3. Становлення та розвиток феодальної системи господарства в окремих країнах Європи Франція

В період раннього феодалізму переважаючою формою господарства було індивідуальне. Водночас власність на всі землі була колективною (земля належала громаді), а право приватної власності поширювалося на будинки та рухоме майно. Майнова диференціація призвела до утвердження приватної власності на землю, що мала спадковий характер. Згодом виникли інші форми відчуження землі, що сприяло її концентрації та утворенню великих землеволодінь.

Феодальні відносини набули поширення у результаті еволюції рабовласницької системи власності. За право користування земельним наділом селяни відбували регулярну польову панщину, виконували різну примусову роботу, платили натуральну ренту.

Базовою формою земельної власності був алод, який втратив безумовний спадковий характер і перетворився на бенефіцій, а потім (коли васальна служба стала спадковою) еволюціонував у феод.

В період пізнього феодалізму дедалі більших масштабів набувала оренда, яка забезпечувала до 80% доходів сеньйорії. Водночас набула значного поширення цензива, що стала важливим кроком на шляху формування селянської земельної власності.

Державна політика була спрямована на обмеження вільного роздавання землі, руйнування громади, обмеження прав її членів, встановлення військових та господарських примусів.

За часів Філіпа ІІ започатковано державну податкову систему. Доходи або майно населення обкладалися податками в розмірі 1, 2 або 5%. Жителі міст платили податок за військову службу. Вперше було введено посередній податок на сіль, пшеницю, вино. З’явився подимний збір.

За податковою реформою Карла VІІ було введено щорічний поземельний податок (талію), розміри якого визначав король. Від сплати були звільнені духівництво і феодали. Окрім податків, важливими джерелами надходжень до державної скарбниці були митні збори та штрафи.

Основні верстви населення:

• землевласники;

• феодально залежне селянство (серви, колони, вільновідпущені, літи, вільні франкські алодисти, дрібні галло-римські землевласники).

Німеччина

Початково власність на землю була колективною (належала громаді – марці). На зміну колективній власності прийшла індивідуальна у формі алоду, який став вільно відчужуватись в межах громади шляхом заповіту, дарування, обміну чи продажу. Важливим чинником утворення великих землеволодінь стала аграрна революція та поширення інституту фогтства. Поступово служба набула спадкового характеру, відтак і земельна власність стала спадковою.

В період зрілого феодалізму розвивалася сеньйоріальна система з доменіальним господарством і відробітковою рентою. Зросла роль судово-адміністративної та військово-політичної влади феодалів. Вирівнювалося становище різних категорій селянства, але в правовому відношенні селяни поділялися на тих, що перебували у особистій залежності спадково, і залежних від сеньйора лише на час користування наданою землею. Водночас форми залежності селян поділилися між різними сеньйорами, і селяни мали кількох господарів. Характерними рисами землеволодінь у Німеччині були роздробленість та розпорошеність земель.

У ХІІІ-ХІV ст. німецькими землями прокотилася хвиля реформ доменіально-панщинної системи. Селяни отримали право розпоряджатися своїми наділами, визначати напрям спеціалізації та торгувати продуктами свого господарства, що зрештою посилило майнову диференціацію.

Не оминув Німеччини процес “сеньйоріальної реакції”, що охопив Європу у другій половині XV ст. Особливо ця тенденція поширилася на схід від Ельби, що проявилося у виникненні та поширенні фільваркових господарств.

Королі щедро дарували землі та імунітетні привілеї феодалам за вірну службу, тому влада була децентралізованою. Селяни платили поземельний та імператорський подушний податки. Стягування останнього присвоїли собі князі.

Англія

Головним чинником, що обумовив специфіку становлення та розвитку феодальних відносин у Англії було незначне поширення (у просторі та часі) рабовласницьких відносин та великі можливості для колонізації нових земель. Більшість населення становили вільні члени громади, якій належала земля. Основною формою землеволодінь був фолькленд, що тривалий час стримувало процес феодалізації.

Еволюція форм відчуження землі неминуче призвела до формування великого землеволодіння та перетворення дрібних власників на економічно залежних селян. Важливим чинником становлення феодальних відносин стало також поширення інституту бокленду, на основі якого формувалась особиста залежність селян від феодала. Прекарні відносини не поширилися, проте розвивався інститут комендації. Великим землевласником стала католицька церква.

Головною повинністю селян була панщина з власним інвентарем і тягловою худобою.

Еволюція рентних відносин призвела до зменшення ступеня експлуатації селян сеньйорами. Їх землі цілком, або частинами здавалися в оренду переважно комерційного типу. Набула поширення практика обгороджування селянами ділянок, що ставали їхньою власністю.

Королівська влада дарувала імунітет, передовсім судовий. Держава стягувала “щитові гроші” замість військової служби, “датські гроші” на охорону кордонів, поземельний податок. З ХІІІ ст. запроваджено податок на рухоме майно, що становив для селян 1/15, а для міщан – 1/10 його вартості. Наприкінці XV ст. розміри податків зрівнялися з сеньйоріальними поборами.