; не­вдала спроба (Фасмер І 270) зведення р. [валтажиться] до фр. avantager «сприяти», а р. [валторить] — до р. ва­лить і Іторить] «штовхати».

412

вовчак

вогонь

вовчак «вовчий лишай, туберкульоз шкіри, Lupus»;—р. волчанка, бр. вау-чанка, п. wilk «тс»; — результат злиття словосполучення вовчий лишай; назва хвороби мотивується тим, що вражене місце шкіри складається з глибоких ви­разок, які в'їдаються в тіло, як вовк; пор. паралельні назви в інших мовах; нвн. Woli «вовк; вовчак», фр. loup, ла­тинський науковий термін Lupus «тс».— Шанский ЭСРЯ І 3, 153; Фасмер І 346; ЭСБМ II 77.— Див. ще вовк.

[вовчйнець] (бот.) «молочай, Euphor­bia cyparissias L.»; —похідне утворен­ня від вовк; конкретна мотивація назви неясна; рослина називається також псяче (кане, кітче, жаб'яче) молоко.— Див. ще вовк.— Пор. вовчуг.

[вовчник] (бот.) «вовчі ягоди, Daphne mezereum L.»; —р. волчник, волчеягод­ник, бр. ваучынец, воучы ягоды «тс»; — результат стягнення таких назв цієї самої рослини, як вовчі ягоди, вовчий перець, вовче лйко.— ЭСБМ II 78.—Див. ще вовк. — Пор. вовчуг.

вовчок (ент.) «капустянка, Gry Ilo-talpa; [личинка'хруща, Melolontha; дов­гоносик амбарний, Calandra granaria Fabr.]»; - усі ці комахи — великі шкідники в сільському господарстві, які жеруть і нищать корені, плоди і зерно, і свою назву дістали від хижака вовка {вовчок тут означає «малий вовк» і позбавлене значення пестливості).— Див. ще вовк.

вовчуг (бот.) «вовчак, Ononis L.; [вовконіг, Lycopus exaltatus L.; куряча сліпота, Nonea pulla D. С; герань луч­на, Geranium pratense L.]», [вовчак] «Ononis», [вовчівнйк Ж, вовк] «тс», [вов­чуга] «герань лучна; герань болотна, Geranium palustre L.»; — р. [волна] «Ononis spinosa L.», бр. ваучук «Ononis», [ваучуг, ваучуга] «тс»; — результат стяг­нення словосполучень вовче зілля, вовча трава і под.; вовчий у ботанічних тер­мінах означає «дикорослий, непридат­ний», пор. вовчий біб, вовчий горох, вовчий перець, вовчі яблука, вовчі ягоди (у деяких термінах вовчий навіть супро­водиться додатковим значенням «не­безпечний для здоров'я людини і худо­би, отруйний»); суфікс -'уг той, що і

в вівсюг, де він також позначає дику рослину.— Див. ще вовк.

[вовчуга] «різновид павуків, Ly-cosa» ВеНЗн (представником цього різ­новиду є, зокрема, тарантул); — не зов­сім ясне; можливо, калька нвн. Woli-spinne «тарантул» (букв, «вовчий павук»).

вогкий, [вовхкий] Чопей, вогкуватий, вогкість, вогкота, [вохчатка] (зоол.) «лі­нивець» Ж, [вогишти] «мокріти, сирі­ти», [вохчйти] «зволожувати», звогчи­ти; — р. [вогкий], бр. вогкі/волкі, ч. слц. vlhky «вогкий, сирий»; — псл. *v^b}gbkb, паралельне до *volgb, звід­ки вологий (щодо чергування пор. ще тематично близьку групу мерзнути : мо­роз); у східнослов'янських говорах псл. v^blg- закономірно перетворилося в Vblg-і далі в укр. бр. *вовг-кий, після чого група вгк спростилась у гк.— ЭСБМ II 178, 190.—Пор. волога.

[вогник] (бот.) «смолянка, віскарія, Viscaria vulgaris ЯоеЫ. (Lychnis visca-ria L.); меландрій червоний, Melandrium rubrum Garcke (Lychnis dioicia L. v. rubrum Weig.) Мак», [огник] «тс. Ж, Mak; меландрій білий, Melandrium al­bum (Mill.) GarckeMak»;— похідне утво­рення від вогонь; назви зумовлені, оче­видно, червоним забарвленням квіток віскарії і меландрію червоного.— За-кревська Пр. XII діал. н. 323. — Див. ще вогонь.— Пор. огник¹, огник².

[вогничок] (бот.) «курячі очка, Апа-gallis arvensis L.» Mak, [огничок] «тс.» Ж, Mak; — похідне утворення від во­гонь; назва зумовлена червоним кольо­ром квіток рослини; пор. слц. [iskrićka], схв. [црлена вида], слн. [crvivka, crviv-nek, crvivnik, crvicnik], вл. [ćerwjeny myśonc, ćerwjowe żele] «тс».— Аннен­ков 31; Симоновип 32.—Див. ще во­гонь.— Пор. вогник, огник¹, огник².

вогонь, огонь, вогневиця «гарячка», огневиця «тс», вогник, огник «мандрів­ний вогонь», вогнисько, вогнище, огни­ще, вогнівка (ент.) (вид метелика-шкід-ника), [огнйна] «іскра», [огнйця] (ент.) «жучок Pyrochroa» Ж, [огняк] (орн.) «червоноголовий сорокопуд, Lanius ru-ficeps», [огнянйк] «тс», [огнянёць] «де­мон, дух вогню» Ж, [вогняниця] (вид грибів) Ж, [огнянка] «тс.» ВеБ, вогне-

413

вогорити

водень

вий, огневий, вогненний, огненний, вог­нистий, огнистий, [вогнюватий] «пал­кий», [огнявий] О, вогняний, огняний, вогнястий, огнястий, [огний] «вогня­ний» Ж, вогніти, звогнйтися «почерво­ніти, як вогонь» ВеБ; — р. огонь, бр. огонь, др. огнь, п. ogień, ч. слц. oheö, вл. woheń, нл. wogen, полаб. vid'ên, болг. огън, м. оган, схв. оган>,

слн. ógenj, стел, огмк; — псл. *og-n(j)b; — споріднене з лит. ugnìs «во­гонь», [ùgnis], лтс. uguns, дінд. agnih, хет. agniś, лат. ignis «тс»; іє *ognis/ egnis «тс».— Критенко Вступ 517, 550, 558; Фасмер III 118—119; Machek ESJĆ 410; Skok II 546; Fraenkel 1158—1159; Walde—Hofm. I 676; Pokorny 293.

[вогорйти] «говорити» Г, ВеБ, Me, [вогорющий] МСБГ, [розвогорйтися] «розговоритися» ВеБ;— з географічної поширеності слова можна робити висно­вок, що воно не є «зіпсованою формою говорити» (Грінченко), а результатом давньої метатези gov-/*vog- або видо­зміни основи vor- «балакати». — Див. ще воргі, говорити.

[вогріб] (бот.) «горобина, Sorbus aueu-paria L.» ВеБ; — результат контаміна­ції назв [воріб] «тс.» і, можливо, граб чи горобина. — Див. ще воріб, горо­бина.

вогул, вог^льник, вогильщина —див. огулом.

вода, віднйк «діжечка для води», водник, [віднйха, віднйця] «тс», [вода-вйця] «водянка, пухир на тілі з водянис­тою рідиною» Ж, [водівня] «водяний дви­гун», водник (орн.) «крячок звичайний, Sterna hirundo L.», [воднйна] «водяниста місцевість» Я, [воднякй] (ент.) «водяні жуки, Hydrocanthari» Ж, [воднячка] (ент.) «Hydraradina» Ж, [водян] (ент.) «водяний жук, Hydrophilus» Ж, водя­ник «водяний чорт», [водянщя] «каша, зварена на воді» Я, [водянка] «діжка для води; пухир на тілі, заповнений водою; хвороба», [водавий] «водяний» Ж, вод­ний, [воднйстий] Ж, [воднянйй] «водя­ний» Ж, водавий (водова вовна «водяний мох, Conferva» Ж), водявий, водяний, водянистий, водніти, безвіддя, [безвод­дя], збезводіти, збезводнювати, [звід-

414

нїти), [коловодиця] (орн.) «уліт, Tringa L.» Шарл, [коловодичник, коловодник] «тс.» Шарл, [меживіддя] «перешийок», [навіднення, навіднювати], обводнювати, обводнювальний, обезводіти, повідь, па­водок, [поводь] Ж, повідь, повіддя, [по­відних] (орн.) «уліт» Шарл, поводдя, [поводень] «повідь» Ж, приводні «біля водяного млина місце, де вода торка­ється колеса»; — р. болг. вода, бр. вада, др. вода, п. вл. нл. woda, ч. слц. voda, схв. вода, слн. vóda, стел, вода; — псл. voda; — споріднене з лит. vanduô (род. в. одн. vandens) «вода», [жем. unduo], гот. watö, двн. waj^ar, гр. ύδωρ (род. в. ύδατος), хет. wâtâr «тс», вірм. get «річка», фріг. βέδυ, дінд. udakâm «вода», алб. ujë «тс», лат. unda «хвиля» (носо­вий η в латинському і литовському сло­вах вторинного походження); іє. *uËd-, *uod-, *ud- «вода, мокрота».— Критенко Вступ 517, 550, 558; Шанский ЭСРЯ I 3, 123; Фасмер I 330; Machek ESJĆ 696; БЕР І 168—169; Skok III 611; Eckert ZfSl 8/6, 811; Джаукян 91; Walde—Hofm. II 816—818; Kluge— Mitzka 842; Pokorny 80—82.—Пор. видра, відро.

водевіль; — р. водевиль, бр. вадэвыь, п. wodewil, ч. слц. vaudeville, болг. водевйл, м. водвил, схв. водвил; — за­позичення з французької мови; φρ. vau­deville «водевіль» виникло з словосполу­чення vau (vaul) de ville, a це з vaul (vau) de Vire букв, «долина Вір», назви ра­йону Нормандії, де вперше з'явився цей вид художньої творчості (XV ст.); φρ. vau (val) «долина» походить від лат. valles (vallis) «тс», спорідненого з дісл. valr «круглий»; на думку Про, фр. vaudeville (<vaudevire) походить від дієслова virevauder, тавтологічно утво­реного з дієслів virer «повертати» і *vau-der «тс.» (Höfler ZfRPh 84, 492).— СІС 130; Шанский ЭСРЯ І 3, 124; Фас­мер І 330; Преобр. 189; ЭСБМ II 20; Dau-zat741—742; Walde—Hofm. II 729.

водень «хімічний елемент, H(ydro-genium)», [водняк] «тс.» Я, [воденний] «водневий» Ж, водневий; — вільний пе­реклад (калька) інтернаціонального на­укового терміна нлат. hydrogemum, утво-

водйльця

воевода

реного на базі грецьких слів ύδωρ «вода» і γεννάω «народжую»; отже, тер­мін буквально означає «той, що наро­джує, утворює воду»; пор. інші слов'ян­ські назви р. болг. водород, бр. вадарод, п. wodór, ч. слц. vodik, вл. wodzik, нл. wodowina, wodnik, м. водород, схв. eò-дйк, водонйк, слн. vodik.— Шанский ЭСРЯ І 3, 126; Фасмер І 331.—Див. ще вода.

[водильця] «вудила!"; — результат видозміни слова вудила (зменш, вудйль-ця), зближеного з основою дієслова во­дити.— Див. ще вудила.

водити — див. вести.

воднораз «разом, одностайно»; — результат злиття словосполучення в один раз.— Див. ще один, раз, у².

водносталь; — результат злиття сло­восполучення в одну сталь (в одну стольку, в одну сталку), можливо, під впливом слова одностайно.— Див. ще один, сталь², у².— Пор. одностайно.

водночас; — результат контамінації словосполучення в один час і прислів­ника одночасно.— Див. ще один, у², час— Пор. водносталь.

[водовуд] (орн.) «рибалка, Sterna L.»; — складне слово, утворене, оче­видно, з основ іменника вода і дієслова вудити; отже, означає «водяний птах, що вудить (рибу)»; пор. іншу назву цього птаха рибалка, а також р. рыбо­лов, п. rybitw(a), rybołówka, [rybołówek, rybak] «тс».— Див. ще вода, вудка.

водойма; — очевидно, калька р. во­доём, утвореного з основ іменника вода ідієелова имати (ст.) «брати, збирати».— Шанский ЭСРЯ І 3, 124—125.—Див. ще вода, імати.

Водолій «одне з сузір'їв Зодіака»; — р. болг. Водолей, бр. Вадалей, п. рідк. Wodolej; — складне утворення з основ іменника вода і дієслова лати; вільний переклад наукового латинського тер­міна Aquarius (сузір'я Зодіака), букв. «водник»; пор. суфіксальні форми п. Wodnik, ч. Vodnar, слц. Vodnâr «Во­долій», так само скальковані з латин­ського терміна.— Див. ще вода, лити.

водолюб (ент.) «жук Hydrophilus»;— p. водолюб, бр. водолюб, ч. слц. vodomil, болг. водолюбне, схв. водолупци (мн.)

«тс»; — складне утворення з основ імен­ника вода і дієслова любити, калька наукового латинського терміна Hydro­philus, утвореного з основ грецьких слів ύδωρ «вода» і φίλος «друг, любитель».— Див. ще вода, любити.

водомороз (орн. «рибалочка, зиморо­док, Alcedo L.»; — складне слово, утво­рене з основ іменників вода і мороз; назва пояснюється тим, що частина цих птахів під час морозу залишається на незамерзаючих річках.— БСЭ 17, 90.— Див. ще вода, мороз.

водопериця (бот.) «уруть, Myriophyl-lurn L.»; — р. [водопёрица] «тс», бр. вадапёрыца «плавушник болотний, Hot-tonia palustris L.»; — складне слово, утворене з основ іменників вода і перо; ця водяна й болотяна рослина названа так за пірчасто-роздільну форму свого листя.— УРЕ 15, 165; ЭСБМ II 15.— Див. ще вода, перо.

водопілля «повінь; [приплив]»; — р. водополье, половодье; — утворено з основ іменника вода і давнього прикмет­ника * полый «повний» < пел. *pol-«повний», яке є коренем того самого по­ходження, що й пел. *р^ь|пъ «повний»; пор. генетично пов'язані лит. pìlti «си­пати, лити», ampalas «замерзла на кри­зі вода», ûzpalas «полій».— Шанский ЭСРЯ І 3, 125; Фасмер І 331; BÛga RR І 475, II 455.— Див. ще вода, повний.

[водорщі] «Водохрещі», [водорща-ний]; — результат фонетичного скоро­чення форми водохрещі, утвореної з основ іменника вода і дієслова хрестити.— Див. ще вода, хрест.— Пор. відерщі.

водоспад, водопад; — р. болг. водо­пад, бр. водоспад, п. wodospad, ч. слц. vodopäd, вл. нл. wodopad, м. водопад, схв. водопад, слн. vodopàd; — складне утворення з основ іменника вода і діє­слова падати; у слов'янських мовах це, можливо, калька нвн. Wasserfall, утво­реного з основ іменника Wasser «вода» і дієслова fallen «падати»; пор. також англ. waterfall, дангл. wseterçefeall, букв, «вода-падання».—ЭСБМ II 15— 16.— Див. ще вода, падати.

воєвода, воєводство, [воєвод Ж, вої-вода Пі, воївод Я], воєводич «син воє­води» Ж, воєвожа «дружина воєводи»

415

военком

вокал

Ж, воєводити, [воеводувати\ Ж; — Р- Др. воевода, бр. ваявода, п. wojewoda, ч. vévoda, слц. vojvoda, вл. нл. wójwoda, полаб. vâvâda «князь», болг. войвода, воевода, схв. eojeoda, слн. vojvoda, стел. ескводл; — пел. vojevoda, утворене з основ іменника voj-(irrb) «воїн» і діє­слова voditi «водити»; припущення (Меіі-Iet Etudes 209—210), що це калька з двн. herizogo «полководець, герцог», викликає сумнів.— Шанский ЭСРЯ І З, 127; Фасмер І 332; Львов Лексика ПВЛ 276—277; Machek ESJĆ 687; БЕР І 172—173. — Див. ще вести, воювати.

военком; — бр. военном; —складно-скорочене слово, утворене на основі виразу воєнний комісар за зразком р. военком (з военный комиссар).— Див. ще воювати, комісар.

вождь, ст. вожъ (XV—XVIII ст.), вождъ (XVII—XVIII ст.); — р. вождь, др. вожь, п. wódz, ч. vûdce, слц. vodea, болг. вожд, схв. вЩ, слн. vòj; — ст. вожъ є східнослов'янським рефлексом пел. *vodjb, утвореного від дієслова voditi «водити»; форми вождь, ст. вождъ пояснюються впливами церковносло­в'янської мови.— Шанский ЭСРЯ І З, 128—129; Фасмер І 332; БЕР І 171.— Див. ще вести.

воз-, вос- (префікс у дієсловах типу возвеличити, воздвигати, воскресати, ст. воз(дати) (XV ст.);—р. воз-, вз-, взо-,

бр. уз-, П. WZ-, Ч. VZ-, VZe-, СЛЦ. VZO-,

полаб. vàz-, болг. въз, въз-, вз-, м. воз-, вз-, схв. вз-, уза-, слн. vz-, стел, въз-; — пел. vbz-; — споріднене з лит. uz «за», ав. us-, uz- «вгору», лтс. uz-, вірм. z-(з різними значеннями); очевидно, по­ходить від іє. *ud- «вгору» з елементом -z,.приєднаним від інших прийменників; дієслова на воз- походять із старосло­в'янської мови, в якій вокалізація слаб­кого ъ мала місце, тоді як в українській мові слабкий ъ у цьому префіксі зникав і він спрощувався в з- (напр., [згір'я, злісся], злітати вгору) або перетворю­вався в уз- (узгір'я, узлісся).— Фасмер І 33; БЕР І 203; Pokorny 1103—1104.— Пор. з-, повз, уз.

воздіґати — див. востікати.

воздух «покривало для церковного

416

посуду з причастям; [повітря Ж, ВеУг]», [оздух Ж, воздушний Ж, воздуховий Ж1, [воздушка] «повітряний мотор» Ж, [воз-духовина] «газ» Ж, [воздуховинний] Ж, ст. въздухъ (1596), воздухъ (XVII ст.);— р. м. воздух, др. въздухъ, воздухъ, ч. слц. vzduch (з рос), болг. вЪздух, схв. уздух, ваздух, слн. vzduh «повітря, атмосфера»; — запозичене в давньо­руську мову з старослов'янської; стел. Еъздоухъ утворене з іменника доухъ і префікса въз-.— Шанский ЭСРЯ I З, 134; Фасмер І 333; Machek ESJĆ 706.— Див. ще воз-, дух.

возити, возитися, возівня, возій, во­зовик, возовиця, возувень — див. везти.

возлі — див. ві'зля.

возний (іст.) «судовий пристав; роз­сильний», [візний] «тс.» Бі, [візненко] «син возного» Бі, ст. возный «урядовець із поліційною владою, обов'язки якого відповідали обов'язкам російського су­дового пристава і слідчого» (з XVI ст.);— бр. ст. возный (1511); — запозичення з польської мови; п. woźny «офіційний урядовець, що оголошував судові ви­роки тощо» утворене від wozić «возити» (оголошення, позови тощо), що відпові­дає укр. возити.— Булыка 67; Brückner 631; Witkowski SOr 19/2, 207.—Див. ще везти.

воїн, воїнство; — р. болг. м. бо««, бр. воін, ч. vojin (з рос); — запози­чення з старослов'янської мови;стел. Ε0ΗΝΤ% є похідним від бои, пов'язаного з воима, спорідненим з укр. воювати.— Шанский ЭСРЯ І 3, 141—142; ЭСБМ II 184.— Див. ще воювати.

воїти — див. вити.

[войдуватися] «возитися, борсатися, боротися; хвилюватися (про воду) Кур», [войтуватися] «возитися»; —не­ясне; можливо, результат контамінації дієслів воювати і мордуватися або трьох дієслів — воювати, вовтузитися і [бай­дувати]. — ЭСБМ II 26.

вокал, вокаліз, вокалізація, вокалізм, вокаліст, вокальний, вокалізуватися; — р. вокал, бр. вакальны, п. wokalny, ч. слц. vokâl «голосний звук», болг. вокал «вокал; голосний звук», м. вокал «голосний звук», схв. вокйл, слн. vokal

вокзал

волісь

«тс»; — запозичення з французької мови; фр. vocal «вокальний» походить від лат. vocal is «голосний», утвореного з vox «голос, звук, слово, мова», спо­рідненого з прус, wackis «крик», дінд. väk «голос, мова, промова, слово», тох. A wak «голос», тох. Б wek «тс».— СІС 130—131; Шанский ЭСРЯ І 3, 144—145; Dauzat 755; Walde—Hofm. II 824.

вокзал; — р. вокзал, ст. воксал, фок-сал, бр. вакзал; — через російську мову запозичено з англійської; англ. Vaux-hall — назва місцевості біля Лондона (тепер дільниця Лондона), де в XVII— XIX ст. існував публічний сад з кон­цертами; у цій назві компонент Vaux означав ім'я власниці (французьке за походженням), a hall — «дім, будинок, зал»; первісно воксал у Росії означало «будинок, зал для танців і концертів», а пізніше — будинок для розваги паса­жирів на першій в Росії залізниці біля Петербурга; пор. п. foksal, рідк. wok-shal «місце розваг за містом; вечірні розваги в саду».— Шанский ЭСРЯ І З, 145—146; Фасмер—Трубачев І 335; Иц-кович ЛС VI 148—152; Fisiak JP 42/4, Î90.— Див. ще хол.

вокрижем — див. криж.

[вокурі «людина з великими очима» Я; —суфіксальне утворення від [βόκο]— фонетичного варіанта слова око; щодо суфікса пор. [жабуρ] «вид великої жа­би».— Див. ще око.

[вокша] «сокира» ВеЛ; — запозичен­ня з польської мови; п. oksza «тс.» по ходить від свн. ackes «сокира» (нвн. Axt з вторинним -t) < двн. ackus «тс», спорідненого з гот. aqizi, гр. άξϊνη «(бойова) сокира», лат. ascia «тс», псл. ostrb<*osr-, укр. гострий; менш об­грунтована думка (Frisk I 115), нібито гр. άξίνη і споріднені є неясними утво­реннями, мандрівними термінами.— Bruckner 378; Walde—Hofm. I 7, 71— 72.— Див. ще гострий.— Пор. лбкша.

волати, відволати «відкликати; ви­лікувати від важкої хвороби», [виво-ланик] «забіяка» Ж, ст. волати «підно­сити голос, гукати, кричати,- кликати» (XIV ст.);—бр. [валаць], ст. волати

27 8-539

(XV ст.) ;—запозичення з західнослов'ян­ських мов (якщо'це недавня ізолекса); п. вл. wołać «кликати, кричати», ч. volati «кликати, викликати», слц. volât' «тс», нл. wołaś етимологічно не зовсім ясне; можливо, пов'язане з вигуком ч. ст. vele (Brückner 630); робилась також спроба (Machek ESJĆ 696) пов'язати з лит. valiuoti «співати (на косовиці)», лтс valoda «мова».— ЭСБМ II 35; Булы-ка 67. — Пор. зйволати.

[волвенка] (бот.) (вид гриба) Я; — р. волвянка «гриб Agaricus torminosus», бр. [волвеня] «тс»; — утворене, мож­ливо, на основі словосполучення воло­вий гриб (пор. р. коровяк «білий гриб»); не виключено також, що волвенка утво­рилося з вовнянка «гриб Agaricus neca-tor» під впливом якогось іншого слова. — Фасмер—Трубачев І 336; Меркулова Очерки 173.— Пор. віл, вовнянка.

волейбол; — р. болг. волейбол, бр. валейбол, ч. volleyball, слц. volejbal; — запозичення з англійської мови; англ. volleyball є складним словом, утворе­ним з іменників volley «політ», що по­ходить від фр. volée «тс», пов'язаного з лат. volare «літати», і ball «м'яч», від фр. balle «тс».— СІС 131; Шанский ЭСРЯ І 3, 147—148; Klein 1720; Dauzat 70; Walde—Hofm. II 828.—Див. ще бал².

іволйця] «вільне поселення, слобо­да, слобідка» Ж; — похідне утворення від воля, паралельне до слобода «вільне поселення», утвореного від слобода/ свобода; пор. вольниця, р. вольница «вільні люди; самовільна оранка, за­хоплення сіножаті», п. wolnica «вільне поселення, слобода», теж похідне від wola «воля».— Див. ще воля.

[волйш (ягодородний)] (бот.) «дутень, Cucubalus L.» Ж; — похідне утворення від воло; пор. н. Taubenkropf «дутень» (букв, «голубине воло»), р. волдырник «дутень»; назва зумовлена роздутою фор­мою чашечки рослини.— Machek J m. rostl. 79.— Див. ще воло.

[волісь] «краще (мені)», [воліся] «тс»; — очевидно, результат спрощення дієслова *волітися, зокрема, можливо, безособової форми воліється, або запо-

417

воло

волод

зичення з польської мови (п. woli się

«TC.»).

воло, [воле Кур, Бі, воле Ж], [вольо-вач] «зобата людина», воластий; — р. ст. воль «опух, пухлина», бр. валлё «пташине воло», п. wól, wole, ч. vole, слц. hrvol' «пташине воло; зоб (у лю­дини)», схв. вола (волка) «тс»;— псл. *volo, *volje;—споріднене, очевидно, з нвн. schwellen «пухнути», двн. днн. дангл. swellan, дфриз. swella «тс»; іє. *(s)uel- «надиматися, пухнути»; менш імовірні припущення про зв'язок з псл. volb «віл» (Brückner 630) або з р. вол­дырь (Меркулова Этимология 1967, 168—169; Ильинский ИОРЯС 23/1, 174—175).— ЭСБМ II 40; Machek ESJĆ 696—697; Skok III 614. — Пор. волйш, волюваха.

Іволобуй] «міцна, вперта, здоровенна людина» Я; — очевидно результат ви­дозміни незасвідченої форми *волобой, утвореної з основ іменника віл (вол-) і бити (бой) (пор. коновал, утворене за тією ж моделлю, звіробойїзвіробій «мисливець за звірями») під впливом збуй «убивця, бандит» або в зв'язку з закономірним для частини північно­українських говорів переходом о в у в новозакритому складі.—Див. ще бити¹, віл.

[воловець 1 (бот.) «буфтальмум, Buph-thalmum cordifolium» Ж; — очевидно, запозичення з чеської мови; ч. volovec, oko volové, як і п. wołook, wołowe oko, нвн. Rindsauge «тс.» є кальками лат. oculus bovis «тс», яке, в свою чергу, калькує гр. βούφΟαλμον «тс»; назва пояснюється близькістю розміру квітки рослини до розміру ока вола.— Machek Jm. rostl. 242.

воловик¹ (бот.) «воловий язик, Ап-chusa officinalis L.»; — р. воловий язык, п. wołowy język, ч. volovy jazyk ćer-veny;— результат семантичної конден­сації словосполучення воловий язик, що як назва рослини пояснюється, мож­ливо, червоним кольором її кореня.— Machek Jm. rostl. 190.

[воловик²] (орн.) «волове очко, Tro­glodytes parvulus» Ж; — результат се-

мантичної конденсації словосполучення волове о(ч)ко «тс».— Див. ще воло-

Ó40K.

[воловід] «налигач; моток вірьовки у 5 сажнів Я; той, хто торгує волами; хто краде воли», [воловодня] «місце на ринку, де продається рогата худоба»; — складні слова, утворені з основ іменника віл і дієслова водити.— Див. ще вести, віл.

воловодити «зволікати справу», воло­водитися «водитися, возитися»; — р. [во­ловодить], бр. валаводзіць «тс»; — по­в'язане з воловід «налигач»; утворене, можливо, на тій підставі, що волово­дом у давнину міряли землю, а це ра­зом з підрахунками площі займало чи­мало часу; можливо, тому, що водити волів на оранці є досить повільним, од­номанітним заняттям; пор. також [коро-водитися] «воловодитися», очевидно, ут­ворене з корова і водйти(ся) за зразком воловодитися.— ЭСБМ II ЗО.

волога, вологий, воложистий, [волож-ний Ж], вологнути, [воложати], воло­жити, [відволога] «відлига», [відволож] «тс.» Ж, відвологлий «відсирілий», зволо­жувати; — р. розм. і діал. волога, др. волога, ч. vlâha, слц. vlaha, болг. м. влага, схв. влага, слн. vlâga, стел, вла­га; — псл. *volga; —споріднене з лит. valgytì «зволожувати», лте valgs «си­рий», двн. welc «сирий, в'ялий», wolkan «хмара», нвн. welk «в'ялий», Wolke «хмара», дмакед. ολγανος (назва річки), ірл. fole «повідь»; іє. *uelg-/uolg-. — Шанский ЭСРЯ І 3, 115—116;"Фасмер І 340; Преобр. І 87; Machek ESJĆ 694; БЕР І 160; Skok III 606; Kluge—Mitzka 853, 869; Pokorny 1145—1146.—Пор. вільга¹, вогкий.

[вологлід] (бот.) «воловик, воловий язик, Anchusa officinalis L.», [вологлод-ка Ж, вологладка Мак] «тс»; — р. воло-глодка «воловий язик»; — очевидно, ре­зультат контамінації назв воловик (воло· вий язик) і глід; мотиви введення цього останнього компонента неясні. — Див. ще воловик.¹

[волод] «волога»,, [володити] «зволо­жувати», [відволода] «відлига» Ж; —оче­видно, результат контамінації слів во-

418

Володимир

волокно

лога і холод; менш імовірне припущення (Меркулова Этимология 1974, 75) про вторинне виведення з форм типу воло­жити, воложний, відволож, похідних від волога.

Володимир, Володько, [Ладймар, Ла-дймір,Ладим, Дим$ня Я]; — р. Володи­мир (заст.), Владимир (з цел.), бр. Влад-зімірІУладзімір (з цел.), др. Володи-мЪръ, п. Włodzimierz, ч. слц. Vladimir (русизм?), болг. Владимир, цел. Елади-Mifep-ъ; — пел. *Voldïmërb, складне сло­во, утворене з основи іменника *voldb «влада» і морфеми -тёгъ «великий», спорідненої з гот. -mers «славний», двн. mari «славетний», ірл. mór, mar «вели­кий», кімр. mawr, гр. *εγχεσί-μωρος «славний зі списа» (іє. *-möro-/*-mero-«великий»); пор. подібну структуру гал­льського імені Nertomarus, букв, «си­лою великий», від nerto «сила, міць, влада» і maro- «великий»; отже, первісне значення імені було «владою великий»; згодом, у зв'язку з деетимологізацією другого елемента, він став асоціюватися з словом мир «світ», і ім'я набуло вто­ринного осмислення «володар світу». — Фасмер І 326, 341; Преобр. І 87; БЕР І 161; Skok III 604; Frisk I 440.—Див. ще володіти.

Володислав, Владислав, ст. Володи-славъ (1377); — калька п. Władysław, запозиченого з чеської мови; ч. Vladi­slav утворено з *vlâd' «влада» і slava; форми Владислав, р. Владислав і бр. Владыс (Уладз'їсь, Ладзісь, Ладзес) є пря­мими запозиченнями з польської мови (Фасмер І 327).— Див. ще володіти, слава.

володіти, [володарити] «володіти, ке­рувати» Ж, володати СУМ, Ж, володар «князь, правитель; вид дівочої весняної хороводної гри», володарство «володін­ня», володілець, володільник, володіння, [володітель] Ж, володарний, відволодати «привести до свідомості» СУМ, Ж, Шд-володну~ти] «відпочити» Ж; — р- [воло­дать], бр. валодаць «володіти», др. воло­діти, п. włodać, władać, włodarz «воло­дар», ч. vlâsti «правити, володіти», vläd-nouti, слц. vlâdnout' «тс», вл. włodyka «керівник, голова (в громаді)», болг.

27*

владам, владея, м. владев, схв. владати, слн. (v)lädati, стел, вллдїти, елйсти;— псл. *voldëti «володіти, правити, керу­вати»; — споріднене з лит. valdyti «тс», veldè'ti «діставати в спадок, пра­вити», лтс. vàldît «панувати, правити», прус, walduns, weldüns «спадкоємець», гот. waldan «правити», нвн. walten «ке­рувати», дїрл. flaith «панування», дкімр. gualart «володар», лат. valére «бути сильним, мати силу», тох. A wäl «ко­роль», тох. Б walo «тс».— Критенко Вступ 520; Шанский ЭСРЯ І 3, 116; Фасмер І 340—341; Преобр. І 88; Ма-chek ESJĆ 693; БЕР І 160; Skok III 604; Walde—Hofm. II 727—728; Kluge— Mitzka 837.— Пор. велет» влада, власть, волость.

[воложити] «напасти на кого; рвати, роздирати» Пі, Ж; — неясне.

[волок¹] «страва з буряків, перцю, картопляного бадилля, цибулі й олії Я; шпинат, зеленина ВеБ»; — п. włok «страва з лободи»; — утворене, очевид­но, від волокти, але семантичний про­цес не зовсім ясний; можливо, в основі перебуває поняття «те, що зволочене, стягнене докупи (суміш)».— Див. ще волокти.

волок² — див. волокти.

волокно «ниткоподібна частина жи­вої тканини; вид хвороби, волос», [во· локінник] (бот.) «вороняче око, Paris quadrifolia», [волоконник] «тс. Ж; опух на пальці, волос», волокнина «одна нит­ка волокна; (фібрин ЖІ», [волокниця] «сифілітичні прояви в носі», [волокнйці] «плісниці» Ж, [волокольник, волокон­ник] (зоол.) «водяний черв'як, Gordius aquaticus» ВеБ, волокнистий, волокну­ватий, [волокнувати] «роздирати на во­локна», [волокнуватіти] «робитися во­локнистим», розволокнення;— р. волок­но, бр. валакно, п. włókno, ч. слц. слн. vlâkno, вл. нл. włókno, болг. влакно, м. схв. влакно;— псл.· *νο1κι>ηο з іє. *yol-k-, звідки також волокти; — спо­ріднене з дінд. valkâ- «лико», ^го. λάχνος «шерсть, вовна», λάχνη «тс», дангл. wlóh «волокно, пасмо»; інші дослідники (Lidén Arm. Stud. 100) зближують во­локно з волос.— Шанский ЭСРЯ І З,

419

волокти

волос

150; Фасмер І 342; Брандт РФВ 25, 217; ЭСБМ II 31; Machek ESJĆ 693; БЕР І 162; Skok III 609.—Пор. волокти.

волокти, волочити, волочитися, во­лок «вид рибальської сітки; мотузок, яким перетягають копиці сіна або ко­лоди; сволок; місце зближення судно­плавних річок, де суходолом перетягали човни від однієї річки до другої», [во-л'ічка] «шерстяні нитки» МСБГ, волока «зав'язка до постолів; площа землі від 8 до 40 десятин; вузька смужка землі Л», [волоканйна] «тяганина» ЛЧерк, волоки «ремінці до постолів Ж, Пі; пристрій для перетягання плуга Я», волокита, [волоцюга] «дерев'яний при­стрій для перетягування плуга», [волоч-6ά\ «боронування», волочильник, воло­чильня, [волочини] «залишки бур'яну в бороні», [волочка] «боронування Дз; кольорові нитки Me», волоком, відволі­кати, зволікати, [зволок] «спуск з гори», [зволочений] «спрацьований, зморений» ВеБ, заволока «волоцюга; тампон; плів­ка на оці», наволока, наволоч, наволочка, паволока «шовкова або бавовняна тка­нина» Ж, [паволоч] «зав'язка в постолах». [наволочний] Ж, поволока, [поволоцьки] (присл.) «волоком», [приволока] «рибаль­ська сіть», проволока «гайнування, мар­нування часу», [проволока] «дріт» Па, [проволокйта] «бурлацтво», [розволока] «розширення» Ж, [піти у розволоки] «стати волоцюгою», [уволока] «міра поля в 20 або 40 гектарів» Г, Ж; — р. волочь, бр. валачы, др. волочи, п. wlec, ч. розм. vléct, слц. розм. vliecf, вл. wlec, нл. wlać, полаб. vlâcët «волочити», болг. влека, влача, м. влече, схв. вупи, слн. vlééi, стел. елїшти;—псл. *velkti «во­локти, тягти»; — споріднене з лит. viî-kti «волокти, тягти», лте vìlkt, ae.va-гэк-, гр. ελ^ω «тс», лат. sulcus «бороз­на», sulcäre «орати», тох. Б sälk- «витя­гати», алб. helq, heq «смикати, витя­гати»; іє. *uel-k-/ *uol-k-, *sel-k-; обидва ці варіанти кореня розвинулись на базі іє. *suel-k-.— Шанский ЭСРЯ І 3, 152; Фасмер І 342; Преобр. І 94; Machek ESJĆ 694; БЕР І 165; Skok III 634— 635; Walde—Hofrn. II 627; Frisk I 497—498; Pokorny 1145.

420

волонтер, ст. волонтйр; — р. волон­тёр, ст. волентйр, бр. валанцёр, п. wo­lontariusz, ч. слц. volontér, болг. волон­тер, волонтйр, м. волонтер, схв. волон­тёр, слн. volontér; — запозичення з французької мови; φρ. volontaire «до­бровільний, доброволець» походить від лат. voluntärius, утвореного від volun­tas «воля», що є похідним від дієслова volo «хочу», спорідненого з псл. *volja, укр. воля; форма волонтйр, можливо, зумовлена впливом назв типу командир, кірасир.— СІС 131; Шанский ЭСРЯ І 3, 151; Фасмер І 342; Dauzat 756; Walde—Hofm. II 828—829.—Див. ще воля.

[волоочок] (орн.) «волове очко, Tro­glodytes troglodytes L.»; — складне сло­во, утворене на основі словосполучен­ня волове очко; пор. слц. [volovo oko] «тс»; назва зумовлена, очевидно, круг­лою формою і надзвичайно малим роз­міром птаха (близько 8 г).— Ferianc Nâzv. vtäkov 188—189.— Див. ще віл, око.— Пор. воловик².

Волопас «сузір'я Bootes»; — p. Во­лопас «тс»; — походить від апелятива волопас «пастух волів», очевидно, як калька гр. Βοώτης «Волопас», утвореного на основі βοώτης «орач з волами», хоча могло мати й незалежне східносло­в'янське походження (пор. ще астроно­мічні терміни Чумацький шлях «Галак­тика», Віз, Косар «Оріон», Коси «тс», Чепіга «Оріон; пояс Оріона», що постали на грунті сільськогосподарської лек­сики української мови).— Див. ще віл, пасти.

волос «ниткоподібне рогове утворен­ня на шкірі живого організму; хвороба (опух) пальця», волосінь «тс; рибаль­ська жилка; [кінська волосина; довші нитки овечої вовни; гусінь ЯЬ, Іволосан] «кінський хвіст» ВеБ, [волосань] «кін­ська волосина» Ж, [волосення] «волосся», [волосінь] «тс», волосина, [волосій] «лю­дина з довгим волоссям» Я, [волоснйк] «хвороба пальця; (бот.) герань криваво-червона, Geranium sanguineum L.», [во­лосність] «капілярність» Я, волосня «во­лосінь; [тягання за волосся Я]», [воло­сянка] «тс; vulva Я; волосяниця», во­лосся, [волосяк] «черв'як з густим і колю-

Волос

волог

чим волоссям» Я, Ж, волосяниця «волося­на сорочка; [вид грибів ЖЬ, [волосян­ки] «штани з овечої вовни», [волосанис-тий] Ж, волосатий, [волос'тний] «зроб­лений з кінського волосся» Я, волося­ний, [волосатися] «тягати один одного за волосся», [волосатися, волоснуватися ВеЗн, волосувати] «тс», [нсшолос] «пе­рука» Ж, [наволосник] «перукар» Ж; — р. волос, бр. волас, др. волось, п. вл. нл. włos, ч. слц. vlas, полаб. vlâs, болг. м. влас, схв. влас, слн. lés, стел, вл'бсъ;— пел. *volsb; — споріднене з ав. varasa-«волосся людей, шерсть тварин», дперс. vars «волосся», дінд. valsa- «гілка», лит. vaiai «волосся з кінського хвоста», гр. ούλος «кучерявий».— Критенко Вступ 523; Шанский ЭСРЯ І 3, 151; Фасмер І 342—343; Преобр. І 92; Brückner 627; Machek ESJĆ 693; Hołub—Kop. 422; БЕР І 162; Skok III 609; Pokorny 1139.— Пор. вовна¹, волокно, вблот, во­лохи, ворс, вус.

Волос «давньоруський язичеський бог худоби», Велес «тс»; — р. Волос, Велес, др. Волосъ, Велесъ «тс»; — ряд учених розрізняли імена Волос і Велес і вважали їх назвами різних богів (Фасмер І 287), але більше підстав вважати їх варіан­тами одного імені бога, якому старо­давні слов'яни приписували мирні, гос­подарські функції; якщо назви богів Стриббг і Перун мають відповідності в інших індоєвропейських мовах, то ім'я Волос/Велес є виключно слов'ян­ським терміном, утвореним, очевидно, від псл. *vels-/*vols-, пов'язаного з *volstb «власть, влада», *voldëti «воло­діти».— Фасмер—Трубачев І 287, 343; Топоров КСИС ЗО, 18—32.—Див. ще