8.4. Економічні погляди а. Маршалла: кембриджська школа

Альфред Маршалл (1842—1924) — англійський еконо­міст, фундатор кембриджської школи, з ім'ям якого пов'язу­ють становлення неокласичного напряму в економічній теорії.

Народився в сім'ї службовця. Закінчив з відзнакою Кем­бриджський університет, після чого залишився у ньому на викладацькій роботі. З 1867 р. захопився економічною нау­кою і вже в 1875 р. виклав власні доктрини в праці "Прин­ципи економічної науки". Ця праця принесла йому світову популярність.

У 1908 р. з ініціативи А. Маршалла було введено новий курс під назвою "Economics", який витіснив підручник Дж.С. Мілля.

А. Маршалл є автором низки праць, зокрема "Економі­ка промисловості" (1889 p.), "Промисловість і торгівля" (1919р.).

У своїх дослідженнях використав математичні й графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, поширюючи вчення дарвінізму на економічні відносини.

Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля) і теорії маржиналізму.

Метод Маршалла — метод часткової рівноваги. При роз­гляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні і ведеться спостереження за змінами цього одного елемента.

Концепція ціноутворення (попит і пропозиція) Маршал­ла: функція попиту на товар залежить від граничної корис­ності, а ціна попиту — не що інше, як грошова оцінка ба­жання. Далі автор формулює закон попиту, згідно з яким попит на товар зростає при зниженні ціни і зменшується при перевищенні ціни.

Маршалл ввів поняття "еластичність попиту" — функ­ціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього Маршалл досліджує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати певну кількість товару за певною ціною. Ціна пропозиції визна­чається виключно витратами. Під останніми розуміється подолання небажання зазнати незручностей через тягар праці та жертву капіталу. Далі Маршалл представляє у графічній формі функціональну залежність ціни від попиту і пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетині кривих попиту і пропозиції.

Теорія Маршалла — це теорія цін у конкурентних умо­вах. У "Принципах економічної науки" аналізується сти­хійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробни­чих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворен­ня. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умо­вах панування необмеженої конкуренції і її механізму ціно­утворення.

Вчений трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.

Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприєм­ницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення Маршалл надавав велике значен­ня. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вва­жає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого на­бору факторів.

Артпур Пігу (1877—1959) — англійський економіст, представник кембриджської школи, учень і послідовник

А. Маршалла. Закінчив Кембриджський університет і при­ступив до вивчення питань ринкового господарювання під керівництвом А. Маршалла. З 1908 по 1943 р. А. Пігу очо­лював кафедру політичної економії в Кембриджі. У 1918 — 1919 pp. був членом Валютного комітету при уряді, а з 1924 по 1925 р. — членом комітету Невілла Чемберлена з питань грошового обігу.

Основні роботи Пігу: "Коливання промислової актив­ності" (1929 р.) "Економіка стаціонарних станів" (1935 p.). Світову популярність йому принесла праця "Економіка доб­робуту" (1920 p.), яка вперше вийшла у 1912 р. під назвою "Багатство і добробут". Вона містила зачатки майбутньої теорії держави загального добробуту.

Центром теорії економічного добробуту Пігу є поняття національного прибутку, яке розглядається як сума матер­іальних благ і послуг, які купуються за гроші. Цей показ­ник вважається мірою суспільного добробуту. До поняття індивідуального добробуту Пігу, крім найбільшої корисності від споживання, включав показники якості життя (безпе­ка, умови відпочинку, житлові умови, навколишнє середо­вище).

Іншим чинником, що впливає на добробут, Пігу називає розподіл прибутку. Тут автор висуває думку про те, що передача частини прибутку від багатих до бідних збільшує загальнонародний добробут.

Розглядаючи проблему марнотратства при використанні природних ресурсів, Пігу дійшов висновку про те, що вільний ринок породжує конфлікти між приватними і су­спільними інтересами. Тому держава повинна здійснювати заходи, спрямовані на захист інтересів майбутніх поколінь.

Аналізуючи принцип оподаткування (або принцип "най­меншої сукупної жертви"), він вважає, що розмір ставки оподаткування має залежати від розміру прибутку; чим вищий прибуток, тим вища ставка податку, і навпаки.

Пігу приділяв велику увагу проблемі безробіття, вважа­ючи безробіття наслідком дуже високої заробітної плати трудящих. Як механізм збільшення зайнятості у кризовій ситуації він запропонував зростання реального прибутку: коли темпи скорочення номінальної заробітної плати по­вільніші, ніж темпи зміни цін. Це забезпечить зростання реальної заробітної плати і відповідно збільшаться сукуп­ний попит, випуск продукції і зайнятість.

Форми державного регулювання, на думку А. Пігу:

• пряма — контроль за цінами й обсягами випуску продукції; ця форма застосовується при надмірному посиленні монополій;

• непряма — у вигляді податків і субсидій.