4. Економічна програма ф.Лассаля

Соціал-демократичний напрям зародився у 60-ті роки XX ст. Він пережив складну еволюцію, пройшовши через безліч теоретико-ідеологічних і організаційних розколів. Го­ворити про певну єдину економічну теорію соціал-демокра­тії не доводиться. Єдине, що є загальним для різних еконо­мічних концепцій соціал-демократії, — критичне ставлен­ня до ринкового господарства, базованого на приватній влас­ності, та протиставлення йому планомірного регульованого господарства, що ґрунтується на колективній власності.

На батьківщині соціал-демократії, в Німеччині, цей на­прям був спочатку представлений двома економічними кон­цепціями — лассальянством і марксизмом.

Лассальянство отримало свою назву від ім'я творця ні­мецької соціал-демократичної партії Фердинанда Лассаля (1825—1864).

Щодо аналізу приватновласницького, капіталістичного господарства Лассаль не вніс до економічної науки нічого нового. Основну "ставку" він робить на доведенні неможли­вості за капіталізму скільки-небудь істотного поліпшення становища робітничого класу. Лассаль виступає як актив­ний пропагандист сформульованої ще Д.Рікардо тези, що розмір заробітної плати зводиться до набору благ, безумов­но необхідних згідно зі звичками народу для підтримання життя і розмноження. Навколо цього набору благ, як маят­ник, коливається оплата праці. Коли вона підвищується, відбувається збільшення числа шлюбів, зростає народжу­ваність, зростає пропозиція робочих рук і внаслідок пере­вищення пропозиції над попитом заробітна плата падає. Навпаки, тривале зниження оплати праці спричиняє змен­шення числа шлюбів, скорочення народжуваності, зменшен­ня пропозиції робочих рук і відповідне зростання заробіт­ної плати. Лассаль називає цей взаємозв'язок "залізним законом заробітної плати".

Єдиний спосіб ліквідувати "залізний закон" - усунути систему найманої праці. Шлях до цього Лассаль бачить в організації робітниками виробничих асоціацій, в яких самі працівники були б власниками засобів виробництва. Але створення таких асоціацій неможливе без державної під­тримки, в тому числі фінансової.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейському соціал-демократичному русі неподільно запанував марк­сизм. Однак усередині самого марксистського табору дедалі більшу силу набирала течія, що вимагала ревізії низки по­ложень канонічної теорії К.Маркса.

5. Економічні вчення соціалістів-утопістів

Соціалізм — теорія, в основі якої лежать рівність (мате­ріальних благ, обсягу прав і обов'язків) і спільність влас­ності. Соціалістична течія мала на меті досягнення щасли­вого і справедливого життя суспільства.

Утопічний соціалізм — течія, яка зародилася на по­чатку XIX ст. і призначалася для боротьби з експлуатацією в суспільстві. Родоначальниками цієї течії були К.А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є і Р. Оуен. Утопічний соціалізм вбачав пер­шочергове завдання суспільного перетворення у створенні великого суспільного виробництва, що ґрунтується на віль­ній праці, планомірному застосованні досягнень науки і техніки. Він бачив майбутнє суспільство як суспільство добробуту, що забезпечує задоволення людських потреб і розквіт особистості.

Для цієї течії характерне використання гіпотетичного методу, тобто висунення гіпотез — "що було б, якби", "пе­редбачимо, що" і т. ін.

Свої ідеї соціалісти-утопісти поширювали шляхом від­правлення листів.