11

Тема: Класична політична економія План

Вступ

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

2. Економічна теорія фізіократів у Франції

3. Економічна концепція а. Сміта Вступ

Класична політична економія — один із наукових на­прямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст. Вона виникла тоді, коли під­приємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошо­вим обігом набуває поширення у сфері виробництва в ціло­му. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфакту­ри, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові дже­рела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмува­ли розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнен­ня нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підпри­ємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична еко­номія.

На відміну від меркантилістів класики політичної еко­номії предметом дослідження обрали сферу виробництва. Найбільший внесок до формування і розвитку класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII—XIX ст. — В. Петті, П. Буагільбер, А. Сміт, А. Тюрго, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей та ін.

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Вільям Петті (1623—1687) — основоположник класич­ної школи політичної економії в Англії. Народився у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Па­рижі та 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через 10 років став вели­ким землевласником. У 1658 р. Петті був обраний до парла­менту, де висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний твір Петті — "Трактат про податки і збори" (1662 р.). Серед інших відомих творів можна назвати такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1576 р.), "Декілька слів з приво­ду грошей" (1682 р.).

Петті — перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розріз­нював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою пра­цею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.

Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства. Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскіль­ки бачив у ньому джерело зростання цін.

Говорив про існування пропорції грошей для торгового обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача — до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного прибутку.

Загалом вчення Петті описове, але аналізуючи низку економічних явищ, він наближається до розкриття їхньої сутності.

Він вважав, що рента — додатковий продукт, який зали­шається після витрат (заробітної плати і насіння). Конкретні її вияви — земельна рента і грошова рента, тобто відсоток.

Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування якої вбачав у різній родючості та місце­знаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є су­мою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, вихо­дячи з часу одночасної тривалості життя трьох поколінь.)

Позичковий відсоток Петті вважав платою за незруч­ності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника су­дового округу Руана.

У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції.

П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вар­тості (незалежно від В. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.

Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, за­хищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різно­манітність благ і речей.

Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах вбачав основне зло і причину народних бідувань і вважав, що для викорінювання влади грошей необхідно звести їх роль до простого засобу обігу.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму. Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробниц­тва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення ка­піталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу міно­ву вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а В. Петті був прихильником розвитку промис­ловості. Французька школа виражала інтереси дрібної бур­жуазії, а англійська— промислової буржуазії.

Економічна теорія фізіократів у Франції

Фізіократія (з гр. — "влада природи") — напрям кла­сичної політичної економії у Франції, який центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достат­ку "творів землі", в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістич­ного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.

Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ — насамперед землеробство. Тільки землеробство є про­дуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.

Промисловість фізіократи вважали безплідною, невироб­ничою сферою.

Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чи­стий продукт) — унікальний дар природи. Промислова пра­ця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту. Безплідною вважалася і торгова діяльність.

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіта­лу, розрізняючи "щорічні аванси", річні витрати і "первинні аванси", які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років упе­ред. "Первісні аванси" (витрати на землеробське облашту­вання) відповідають основному капіталу, а "щорічні аван­си" (щорічні витрати на сільськогосподарське виробниц­тво) — оборотному капіталу.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони ствер­джували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей — "як засіб обігу". Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції — слугува­ти обміну товарів.

Фізіократи дали визначення "первинних авансів" (основ­ний капітал) — витрати на землеробське облаштування — і "щорічних авансів" (оборотний капітал) — щорічні витра­ти на сільськогосподарське виробництво.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

• оподаткування є джерелом прибутку;

• наявність співвідношення між податками і прибутками;

• витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694— 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене — автор "еконо­мічної таблиці", в якій показано, як сукупний річний про­дукт, що створюється в сільському господарстві, розподі­ляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, — фермери і сільські наймані ро­бітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а та­кож купці) і власниками (особи, що одержують ренту, — землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об'єд­навши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення (рис. 3.1).

Сам оборот річного продукту, на думку Кене, складаєть­ся з п'яти актів:

1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;

2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отрима­ної ренти купує у "безплідного" класу промислові вироби;

3) клас "безплідних" на отриманий за свої товари міль­ярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування.

Рис 3.1. "Економічна таблиця" Ф. Кене.

Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;

4) клас фермерів купує у "безплідного" класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інстру­ментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості ви­робленого річного продукту;

5) клас "безплідних" на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів.

Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшко­дування використаних фондів сільського господарства і промисловості як передумову поновлення виробництва.

Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту.

Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окре­мої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства.

Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) народився у Фран­ції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний фа­культет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774— 1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в "Енциклопедії" Д. Дідро.

Головна праця Тюрго — "Роздуми про створення і роз­поділ багатств" (1770 р.).

Услід за Кене та іншими фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяльності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Уперше виділив усередині "землеробського класу" і "класу ремісників" підприємців і найманих працівників. Тюрго уперше сформулював так званий закон спадної родючості ґрунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіта­лу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкла­денням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим.

Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але при цьому слід зазначити такі ідеї:

• прибуток від капіталу поділяється на витрати для ство­рення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата влас­ника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);

• обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;

• сплата позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;

• поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.