6. Твердження, згідно з яким добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства.

7.. Заперечення ідеї економічного лібералізму та обґрунтування необхідності державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного багатства. Піддаючи сумніву принцип "laissez faire", вчений звертав увагу на те, що економічна свобода та необмежена конкуренція породжу­ють анархію виробництва, за якої ніхто не в змозі врахувати дійсну величину попиту та реальні потреби споживачів. За цих умов держава покликана не допустити "пожертви людьми заради багатства, яким вони зовсім не будуть користуватися", оскільки "лише вона єдина може піднятися над матеріальним розрахунком збільшення продукції, необхідної для виживання, і порівняти з ним зростання споживання і достатків всіх, що і має бути метою, до якої прагнуть нації".

Держава, на думку С. Сісмонді, повинна спрямовувати свою діяльність:

• на регулювання темпів економічного зростання та об­меження конкуренції;

• стримування швидкого прогресу нових винаходів, за­безпечення повільної і поступової еволюції суспільства;

• законодавче заохочення роздробленості, а не концен­трації виробництва, шляхом поділу фабричної промисло­вості на невелику кількість самостійних майстерень, від­родження дрібного селянського землеволодіння тощо.

Звернувши увагу на соціальні наслідки економічних перево­ротів та проблему нерівномірного розподілу власності й доходів, С. Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведен­ня державою активної соціальної політики. Він виступив із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхід­ними були "лише поступові й непрямі заходи з боку законо­давства, лише здійснення у відносинах між господарем і робі­тником повної справедливості, яка б покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому", в тому числі:

• впровадження соціального забезпечення робітників за ра­хунок підприємців;

• забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств;

• створення грошових фондів, які б захищали робітників у період безробіття, інвалідності, старості (праобраз ме­ханізмів соціального захисту);

• обмеження робочого дня та встановлення мінімальної за­робітної плати тощо.

Водночас С. Сісмонді не був соціалістом. Він намагався вир­ішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивіду­альної ініціативи, наполягаючи на тому, що державне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам дія­ти більш гармонійно.

Заслугою дослідника стало започаткування динамічного аналізу ринкової економіки, Ті проблем та суперечностей, диспропорцій між виробництвом та споживанням, які потребу­ють державного регулювання господарського життя. Симпатії С. Сісмонді до робітничого класу, його критика капіталістичного устрою та аргументи щодо державного втручання в економіку спра­вили вплив на соціалістичну думку та знайшли відображення в концепціях регульованого капіталізму та соціального реформізму, в дослідженнях представників історичної школи, які сприйняли його визначення політичної економії як "філософії історії".

Яскравим представником критичного напряму в політичній економії був французький економіст, соціолог і публіцист П'єр Жозеф Прудон (1809—1865), автор праць "Що таке власність" (1840), "Система економічних суперечностей, або Філософія зли­денності" (1846) та ін.

Захищаючи інтереси дрібних товаровиробників, П.Ж. Прудон критикував класиків та соціалістів. Він заперечував державність та обстоював необхідність максимальної індивідуальної свобо­ди та рівності окремих формально незалежних господарюючих суб'єктів, шукаючи вирішення соціальних проблем у сфері обігу.

Методології П.Ж. Прудона притаманні ідеалізм та суб'єк­тивізм. Ігноруючи об'єктивні економічні закони, вчений тракту­вав економічні категорії як відірвані від реальності ідеї, втілення "абсолютного розуму". Намагаючись застосувати у дослідженнях діалектичний метод Гегеля, він розглядав рух категорій як еко­номічну еволюцію, пов'язану з безперервним перетворенням од­них суперечностей в інші. Відтак економічні процеси і явища П.Ж. Прудон визначав як механічне поєднання протилежних властивостей. Він намагався виявити в економічних категорі­ях "хороші" і "погані" сторони, обґрунтовуючи необхідність збе­реження перших та ліквідації останніх.

Вихідною у теоретичній побудові вченого була ідея реформу­вання капіталізму, виходячи із основоположного принципу спра­ведливості. "Справедливість, — писав учений, — це центральна зірка, яка управляє суспільством, вісь, навколо якої обертається весь континентальний світ, принцип і правило всіх договорів".

У своїх творах П.Ж. Прудон:

1. Трактував справедливість як рівність та взаємоповагу, які реалізуються в економічних відносинах через взаємність послуг. Він стверджував, що "Ніхто не зобов'язаний бути справедливим більшою мірою, ніж вимагає таке прави­ло: правом своїм можна користуватися остільки, оскільки це не приносить збитків праву іншого".