8.5. Економічне вчення Дж.Б. Кларка: американська школа

Джон Бейтс Кларк (1847—1938) — професор Колум­бійського університету, фундатор американської школи маржиналізму.

Народився в м. Провіденсі штату Род-Айленд у США. Кларк навчався спочатку в Амхерстському коледжі, а потім в Європі в університетах Гейдельберга і Цюріха. Після по­вернення до США зайнявся викладацькою діяльністю. Се­ред його студентів був Т. Веблен, який згодом став відомим економістом. З 1893 по 1895 р. Кларк був президентом Американської економічної асоціації.

Серед низки його наукових праць виділяють роботи "Філо­софія багатства" (1886 р.) і "Розподіл багатства" (1899 p.).

Кларк сформулював три універсальних закони, що діють у господарській формі в будь-яку історичну епоху.

Перший закон — закон граничної продуктивності. В основі його лежить концепція граничної корисності, але Кларк вносить до неї істотні доповнення. По-перше, еконо­мічну оцінку благ, їх корисність дає не індивідуум, а групи покупців (Кларк іменує їх класами). Кожний клас покупців регулює ціну певного блага як елемента суспільного багат­ства. Споживач витрачає свої гроші спочатку на найбільш корисні блага, потім купує все менш корисні. Гранична корисність, за Кларком, — це корисність того блага, яке певний клас покупців може купити на останню грошову одиницю, що є у нього. Для найменш заможних це, напри­клад, хліб, для більш заможних — вихідний костюм, для багатих — лімузин. Відповідно нижчий клас обумовлює ціну хліба, середній — костюма, вищий — автомашини. По-дру­ге, будь-який товар володіє цілою низкою властивостей, кож­на з яких залучає свою групу покупців. Так, годинники по­казують час, їх корпус зроблений зі срібла, вони грають ме­лодію — все це елементарні корисності. Тому цінність това­ру відображає не якусь єдину для всіх корисність, а "низку елементарних корисностей". До економічної теорії це поло­ження увійшло як "закон Кларка": ціна товару дорівнює сумі граничної корисності його складових, причому кожна гра­нична корисність належить до окремого класу споживачів.

Другий закон — закон специфічної продуктивності. У виробництві завжди задіяні чотири чинники: капітал у гро­шовій формі, капітальні блага (засоби виробництва і зем­ля), діяльність підприємця і праця робітників. Кожний фактор виробництва має специфічну продуктивність і ро­бить внесок у цінність продукту. Власнику відповідного чинника належить внесок цього чинника — це, за Клар­ком, закон розподілу. Капітал приносить відсоток, капі­тальні блага — ренту, підприємницька діяльність — під­приємницький прибуток, праця — заробітну плату.

Третій закон — закон спадної продуктивності. Збіль­шення будь-якого чинника виробництва за незмінності інших дає спадний приріст продукції. Твердження про спад­ну продуктивність стосовно до землі висловлював Т. Маль­тус, про спадну продуктивність капіталу і праці писав І. Тю-нен. Нове, що вніс Дж.Б. Кларк, — це зведення винагороди кожного чинника до величини його граничного продукту.

Кларк бачив у граничній продуктивності нормативний принцип дотримання справедливості при розподілі прибутків. Таке тлумачення викликало заперечення А. Мар­шалла. Рівноважну ставку заробітної плати, стверджував А. Маршалл, не можна визначити тільки з граничної про­дуктивності праці, без урахування пропозиції праці. Навіть у короткостроковому аспекті пропозиція праці еластична за рахунок можливої зміни інтенсивності праці. Взагалі кон­цепція граничної продуктивності належить до попиту на фактори виробництва, тоді як розподіл прибутків визна­чається і попитом, і пропозицією їх.

Кларк поділяє економічну теорію на статику і динамі­ку. Статика розглядає дію економічних законів в умовах незмінної чисельності населення, грошового капіталу, тех­ніки і технології та інших значущих чинників. Статика має справу не з економічною реальністю, а з деякою абстрак­цією, з моделлю економіки, з якої усунені всі сторонні збу­джувальні обставини. Саме у статиці виявляються основні закономірності забезпечення рівноваги господарства. Дина­міка не відкриває яких-небудь нових законів. Вона розгля­дає порушення рівноваги: невідповідність попиту і пропо­зиції, галузеві диспропорції тощо. Деякі категорії еконо­міки пов'язані тільки з динамікою. Це, зокрема, підприєм­ницький прибуток (тією мірою, якою він перевищує заро­бітну плату за кваліфіковану працю управлінця). Підпри­ємницький прибуток, за Кларком, — премія за технічний прогрес, її отримують ті, хто вносить динамічний початок у виробництво. Як тільки вдосконалення техніки і технології припиняється, тобто настає статичний стан, конкуренція зводить підприємницький прибуток до заробітної плати висококваліфікованого працівника.

Багато що в теорії Кларка його сучасникам уявлялося дуже спірним, однак його концепція граничної і специфіч­ної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до вирішення завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів.