Тема 5

КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ. ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ СОЦІАЛІСТІВ-УТОПІСТІВ

План

1. С.Сісмонді — родоначальник економічного романтизму.

2. Економічна концепція П.Ж.Прудона.

3. Економічні погляди К.Родбертуса.

4. Економічна програма Ф.Лассаля.

5. Економічні вчення соціалістів-утопістів.

1. Економічні погляди К.А. Сен-Сімона.

2. Економічні погляди Ш. Фур'є.

3. Економічні погляди Р. Оуена.

1. С.Сісмонді — родоначальник економічного романтизму

Епохою формування соціалістичних ідей прийнято вва­жати першу третину XIX ст. Саме в цей час склалося кілька напрямів соціалістичної думки. Вони відрізнялися уявлен­нями про майбутнє ідеальне суспільство, його економічну і соціальну організацію, але їх об'єднувало критичне став­лення до капіталістичної системи господарства. Якщо А. Сміт і Д. Рікардо бачили в капіталізмі "природний поря­док", то соціалісти розцінювали капіталізм як щось, що суперечить природному порядку і не забезпечує ні справед­ливого розподілу, ні ефективного використання матеріаль­них і людських ресурсів.

З позицій інтересів дрібних власників - - селян, фер­мерів, ремісників — розвивали свої теорії відомі французькі економісти С. Сісмонді і П.Ж. Прудон.

У цей період зароджується напрям економічної думки, що виражає інтереси дрібної буржуазії, - економічний романтизм.

Причини виникнення концепції економічного роман­тизму:

• промисловий переворот і буржуазна революція, у резуль­таті яких відбувалося розорення дрібних ремісників і селян;

• поява величезної армії безробітних.

Останнім представником класичної школи у Франції і родоначальником економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842).

Свої нові економічні погляди Сісмонді виклав у працях "Нові засади політичної економії" (1819 р.) і "Нариси по­літичної економії" (1837 р.), в яких започаткував критику економіки вільної конкуренції з позицій інтересів найма­них робітників і дрібних власників. Хоча С. Сісмонді вва­жав себе учнем і послідовником А.Сміта, однак піддав різкій критиці методологію, предмет і практичні висновки класичної політичної економії.

Сісмонді вважав, що політична економія — це моральна наука, за основу якої взято людський фактор (почуття, по­треби тощо). Для нього характерне абстрактне трактування моральних категорій ("воля", "щастя" та ін.), уявлення, відповідно до яких вивчення історії має слугувати для фор­мування практичних уроків.

Ідеальною економічною системою він вважав дрібне то­варне виробництво; захищав патріархальність побуту і це­хову регламентацію виробництва.

Сісмонді глибоко вивчав процес реалізації сукупного продукту. Його погляди в цьому питанні йдуть врозріз із класичною школою. Він вважає кризи надвиробництва по­стійним явищем в економіці, оскільки для повної реалізації продукту вартість має відповідати доходам суспільства. Причина криз — недоспоживання внаслідок процесу нагро­мадження. Слабке місце в теорії криз Сісмонді в тому, що він не розрізняв виробниче й особисте споживання.

Конкуренція і наймана праця, за Сісмонді, є причинами виникнення нерівності. В умовах капіталізму вільна конкуренція зіштовхує інтереси товаровиробників, і тому її варто законодавче обмежувати. Він пропонує законодавчі заходи для обмеження конкуренції:

1. заохочення дрібного капіталу;

2. обмеження використання нової техніки;

3. участь робітників у процесі формування прибутку.

Держава повинна керувати процесами виробництва і розподілу багатства в інтересах дрібного виробника.

Сісмонді розробив соціальні програми реформ, спрямо­ваних на поліпшення економічного становища робітничого класу.

Таким чином, Сісмонді був першим економістом, що поставив проблему криз надвиробництва в центр дослі­дження. Послідовники англійської класичної школи, крім Т.Мальтуса, не надавали істотного значення питанням реа­лізації. Сісмонді доводить неминучість криз надвиробниц­тва внаслідок властивої капіталізму суперечності між ви­робництвом і споживанням. Виробництво зростає, а спожи­вання скорочується (під споживанням Сісмонді має на увазі лише особисте споживання). Якщо Ж.Б. Сей проголосив, що товари купуються за товари, то С. Сісмонді висунув тезу: товари купуються за доходи. Доходи робочого класу скоро­чуються, доходи капіталістів, які йдуть на особисте спожи­вання, зростають повільніше, ніж виробництво товарів. Про­дукція, що не знаходить покупців в особі робітників і капі­талістів, може бути реалізована на зовнішніх ринках або продана суб'єктам, не включеним до системи "капіталіст -робітник", тобто селянам і ремісникам. Сісмонді ніби по­вторює мальтузіанську концепцію "третіх осіб", але у нього ці "треті особи" — не аристократія, духовенство та інші непродуктивні прошарки, а дрібні виробники. Перспекти­ви капіталізму, за Сісмонді, сумні. По-перше, утворюється єдиний світовий ринок, і попит на ньому буде величиною незмінною, тому, якщо на цьому ринку одна країна захо­пить позиції, іншій там вже робити нічого. По-друге, велике капіталістичне виробництво розорює дрібних виробників і тим самим позбавляє себе ринку збуту.

Капіталістичну систему з її прагненням до безмежного зростання виробництва і водночас зі зниженням життєвого рівня Сісмонді вважає неприродною. Але він протиставляє їй не соціалізм, а дрібне товарне виробництво. Його програ­ма: роздроблення промислового і сільськогосподарського виробництва на якомога більшу кількість самостійних підприємств, роздроблення власності на капітал, співучасть робітників у господарській справі.