2. Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу вважав індивідуальну свободу, засно­вану на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці.

3. Засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів всупереч принципу взаємності послуг. У цьому контексті він трактував влас­ність як право, яке суперечить природі й розуму, проголо­сивши знаменитий афоризм "Власність — це крадіжка".

Таким чином, П.Ж. Прудон визнавав дрібну власність, яка існує у "помірних і розумних" розмірах. Водночас він був пе­реконаний, що велику приватну власність необхідно знищи­ти з метою встановлення всезагальної справедливості, засно­ваної на загальній рівності. Обґрунтовуючи цю думку, вчений писав про те, що "Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділян­ку, а в тому, що одна людина позбавляє всього цього інших людей. Оскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є цілком правомірною формою ко­ристування знаряддями і предметами господарювання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспільної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомо­гою яких люди прагнули відновити рівність".

4. Рішуче засуджував комунізм, зазначаючи, що в "суспіль­стві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б силь­них, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів су­спільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів держави"².

5. Критикував експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства. П.Ж. Прудон виходив з того, що капіталісти "ніколи повністю не винагороджують" робітників, оскільки винагорода робітника "не перевищує його постійних витрат і не забезпечує йому винагороди в май­бутньому, тоді як капіталіст знаходить в знарядді, продук­тивному працівникові запоруку незалежності і забезпеченості в майбутньому".

Розмірковуючи над природою прибутку, вчений висунув кон­цепцію "помилки в рахунках", згідно з якою капіталісти оплачують вартість індивідуальної праці робітників, привлас­нюючи при цьому продукт їх кооперованої (колективної) праці. Останній перевищує суму індивідуальних зусиль праців­ників, оскільки "Найнезначніший статок, найменше підпри­ємство вимагають такої різносторонності, яких одна людина ніколи не може проявити".

"Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, — зазначав у зв'язку з цим П.Ж. Прудон. — Однак справа в тім, що він не оплатив величезної сили, яка виникає завдя­ки співробітництву робітників, завдяки одночасності і гар­монії їх зусиль".

Специфічність капіталістичної експлуатації вчений вбачав у стягненні позичкового процента, зумовленого пануванням грошей як капіталу. Він стверджував, що власники остан­нього експлуатують робітників, перетворюючи гроші у неви­черпне джерело власного збагачення і підриваючи тим самим трудові доходи. Промислові і торговельні капіталісти, в свою чергу, експлуатують робітників як покупців, вста­новлюючи надбавки до вартості.

6. Обґрунтував теорію "конституйованої вартості", яка стала наріжним каменем побудованої вченим системи економічних суперечностей. На думку П.Ж. Прудона, роз­виток потреб викликає необхідність вдосконалення виробниц­тва. Оскільки ніхто не в змозі виробити усе необхідне само­тужки, виникає поділ праці та обмін. Відтак потреби людей у споживних вартостях породжують обмін та мінові вар­тості.

Проголошуючи вартість вічною категорією, вчений розгля­дав її як носія двох абстрактних ідей:

• споживчої вартості (втілення достатку, багатства);

• мінової вартості (відображення винятковості, рідкісності).

Досліджуючи взаємодію двох видів вартості, П.Ж. Прудон зазначав, що між міновою і споживчою вартостями існує внутрішня суперечність, оскільки зростання пропозиції то­варів збільшує загальну суму їх корисності, знижуючи водно­час їх ринкову ціну. Скорочення пропозицій, в свою чергу, підвищує ціну, але при цьому загальна корисність запропоно­ваних товарів зменшується.

На думку вченого, суперечності між двома складовими вартості до­лаються за умов еквівалентного обміну шляхом утворення "консти­туйованої вартості". Саме обмін об'єднує усі елементи багатства, створені окремими виробниками, в одне ціле, забезпечуючи прими­рення, синтез, взаємопроникнення суперечностей. Водночас у про­цесі обміну відбувається своєрідний відбір товарів. Пройшовши че­рез ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають "конститу­йованими вартостями". Водночас нереалізований надлишок спожив­чих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном "конституйованою вартістю".

Таким чином, теорія "конституйованої вартості" П.Ж. Пру-дона заснована на визначенні двох джерел цінності: обміну та праці. Прагнучи поєднати трудову та мінову концепції вар­тості, вчений визначав конституйовану вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

7. Виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо. Вчений стверджував, що поділ праці започатковує соціальну еволюцію та сприяє накопиченню багатства і знань, оскільки при диференціації професій кожен може вибрати вид заняття відповідно до своїх здібностей та бажань. Ця ознака поділу праці становить "позитивну" сторону категорії. Водночас є і протилежна, "негативна" ідея поділу праці, яка полягає у тому, що "поділ праці поневолює робітника, ро­бить його сліпим знаряддям в руках хазяїна, збільшує злидні та неосвіченість нижчих класів народу і веде до зосереджен­ня всіх благ цивілізації у невеликої групи обраних". Розмірковуючи над природою нової категорії, здатної подо­лати негативні сторони поділу праці, зберігши його позитивні ознаки, П.Ж. Прудон аналізував поняття машини, яке він уважав "логічною антитезою поділу праці". При цьому вче­ний був переконаний, що "Машини так само як і поділ праці є за існуючої системи соціальної економи одночас­но джерелом багатства і постійною та фатальною при­чиною злиденності".

Подібні методологічні підходи вчений застосовував до аналі­зу понять вільної конкуренції та монополії. Характеризую­чи монополію як "фатальне завершення конкуренції", він дійшов висновку, що "колективи робітників, об'єднані мо­нополістом, виробляють більше, ніж окремі робітники. Але монополія є водночас потужною причиною суспільного зане­паду... Монополія прагне не до створення найбільшої суми суспільного добробуту, а до отримання найбільшого доходу монополіста. Заради збільшення своїх доходів монополісти готові зменшити суму продуктів, що виробляються, — інши­ми словами, пожертвувати загальним добробутом заради сво­го власного. Монополія докорінно протилежна рівності".