5.5.3. Економічні погляди р. Оуена

Видатним представником раннього соціалізму в Англії був Роберт Оуен (1771—1858). Він, так само як і соціалі-сти-рікардіанці, спирався на трудову теорію вартості, але на відміну від них вважав, що в тогочасному суспільстві ця теорія не реалізовується, закон вартості не діє. Цінність за капіталізму вимірюється не працею, а грошима. Гроші не відображають істинної цінності, і це призводить до того, що людина, яка працює, не отримує справедливої винагороди. Гроші необхідно замінити квитанціями, що засвідчують, скільки праці витратив працівник на виготовлення товару. Оуен намагався організувати "базар справедливого обміну", на якому кожний товаровиробник міг підібрати собі рівно­цінний за трудовим змістом інший товар.

На відміну від Ш.Фур'є і К.А.Сен-Симона, Р.Оуен принциповий противник приватної власності, виділення капіталові його частки тощо. Приватна власність шкідлива для всіх, у тому числі для багатих. Принцип особистої за­цікавленості, вважав Оуен, уже пережив себе. В основу но­вого суспільства потрібно покласти суспільну працю, су­спільну власність, рівність у правах і обов'язках.

Оуен бачить недоліки застосування машин у капіталі­стичній системі. Суспільство поставлене перед вибором: або погодитися з вимиранням тих, кого машина викидає за ворота виробництва, або відмовитися від машин, або доко­рінно змінити організацію праці, тобто економічний лад. Якщо обрати третій шлях, можна зберегти всі переваги фабричної системи.

Оуен називав пропагований ним економічний лад соціа­лізмом. Його осередком він вважав кооперативну общину. В організації кооперативів велику роль повинні відіграти тред-юніони, викуповуючи підприємства у приватних влас­ників і передаючи їх добровольцям-кооператорам. Держава не повинна виступати як власник; її завдання — допомогти кооперативам шляхом надання пільгових кредитів. Згодом, за Оуеном, кооперативи доведуть свою високу ефективність і охоплять всю країну.

Саме Оуен сформулював основний принцип соціалізму - "від кожного — за здібностями, кожному — за працею".

На відміну від інших утопістів Оуен свої теоретичні по­гляди здійснював на практиці. У 1800 р. він став керуючим прядильного підприємства в Нью-Ленарку (Шотландія), де і втілював свої ідеї на практиці. Оуен спробував створити на цьому підприємстві так звану ідеальну промислову об­щину, що гарантує, за його переконанням, як добробут тру­дящих і високу продуктивність, так і високі прибутки. Оуен привчав робітників до організованості та порядку, скоро­тив робочий день до 10,5 год. Під його керівництвом буду­валися дитячі садки, культурний центр тощо. Підприємство процвітало і в умовах економічної кризи 1815— 1816 pp., але після відходу Оуена у 1829 р. його блискучий експеримент зазнав краху.

______________________________

1. Як трактував С. Сісмонді основні економічні категорії?

Більшість основних економічних категорій Сісмонді трактував, ґрунтуючись на висновках класичної політич­ної економії. Він обстоював позиції трудової теорії вартості. Гроші тлумачив як продукт праці, який має внутрішню вартість. Прибуток розглядав як відрахування від продук­ту праці робітників, і тому вважав це грабунком останніх, який здійснюють капіталісти. Капітал услід за А. Смітом С. Сісмонді визначав як продуктивний запас, частину мате­ріального багатства, що приносить прибуток. У вченні про ренту він дотримувався поглядів фізіократів, тобто вважав ренту дарунком землі. Французький дослідник розрізняв трудові й нетрудові доходи. Заробітна плата, на його дум­ку, повинна дорівнювати всій вартості, створеній працею робітника. Водночас під впливом ідей Т. Мальтуса рівень заробітної плати він поставив у залежність від кількості населення, а тому пропонував обмежити його зростання, виходячи з рівня доходу кожного. Сісмонді засуджував шлюби робітників, якщо ті не могли забезпечити нормаль­не життя своїм сім'ям.

2. У чому полягає критика капіталізму С. Сісмонді?

Сісмонді піддав гострій критиці капіталізм, а заразом і економічний лібералізм класичної політичної економії, її погляди на велике машинне виробництво, вільну конкурен­цію, гармонію економічних інтересів, автоматичний ме­ханізм встановлення економічної рівноваги через попит і пропозицію, невтручання держави в економічне життя.

Велика машинна індустрія, підкреслював Сісмонді, ви­тісняє робітників із виробництва, породжує безробіття, посилює конкуренцію на ринку праці, яка зумовлює знижен­ня заробітної плати і, як наслідок, обмежує попит на засоби існування. Будь-який технічний прогрес він не вважав ко­рисним, якщо той не супроводжується зростанням попиту на блага.

Вільна конкуренція, вказував Сісмонді, має згубні еко­номічні та соціальні наслідки, що виявляється у зубожінні народних мас і концентрації багатства в руках небагатьох. На його думку, індустріальне суспільство має тенденцію до появи двох антагоністичних класів — класу працюючих і класу непрацюючих, тобто власників засобів виробництва і капіталу, до розмежування бідних і багатих. Свобода кон­куренції прискорює цей процес і знищує всі проміжні вер­стви населення. Дрібні власники — фермери, селяни, ре­місники --не спроможні витримати конкуренцію з вели­ким виробництвом і розорюються, поповнюючи лави най­маних робітників. У суспільстві не залишається місця ні для кого, крім великого капіталіста і найманого робітника, заявляв Сісмонді. Капіталізм, таким чином, відчужує влас­ність від праці, цілком підпорядковує працю капіталові.

Виходячи з цього, капіталізм, конкуренцію, машинне виробництво Сісмонді оголосив соціальним злом. На цій основі він намагався спростувати тезу А. Сміта про природ­ну відповідність особистого і суспільного інтересів.

3. Розкрийте сутність концепції реалізації і криз С. Сісмонді

На противагу "теорії ринків", або "законові Сея", яка доводить можливість безкризового розвитку капіталізму, Сісмонді створив власну концепцію реалізації і криз, яка посідає центральне місце в його економічному вченні. "За­кон Сея" помилковий, твердив Сісмонді, кризи надвироб­ництва є закономірними для капіталізму внаслідок недо­споживання населення.

Сісмонді вважав, що для реалізації продукту необхідно, щоб обсяг виробництва дорівнював обсягові первинних доходів суспільства. Якщо обсяг виробництва перевищує об­сяг доходів, частину продукту не буде реалізовано. Оскіль­ки з розвитком капіталізму доходи робітників скорочують­ся внаслідок зниження заробітної плати і їх витіснення з виробництва машинами, які "не знають жодних потреб", обсяг споживання скорочується. Однак капіталісти в го­нитві за прибутком нарощують обсяги виробництва, нагро­маджують частину доходу, призначеного для споживання. Тому за умов "чистого капіталізму", на думку Сісмонді, частина вартості залишається нереалізованою. Для повної реалізації продукту потрібні доходи "третього класу" — дрібних власників.

Отже, основною причиною криз надвиробництва, як вва­жав Сісмонді, є несправедливий розподіл доходів, з одного боку, і зменшення прошарку дрібних власників, які розо­рюються, з іншого. В результаті виникає недоспоживання продукту.

4. У чому полягає сутність методології П.Ж. Прудона?

Методології Прудона притаманні ідеалізм і суб'єктивізм. Економічні категорії він розглядає як втілення "абсолют­ного розуму", як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. Намагаючись застосувати у дослідженні гегелівський діа­лектичний метод, Прудон обмежує його, по суті, намаган­ням виявити в категоріях і економічних процесах "добрі" й "погані" сторони. Отже, економічні категорії та економічні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як ме­ханічне поєднання протилежних властивостей. Керуючись таким підходом, Прудон вважав, що завжди можна зберег­ти "добрі" сторони й позбутись "поганих". Це стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.

5. Що є основою концепції еквівалентності послуг П.Ж. Прудона?

Прудон висловив концепцію еквівалентності послуг, в основу якої заклав принцип: "роби для інших те, що хочеш, щоб робили для тебе". Вона включає теорію "конституйова­ної вартості", проект реформи системи обміну через засну­вання "народного банку" і виробничих кредитних спілок.

Теорія "конституйованої вартості" стала основою еконо­мічної концепції Прудона. Він розглядав вартість як носій споживної і мінової вартості, тобто і корисності, і цінності, які зумовлюють одна одну і водночас суперечать одна одній. Споживна вартість є втіленням достатку, мінова вартість відбиває рідкісність продукту. "Конституйована вартість" — це синтез споживної і мінової вартостей, який реалізується в еквівалентному обміні, коли товарів випускається стільки, скільки потрібно суспільству, що створює умови для повної реалізації всіх товарів і послуг. Отже, за Прудоном "кон­ституйована вартість" стверджується обміном і виступає як вартість пропорційна, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції.

6. Дайте визначення економічної програми П.Ж. Прудона

Як дрібнобуржуазний ідеолог Прудон пов'язував причи­ни труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Основною причиною зубожіння й неспра­ведливості він оголошує обмін і гроші, і саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування капіталіз­му через реформування обміну.

Прудон хоче зберегти товарне виробництво, в якому ба­чить вершину людської свободи й особистої незалежності. Він обстоює дрібну власність і передання великих вироб­ництв у власність їх колективів. Панування дрібних това­ровиробників, на його думку, зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції Прудон пропонував і, як уже зазначалось, зробив спробу створити обмінний банк - "народний банк". Банк приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, "робочі гроші", які засвідчували б кількість праці, витраченої на виготовлення товару. За ці "робочі гроші" товаровиробник і одержував би в банку потрібні йому інші товари. Запровадженням "робо­чих грошей" замість реальних Прудон сподівався встанови­ти у суспільстві рівність і справедливість, позбутися екс­плуатації, оскільки кожен одержував би стільки, скільки виробив сам, залишити "добрі" сторони товарного виробниц­тва й ліквідувати "погані".

7. Як трактує К. Родбертус теорію вартості?

Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч розробка і формулювання її є в нього дещо специфічними.

Перший розділ його основної праці "До пізнання нашо­го державно-економічного стану" (1842 р.) має такий заго­ловок: "Вартість усіх господарських благ визначається пра­цею і тільки працею". Розкриваючи зміст цієї тези, Родбер­тус передусім зазначає, що до сфери господарства він відно­сить лише матеріальні блага, а саме ті з них, які є госпо­дарськими, що варті праці.

У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: "уживаність", "речі, придатні для вжитку", "споживні цінності" та "блага".

"Уживаність" — це здатність речі бути засобом досяг­нення мети, задоволення потреби. Вона має об'єктивну ос­нову. "Речі, придатні для вжитку" — ті, які мають названу об'єктивну здатність. Але не всі "речі, придатні для вжит­ку" є "споживними цінностями". "Споживної цінності" у Родбертуса набувають лише ті речі, в яких є потреба. "Цінність, — писав він, — не є якістю речі, а становить той її статус, якого вона набуває завдяки потребі в її об'єктив­них особливостях". Отже, "споживна цінність" у нього — категорія суб'єктивна. "Блага" — це речі, що мають споживну цінність і є результатом людської діяльності. Вар­тість благ, підкреслював Родбертус, визначається лише працею. Аналізуючи цю проблему, дослідник ставить запи­тання: чи включаються до вартості, крім праці, безпосеред­ньо вкладеної у виробництво, блага, а також витрати мате­ріалу і знаряддя виробництва? Його відповідь є позитив­ною: включаються, але як попередні витрати праці.

8. Який внесок К. Родбертуса у розробку теорії земельної ренти?

Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земель­ної ренти. У його працях закладено основи теорії абсолют­ної ренти.

У Родбертуса середні ціни всіх товарів, як промислових, так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудови­ми вартостями. Кількість додаткової вартості ("ренти") в обох галузях пропорційна створеним у них сумам вартос­тей. Проте в сільському господарстві та сама сума вартос­тей, а отже, й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини. Норма прибутку визначається промис­ловістю. Через те в сільському господарстві виникає пев­ний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Земельну ренту приносять усі ділянки землі.

9. Як К. Родбертус ставиться до проблем розподілу?

Розглядаючи суспільство як цілісний соціальний орга­нізм, утворений поділом праці, Родбертус наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших — це справедливий роз­поділ суспільного продукту. Справедливий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під справедливим Родбертус розуміє розподіл, який забез­печує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лише робітник створює всі продукти. Власники землі й капіталу одержують частину продукту у вигляді відсотка й ренти. Отже, Родбертус ви­діляє дві сторони в розподілі багатства — економічну й со­ціальну. Економічна (через дію ринкових відносин) — дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту. Соціальна - - забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є порушенням спра­ведливого розподілу.

10. Яку тезу Ф. Лассаль проголосив "основним законом капіталізму", і в чому сутність цього закону?

Німецький соціаліст Фердинанд Лассаль всіляко праг­нув довести, що за умов капіталізму неможливо скільки-небудь суттєво поліпшити становище найманих робітників. При цьому він виходив із тези класиків про те, що розмір заробітної плати визначається мінімумом вартості засобів існування робітників. Цю тезу він проголосив "основним законом капіталізму", про що ні Т. Мальтус, ні Д. Рікардо ніколи не згадували у своїх працях.

Потім Лассаль застосував до цього "закону" сформульо­ваний Т. Мальтусом механізм регуляції чисельності насе­лення через заробітну плату. Коли реальна заробітна плата перевищує названий мінімум, відбувається зростання чис­ла шлюбів, підвищується народжуваність, зростає пропо­зиція праці, що в кінцевому підсумку призводить до зни­ження заробітної плати. Коли реальна заробітна плата стає нижчою від мінімальної, все відбувається у зворотному порядку.

Розглянутий взаємозв'язок Лассаль назвав "залізним законом заробітної плати" і стверджував, що цей закон не буде діяти тільки за умови ліквідації системи найманої праці. Для цього він пропонував робітникам організовува­ти виробничі асоціації, в яких самі робітники мають бути власниками застосовуваних ними засобів виробництва. В організації асоціацій робітникам зобов'язана допомагати держава, яка фінансуватиме їх.

11. У чому полягає сутність соціалістичних вчень?

Соціалістичні вчення — невід'ємний елемент історії еко­номічної думки, який постав із мрій і уявлень людей про можливість досягнення справедливого суспільства із загаль­ним щастям для всіх, що протиставлялось несправедливості та пригнобленню спочатку в рабовласницькому і феодаль­ному, а потім і в капіталістичному суспільстві. Усі різно­манітні соціалістичні концепції об'єднували різка критика панівного ладу і несприйняття його основи — приватної власності, яка оголошувалась головною причиною гноблен­ня людини людиною, поділу суспільства на багатих і бідних.

Услід за соціальними утопіями XVI—XVII ст. з'явилися соціалістичні вчення XVIII—XIX ст., пов'язані з іменами таких відомих мислителів, як К.А. Сен-Сімон, ПІ. Фур'є, Р. Оуен, Ф. Лассаль, а також соціалістів-рікардіанців та ін.

12. Як розумів К.А. Сен-Сімон сутність поступального розвитку суспільства?

Сен-Сімон намагався зрозуміти сутність поступального розвитку людства, вважаючи, що воно проходить три стадії (формації): рабовласницьку, феодальну і промислову, або індустріальну. Перехід від однієї стадії до іншої здійснюєть­ся через зростання обсягу знань і вдосконалення господар­ства, що й становить сутність історичного прогресу.

Кожна формація, на думку Сен-Сімона, у свою чергу проходить через два етапи: органічний, або рівноважний, і критичний, коли рівновага розвитку порушується. На органічному етапі при владі перебуває клас, що має в цей час найбільше господарське значення; на критичному етапі до влади прагне інший клас, економічна сила якого постій­но зростає. Наслідком політичної боротьби між ними стає зміна суспільної формації.

Сен-Сімон вважав, що на початку XIX ст. на стадії інду­стріального суспільства влада належала невиробничій (торговельній) буржуазії, однак майбутнє цієї формації він по­в'язував із великим індустріальним виробництвом і промис­ловим класом, під яким розумів союз підприємців, робіт­ників і вчених: підприємці управляють виробництвом із одного центру за єдиним планом, що розробляється вчени­ми. Конкуренцію змінить асоціація, всі будуть зобов'язані працювати, а праця кожного оцінюватиметься за принци­пом: "від кожного --за здібностями, кожному --за його внеском". Однак для створення такого справедливого су­спільства недостатньо змінити матеріальні умови виробниц­тва і життя, потрібне ще й духовне перевиховання людей і підвищення їх освіченості.

13. На думку К.А. Сен-Сімона, "асоціація" змінить форму розподілу. Поясніть цей вираз

Економічною формою нового суспільства, що вирішить проблему узгодження трьох складових суспільного розвит­ку, на думку Сен-Сімона, стане асоціація.

Формування асоціації відбуватиметься створенням про­мислових угруповань на базі наявних капіталів та вироб­ництв. Це буде об'єднання промисловців, торговців, бан­кірів, фермерів, робітників і вчених.

Сен-Сімон підкреслює, що "національну асоціацію" по­трібно розглядати як "промислове підприємство", усі чле­ни якого працюють задля однієї мети.

Капітал, що є власністю підприємця — члена асоціації, є основою функціонування індустріальної системи Сен-Сімона, слугує її розвиткові. На його думку, капітал має таке саме право на винагороду, як і праця. Прибуток визначається як сукупний дохід, що розподіляється відповідно до праці та вкладеного капіталу. Підприємець, за Сен-Сімоном, не тільки власник, а й керівник промислового підприємства, а отже, його доходи — природна винагорода за висококваліфіковану пра­цю. Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне виробництво, проте частина отриманого прибутку в асоціації використовуватиметься для задоволення суспільних потреб. Коли асоціація набуде планетарного масштабу, роз­поділ узагалі здійснюватиметься за потребами.

14. Як сенсімоністи (послідовники К.А. Сен-Сімона) формулюють теорію експлуатації?

Використовуючи теорію вартості, сенсімоністи формулю­ють теорію експлуатації. Вони вважають, що в основі капі­талістичного нагромадження лежить неоплачена частка праці найманих робітників, але розрізняють прибутки від праці підприємця і прибутки від власності. За підприємцем вони визнавали право тільки на той прибуток, що є резуль­татом управлінської праці, інші його види, які отримують не зайняті у виробництві землевласники та капіталісти у вигляді ренти, розцінювали як частку, відібрану в тих, кого позбавлено засобів виробництва. Тому послідовники К.А. Сен-Сімона і пропонували реформувати приватну власність, побудувати економіку на засадах колективізму. Держава стане єдиним власником усіх знарядь праці, вона розподі­лятиме їх відповідно до суспільних потреб та інтересів. Уряд на зразок величезного центрального банку з численними філіями стане розпорядником усіх капіталів, постачаючи у найвіддаленіші місця необхідні засоби. Він також призна­чатиме здібних людей для управління капіталами і винаго­роджуватиме їх відповідно до їхньої праці.

Але це не означатиме, що власність зникне остаточно: навпаки, вона тільки змінить форми, стане організованою, колективною, забезпечуватиме інтереси виробництва й рів­ність. Право приватної власності поширюватиметься лише на предмети особистого вжитку.

15. Як Ш. Фур'є ставився до приватної власності?

Фур'є, як і всі соціалісти, основу всіх лих вбачав у при­ватній власності, з відразою ставився до ринку і конкуренції. Приватна власність, вважав він, породжує анархію, призводить до несправедливого і нерівномірного розподілу багат­ства і марнотратного використання ресурсів. Торгівля через конкуренцію призводить до появи монополії, яка всім дик­тує свої умови. Експлуатацію робітників Фур'є пояснював перш за все їх обманом як покупців. Поділ суспільства на багатих і бідних, на його думку, є причиною економічних криз надвиробництва. У зв'язку з цим Фур'є дійшов виснов­ку про приреченість цивілізації (так він називав капіталізм) і необхідність її заміни гармонією (так він називав комунізм).

16. Яку власність вважав Ш. Фур'є економічною основою майбутнього ладу?

Фур'є головним здобутком свого творчого життя вважав відкриття нової форми організації суспільства — асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.

Первинною господарською одиницею асоціації, за Фур'є, є фаланга. Для неї характерні суспільна форма виробниц­тва на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Фаланга займає площу близько однієї квадратної милі й складається приблизно з 1500 осіб. Господарською основою фаланги є агровиробництво в різних його видах, з особливим ухилом у бік земле­робства і садівництва. Різні види промисловості є лише підсобними промислами для сільського господарства.

Проте фаланга Фур'є — це не просто кооперація, яка передбачає поділ праці та спеціалізацію. Це щось на зразок акціонерного товариства, але частину витрат фаланги ста­новлять витрати на суспільні потреби — виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл.

Отже, господарську систему нового суспільства він ба­чив як сукупність окремих, економічно відособлених оди­ниць — фаланг, — хоча й підкреслював, що для загальносу­спільних великомасштабних робіт будуть створюватись міжфалангові ("промислові") армії.

Економічною основою майбутнього ладу Фур'є вважав суспільну власність на засоби виробництва, але трактував

її досить оригінальне. Державними засадами організації су­спільства він поступається на користь об'єднань, що пере­буватимуть між собою у товарних відносинах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, — які стають реальними власниками. Але й у фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона ви­значає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Господа­рем виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність.

17. Як здійснюється розподіл прибутків за Ш. Фур'є в первинній господарській одиниці асоціації — фаланзі?

Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, кожен отримує свою частку прибутків на зразок того, як це робиться в акціонерному товаристві. Капіталіст отримує винагороду за капітал, втілений в акціях. Фур'є впевнений, що продуктивність праці в асоціації буде настільки висо­кою, що кожен матиме заощадження, які будуть інвесто­вані, а отже, даватимуть право на отримання прибутку. Відтак, власниками у фаланзі будуть не тільки багаті, влас­ність матимуть усі.

Але розмір доходів визначатиметься не лише часткою майна індивіда у спільній власності, а й кількістю витраче­ної ним праці, його здібностями й талантом. У Фур'є роз­поділ прибутку відбувається за капіталом, працею і талан­том. Таке трактування розподілу має особливий зміст: на­магаючись обґрунтувати свій підхід до проблеми справед­ливого розподілу, Фур'є залучає до цього фактори вироб­ництва. Визначивши пропорції розподілу продукту в спів­відношенні 5:4:3 (відповідно до часток праці, капіталу й таланту у виробництві), Фур'є тим самим дає суспільну оцінку значущості кожного з цих факторів.

Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде й заробітної плати. Фур'є припускав, що якщо й не всі, то

переважна маса членів фаланги матимуть частку в прибут­ку, котра визначатиметься водночас і працею, і капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, частина спільного при­бутку відраховуватиметься у фонди суспільного споживан­ня, забезпечуючи гарантований рівень доходів.

Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх.

18. Що Ш. Фур'є вважав організуючою силою суспільства?

Основною рушійною й організуючою силою суспільства Фур'є вважав сильну владу, яку на період формування но­вого суспільства буде, на його думку, репрезентувати дер­жава. Саме держава примусить робітників і капіталістів до спільних дій, спрямованих на трансформування суспіль­ства, сприятиме організації фаланг. Спрямовувальна роль держави з остаточним формуванням фаланг поступово відімре, але сильна влада у фалангах зберігатиметься.

Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти — ак­ціонери фаланг.

На думку Фур'є, з часом усе світове господарство пере­твориться на систему фаланг.

Фур'є не бачив можливості одразу побудувати Світ Гар­монії. Він передбачав перехідний період, який називав га-рантизмом, коли кожному гарантуватимуться прожитковий мінімум, незалежність та комфорт, тобто майже все, що становить предмет турбот робітничого законодавства.

Фаланга Фур'є — це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й всебічного розвитку. Саме тому, що фаланга не дотримується комуністичних принципів, крім одного — суспільного споживання, вона може стати прийнятною для всіх господарською формою.

19. Що покладено в основу економічної програми Р. Оуена?

В основу програми Р. Оуена покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середо­вища, сприятливого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина — продукт середовища, і змінити її можна, лише змінивши середови­ще, в якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена.

Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відно­сини, що впливають на поведінку людини. Основними скла­довими суспільного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні ком­поненти. Він вважає, що функції формування нового се­редовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спо­нукаючи до створення прогресивних інституціональних і економічних форм.

Оуен запевняє, що за допомогою виховання та законо­давства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки бан­кірів та підприємців, проводить з ними "виховну роботу", закликаючи до свідомої перебудови соціального середовища, але, звичайно, зазнає тільки поразки.

До поняття соціального середовища він включає й еко­номічні основи організації суспільного виробництва. Оуен стверджує, що для перебудови організації суспільного ви­робництва та економічного середовища потрібно насампе­ред знищити приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їхньою вартістю, заміни­ти гроші "бонами праці", що стануть справжнім еквівален­том цінності.

20. Як розумів Р. Оуен основний принцип соціалізму: "від кожного — за здібностями, кожному — за працею"?

Якщо французькі утопісти заперечували висновки кла­сичної політичної економії, то Оуен у своїх поглядах спи­рався на рікардіанський варіант трудової теорії вартості. Услід за Д. Рікардо, він проголосив єдиним джерелом вар­тості працю, однак, на відміну від останнього, зробив з цьо­го соціалістичний висновок: продукт повинен повністю на­лежати тому, хто його виробляє своєю працею. Причиною економічних криз, які для Оуена стали підтвердженням минущості капіталізму, він вважав суперечність між зрос­танням виробництва і зменшенням обсягів споживання. Злидні та кризи зникнуть лише тоді, писав Оуен, коли пра­ця буде організована no-соціалістичному. Англійський со­ціаліст щиро вірив у реальність соціалізму, мету якого вба­чав у забезпеченні щасливого майбутнього всього людства на засадах суспільної власності. Клітинкою прийдешнього суспільства він уявляв кооперативну общину, основою ба­гатства якої буде обов'язкова для всіх спільна праця. Саме Оуен сформулював основний принцип соціалізму: "від кож­ного — за здібностями, кожному — за працею". Шляхом чергування занять землеробством і промисловістю в коопе­ративній общині він сподівався ліквідувати протилежність між містом і селом.

21. Як визначав Р. Оуен економічні категорії "вартість", "прибуток", "гроші"?

Оуен визначає вартість по-рікардіанському, тобто пра­цею, витраченою на виробництво товару, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку А. Сміта, що з нагромадженням капіталу і встановленням приватної влас­ності на землю продукт праці розподіляється між трьома класами суспільства, а тому вартість визначається доходами. Р. Оуен погоджується з А. Смітом, що закон вартості за капіталізму порушується, але не вважає такі порушення нормальними. На думку Оуена, наслідком їх є швидке роз­шарування суспільства та зниження "ціни праці", що змен­шує купівельну спроможність робітників і звужує ринок збуту. У "Доповіді графству Ленарк" він пише, що сучас­ний устрій суспільства не дає робітникові належної винаго­роди за його працю і внаслідок цього всі ринки виявляють­ся недостатніми. Звідси випливає й невідповідність між пропозицією та попитом.

Оуен один із перших зробив соціалістичні висновки з рікардіанської теорії вартості. Для Оуена конкуренція і прибуток є двома сторонами того самого явища — вироб­ництва, приватного за характером. Капіталізм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток Оуен трактує як результат несправедливого обміну, додаток до ціни, що є причиною економічних криз надвиробництва або, скоріше, недоспоживання, оскільки через нього робітник не може придбати продукт власної праці і, отже, спожити еквіва­лент того, що виробив. Оуен вимагав ліквідації нетрудових прибутків. Гроші є другим недоліком капіталізму, вони спотворюють обмін і розподіл. Оуен твердить, що гроші є засобом прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкорює собі обмін, і аномальний продаж товару за ціною вищою, ніж його вартість, стає можливим. Тому потрібно ліквідувати гроші.

22. Як пояснював Р. Оуен існування криз?

У поясненні криз Оуен виходив також з індустріалізації виробництва: машинне виробництво сприяє розширенню пропозиції, але породжує безробіття і зменшення попиту. Оуен стверджував, що нова промислова система може існу­вати і без капіталістів. На підставі рівня розвитку техніки після промислової революції він зробив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію виробниц­тва й розподілу, яка б не зазнавала криз.

23. Р. Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Як здійснювалася його реформаторська діяльність на практиці?

Оуен спробував здійснити свої ідеї на практиці. Однак організований ним "базар справедливого обміну" швидко розпався внаслідок затоварювання неходовими товарами і дефіциту ходових, які перепродувались за справжні гроші. Невдало закінчилась і спроба Оуена організувати "коопера­тивні общини" для поступового перетворення капіталізму шляхом його кооперації в соціалізм. Він сподівався, що позитивний приклад окремих "кооперативних общин" при­веде до суцільної кооперації суспільства. Однак усі коопе­ративи, які Оуен створив в Англії і США, або розпались, або перетворились на колективні підприємства капіталі­стичного типу.

Англійський реформатор намагався також реорганізува­ти капіталістичне виробництво на соціалістичних засадах. З цією метою він запропонував створити "Спілку виробників", для організації якої підприємці повинні були продати свої підприємства профспілкам. Але й з цього нічого не вийшло — капіталісти не бажали продавати свої підприємства, а у проф­спілок не вистачало коштів, щоб їх викупити.

Соціальна утопія Оуена та його реформаторська діяль­ність мали суперечливий характер, були нереальними, однак його ідеї справляли вплив на англійський робітни­чий рух, діяльність профспілок і на розвиток економічної думки.

24. У чому відмінності між моделями "справедливого" суспільства соціалістів-утопістів ?

Створені К.А. Сен-Сімоном, Ш. Фур'є та Р. Оуеном мо­делі "справедливого" суспільства відрізнялись.

За К.А. Сен-Сімоном, соціалізм — це колективізм, що передбачає соціалізацію суспільних відносин. Соціалізацію автори доктрини розуміють як утворення асоціації суспіль­ного масштабу через одержавлення, націоналізацію влас­ності. Вона передбачає залучення до колективної організації всіх членів суспільства, і в цьому розумінні К.А. Сен-Сімон і його учні справді були засновниками теорії того суспіль­ного ладу, який пізніше називатимуть комунізмом.

Ш. Фур'є, Р. Оуена та їх послідовників називають асоціаціоністами, оскільки вони шукали вирішення всіх проблем сучасного їм капіталізму у вільній асоціації (інтегральній кооперації), організованій свідомо, за наперед складеним планом. Асоціаціонізм, індивідуалістичний за своєю при­родою, передбачає добровільне об'єднання самостійних агентів зі збереженням їх самостійності. Асоціаціоністи, так само, як і ліберальні економісти, намагалися з'ясувати при­чини, що перешкоджають вивільненню економічного потен­ціалу індустріального суспільства, і вважали, що наявне соціальне середовище є штучним, спотворює дію економіч­них законів.

Але асоціаціоністи відрізняються від економістів лібе­ральної школи тим, що вони мають на меті шляхом асоціаціювання виробників створити нове суспільне середовище. Саме тому їх соціалізм називають утопічним.

Разом із тим, асоціаціонізм Ш. Фур'є та Р. Оуена від­різнявся за формою: у Ш. Фур'є кооперація будується на корпоративних началах, зберігається приватна власність, хоча й обмежуються її функції у сфері розподілу, доходи формуються за суспільною вартістю факторів та через суспільні фонди споживання; у Р. Оуена кооперація базуєть­ся на суспільній формі власності, передбачається розподіл за працею, а також через суспільні фонди споживання.

Література

1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М., 1994.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

3. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. — К., 2001. — Розд. V, VI.

4. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000. — Гл. 12—16.

5. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000.

6. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. — М., 1996. — Гл. 17.

7. Ядгоров Я.С. История экономических учений. — М., 1999. — Тема 7. — Парагр. 2, 3; Темы 9, 10.