
- •1. Становлення і методологія марксистської політичної економії
- •2. Основні ідеї праці к. Маркса „Капітал”
- •Додаткова вартість може мати такі форми: 1) підприємницький прибуток, 2) торговий прибуток, 3) відсоток і 4) рента.
- •3. Теоретичні суперечності економічної концепції марксизму
- •1. Які класи суспільства визначає к. Маркс?
- •2. У чому сутність марксистської трудової теорії вартості?
- •3. Як к. Маркс визначає гроші?
- •4. За к. Марком, робоча сила — товар. Обґрунтуйте це положення
- •5. Як к. Маркс трактує капітал?
- •10. Як к. Маркс розрізняє абсолютну і відносну додаткову вартість?
- •11. Проблеми соціальної справедливості та рівності у трактуванні к. Маркса
- •12. З чого складаються вихідні положення економічної теорії к. Маркса?
- •13. Визначте позитивний момент концепції відтворення к. Маркса
- •14. Марксизм і сучасність
Тема 6
ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК МАРКСИСТСЬКОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
План
Становлення і методологія марксистської політичної економії.
Основні ідеї праці К.Маркса „Капітал”.
Теоретичні суперечності економічної концепції марксизму.
1. Становлення і методологія марксистської політичної економії
Марксистська політична економія почала формуватися у 40-х роках XIX ст., коли у передових країнах світу на зміну феодалізму прийшов і утвердився розвинутий капіталізм вільної конкуренції. Проте становлення нового суспільного ладу відбувалося непросто, із загостренням соціальних суперечностей і революційними потрясіннями. Це й зумовило матеріальні передумови виникнення марксизму.
У їх формуванні важливу роль відіграв промисловий переворот, який в Англії розпочався у 70-х роках XVIII ст. і в основному завершився до 1825 р. Виникнення машинної індустрії дало капіталізмові можливість розвиватись більш інтенсивно, фабрична система зумовила небачене зростання продуктивних сил, стала очевидною її прогресивність.
Створення марксистської політичної економії насамперед пов'язане з науковою діяльністю німецького юриста і економіста Карла Маркса (1818—1883).
Карл Маркс залишив помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї часто виходять за рамки власне економічних проблем, поєднуючись із філософськими, соціологічними і політичними. У створенні марксистської політичної економії вагому участь брав також найближчий друг К.Маркса — німецький економіст, філософ і політолог Фрідріх Енгельс (1820— 1895).
Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А.Сміта й, особливо, Д.Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії у тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів.
За визнанням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив із трьох наукових джерел: 1) англійської політичної економії Сміта — Рікардо, 2) німецької класичної філософії Гегеля — Фейербаха і 3) французького утопічного соціалізму Сен-Сімона — Фур'є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других – ідеї діалектики і матеріалізму, в третіх — поняття класової боротьби й ідею соціалістичного ладу.
У методології Маркса центральне місце посідає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще у праці „До критики політичної економії” (1859 p.).
У концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з урахуванням діалектики взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відображає процес переходу від капіталізму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка, власне, й відкрила закони розвитку капіталізму, не дав їй можливості зрозуміти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх як універсальні та вічні.
Виходячи з розуміння базису і надбудови, які постійно змінюються, Маркс по-новому розглядає предмет політичної економії, під яким він розуміє сукупність виробничих відносин, а також систему законів їх розвитку — економічних законів. Економічні закони капіталізму є перехідними, тому й предмет економічної науки має змінюватися зі зміною суспільного ладу.