44

Тема 8

МАРЖИНАЛІЗМ: СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

План

1. Попередники маржиналізму. Маржиналъна революція.

2. Австрійська школа маржиналізму: К.Менгер, О.Бем-Баверк, Ф.Візер.

3. Економічні погляди А.Маршалла: кембриджська школа.

4. Економічна концепція Дж.Б.Кларка: американська школа.

5. Лозанська школа: Л.Вальрас, В.Парето.

А. Курно, Г. Госсен, Ж. Дюпої, Й.Г. Тюнен задовго до фундаторів теорії маржиналізму вивчали принципи та ідеї цього напряму економічної думки.

Складно віддати перевагу комусь одному з них, оскіль­ки погляди на теоретичні аспекти економічної науки вони виклали майже одночасно.

Антуан Курно (1801—1877) — французький матема­тик, філософ, економіст. У 1838 р. вийшла його праця "До­слідження математичних принципів теорії багатства", в якій була зроблена перша спроба дослідження економічних процесів за допомогою методів математики.

Курно вивчав поведінку виробничих фірм, що реалізо­вують продукцію на ринку; іншими словами, його цікави­ла мікроекономіка. Він увів в обіг поняття "еластичний попит" - зміна попиту у відповідь на зміну ціни. Нееластичними товарами Курно вважав продукти харчування, одяг і взуття.

Вчений уперше в історії запропонував модель максимізації прибутку монополістом: в умовах монополії на товар максимальний ефект (прибуток) досягається за рівності граничного прибутку і граничних витрат; при збільшенні числа виробників максимум прибутку виникає за рівності витрат виробництва і середнього прибутку.

Йоганн Генріх фон Тюнен (1783—1850) — французький математик, економіст, що видав працю "Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства і національної еко­номіки". У цій книзі закладені основи теорії розміщення продуктивних сил і теорії граничної продуктивності.

Досліджуючи у своїй праці виробничу функцію, що за­лежить від чинників виробництва, автор доводить, що най­більший чистий прибуток досягається, якщо граничні ви­трати кожного чинника виробництва будуть дорівнювати граничній віддачі кожного чинника. Тюнен дійшов думки про те, що бідність і низький рівень життя пов'язані з не­стачею вільних земель.

Герман Генріх Госсен (1810—1858) — німецький юрист, економіст. Людина, на його думку, прагне до отримання максимальної корисності, тому вчення Госсена полягає в розробці основних математичних принципів теорії гранич­ної корисності.

У 1854 р. Госсен опублікував книгу "Еволюція законів людської взаємодії", в якій були сформульовані закони, що широко застосовуються і сьогодні:

• перший закон: бажаність певного блага зменшується в міру збільшення пропозиції цього блага;

• другий закон: раціональне споживання встановлюється за рівності граничної корисності сукупності споживаних благ.

Виходячи з останнього закону, обсяг споживання зале­жить від ціни товару і платоспроможного попиту.

За результатами цих законів формується "принцип рів­ності граничної норми заміщення" — при існуванні альтер­нативного розподілу чого-небудь є "ефективний розподіл", відхилення від якого дорівнює втратам від вибору іншого способу. Цей принцип широко застосовується в неокла­сичній теорії.

Жюль Дюпої (1804—1866) інженер, економіст — є ав­тором низки проектів, основним напрямом яких було дослі­дження "цінового надлишку" — грошового вимірника при­бутку підприємця, що отримується внаслідок реалізації одиниці товару за незмінної ціни.

8.2. Маржинальна революція

Маржиналізм (marginale — з фр. "додатковий") — на­прям економічної теорії кінця XIX ст., який широко вико­ристовується в аналізі економічних процесів і законів гра­ничні величини.

Маржинальна революція — перехід від концепції кла­сичної економічної школи до неокласичної теорії (маржиналізму).

Основні положення маржиналізму такі:

• використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ;

• основа вивчення — поведінка окремих фірм і поняття потреби споживача;

• дослідження раціонального розподілу ресурсів і зна­ходження оптимального використання цих коштів;

• предмет аналізу — досягнення економікою стійкого стану не тільки на макро-, а й на мікрорівні;

• широке застосування математичних методів для оптимального розв'язку статистичних задач;

• гедонізм, тобто життя заради щастя.

Перший етап маржиналізму (70—80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уільяма Стпенлі Джевонса (1835—1882) — фундатора математичної школи, Карла Менгера (1840—1921) — фундатора австрійської школи, Леона Валь-раса (1834—1910) — фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні.

До недоліків цього етапу відносять такі:

• категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів;

• оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні.

Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Мар­шалл (1842—1924) — професор політичної економії Кемб­риджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейтс Кларк (1847—1938) — професор Колумбій­ського університету, представник американської школи маржиналізму.

Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивно­го напряму" політичної економії і відкидання психологіч­ного аспекту оцінки корисності речей.

Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріори­тет проблемам виробництва (пропозиції)).

Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гра­нична корисність.

Для досягнення рівноважного стану економіки на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделю­вання процесів.

8.3. Австрійська школа маржиналізму. К. Менгер, о. Бем-Баверк, ф. Візер

Австрійська школа маржиналізму — найстаріший нео­класичний напрям.

Основні положення австрійської школи маржиналізму:

• в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;

• представники школи ввели до економічної науки по­няття "суб'єктивна корисність (цінність)", визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність — значущість певної речі для певної людини;

• замінено терміни класичної політекономії "вартість" і "товар" на "цінність" і "економічне благо";

• застосовувався принцип монізму — єдиною основою ціни визнавалася корисність.

Негативною стороною цієї школи є відсутність зв'язку теорії з практикою.

Карл Менгер (1840—1921) — основоположник австрій­ської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опубліку­вав книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.

Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Кри­терій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.

Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.

Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією най­меншою корисністю, якою володіє остання одиниця запа­су. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності спо­живання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна до­даткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цін­ності.

Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив еко­номічні блага на порядки — так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети спо­живання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна ко­рисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т. д. пари взуття).

Блага першого порядку — це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків — це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Вна­слідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх вироб­ництво.

Благами вищого порядку є засоби виробництва. До ос­танніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців".

Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигід­ний, але нееквівалентний.

Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Мен­гер відносить торговців до виробників подібно до землевлас­ників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.

Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничної корисності.

Ойген фон Бем-Баверк (Ейген Бом-Баверк) (1851—1914). Основні праці - "Основи теорії цінності господарських благ" (1886 p.), "Капітал і прибуток" (1884 p.), "Позитивна теорія капіталу" (1889 p.), "Теорія Карла Маркса і її крити­ка" (1896 p.).

Концепція прибутку. Справжнє благо — заробітна пла­та, майбутнє благо — засоби виробництва. Справжнє благо ціниться вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток — винагорода підприємця за очікування. Відсоток (прибуток) — це кате­горія, пов'язана з обміном справжніх і майбутніх благ, ос­кільки веде до розподілу прибутків, що отримуються про­тягом певного часу.

Теорія ціноутворення. Модель ціноутворення Бем-Бавер-ка побудована за принципом застосування рівнодіючих оці­нок до різних пар продавців і покупців і показує, що "вели­чина ринкової ціни обмежується і визначається величиною суб'єктивних оцінок товару двома граничними парами".

Ціна на конкурентному ринку, за Бем-Баверком, — це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворення визнає як роль праці, так і витрат виробництва. Вирішальними фігурами системи стають суб'єкти ринку (покупці й продавці). Тео­рія виходить з положення про те, що запас благ обмеже­ний, тому цінність товару (блага) залежить тільки від по­питу (пропозиція еластична). Механізм визначення гранич­ної корисності при обміні виходить з урахування даних про ціну і прибутки споживача.

Теорія цінності та граничної корисності. Цінність - це суб'єктивна корисність, розмір якої залежить від суб'єк­та й обставин. Абстрактну корисність мають всі блага, а цін­ність — обмежене число благ. Найменшу користь від блага Бем-Баверк називає граничною корисністю, остання збігається з тією корисністю, яку приносить остання одиниця цього блага, що задовольняє найменш важливу потребу.

Поняття обміну. Обмін економічно можливий, якщо покупець оцінює річ вище, а продавець нижче за ту річ, в якій виражається ціна першої. Чим вища при цьому різни­ця оцінок, тим вища вигода операції.

Фрідріх фон Візер (1851 —1926). Основна праця — "Тео­рія суспільного господарства" (1914 р.), в якій він висуває й обґрунтовує "теорію ставлення". За цією теорією частина цінності блага має бути віднесена на рахунок іншого про­дуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кожному з трьох чинників належить частина цінності створеного продукту. Теорію математично розробив Дж.Б. Кларк.

Теорія витрат. По-перше, продуктивні блага представ­ляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцево­го продукту, тому витрати виробництва набувають цінності від цінності кінцевих продуктів. По-друге, пропозиція є зворотною стороною попиту — попиту тих, хто володіє то­варом. При цьому витрати виражаються у платі за відвер­нення ресурсів від альтернативних варіантів використан­ня, а також у ціні за послуги чинників, що використову­ються для виробництва іншими виробниками.

Закон Візера: дійсною вартістю (корисністю) будь-якої речі є недоотримана корисність інших речей, яка могла бути створена за допомогою інших ресурсів, витрачених на ви­робництво цієї речі.

На відміну від О. Бем-Баверка Ф. Візер обстоював не­обхідність втручання держави в економіку. Вчений висту­пав на захист приватної власності, а приватну форму госпо­дарювання вважав єдиною, яка виправдала себе.