14. Який вплив справило кейнсіанства на сучасні теорії державного регулювання економіки?

Проблеми розширення державного впливу на ринкову економіку досліджували насамперед американські неокейн-сіанці А. Хансен, С. Гарріс, Дж.М. Кларк. Спираючись на вчення Дж.М. Кейнса, вони вважали за доцільне збільши­ти податки з доходів домашніх господарств (населення) до 25 % і більше, збільшити обсяги внутрішніх позик держа­ви і грошову емісію (додатковий випуск грошей в обіг) для розширення державних витрат і тим самим сукупного по­питу. Вони закликали не зупинятись навіть тоді, коли це збільшує інфляцію і дефіцит державного бюджету.

Модифікуючи кейнсіанські уявлення, неокейнсіанці про­понували замінити перманентне (безперервне) регулюван­ня приватних і державних інвестицій на маневрування дер­жавними витратами залежно від економічної кон'юнктури. Так, зокрема, в періоди піднесення економіки інвестиції пропонувалось обмежити, а в періоди зниження темпів зро­стання чи спаду — збільшити, не дивлячись, навіть, на мож­ливий бюджетний дефіцит.

Нарешті, якщо Дж.М. Кейнс у своїй теорії спирався на принцип мультиплікації інвестицій і зайнятості, який озна­чав, що зростання доходів супроводжується зменшенням зростання інвестицій, то в теорії американських неокейн-сіанців було висунуто додатковий принцип -- акселерато­ра, який ґрунтувався на тому, що у конкретних випадках зростання доходів відбувається на ґрунті масштабнішого збільшення інвестицій. Першим цей принцип у 40-х роках сформулював Алвін Хансен (1887—1976), але пізніше він набув широкого застосування в усіх неокейнсіанських по­будовах.

Якщо мультиплікатор характеризує зв'язок між ниніш­нім приростом інвестицій і подальшим приростом націо­нального доходу, то акселератор — зв'язок між нинішнім приростом національного доходу і подальшим приростом інвестицій. Акселерація відбувається тому, що деякі види обладнання, машин і механізмів (елементи капіталу в про­дуктивній формі) мають порівняно тривалий період функ­ціонування, і очікування протягом цього часу психологіч­но впливає на розширення виробництва потрібного облад­нання чи машин в обсягах, що перевищують реальний по­пит, а тому викликає зростання попиту на інвестиції.

Неокейнсіанці Франції (Ф. Перру, Л. Столерю та ін.) визнали необов'язковим кейнсіанське уявлення про регу­лювання ставки відсотка як засобу стимулювання додат­кових інвестицій. Вважаючи, що корпорації з переважан­ням частки державної власності стали домінуючою і коор­динуючою силою в ринковій економіці, вони акцентували увагу на індикативному плануванні економіки як визна­чального засобу впливу на стимулювання інвестиційного процесу.

Індикативне планування існує у формі рекомендацій суб'єктам господарюювання і є обов'язковим тільки для державного сектору економіки, воно слугує основою для побудови довгострокових прогнозів для економіки в ціло­му. При цьому неприпустимим вважається альтернативне індикативному імперативне, або директивне, планування, яке має характер закону. Його називають командним (тота­літарним), соціалістичним.

15. Охарактеризуйте сутність неокейнсіанських теорій зростання є. Домара і р. Харрода

Найвідомішими неокейнсіанськими моделями економіч­ного зростання стали моделі, які розробили американський дослідник польського походження, професор Массачу-сетського технологічного інституту Євсій Дейвід Домар (нар. 1914р.) і британський теоретик, професор Оксфорд­ського університету Рой Форбс Харрод (1900—1978). їхні теорії (моделі) об'єднує загальний висновок про доцільність постійних (стійких) темпів економічного зростання як ви­рішальної умови динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки за повного використання всіх виробни­чих ресурсів.

Іншим спільним положенням моделей Є. Домара і Р. Хар-рода є визнання постійності в тривалому періоді таких макроекономічних параметрів, як норма нагромадження (частка нагромаджень у доходах) і гранична ефективність інвестицій (маржинальний коефіцієнт). Крім того, обидва автори вважали, що досягнення динамічної рівноваги і стійких темпів економічного зростання відбувається не ав­томатично, а стає результатом відповідної економічної політики, тобто активного державного регулювання еко­номіки.

Отже, американський і англійський теоретики незалеж­но один від одного побудували настільки близькі моделі, що їх часто об'єднують в одну — модель економічного зростан­ня Харрода — Домара. Однак у їхніх підходах є й відмін­ності. Зокрема, в основі моделі Р. Харрода лежить кейнсі-анська ідея про рівність інвестицій і заощаджень як умови рівноваги, а в моделі Є. Домара вихідною є рівність грошо­вого доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Крім того, у більшості варіантів мо­делі Харрода — Домара гранична норма капіталовіддачі (маржинальний коефіцієнт) визначається як "акселератор, але в оригінальній постановці Домара ... трактується як кое­фіцієнт продуктивності", адже "акселератор не є просто величиною, оберненою коефіцієнтові продуктивності; якщо перший належить до доходу цього року, то другий - - до доходу наступного".

Водночас, як Р. Харрод, так і Є. Домар єдині у визнанні вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання дохо­ду, збільшенні виробничих потужностей, вважаючи, що зростання доходу сприяє збільшенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виникненню недовантаження під­приємств і безробіття. Це переконання є виразом безумов­ного визнання кейнсіанської концепції про залежність ха­рактеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджуюче зростання інвестицій - - причина інфляції, а заощаджень -причина неповної зайнятості. Лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за повної зайнятості.

Література

1.Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

2. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, И.О. Татаренко таін. — К., 2001. — Розд. XII.

3. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000. — Розд. 9. — Гл. 25—27.

4. КейнсДж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики. — М.: Экономика, 1993. — Т. 3.

5. Классики кейнсианства (Р. Харрод, Э. Хансен): В 2 т. - М.: Экономика, 1997.

6. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — Ч. IV. — 12, 13, 14.

7. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. — М., 1996.

8. Макконнелл К.Р., Брю СЛ. Экономикс: Принципы, про­ блемы и политика. — М.: Республика, 1992. — Гл. 13.

9.Самуэлъсон П. Экономика: В 2 т.— М.: Алгон, 1992. -Т. 1.—Гл. 13.

10. Стиглиц Дж.Ю. Альтернативные подходы к макроеконо- мике: методологические проблемы и неокейнсианство // Миро­ вая экономика и междунар. отношения. — 1997. — № 5—7.

11. Усиян И. Кейнсианство — доктрина регулируемой рыноч­ ной экономики // Экономист. — 1996. — № 9.

12. Ядгоров Я.С. История экономических учений, -г М., 1999. —Тема 17.