10. Як к. Маркс розрізняє абсолютну і відносну додаткову вартість?

Карл Маркс розрізняє абсолютну і відносну додаткову вартість. Під абсолютною додатковою вартістю він розуміє надлишок над вартістю робочої сили в результаті подовжен­ня тривалості робочого дня або зростання інтенсивності (на­пруги) праці, а під відносною додатковою вартістю — над­лишок над вартістю робочої сили, який зростає внаслідок зменшення тривалості необхідного робочого часу за не­змінного робочого дня, що досягається капіталістом підви­щенням продуктивності найманої праці. Продуктивність

праці, за Марксом, обернено пропорційна до вартості оди­ниці створеного працею товару, тобто її зростання зменшує вартість робочої сили.

З цього Маркс робить однозначний принциповий висно­вок, що за незмінної тривалості робочого дня і навіть певно­го його скорочення величина створеної найманими робітни­ками додаткової вартості зростає під впливом зростання продуктивності праці. А оскільки в будь-якому суспільстві діє об'єктивний економічний закон невпинного зростання продуктивної сили праці, то за умов капіталізму експлуа­тація найманої праці постійно зростає.

11. Проблеми соціальної справедливості та рівності у трактуванні к. Маркса

Маркс висунув оригінальну теорію доходів, яка ґрун­тується на його теорії додаткової вартості. Він розглядає її в третьому томі "Капіталу". Однак можна зазначити, що вона була не зовсім завершеною, адже більшість матеріалів цього тому після смерті автора знаходились у чорнових на­черках, а Ф. Енгельс намагався надати їм закінченого ви­гляду.

Сутність марксистської теорії доходів полягає в тому, що всі доходи промислових, торгових і грошових капіта­лістів, а також землевласників, тобто прибуток, відсоток і земельна рента, розглядаються як результат розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими робітни­ками у сфері матеріального виробництва. Це означає, що всі класи, які одержують зазначені первинні доходи, трак­тувались Марксом як класи експлуататорські, в якій би сфе­рі вони не діяли.

Відповідно до теорії К. Маркса джерелом доходу є пра­ця. У створенні нової вартості бере участь тільки один фак­тор — робітник, власник робочої сили. Інші види доходів — підприємницький прибуток, торговий прибуток, позичко­вий відсоток, рента — перетворені форми додаткової вар­тості, результат неоплаченої праці робітників.

Справедливість розподілу доходів, за Марксом, полягає в тому, що доходи учасників трудової діяльності формують­ся відповідно до суспільне необхідних витрат праці на ви­робництво товарів. Вимірювання частки кожного працівни­ка визначається однією мірою — працею, що забезпечує рів­ність у розподілі трудових доходів. Діє не принцип рівнян­ня, а принцип рівнозначності трудових зусиль. Враховуєть­ся як кількість праці (відпрацьовані години), так і якість її (складна праця зводиться до простої праці).

З переходом від приватної до суспільної власності дося­гається значною мірою рівномірна участь усіх працездат­них у створенні суспільного продукту. При розподілі суспіль­ного продукту учасники виробництва не вправі претендува­ти на одержання "повного неурізаного продукту праці".

У "Критиці Готської програми" Маркс писав, що части­на продукту йде на задоволення загальних потреб і на за­безпечення нестатків суспільства в майбутньому. Це — до­датковий продукт. На оплату праці та задоволення поточ­них потреб витрачається необхідний продукт.