Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тексти лекцій.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.78 Mб
Скачать

3. Етапи та напрями розвитку історії економіки та історії економічної думки

господарський розвиток людства та еволюція господарських форм у різних народів і в різні історичні епохи не одразу привели до формування історії економіки як самостійної економічної науки. Постійне відображення господарських процесів і явищ у тих чи інших формах суспільної думки перш за все спричинилося до того, що економіка була представлена спочатку лише як складова загальносуспільного вчення про мистецтво державного управління – чи то в Стародавньому Китаї, чи то в австрійсько-німецькій камералістиці. Але все ж таки економічна теорія завдяки „Трактату політичної економії” (1615 р.) меркантиліста А. де Монкретьєна значно раніше виділилася в самостійну науку, що дало дослідникам можливість виокремити певні етапи в її розвитку. Економічна історія як самостійна наука сформувалася значно пізніше, відмежувавшись від економічної теорії як її альтернативний напрям у вигляді історичної школи (історичної школи в економіці) в Німеччині в середині 19 ст. Це дає нам підстави почати розглядати питання про періодизацію історико-економічної науки саме з періодизації історії економічної думки.

Етапи розвитку історії економічної думки

Економічна наука загалом і економічна думка зокрема мають дуже давні традиції спроб виділення різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо економічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-економічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:

1) докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;

2) класична політична економія – В.Петті, П.Буагільбер, школа фізікратів на чолі з Ф.Кене; А.Сміт, Д. Рікардо, Т.Р.Мальтус, Ж.Б. Сей, Ф.Бастіа, У.Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3) альтернативні класичній школі напрями економічної думки, або гетеродоксія класичній ортодоксії – історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

4) неокласичний напрям економічної теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К.Менгер, Ф.Візер, О.Бем-Баверк), лозанська (Л.Вальрас, В.Парето), кембріджська (А.Маршалл) та американська (Дж.Б.Кларк) школи;

5) основні напрями економічної думки 20 – початку 21 ст. – виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

Етапи та напрями розвитку історії економіки

У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити п’ять етапів:

1) період становлення – з 17, особливо 18 ст., до середини 19 ст.

2) традиційна економічна історія – з середини 19 ст. до кінця 50-х років 20 ст. – як самостійна наука.

3) „нова економічна історія” (кліометрія, історична економетрика) – кінець 1950-х – 1960-ті рр.

4) вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-економічних досліджень, паралельний другому та третьому етапам з кінця 19 ст. до 70-х років 20 ст.

5) історична економіка – з 1970-х років й до сьогодення – як синтез методів „нової економічної історії” та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж.Ешлі „Економічна історія Англії у зв’язку з економічною теорією” (1897) та В.Ф.Левитського „Історія господарського побуту у зв’язку з історією політичної економії” (1907).

Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками в Англії був Арнольд Тойнбі (1852-1883), у Франції – Фюстель де Куланж Нума Дені (1830-1889), Марк Блок (1886-1944), Лабрус Ернест Каміль (1895-1972), Фернан Бродель (1902-1985), у Німеччині – Фрідріх Ліст (1789-1846), Карл Бюхер (1847-1930), Макс Вебер (1864-1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати „історичною економікою”, являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема „нова економічна історія”, виникли порівняно недавно – у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економічної динаміки, з’явилися ще на початку 20 ст.

Виникнення „нової економічної історії” зазвичай пов’язують із працею американських економістів-істориків А.Конрада та Дж.Мейєра „Економіка рабства на довоєнному Півдні”, яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А.Конрадом та Дж.Мейєром, є Р.Фогель, С.Енгерман, Д.Норт. Для „нової економічної історії” характерним є використання нових методів економічного дослідження.

У центрі уваги дослідників були дві основні, хоча далеко не єдині, теми: економіка рабства на Півдні США та роль залізничного будівництва у розвитку цієї країни в останній третині 19 ст.

Після того як С.Рейтер у 1961 р. запропонував для позначення нового напряму, пов’язаного з використанням економіко-статистичного моделювання стосовно економічної історії використовувати термін „кліометрика”, вислів „нова економічна історія” було використано для позначення того самого напрямку Робертом Фогелем, лауреатом Нобелівської премії 1993 р. в книжці „;Залізниці та американське економічне зростання: на риси з економетричної історії” (1964 р.), а остаточне його утвердження в літературі відбулося з часу виходу 1966 р. його ж статті під назвою „Нова економічна історія, її відкриття та методи”.

Прихильники цієї школи, прагнучи покласти край недооцінці ролі вимірів і ставлячи перед собою завдання відтворити американську економічну історію на серйозній кількісній основі, виходять з того, що минуле залишило про себе значно більше інформації, ніж може здатися історику, який використовує лише традиційні методи. Адже окрім загальновідомих фактів, що безпосередньо випливають із речових та письмових джерел, сама наявність цих фактів та частота згадувань про них є певною інформацією про минуле.