5. Еволюція класичної політичної економії у Франції та сша Класична політична економія у Франції

Політична економія у Франції мала певну специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але, не сприймаючи ортодоксально надто абстрактну теорію вартості, з прагматичних позицій розв’язувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

Представниками французької класичної економічної школи були Ж.-Б. Сей (1767—1832), найвідоміший послідовник Сміта на континенті, і Ф. Бастіа (1801—1850), котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

Учення Сея, незважаючи на його прихильність до провідних принципів класичної теорії, має дещо іншу спрямованість, ніж теорії англійських економістів.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на ту обставину, що, хоч тогочасна французька школа політекономії за усіма ознаками належала до класичної, проте вона, формуючись на базі фізіократії, вирізнялася власним трактуванням субстанції вартості. Це можна простежити саме на прикладі Сея.

По-перше, він будує свою теорію, маючи намір розкрити закони виробництва, розподілу та споживання (тобто здійснює пофазне дослідження суспільного відтворення). По-друге, процес виробництва він розуміє як виробництво корисностей, отже, і послуг, а не лише матеріальних благ. По-третє, вартість він трактує, як продукт взаємодії трьох факторів виробництва — капіталу, землі (сил природи) та праці, що логічно узгоджується з двома першими постулатами. І, по-четверте, Сей надає важливого значення ролі суб’єктивного чинника в суспільному відтворенні. З одного боку — це вплив виробника та споживача на формування оцінки вартості продукту, а з другого — він запроваджує таке поняття, як підприємливість — особливий талант, що дає змогу підприємцю раціонально організовувати та управляти виробництвом, тобто оптимально поєднувати три його фактори, перетворюючи їх потенційну енергію на реальну.

На підставі цих теоретичних засад Сей побудував логічну схему суспільного відтворення і успішно розв’язав цілу низку проблем, що постали перед наукою того часу.

Досить уважно простежити за його логікою, щоб переконатись: з усіх тогочасних економічних теорій теорія Сея є найвичерпнішою та найпереконливішою. У нього майже не виникає проблем із поясненням природи всіх категорій, бо він користується власним постулатом, згідно з яким енергія будь-якого фактора виробництва може мати своїм наслідком корисність. Так само, він не зазнає труднощів аналізуючи сферу розподілу, вихо­дячи з того, що витрати кожного фактора мають відшкодовуватись, і з цієї позиції пояснюючи природу прибутку, заробітної плати, ренти, процента.

Дуже важливо з’ясувати, як саме Сей пояснює об’єктивність і вимірюваність цих категорій.

Величина корисності факторів (послуг), тобто величина заробітної плати, прибутку і ренти, на думку Сея, виявляється в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги, а отже, ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції. Закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, величину прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Теорія розподілу й обміну Сея включає взаємовідносини між економічними суб’єктами — продавцями й покупцями, а не між класами, як у Сміта. Це виявляється в суб’єктивному визначенні ціни послуг як наслідку «протиборства» виробника та споживача, у суб’єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Важливо усвідомити, що Сей заснував особливий напрям у класичній теорії, який згодом став засадним для формування макроекономічних та мікроекономічних галузей досліджень. Він уперше звернув увагу на існування макроекономічних залежностей у суспільному виробництві і створив теоретичну базу для вимірювання вартості.

Наочним прикладом макроекономічного аналізу є теорія ринків Сея. Щоправда, висновок про неможливість криз надвиробництва, зроблений Сеєм на підставі власних теоретичних узагальнень, був помилковим. Але сама постановка питання була досить оригінальною, оскільки торкалась аналізу загальносуспільної економічної рівноваги через аналіз відносин між локальними ринками (ринком попиту і пропозиції).

Цікаво буде проаналізувати класичні економічні категорії в цьому контексті.

Варто також простежити причини помилкового теоретичного висновку Сея щодо врівноважування ринків. Адже засади, на які він спирався, як це довела сучасна економічна теорія, є цілком правильними. До речі, саме ці положення Сея значно пізніше обґрунтували Л. Вальрас та В. Парето.

Задовго до того, як це зробили маржиналісти, Сей припускав, що вимірювання цінностей має здійснюватись на засадах їхньої граничної корисності, а також проаналізував мотиви поведінки виробника та споживача на ринку.

Теорію Сея було повністю орієнтовано на виявлення об’єктив­них залежностей, причинно-наслідкових зв’язків природного порядку. Крім поняття суб’єктивного фактора, вона не лише не суперечила основним догматам класичної політекономії Сміта, а навпаки, уточнювала і систематизувала його вчення.

Французьку школу класичної політичної економії репрезентує ще один теоретик — Ф. Бастіа. Його причисляють до класиків — економістів «нової хвилі» через те, що він намагався, не спростовуючи основоположних принципів, дослідити особливий аспект економічного розвитку за умов капіталізму — роль індивідуалізму (індивідуальних інтересів) та конкурентності як умови саморегулювання економіки. Протиборство інтересів, на думку Бастіа, є основою гармонічного економічного, а отже, і соціального розвитку.

Бастіа намагався довести, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об’єднаних спільною метою людей. Відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об’єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів і відповідний прогрес людства. Ці ідеї він виклав у своїй головній праці «Економічні гармонії» (1850).

Гармонія соціального світу позначається на всіх явищах економічного життя: на обміні, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні. Узгодження інтересів у суспільстві, на думку Бастіа, відбувається на основі обміну та споживання.

Обмін має вартісний характер, тому важливо визначити, що лежить в основі вартості. Наслідуючи Сея, він уважає, що основу вартості закладено в послугах: «Вартість є відношення двох послуг, що обмінюються». З цієї теорії виводиться й розподіл.

Проблему розподілу суспільного доходу Бастіа розв’язує на основі трьох факторів виробництва, фактично повторюючи теорію Сея. Він використав її з метою довести економічні права класів на відшкодування їхньої участі у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати, показати, що гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії, що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожен із класів заінтересований у сприянні зростанню виробництва.

Розподіл сукупного продукту (виробленого з участю капіталіста, землевласника та робітника) відбувається пропорційно внеску кожного у виробництво.

Слідом за Тюрго Бастіа формулює закон-тенденцію норми прибутку до зниження, але цей закон остаточно трансформується в нього в закон зменшення відносної частки капіталіста в суспільному продукті одночасно зі збільшенням його внеску у виробництво. Отже, на думку Бастіа, у процесі розподілу загального доходу частка власника капіталу відносно зменшується, бо суспільний дохід перерозподіляється з допомогою держави на користь інших учасників виробництва, зокрема робітників.

Щодо землевласників, то їхня участь у виробництві полягає в тому, що вони піклуються про землю і є власниками колишніх послуг предків з обробітку і поліпшення землі. З часом частка колишніх послуг у виробництві буде зменшуватись, а нових — зростати: відповідно перерозподілятиметься і дохід на користь тих, хто обробляє землю, а не землевласників, оскільки нові послуги завжди корисніші і продуктивніші за старі. Отже, гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії.

На час, коли Бастіа писав свою книжку, уже повністю було розв’язане теоретичне питання щодо носіїв вартості. Їх більше не обмежували лише матеріальними цінностями. Тому його теорія послуг у цьому розумінні не є оригінальною. Але, якщо розглядати її в контексті конкурентності (економічного лібералізму), то великої ваги набуває постулат Бастіа про примирення економічних інтересів у процесі обміну і споживання послуг. Саме під цим кутом зору треба проаналізувати, у чому полягає особливість теорії Бастіа, чим вона відрізняється від теорій його попередників.

Обов’язково необхідно приділити увагу ще одному аспекту вчення Бастіа — тій його частині, де Бастіа доводить, що в новій економіці зміщуються акценти в економічних відносинах. Досить ґрунтовно ним досліджено зміни, які з розвитком капіталізму відбулися в суспільному виробництві: пропозиція стала надмірною, і долю виробництва почав вирішувати попит. На цій основі Бастіа формулює свій закон про визначальну роль споживача щодо виробника. Це було новим словом у політичній економії, суттєвим кроком до формування її нової якості.