Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІЕУ(Житомир - посібник).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2.12 Mб
Скачать

Відомі економісти минулого і сучасності

АЛЛЕ Моріс (нар. 1911).

Сучасний французький економіст, представник неолібералізму, Нобелівсь­кий лауреат 1988 р. Працює над проблемами теорії ринків і ефективного викорис­тання виробничих ресурсів. Основні праці - «Економіка і інтереси» (1943), «Трактат про чисту економічну теорію» (1952).

АНТОНОВИЧ Афіноген (1848 - 1917).

Професор політичної економії і статистики Київського університету, основним питанням політичної економії вважав проблему цінності благ. Свою точку зору на проблему цінності він обґрунтовував на основі поєднання теорії „трьох факто­рів” Ж. Б. Сея і трудової теорії вартості К. Маркса. У власній концепції розпо­ділу виходив із існування гармонії економічних інтересів суб”єктів ринкової еко­коміки. Основні праці: „Теорія цінності” (1877), „Основи політичної економії” (1879).

АРІСТОТЕЛЬ (384 - 322 до н.е.).

Видатний давньогрецький мислитель, учень Платона, засновник філософ­ської школи в Афінах, відомої під назвою Лікей (Ліцей), учитель і вихователь Александра Македонського. Його численні праці охоплюють широкий спектр різних галузей знань - логіку, фізику, біологію, психологію, етику, політику, риторику, по­етику, економіку. Свої економічні погляди Арістотель виклав в працях „Етика”, „Політика”, „Афінська політія”.

Своє економічне вчення Арістотель розвивав, виходячи із природності і необхідності рабства (рабства ліберального, коли рабами могли бути тільки „вар­вари”, тобто не греки), яке є основою виробництва. Він захищав натуральне госпо­дарство, засуджував нагромадження багатства (яке назвав „хрематистикою”) і торгівлю та лихварство як його джерела, виступав за справедливий обмін рівних різнорідних благ, недооцінюючи роль грошей при цьому, розглядав продукт для обміну як товар, що має дві властивості, здійснивши геніальну здогадку про мінову вартість як основу товарних цін. Вперше в історії економічної думки Арістотель розглядав гроші особливим товаром, що має дві функції - засіб обігу і мірило вартості.

АРОН Раймон (нар. 1905).

Сучасний французький економіст і соціолог, представник інституціонального напряму, один із творців теорії „індустріального суспільства”. Використо­вує окремі положення вчення Дж. М. Кейнса і ідеї К. Маркса, приписуючи остан­ньому ідею „індустріального суспільства”.

БАРАН Павло (1910-1964).

Американський економіст, українець за походженням, представник лівора­дикальної політичної економії, професор Стенфордського університету (США). Основна праця - „Монополістичний капітал” (написана спільно із П. Свейзі, вийшла з друку в 1966 р.).

БАСТІА Фредерік (1801 - 1850).

Французький економіст, представник класичної політичної економії, критик рікардіанства, один із авторів теорії гармоній інтересів праці і капіталу. Основна праця – „Економічні інтереси” (1849).

БЕККЕР Пері Стенлі (нар. 1930)

Сучасний американський економіст, професор Колумбійського (із 1960 р.) і Чиказького (із 1970 р.) університетів, Нобелівський лауреат 1992 р., нагороджений за розширення сфери застосування мікроекономічного аналізу. Ідеї Беккера мають великий вплив на розвиток економічної науки, він є найбільш оригінальним еконо­містом нашого часу, ставши першопроходцем концепцій людського капіталу, економіки дискримінації, теорії розподілу часу, теорії сімейної поведінки, економіки злочинності, а також одним із співавторів теорії раціональних очі­кувань. Він є автором багатьох праць, серед яких потрібно виділити книги „Еко­номіка расової дискримінації” (1957), „Людський капітал” (1964), „Злочин і покарання: економічний підхід” (1968), „Трактат про сім'ю” (1981), „Теорія раціональних очікувань” (1988), „Фертильність і економіка” (1992).

БЕЛЛ Даніел (нар. 1919).

Сучасний американський економіст, прихильник неоінституціоналізму, про­фесор соціології Гарвардського університету (США). Розробив теорію „постіндустріального суспільства” (спільно із Дж. К. Гелбрейтом та іншими), у якій головну роль у перетворенні ринкового суспільства відвів НТП. Основна праця - „Майбутня постіндустріальна система” (1973).

БЕРЛІ Адолф Огастес (1895 - 1978).

Американський інституціоналіст і правник, економічний консультант ряду урядових органів США. Досліджував проблеми концентрації виробництва і ролі корпорацій в ринковій економіці, трансформації капіталізму. Один із основополож­ників теорії „управлінської революції” і концепції „колективного капіталі­зму”, яка стосується ролі олігополії в економіці. Основна праця – „Сучасна корпорація і приватна власність” (1932, написана разом з Г. Мінзом).

БЕРНШТЕЙН Едуард (1850 - 1932).

Німецький соціал-демократ, прихильник марксистської економічної докт­рини, секретар К. Маркса, друг і душеприказчик Ф. Енгельса, засновник соціал-реформізму. Критикуючи окремі положення теорії Маркса, доводив, що досягти соціалізму можна в рамках ринкового господарства, реформуючи останнє. Розро­бив теорію демократизації капіталу, поєднував теорію трудової вартості з тео­рією граничної корисності. Найбільш відома праця – „Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії” (1899).

БІЛІМОВИЧ Олександр (1876-дата смерті не встановлена).

Професор політичної економії Київського університету, продовжувач суб”єк­тивно-психологічних традицій київської економічної школи, зачинатель „мате­матичної” течії українського маржиналізму, розвивав теорію граничної корисно­сті у версії австрійської економічної школи. Після Жовтневого перевороту 1917 р. Білімович емігрував до США, працював професором Каліфорнійського універси­тету і помер після 1940 року. Основні праці: „До питання про розцінку господар­ських благ” (1914), „Соціальна теорія розподілу” (1916).

БОУЛДИНГ Кеннет (нар. 1910).

Сучасний американський економіст, професор Мічіганського університету, послідовник кейнсіанства і інституціоналізму, прихильник технократичної кон­цепції, один із фундаторів теорії організації фірми.

БРЕНТАНО Луйо (1844 - 1931).

Німецький вчений, представник нової (молодої) історичної школи, профе­сор політичної економії ряду німецьких університетів. Соціально-реформістські концепції Брентано були спрямовані на подолання протиріч між працею і капіта­лом. Він був прихильником організації реформістських профспілок, кооперації еко­номіки і фабричного (трудового) законодавства. Для практичного здійснення соці­ально-економічних реформ спільно із А. Вагнером і Г. Шмоллером організував „Союз соціальної політики” (1872).

БУАГІЛЬБЕР П”ер (1646 - 1714).

Французький економіст, фундатор класичної політичної економи у Франції, один із попередників фізіократів. Виступав із критикою меркантилізму, проти політики економічного протекціонізму, яка розорила селянство. Був захисником інтересів селян, яких вважав „годувальниками нації”, розробляв теорію трудової вартості, схиляючись до того, що основне багатство створюється працею на землі. Основна праця - „Звинувачення Франції” (1707).

БУНГЕ Микола (1823 - 1895).

Відомий український економіст, автор наукових праць з економічної теорії, історії економічної думки, грошового обігу, фінансів, бухгалтерського обліку, еко­номіки промисловості і торгівлі, фундатор так званої київської школи політичної економії, професор і ректор Київського університету (у 50-80-х роках), академік, керівник Київської контори Державного банку, міністр фінансів (1881 - 1886), голо­ва Кабінету міністрів Росії (1887 - 1895).

М. Бунге був переконаним прихильником економічного лібералізму, спо­чатку поділяючи принципи класичної політичної економії А. Сміта, Ж. Б. Сея і Т. Мальтуса, а згодом перейшовши на позиції маржиналізму. Він вкрай критично ставився до соціалістичної ідеї і марксистської політичної економії, натомість високо оцінював вклад Ф. Бастіа і Г. Ч. Кері за критику рікардіанства, маржиналістів австрійської школи. Основні праці: „Основи політичної економії” (1870), „Нариси політико-економічної літератури” (1895).

БЬОМ-БАВЕРК Ойген фон (1851 - 1914).

Австрійський економіст, професор Інсбрукського і Віденського університетів, президент Австрійської академії наук (з 1911), двічі був міністром фінансів Австро-Угорщини. Бьом-Баверк - головний теоретик австрійської школи маржиналі­зму, один із авторів теорії граничної корисності, розробник оригінальної психо­логічної теорії процента. Основні праці - „Капітал і прибуток” (1884), „Основи теорії господарських благ” (1886), „До завершення марксистської системи” (1889).

ВАЛЬРАС Марі Еспрі Леон (1934-1910).

Французький економіст, професор Лозаннського університету (Швейцарія), один із засновників математичної школи в економічній теорії, фундатор лозан­нської економічної школи. Поряд з К. Менгером і В. Джевонсом став основопо­ложником маржиналізму. Вніс видатний вклад в економічну теорію взагалі і в тео­рію граничної корисності. Створив економіко-математичну модель загальної ринкової рівноваги, доведення якої з точки зору математики вважа­лось до Вальраса нездійсненним. Модель Вальраса стала основою сучасних математичних і статистичних методів економічних досліджень. Основний твір - „Елементи чистої політичної економії” (1874-1877).

ВАРРОН Марк Теренцій (116-27 до н.е.).

Давньоримський економіст-аграрник. Розглядав принципи організації рабо­власницького господарства (латифундії) за умов його розкладення.

ВЕБЛЕН Торнстейн (1857 - 1929).

Американський теоретик, фундатор інституціоналізму взагалі та його соці­ально-психологічної течії зокрема, представник критичного напряму в економіч­ній теорії. Був прихильником „технократичної революції”, тобто переходу влади у виробництві від власників підприємств (бездіяльного класу) до інженерно-технічної інтелігенції. Основна праця - „Теорія бездіяльного класу” (1899).

ВЕРНАДСЬКИЙ Іван (1821 - 1884).

Відомий український економіст, прихильник принципів класичної політичної економії, професор Київського і Московського університетів, Петербурзького голо­вного педагогічного інституту і Олександрійського ліцею у Санкт-Петербурзі. У сво­їх працях „Предмет політичної економії”, „Курс політичної економії” та інших він проповідував доктрину економічного лібералізму, заперечував необхідність втручання держави в економіку і економічний протекціонізм. Був прибічником рікардіанського варіанту трудової теорії вартості, однак в окремих питаннях (зок­рема, про продуктивну працю) поділяв позиції Ж. Б. Сея. І. Вернадський був пере­конаним і послідовним противником соціалістичної ідеї, яка, на його думку, не від­повідає людській сутності.

Іван Вернадський - батько славетного українського вченого світового зна­чення, автора вчення про ноосферу як прошарку розумного життя на Землі, пер­шого президента Української академії наук (із 1918 р.) Володимира Вернадського.

ВІЗЕР Фрідріх фон (1851 - 1926).

Австрійський теоретик, представник австрійської школи маржиналізму, один із фундаторів неокласичного напряму в економічній теорії, наступник К. Менгера на кафедрі політичної економії Віденського університету. Спільно із К. Менгером і Е. фон Бьом-Баверком розробляв теорію граничної корисності благ у варіанті австрійської школи. Він є автором так званого закону Візера, згідно із яким ціна товару визначається граничною корисністю граничного продукту капіталу (додаткового продукту від застосування додаткової одиниці капіталу). Візер - один із авторів теорії „зумовленої вартості”, згідно із якою кожний фактор виробництва „зумовлює” певну частину створеного продукту. Основна праця - „Похо­дження і основні закони господарської цінності” (1884).

ВІКСЕЛЬ Кнут (1851 - 1926).

Шведський економіст, послідовник маржиналізму, представник його мате­матичної школи. Став одним із попередників шведської (стокгольмської) еко­номічної школи. Досліджував вплив банківського кредиту і процента на ціноутво­рення і циклічні коливання економічного розвитку.

ГАЛІАНІ Фердинандо (1728 - 1789).

Італійський економіст, філософ, державний діяч, аббат, який з 1759 р. постій­но проживав у Франції, де перебував на дипломатичній роботі, а потім займав ряд посад в уряді Франції. Він був першим, хто намагався пояснити вартість товарів їх корисністю, започаткувавши тим самим теорію корисності. Це дає підставу вва­жати його найпершим попередником маржиналізму. Водночас він здійснив аналіз товару і товарного виробництва, зробив цінний вклад в теорію грошей, ставши одним із найзначніших попередників А. Сміта. Його праця „Бесіди про торгівлю зерном” (1770) - значне явище в тогочасній економічній науці, а за своєю проблематикою має значення і нині.

ГАРРОД Рой Форбс (1900 - 1988).

Англійський економіст, послідовник Дж. М. Кейнса, професор Оксфордського університету. Працював над теорією економічного зростання, створив модель динамічної економічної рівноваги (вираженої рівнянням Гаррода), широко засто­совував математичні методи. Гаррод одним із перших увів до економічної теорії поняття акселератора економічного зростання, розробив власну концепцію зайнятості, побудованої на поєднанні кейнсіанського і неокласичного підходів.

ГЕЛБРЕЙТ Джон Кеннет (нар. 1908).

Сучасний американський економіст канадського походження, інституціоналіст і неокейнсіанець, був про­фесором політичної економії Каліфорнійського, Гарвардського і Принстонського університетів, політичний діяч, працював економічним консультантом кількох пре­зидентів США. Гелбрейт розробив теорії „врівноважуючої сили” монополій і держави, „нового індустріального суспільства” та інші, які започаткували нові напрями теоретичних економічних досліджень. Основні праці - „Нове інду­стріальне суспільство” (1967), „Економічна теорія і цілі суспільства” (1971).

ГІЛЬДЕНБРАНДТ Бруно (1812 - 1878).

Німецький економіст, один із основоположників історичної школи. В своїй праці „Політична економія сьогодення і майбутнього” (1848) обґрунтовував так званий історичний метод економічних досліджень.

ГІЛЬФЕРДИНГ Рудорльф (1877-1941).

Австрійський і німецький соціаліст, один з лідерів соціал-демократії початку XX ст., теоретик „австромарксизму” і соціал-реформізму.

ГОБСОН Джон Аткінсон (1858 - 1940).

Англійський економіст, погляди якого були комбінацією економічного лібе­ралізму із елементами реформізму, близького до фабіанства, і інституціона­лізму. Гобсон став одним із основоположників теорії гільдейського соціалізму. Свої дослідження зосереджував на економічній природі вартості і прибутку, розподілу і економічних криз. У теорії недоспоживання намагався пояснити циклічний харак­тер економічного розвитку недостатністю купівельної спроможності широких на­родних мас, тому вимагав збільшення заробітної плати і певного обмеження при­бутків підприємців. За проповідь цих ідей, які суперечили поглядам безсумнівного лідера англійської економічної теорії того часу А. Маршалла, Гобсона усунули від викладання в Оксфордському університеті. Головні праці – „Розвиток сучасного капіталізму” (1894), „Імперіалізм” (1902). Матеріали останньої книги широко використовувались В. І. Леніним при розробці концепції імперіалізму і написанні популярного нарису „Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму”.

ГОДСКІН Томас (1787 - 1869).

Англійський утопічний соціаліст, послідовник вчень Д. Рікардо і Р. Оуена. Висував утопічні проекти переродження капіталізму в соціалізм.

ГОССЕН Герман Генріх (1810 - 1858).

Німецький економіст-математик, один із попередників маржиналізму. Госсен одним із перших в історії економічної думки застосував граничний аналіз еко­номічних процесів, заклавши основи теорії граничної корисності. Розробляв теорію споживання, в основі якої знаходяться так звані закони Госсена - пер­ший і другий. Його ідеї знайшли визнання тільки через 20 років після смерті, коли аналогічні проблеми досліджували К. Менгер, В. Джевонс і Л. Вальрас.

ДАНИЇЛ ЗАТОЧНИК (XII століття).

Чернець-схимник Києво-Печерського монастиря, автор „Слова”, або „Мо­ління Даниїла Заточника” - пам'ятки давньоруської економічної думки, яка ви­ражала інтереси князівських дружинників і засуджувала намагання боярської знаті обмежити владу великого князя, прагнення князів і бояр до надмірного збагачення за рахунок захоплення общинних земель і пограбування смердів (селян), описува­ла нестерпне становище смердів і холопів (рабів). Вихід із цього становища Даниїл вбачав у розповсюдженні освіти серед ви­щих верств населення, яка здатна перевиховати злих панів.

ДЕБРЕ Жерар (нар. 1921).

Сучасний американський економіст, який народився і одержав освіту у Фран­ції, професор Йєльського (1955-1961 рр.) і Каліфорнійського університетів, Нобе­лівський лауреат 1983 р. Працює над проблемами загальної економічної рівно­ваги і створення нових методів аналізу в економічній теорії. Співпрацював разом з К. Ерроу, описавши набір умов ринкової рівноваги в теоремі Ерроу-Дебре. Найвідомішою є книга Дебре „Теорія цінності” (1959).

ДЖЕВОНС Вільям Стенлі (1835 - 1882).

Англійський дослідник, один із фундаторів маржиналізму, теоретик матема­тичної школи в економічній теорії, професор політичної економії Манчестерського і Лондонського університетів, засновник лондонської економічної школи. Розробив власний варіант теорії граничної корисності. Відмовившись від тра­дицій англійської класичної політичної економії, зробив спробу докорінно перебу­дувати систему економічної теорії. Джевонс - автор терміну „економікс” як нової назви економічної теорії, який в науковий оборот увів А. Маршалл. Англійський маржиналіст широко застосовував математичні методи дослідження. Ідеї Джевонса мали велике значення для розвитку економічної науки. Основна праця - „Основи політичної економії” (1871).

ДОМАР Овсій Девід (нар. 1914).

Американський економіст польського походження (справжнє прізвище — Домаревський), послідовник кейнсіанства, професор Гарвардського університету і Массачусетського технологічного інституту. Став одним із фундаторів теорії еко­номічного зростання, розробив його модель (рівняння Домара), один із авторів теорії акселератора інвестицій.

ДРАГОМАНОВ Михайло (1841 - 1895).

Видатний український історик, етнограф, письменник, публіцист, фундатор „Старої громади” у Києві - громадської українофільської організації, що пропо­відувала українську національну ідею і націоналістичну ідеологію. Працював до­центом Київського університету, але був звільнений за політичну неблагонадійність і з 1876 р. і до кінця життя проживав в Австрії, Швейцарії і Болгарії, де із 1889 р. працював професором Софійського університету.

Економічні погляди Драгоманова зосереджувались насамперед на проблемі розвитку пореформенних аграрних відносин. Визнаючи прогресивність ринкового господарства, український вчений наголошував на його негативних рисах - кри­зах, безробітті, надмірній диференціації доходів, експлуатації народних мас, яка, на його думку, має місце при капіталізмі. Він стояв на соціалістичних позиціях, ґрунтуючись на прудонізмі - дрібновласницькому вченні про соціалізм фран­цузького економіста П. Ж. Прудона, був переконаним опонентом марксистської теорії класової боротьби, насильницької соціалістичної революції і диктатури про­летаріату. В цілому він знаходився на позиціях реформування ринкового суспіль­ства для поліпшення умов життя трудящих.

ЕДЖУОРТ Френсіс (1845 - 1926).

Англійський економіст, представник математичної і лондонської економіч­них шкіл, професор Лондонського і Оксфордського університетів. Увів до еконо­мічної теорії як метод дослідження граничної корисності благ криві байдужості, ставши одним із розробників ординалістської (порядкової) версії граничної корисності, займався проблемами економічної рівноваги, став одним із перших, хто почав застосовувати економічні індекси.

ЕНГЕЛЬС Фрідріх (1820 - 1895).

Німецький економіст і філософ, один із творців марксистської політичної економії, друг і соратник К. Маркса. Енгельс став багатим фабрикантом, одержав­ши в спадщину хімічні заводи в Манчестері (Англія), що дозволило йому мате­ріально підтримувати К.Маркса та його сім'ю, що потерпала від нестатків. Знахо­дився під великим впливом ідей Д. Рікардо і утопічного соціалізму. Разом з Марк­сом розвивав теорії вартості і додаткової вартості. Енгельс увів в економічну науку нову періодизацію історичного і соціально-економічного розвитку людства, створивши вчення про суспільно-економічні формації. Був популяризатором марксистського економічного вчення, завершив роботу над „Капіталом” після смерті його автора, випустивши у світ 2-й і 3-й томи. Основні економічні праці Енгельса – „Становище робітничого класу в Англії” (1845), „Анти-Дюринг” (1878), „Походження сім'ї, приватної власності і держави” (1884) та інші, ба­гато із яких він написав спільно із К. Марксом.

ЕРРОУ Кеннет Джозеф (нар. 1921).

Сучасний американський економіст, професор Стенфордського і Гарвард­ського університетів, Нобелівський лауреат 1972 р. Автор праць в області еконо­міки НТП, організації і управління виробництвом, загальної теорії рівноваги, теорії добробуту і апарату виробничих функцій. Разом з Ж. Дебре розробив умови досягнення економічної рівноваги за умов недосконалої конкуренції, які відомі під назвою теореми Ерроу-Дебре. Новаторська праця Ерроу „Теорія ринкової по­вед інки” (1971) виявила суттєвий вплив на розвиток економічної науки.

ЕРХАРД Людвіг (1897 - 1977).

Теоретик німецького неолібералізму, міністр економіки ФРН у 1949-1963 роках, віце-канцлер і канцлер уряду ФРН у 1963-1966 роках, на цих постах втілю­вав у життя теоретичні постулати неолібералізму, ставши „батьком” так званого „німецького дива”, піднявши з руїн економіку Німеччини і забезпечивши її злет до найвищих вершин. Він став одним із розробників теорії „соціального ринкового господарства”, яку втілив у практику німецької ринкової економіки. Фундатор теорії „сформованого суспільства”. Основна економічна праця - „Добробут для всіх” (1956).

ЖУРАВСЬКИЙ Дмитро (1810-1856).

Видатний український дослідник, економіст і статистик, провів- найглибший аналіз дореформенної економіки України. Довів економічну неефективність помі­щицького господарства, що зумовлювалась низькою продуктивністю кріпацької праці, закликав впроваджувати підприємницькі, тобто капіталістичні, форми вироб­ництва, досліджував проблеми розвитку малого і дрібного виробництва за умов кріпосницької системи господарювання, запропонував проект аграрної реформи, суть якої полягала у негайному звільненні селян від кріпацтва із наданням їм без будь-якого викупу половини земель, які вони обробляють, повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створенні умов для їх самостійного роз­витку.

ЗІБЕР Микола (1844 - 1888).

Відомий послідовник і популяризатор марксистського економічного вчен­ня в Україні і Росії, приват-доцент і професор Київського університету. Свої погля­ди виклав у працях „Нариси первісної економічної культури” (1883), „Давід Рі­кардо і Карл Маркс у їх суспільно-економічних дослідженнях” (1885) та інших.

ІБН ХАЛДУН Абу Заїд Абдар-Рахман Ібн Мухамед аль-Хадрамі (1332-1406).

Арабський вчений (жив в Тунісі і Єгипті), найвидатніший представник еконо­мічної думки середньовіччя. Походив із знатного роду. Йому належить прогресив­на теорія суспільногоь розвитку (теорія „соціальної фізики”), у якій Ібн Халдун поділив історію людства на три етапи (стани): дикість, „сільське життя” і „місь­ке життя” (цивілізація). Він висунув геніальну для того часу ідею про існування об”єктивних законів (правильностей), за якими здійснюється господарська діяль­ність, дав розуміння товару, трудової вартості, грошей та їх функцій, ціни, поділу і кооперації праці, доходів тощо. Суспільне життя Ібн Халдун розглядав передусім як виробничу діяльність, виступав супроти тих феодальних елементів, які зумов­лювали занепад економіки, застій, безуспішно боровся із корупцією бюрокра­тичного апарату управління і судової влади (коли був намісником Єгипту). Ідеї Ібн Халдуна на півтисячоліття випередили сучасну йому економічну думку. Його теоретична спадщина виявила великий вплив на розвиток економічної думки і нині вивчається в усьому світі.

ІОАНН (XI століття).

Давньоруський церковний служитель, автор „Ізборника Святослава” (1076) - однієї із перших економічних пам'яток Київської Русі. Іоанн закликав „сильних і багатих” дотримуватись міри у нагромадженні багатств, до справедливості у від­носинах із „слабкими і бідними”. Жадоба влади і наживи, на його думку, повинна поступитись місцем турботі про знедолених. Жахливе гноблення одних і нестрим­не збагачення інших Іоанн оголосив злочином, водночас закликаючи народ до покори, слухняності, терпіння, радить сподіватись на справедливий „суд Божий” і нестерпні муки гнобителів на тому світі. Він вважав, що чесна праця - святий обо­в'язок кожного і джерело багатства.

КАЛДОР Ніколас (нар. 1908).

Сучасний англійський економіст, теоретик лівого кейнсіанства і неокейнсіанства, професор Кембріджського університету, один із розробників сучасної кейнсіанської теорії економічного зростання.

КАМПАНЕЛЛА Томазо (1568 - 1639).

Італійський монах (до прийняття чернецтва - Джованні Доменіко), бунтівник, незламний борець за свободу і незалежність Італії, представник раннього утопі­чного соціалізму. Був звинувачений інквізицією в бунті і єресі, провів 28 років в ув”язненні; звільнений римським папою за особистим проханням кардинала Рішельє, залишок життя прожив у Франції, одержуючи державну пенсію. В ув”язненні написав книгу „Місто Сонця” (1602), де зобразив уявне справедливе суспільство рівності і щастя, в якому нема ні багатих, ні бідних, відсутня приватна власність - головне зло людства, на думку Кампанелли, і гроші, існує спільність майна і дру­жин, що зумовлює зрівняльний розподіл і загальну рівність.

КАНТИЛЬОН Річард (1680 - 1734).

Англійський економіст, банкір, демограф, за походженням ірландець. Після його смерті залишився рукопис книги „Дослід про природу торгівлі взагалі” (ви­дана 1755 року французькою, а потім і англійською), яка виявила помітний вплив на розвиток економічної науки. Кантильон став одним із попередників фізіократів і А. Сміта. Джерелом багатства (вартості) він вважав землю і працю, дав поняття ринкової ціни, попиту і пропозиції, здійснив глибокий аналіз грошей і грошового обігу, розрізняв прибуток і підприємницький дохід. Великою заслугою Кантильона стало те, що він першим в історії економічної думки зробив спробу показати круго­обіг промислового капіталу і дав розуміння суспільного відтворення.

КАРАЗІН Володимир (1773 - 1842).

Відомий український вчений-енциклопедист і громадський діяч, засновник і перший ректор Харківського університету, активний реформатор економіки. Його проекти реформ були спрямовані на прискорення розвитку ринкових відносин, на відміну кріпосницької системи у Росії. У політичному плані він виступав за пере­творення абсолютної монархії у конституційну. За свої погляди зазнав переслі­дувань і репресій з боку царизму.

КАССЕЛЬ Густав (1866 - 1945).

Шведський дослідник, що належав до математичної школи в економічній теорії, один із основних попередників шведської (стокгольмської) економічної школи, професор Стокгольмського університету. У своїх працях теорії трудової вартості протиставляв теорію рідкісності благ, розвивав концепцію загальної ринкової рівноваги.

КАУТІЛЬЯ ВІШНУГУПТА (IV ст. до н.е.).

Давньоіндійський мислитель, радник царя Чандрагупти І, автор видатного трактату „Артхашастра” (перекладається як „вчення про матеріальну вигоду”), де зробив геніальні для того часу висновки про економічну роль держави, вико­ристання державних фінансів, господарський облік, захист сільськогосподарського виробництва, ринок і ринкові ціни, попит і пропозицію, конкуренцію і монополію тощо. Цей твір є загальним керівництвом по принципах економічної політики.

КАУТСЬКИЙ Карл (1854 - 1938).

Один із теоретиків німецької і австрійської соціал-демократії. Спочатку був ортодоксальним марксистом, популяризував і розвивав марксистське економічне вчення - у книзі „Економічне вчення Карла Маркса” (1887), гнівно засуджував „ревізіоніста” Е. Бернштейна, підготував до друку і видав IV том „Капіталу” Маркса. Згодом, разом із Р. Гільфердингом, очолював центристську течію в соці­ал-демократії, поступово перейшов на позиції соціал-реформізму. Автор теорії „ультраімперіалізму”, в якій пророкує еволюцію капіталізму, соціальне прими­рення праці і капіталу, припинення політики економічної і політичної експансії.

КЕЙНС Джон Мейнард (1883 - 1946).

Видатний англійський економіст і політик, фундатор кейнсіанства, творець макроекономіки як системи досліджень економіки в цілому. Кейнс обгрунтував необхідність державного економічного регулювання як умови подолання стагнації ринкової економіки, розробив загальну теорію зайнятості, на грунті якої створив модель макроекономічної рівноваги, досліджував проблеми економічного зро­стання в теорії мультиплікатора інвестицій, по-новому розкрив суть заробітної плати і процента. Революційні ідеї Кейнса дали потужний поштовх до розвитку економічної науки в цілому, сформували сучасне обличчя економічної теорії. Під їх впливом знаходяться нині усі напрями економічної думки, у тому числі й альтер­нативні кейнсіанству. Свої економічні ідеї Дж. М. Кейнс виклав в книзі „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936), ідеї якої зробили переворот в економічній науці.

КЕНЕ Франсуа (1694 - 1774).

Французький економіст, основоположник школи фізіократів. Служив при­дворним лікарем Людовіка XV, економічними проблемами зацікавився у 60-річному віці. Головні заслуги Кене - критика меркантилізму і перенесення досліджень із сфери обігу до сфери виробництва (хоча виробництво продукту Кене, як і всі фізіократи, обмежив лише сільським господарством), створення вчення про „чис­тий продукт”, про основний і оборотний капітал („первісні і щорічні аванси”), першої в історії економічної думки моделі суспільного відтворення („господар­ського кругообігу”) - геніальної для того часу спроби показати умови рівноваги економіки. Кене став одним із основних попередників А. Сміта. Світову славу йому приніс трактат „Економічна таблиця” (1758).

КЕРІ Генрі Чарльз (1793-1879).

Перший серйозний американський економіст, теоретик класичного напря­му, критик економічного вчення Д. Рікардо. Кері принципово відкидав теорію тру­дової вартості, протиставляючи їй теорію гармонії інтересів праці і капіталу. Ос­новні праці Кері – „Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції” (1850), „Основи соціальної науки” (1857).

КЛАРК Джон Бейте (1847 - 1938).

Американський економіст, професор Колумбійського університету (США), за­сновник і глава американської школи маржиналізму, один із фундаторів нео­класичної економічної теорії. Кларк сформулював і розвинув теорії граничної і спадної продуктивності капіталу і праці, розробив вчення про статику і дина­міку економічної системи, розвивав ідеї теорій „трьох факторів” Сея і „витрат виробництва” Мальтуса, запозичив методологію граничного аналізу в Тюнена. Головна праця Кларка – „Розподіл багатства” (1889).

КЛАРК Джон Моріс (1884 - 1963).

Американський інституціоналіст, син Дж. Б. Кларка, професор Колумбійсь­кого університету (США). На відміну від Кларка-старшого, був переконаним при­хильником державного втручання в процеси ринкового регулювання, поділяючи в цьому питанні точку зору Дж. М. Кейнса. Кларк-молодший став одним із авторів теорії олігополії, розробляв моделі трансформації ринкової економіки.

КНІС Карл Густав (1821 - 1898).

Німецький економіст, професор Марбурзького і Гейдельберзького універси­тетів, один із засновників історичної школи, серйозний дослідник економічної історії. Намагався підмінити політичну економію історією народного господарства, заперечував існування загальних економічних законів і саму можливість існування загальної теорії економічного розвитку. Основна праця - „Політична економія з точки зору історії” (1853).

КОЗЕЛЬСЬКИИ Яків (1729 - 1795).

Яків Козельський - видатний представник прогресивної економічної думки України XVIII ст., філософ і просвітитель. Він вимагав негайного звільнення селян із кріпосної залежності, критикуючи ліберальних просвітників, які вважали, що це відбудеться добровільно на основі розвитку і поширення освіти серед селян і помі­щиків; на його думку, „не освіта є передумовою свободи, а свобода є передумо­вою розвитку освіти”. Одним із перших в Україні він досліджував економічні кате­горії простого і розширеного відтворення, поділу праці, необхідного і додаткового продукту, став прихильником теорії трудової вартості, раніше за А. Сміта дав об­ґрунтовану критику поглядів фізіократів про працю у сільському господарстві як єдине джерело утворення „чистого продукту”. Соціальним ідеалом для Я. Козель­ського було суспільство рівноправних людей, яке ґрунтується на принципах соціа­льної, політичної, моральної, правової і господарської свободи, найефективнішою формою власності він вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності - особисту вигоду.

КОЛУМЕЛЛА Луцій Юній Модерат (І ст. н.е.).

Давньоримський дослідник аграрних відносин рабовласницького суспільства, розробляв принципи раціональної організації рабовласницького господарства. Праці Колумелли з агрономії були надзвичайно популярні в Європі ще протягом тисячі років.

КОММОНС Джон (1862 - 1945).

Американський економіст, засновник соціально-правової течії інституціо­налізму. Основна праця – „Інституціональна економічна теорія” (1934).

КОНДРАТЬЄВ Микола Дмитрович (1892 - 1933).

Російський економіст радянського періоду, учень М. Туган-Барановського, фундатор теорії „великих циклів кон'юнктури”, яка отримала широке поширен­ня і розвиток у сучасній економічній теорії. „Великі економічні цикли” було названо „циклами Кондратьєва”. Доля вченого була трагічною - він був репресований і страчений сталінським режимом.

КОНФУЦІЙ, або КУН Фу-цзи, (бл. 551 -479 до н.е.).

Давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства - релігійно-етич­ного вчення, в якому обґрунтовувалась економічна роль держави як „великої сім'ї” і правителя – „батька народу”, розглядалось значення податків і державної казни. Вчитель Кун Фу („цзи” по-китайськи – „мудрець”) був прихильником спра­ведливого розподілу продукту („за здібностями і соціальним стадом”), соціальний ідеал бачив в минулому, ідеалізуючи старокитайські патріархальні відносини, про­повідував програму морального вдосконалення людини і жорсткої регламентації суспільних відносин державою.

КОУЗ Рональд Гаррі (нар. 1910).

Американський дослідник, народився і одержав освіту в Англії, був професо­ром університетів у Баффало, Вірджінії, Чикаго, засновник неоінституціоналізму, Нобелівський лауреат 1991 р. Став відомий своїми дослідженнями трансакційних витрат (витрат на укладання угод), довів їх виключне значення для економічного розвитку, і теорії фірми. Автор праць „Природа фірми” (1937), „Проблема соціальних витрат” (1960), „Фірма, ринок і право” (1980).

КОУЛ Джордж Дуглас (1889 - 1959).

Англійський економіст і соціолог, професор Оксфордського університету. Один із засновників течії гільдейського соціалізму, співавтор теорії змішаної економіки. Знаходився під значним впливом ідей Дж. А. Гобсона і Дж. М. Кейнса.

КСЕНОФОНТ (бл. 430 - 355 або 354 до н.е.).

Давньогрецький історик і філософ, державний діяч і воєначальник, визнач­ний представник економічної думки Стародавнього світу. Захищав рабовласниць­кий устрій, розглядаючи рабство природним явищем, основою всього господар­ства вважав землеробство. Хоча соціальним ідеалом Ксенофонта було патріар­хальне натуральне господарство, він залишив цінні спостереження стосовно при­роди товару і ринку, обміну і поділу праці (обгрунтував поділ фізичної праці - долі рабів і розумової праці - привілей вільних), одним із перших звернув увагу на залежність глибини поділу праці від розміру ринку, дав оцінку грошам як концен­трованому виразу багатства і засобу обігу. Праця Ксенофонта „Економікос” („Устрій домогосподарства”) користувалась великою популярністю як в Греції, так і в Стародавньому Римі і середньовічній Європі.

КУЗНЕЦЬ Саймон (Семен) Сміт (1901 - 1981).

Американський економіст, виходець з України (закінчив Харківський універ­ситет), професор Гарвардського університету в США, Нобелівський лауреат 1971 р. Представник економіко-статистичного напряму в економічній теорії, неокейнсіанець і неоінституціоналіст. Досліджував економічну циклічність, виявив так зва­ний цикл Кузнеця в будівництві. Запропоновані ним методи обчислення валового національного продукту і національного доходу широко застосовуються в системі національного рахівництва. Автор книг „Суть і значення тенденцій” (1930), „Ка­пітал в американській економіці: його формування і фінансування” (1961), „Шість лекцій про економічне зростання” (1961), „Національний продукт” (1946), „Національний дохід: підсумки досліджень” (1946) та багатьох інших.

КУРНО Антуан Огюстен (1801 - 1877).

Французький математик, економіст і філософ, один із основних попередників маржиналізму. В своїй основній економічній праці „Принципи теорії багатства” (1863) Курно заклав основи граничного аналізу економічних процесів, досліджував проблеми ринкової рівноваги і ринкового попиту.

ЛАО-цзи (VI - V ст. до н.е.).

Давньокитайський мислитель, творець вчення даосизму, яке відбивало ідеї пасивного протесту проти розорення селянської общини і посилення гноблення з боку родової знаті. Вчення Вчителя Лао доводило необхідність повернення до старожитностей, мудрих і добрих правителів, які дбають про народ, а той відповідає їм своєю любов”ю. Вчення даосизму викладено в книзі Лао-цзи „Дао де цзин” („Вчення про дао”), де він розглядає два шляхи („дао” по-китайськи „шлях”) по­мислів і дій: „небесне дао” - „добре дао” і „людське дао” - „зле дао», навча­ючи віддавати перевагу першому.

ЛАФФЕР Ален

Сучасний американський економіст, один із творців нової класичної еконо­мічної теорії, розробник теорії „економіки пропозиції”, переконаний опонент кейнсіанства. Вивів закономірність, відбиту так званою кривою Лаффера, яка показує взаємозв'язок між ставками подоходного податку і бюджетними надход­женнями і дає змогу визначити оптимальний максимальний рівень податкової ставки.

ЛЕНІН (УЛЬЯНОВ) Володимир Ілліч (1870-1924).

Російський революціонер, філософ, економіст, публіцист, послідовник і про­довжувач марксистського економічного вчення, представник його ліворадика­льної (революційної) течії. У своїх численних творах доводив можливість перемоги соціалістичної революції і побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, що суперечило висновкам Маркса. Водночас Ленін догматизував окремі положення марксистського вчення. Сформулював свою теорію імперіалізму і соціалістич­ної революції, у програмі побудови соціалізму ігнорував роль товарно-грошових відносин, віддаючи перевагу централізованому адміністративному управлінню. Після Жовтневого перевороту 1917 р., очоливши Радянський уряд, намагався вті­лити в життя свої моделі соціалізму - спочатку так званий „воєнний комунізм”, а потім „нову економічну політику”, які завершились повним провалом. Усі еко­номічні теорії Леніна мали вагомий політичний і ідеологічний підтекст і не витри­мали перевірки часом. Соціалістична ідея була багато в чому скомпроментована завдяки зусиллям Леніна та його послідовників, а намагання втілити її в практику обернулось великою трагедією кількох поколінь людей у багатьох країнах світу. Основні економічні праці – „Розвиток капіталізму в Росії” (1899), „Імперіалізм, як остання стадія капіталізму” (1916), „Держава і революція” (1917), „Чергові завдання Радянської влади” (1918), „Про кооперацію” (1923) та інші.

ЛЕОНТЬЄВ Василь (1906 - 1999).

Сучасний американський економіст, народився і здобув освіту в Санкт-Пе­тербурзі (Росія), емігрував до США в 20-х роках. Став широко відомим завдяки методу економіко-математичного аналізу „витрати-випуск” і побудові на його основі міжгалузевих балансів економічної рівноваги. Моделі Леонтьєва застосо­вувались в багатьох країнах для оптимізації розвитку їх економік. Нобелівський лауреат 1973р.

ЛІСТ Фрідріх (1789-1846).

Німецький економіст, попередник історичної школи, заклав основи так зва­ного історичного методу економічного аналізу. Виступав проти концепції еконо­мічного лібералізму, за національний державний протекціонізм.

ЛОУ (ЛО) Джон (1671 - 1729).

Шотландський економіст і фінансист, один із перших монетаристів, який, знаходячись під впливом меркантилізму, пропонував організувати випуск папе­рових грошей для збагачення країни, вважаючи, що вони мають вартість. При цьо­му Лоу заперечував тезу меркантилістів про необхідність дотримання активного торгового балансу. Експеримент Лоу у Франції по заміні повноцінних золотих грошей паперовими на початку XVIII ст. закінчився фінансовим крахом - надмірна кількість випущених в обіг банкнот зумовила значну інфляцію і знецінення всіх фінансових активів, що супроводжувалось розоренням багатьох власників, банк­рутством підприємств і банків. Уціліла тільки земельна власність, що згодом віді­грало свою роль в утвердженні вчення фізіократів. Так Дж. Лоу мимоволі став їх попередником. Основна праця Лоу – „Гроші і торгівля, що розглядаються з пропозицією забезпечити націю грошима” (1705).

ЛУКАС Роберт

Сучасний американський економіст, професор Массачусетського технологіч­ного інституту, один з фундаторів так званої нової класичної економічної теорії, розробник теорії раціональних очікувань (разом із Г. Беккером), один із авторів концепції природного рівня безробіття. Р. Лукас заперечує висновки кейнсіанської теорії щодо принципів, напрямів, форм і методів макроекономічного регулю­вання. Нобелівський лауреат 1995 р.

МАК-КУЛЛОХ Джон Рамсей (1789 - 1864).

Англійський економіст, представник рікардіанської школи класичної полі­тичної економії. Намагався пристосувати вчення Д. Рікардо до нових реально­стей ринкової економіки, доповнюючи його теоріями Ж. Б. Сея і Т. Мальтуса. Основна праця – „Основи політичної економії” (1830).

МАЛЬТУС Томас Роберт (1766 - 1834).

Англійський економіст, пастор, друг і теоретичний опонент Д. Рікардо, предс­тавник класичної політичної економії. Розвиваючи деякі сторони вчення А. Сміта, сформулював теорію витрат виробництва, яка пояснює вартість товару ви­тратами на його виробництво, до яких Мальтус відніс і прибуток. Автор широко відомого закону народонаселення і фундатор вчення мальтузіанства. Розробив теорію споживання, яка згодом була використана Дж. М. Кейнсом, обґрунтував закон спадної віддачі ресурсів - один з тріади фундаментальних економічних законів. Мальтус залишив яскравий слід в економічній науці. Свої погляди він виклав в працях „Дослід про народонаселення” (1797), „Принципи політичної економії” (1820) та інших.

МАРКС Карл Генріх (1818-1883).

Видатний німецький економіст і філософ, продовжувач вчення Д Рікардо, основоположник марксистської політичної економії. Маркс створив свій варіант теорії трудової вартості, на ґрунті якої розробив теорію додаткової вартості, у якій, на його думку, відкрив „таємницю” капіталістичної експлуатації. Аналіз про­цесу виробництва додаткової вартості привів Маркса до обґрунтування неминучо­сті революційного повалення капіталізму пролетаріатом згідно із сформульованим ним законом капіталістичного нагромадження. Заради доведення цього Маркс і створив своє економічне вчення, однак в історичному плані воно виявилося хибним.

Водночас Маркс здійснив блискучий теоретичний аналіз системи вільної кон­куренції, створив вчення про товар та його властивості, двоїстий характер праці, товарну природу грошей, сформулював теорії капіталу, заробітної плати, прибутку, процента, ренти, суспільного відтворення, одним із перших застосувавши макроекономічний аналіз. Маркс разом із Ф. Енгельсом створили нову політичну економію, сформулювали її предмет, розробили діалектичний метод дослідження. Вони заклали основи вчення про соціалізм і комунізм, яке революційні наступники Марк­са намагались безуспішно втілити в життя, спричинивши трагедію сотень мільйо­нів людей.

Історія економічної науки не знає іншого прикладу такої титанічної праці над одним твором, якою була праця К. Маркса над „Капіталом” - головною еконо­мічною книгою марксизму. Маркс працював над нею близько 40 років і не встиг за життя її завершити (І том вийшов з друку 1867 року, II і III томи видав Ф. Енгельс — відповідно у 1885 і 1893 роках, а IV том видав К. Каутський у 1910-1915 рр.).

МАРШ АЛЛ Альфред (1842 - 1924).

Видатний англійський економіст, професор Кембріджського університету, за­сновник і глава кембріджської економічної школи, один із фундаторів неокла­сичної теорії.

Маршалл - визнаний лідер західної економічної науки кінця XIX і початку XX ст. У своїх дослідженнях він поєднував теорії суб'єктивної граничної корисності і витрат виробництва. Він досліджував проблеми економічної рівноваги, сформу­лював закон попиту - один з тріади фундаментальних економічних законів, ство­рив теорію рівноважної ціни, увів поняття еластичності попиту. У своїх дослід­женнях Маршалл широко застосовував математику і особливо графічний метод аналізу. Він увів до наукового обороту нову назву економічної науки - „економікс” (термін було запропоновано В. С. Джевонсом), обґрунтував принципи „економікс” як науки. Основний твір Маршалла - фундаментальна праця „Основи економікс” (1890), над якою він працював ще із 1868 року і яка протягом 50 років була основним підручником з економічної теорії в університетах Європи і Північної Америки.

МЕН Томас (1571-1641).

Англійський економіст, представник зрілого меркантилізму, директор пер­шого в світі акціонерного товариства - Англійської Ост-Індської компанії (ство­рена в 1600 р.). Був прихильником металістичної теорії грошей, водночас заклав основи і кількісної теорії. Політичну економію Мен розглядав як науку про торго­вий баланс країни.

МЕН-цзи (372 - 289 до н.е.).

Давньокитайський мислитель, послідовник Вчителя Кун Фу (Конфуція). Роз­вивав вчення останнього про становий поділ праці, вічним вважав поділ праці на фізичну і розумову, виступав за „гуманне” правління задля процвітання країни.

МЕНГЕР Карл (1840-1921).

Австрійський економіст, один із фундаторів маржиналізму, засновник і глава австрійської (віденської) економічної школи, керівник кафедри політичної еко­номії Віденського університету. Розробив основи теорії суб'єктивної цінності благ - теорії граничної корисності, заклав підвалини теорії „зумовленої вартості”. Основна праця - „Засади політичної економії” (1871).

МЕРСЬЄ де ЛА РІВ”ЄР Поль-П”єр (1720 - 1793).

Французький фізіократ, один із наступників Ф. Кене. Відомий своєю крити­кою концепції меркантилізму, виступав проти політики економічного протекціоні­зму, за відміну всіх обмежень в міжнародній торгівлі. Незалежно від А. Сміта ви­словив ідею про існування об”єктивних законів господарської діяльності людей.

МІД Джеймс Едвард (нар. 1907).

Сучасний британський економіст-неокласик, професор Кембріджського уні­верситету, був президентом Королівського економічного товариства. Прихильник мінової концепції. Автор ряду праць з проблем теорії платіжного балансу і міжна­родної торгівлі. Нобелівський лауреат 1977 р.

МІЗЕС Людвіг фон (1881 - 1976).

Австрійський і американський економіст, професор університетів Відня, Нью-Йорка і Чикаго. Переконаний прихильник неокласичних принципів, рішуче відки­дав ідеї про необхідність державного регулювання економіки. У 30-х роках спільно із Ф. фон Хайєком створив так звану нову австрійську економічну школу. Став одним із попередників сучасного монетаризму.

МІЛЛЬ Джеймс (1773-1836).

Англійський економіст, представник класичної політичної економії, най­ближчий друг і послідовник Д. Рікардо, популяризатор його економічного вчення, пастор. Був прихильником економічного лібералізму і вільної торгівлі.

МІЛЛЬ Джон Стюарт (1806 - 1873).

Англійський теоретик, видатний завершувач класичної політичної економії, син Дж. Мілля, вважав себе послідовником економічного вчення Д. Рікардо, теорії якого намагався поєднати з теоріями Ж. Б. Сея і Т. Мальтуса. Засновник ре­формізму, автор теорії „колективного капіталізму”. Праця Дж. С. Мілля „За­сади політичної економії” (1848) кілька десятиліть була основним підручником з політичної економії (до виходу книги Маршалла „Принципи економікс” у 1890 р.) в англомовних університетах світу.

МІНЗ Гардинер (1898 - 1976).

Американський економіст інституціонального спрямування. У працях 30-х років виступав проти панування монополій, згодом розробив власний варіант концепції „колективного капіталізму”, де показував позитивну роль корпорацій-олігополій. У роки „Великої депресії” запропонував проект економічних реформ для оздоровлення ринкової економіки, став членом так званого „мозкового цент­ру” президента США Ф. Рузвельта, одним із розробників його „Нового курсу”.

МІТЧЕЛЛ Веслі Клер (1874 - 1948).

Американський економіст і статистик, засновник емпіричного (кон”юнкту­рно-статистичного) напряму інституціоналізму, професор Каліфорнійського, Колумбійського і Гарвардського університетів, очолював Національне бюро еконо­мічних досліджень США. У праці „Економічні цикли” (1913) намагався обґрун­тувати можливість прогнозування економічної циклічності шляхом аналізу велико­го масиву статистичних даних, заперечуючи можливість створення загальної теорії циклів. Основоположник економетрики.

МОДІЛЬЯНІ Франко (нар. 1918).

Американський економіст італійського походження (народився і одержав освіту у Римі), професор ряду американських університетів, Нобелівський лауреат 1985 р. Працює над проблемами фінансування корпорацій і визначення вартості фірм на ринку. Прихильник кейнсіанства, один з перших теоретиків „кейнсіансько-неокласичного синтезу”.

МОНКРЕТЬЄН де ВАТТЕВІЛЬ Антуан (1575 - 1621).

Французький представник зрілого меркантилізму, автор терміну „політична економія” для позначення науки про багатство, торговий баланс і державний протекціонізм. Єдина праця – „Трактат політичної економії” (1615).

МОР Томас (1478 - 1535).

Англійський письменник-гуманіст, державний діяч (член парламенту, управи­тель королівської казни, лорд-канцлер уряду Генріха VIII), основоположник уто­пічного соціалізму. У своїй книзі „Утопія” (1516) змалював ідеальне, з його точки зору, суспільство соціальної справедливості без приватної власності, грошей і гноблення. Був страчений за відмову визнати короля главою англійської церкви і захист верховенства папи.

МЮЛЛЕР Адам (1779 - 1829).

Німецький історик і економіст, один із попередників історичної школи в економічній теорії. Мюллер критикував вчення А. Сміта і Д. Рікардо, відкидаючи загальні закономірності економічного розвитку, ідеї вільної торгівлі і захищаючи державний економічний протекціонізм. Теорії вартості класичної школи він проти­ставляв „ідеальне виробництво” на ґрунті феодального землеволодіння, яке вва­жав „основою морального союзу людей”, „моральний капітал нації”, „національні цінності”.

МЮЛЛЕР-АРМАК Арнольд (1895 - 1977).

Німецький економіст, представник фрайбургзької школи неолібералізму, учень і послідовник В. Ойкена. Став одним із розробників теорії „соціального ринкового господарства”; саме він увів це поняття в науковий оборот у книзі „Господарський порядок і господарська політика” (1956).

МЮНЦЕР Томас (бл. 1490 - 1525).

Ідеолог плебейсько-революційного крила Реформації, вождь повсталих на­родних мас в Селянській війні 1524-26 рр. у Німеччині. Засуджував існуючий лад, закликав встановити на Землі „царство Боже” шляхом повстання, висував утопічні проекти суспільних перетворень, спрямованих проти феодалізму, експлуатації селян, приватної власності і грошей. Загинув на пласі під сокирою ката після зради найближчих соратників.

МЮРДАЛЬ Гуннар Карл (1898 - 1978).

Шведський економіст, професор Стокгольмського університету, представник шведської економічної школи, Нобелівський лауреат 1974 р. Мюрдаль - автор численних праць з питань міжнародних економічних відносин, виступаючи із пози­цій теорії конвергенції двох економічних систем і теорії „трансформації капіта­лізму”, був прихильником макроекономічних методів ринкового регулювання. Ос­новна праця – „Світова економіка: проблеми і перспективи” (1956).

НЕСТОР (XII століття).

Легендарний давньоруський літописець, чернець Києво-Печерського мона­стиря, автор літопису „Повість скороминущих літ” („Повесть временных лет”) (бл. 1113) - пам'ятки давньоруської економічної думки. Він виступав захисником феодального землеволодіння, закликав васалів вірно служити князям і боярам за одержану від них землю, вимагав суворого покарання за порушення права власно­сті. Водночас, Нестор закликав бояр і князів до стриманості у накопиченні багат­ства, стати прикладом працьовитості для народу. Основа багатства - праця всьо­го народу, наголошував Нестор, підкреслюючи, що праця і самообмеження у спо­живанні є найважливішими із людських чеснот. Літописець закликав князів до від­новлення цілісності держави, до єдності Русі, що вважав запорукою господарсько­го успіху і процвітання країни.

НОРС Дадлі (1641 - 1691).

Англійський купець і економіст, шериф Лондона за Карла II Стюарта, один з перших представників класичної політичної економи. Виступав із критикою мер­кантилізму, стверджуючи, що багатство створюється не грошима, а розвитком промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі. Норс заперечував необхідність державного контролю над економікою, був прихильником вільної тор­гівлі. Він одним із перших став відрізняти капітал від грошей, спробував дати пояс­нення економічної природи процента. Найбільш відома праця - „Роздуми про торгівлю; переважно про процент, монетну систему, скорочення і збільшен­ня кількості грошей” (1691).

ОЙКЕН Вальтер (1891 - 1950).

Видатний німецький теоретик, професор Фрайбурзького університету, зас­новник і глава фрайбурзької економічної школи, фундатор неолібералізму. Став одним із співаторів концепції „соціального ринкового господарства”, що ґрунтується на його теорії „ідеальних типів господарських систем”. Знаходячи в цілому на принципах економічного лібералізму, Ойкен рішуче відкидав тезу про недопустимість державного втручання в економіку, вважаючи необхідним дер­жавне антимонопольне регулювання і соціальний захист населення. Головна пра­ця – „Основні принципи економічної політики” (1950).

ОЛІН Бертіль Готтхард (1899 - 1989).

Шведський економіст, професор Копенгагенського університету (Данія), лау­реат Нобелівської премії з економіки 1977 р., яку одержав за дослідження в обла­сті світової торгівлі і міжнародного руху капіталів. Рівноважний стан міжнародної торгівлі описаний ним в так званому законі Гекшера-Оліна. У сфері макроеконо­мічних досліджень Олін стояв на позиціях шведської економічної школи.

ОППЕНГЕЙМЕР Франц (1864 - 1943).

Німецький економіст і соціолог, представник соціальної школи в економіч­ній науці. Висував утопічну програму перетворення суспільства на некапіталістичній основі шляхом створення кооперативних спілок. Виступав з критикою маль­тузіанства.

ОРЕМ Нікола (бл. 1323-1382).

Французький вчений, один із перших монетаристів. Обґрунтовував металістичну теорію грошей. Трактуючи гроші штучно створеними інструментами това­рного обміну, Орем близько підійшов до розуміння законів грошового обігу в праці „Трактат про походження, природу, юридичну основу і зміст грошей” (1360).

ОРЖЕНЦЬКИЙ Роман (1863-1929).

Український економіст, професор Комерційної школи в Одесі, відомий своїми оригінальними трактуваннями основних засад маржиналізму. Основні праці: „Ко­рисність і ціна: політико-економічний нарис” (1895), „Основні закони цінності та їх практичне значення” (1904), „До питання про природу психологічних явищ і методи їх дослідження” (1914).

ОУЕН Роберт (1771 - 1858).

Англійський соціаліст-утопіст, підприємець, власник текстильної фабрики, на якій проводив експерименти по поліпшенню умов праці і життя робітників, нама­гаючись поширити ці реформи на всю англійську промисловість, звертаючись до парламенту і королеви Вікторії. Із 1820 р. перейшов до пропаганди ідей утопіч­ного соціалізму, ґрунтуючись на висновках економічної теорії Д. Рікардо. Оуен гнівно критикував капіталізм, приватну власність, конкуренцію, капіталістичний поділ праці, класовий антагонізм. Майбутнє „раціональне суспільство” він уявляв науково обгрунтованою системою, що ґрунтується на саморегульованих общинах без грошового обігу і товарів, де обмін здійснюється через так звані „банки спра­ведливого обміну”.

ПАРЕТО Вільфредо (1848 - 1923).

Італійський економіст, який здобув інженерну освіту, теоретик математичної школи маржиналізму, один із фундаторів неокласичної економічної теорії, на­ступник Л. Вальраса у лозаннській економічній школі, професор Лозаннського університету (Швейцарія). Розробляв моделі загальної ринкової рівноваги на ґрунті теорії граничної корисності, досліджуючи закономірності розподілу ресу­рсів і доходів, сформулював знаменитий „оптимум Парето”. Водночас із Ф. Еджуортом впровадив в дослідження граничної корисності криві байдужості, зай­мався також проблемами економічної циклічності, грошей, процента і ренти.

ПЕРРУ Франсуа (1903 - 1979).

Французький економіст і соціолог, теоретик соціологічної школи інститу­ціоналізму, один із основоположників концепції економічного дирижизму, про­фесор Ліонського і Паризького університетів. Теорія Перру є симбіозом трьох кон­цепцій: „домінуючої економіки”, „гармонізованого зростання” і „загальної економіки”, які показують взаємозалежність конкуренції і монополії, виникнення і роль монополістичної конкуренції і олігополії.

ПЕТТІ Вільям (1623-1687).

Видатний англійський економіст і політик, багатий землевласник, фундатор класичної політичної економії. Петті заклав основи трудової теорії вартості, виявляв економічну природу грошей, капіталу, доходів, зробив спробу визначення необхідного і додаткового продукту. Спочатку знаходився під впливом меркан­тилістів, однак потім став переконаним критиком меркантилізму, виявивши себе прихильником вільної торгівлі і виступаючи за невтручання держави в економічне життя. Основні праці – „Трактат про податки і збори” (1662), „Політична ариф­метика” (1683).

В. Петті був людиною надзвичайно різнобічних талантів: став професором анатомії і музики, одержав ступінь доктора фізики, сконструював копіювальний станок. Жив він в бурхливу добу Англійської буржуазної революції і наступної рес­таврації Стюартів на англійському престолі, став пером Англії.

ПІГУ Артур Сесіл (1877-1959).

Англійський економіст-неокласик, представник кембріджської економічної школи, учень і наступник А. Маршалла по кафедрі політичної економії Кембріджського університету. Працював над проблемами економічної рівноваги і грошового обігу. Основна праця Пігу – „Економіка добробуту” (1920) містить основи кон­цепції „держави загального добробуту”. Погляди Пігу сприяли утвердженню ідеї про необхідність обмеженого державного регулювання ринкової економіки.

ПІХНО Дмитро (1853 - 1913).

Відомий український економіст, професор Київського університету, наступник М. Бунге по київській економічній школі, послідовник маржиналізму. У працях Д. Піхно „Закон попиту і пропозиції: до теорії цінності” (1886), „Основи політичної економії” (1890) та інших розвивались уявлення про корисність речей як джерело і мірило їх вартості, основні засади теорії попиту і пропозиції тощо.

ПЛАТОН (428 чи 427 - 348 чи 347 до н.е.).

Видатний давньогрецький філософ, ідеолог рабовласництва, учень Сократа і вчитель Арістотеля. У своїх працях „Держава”, „Закони”, „Діалоги” та інших висловлював глибокі думки з економічних проблем: здійснив аналіз поділу праці і показав його прогресивне значення, дав поняття економічної природи товару і гро­шей, визначив кілька їх функцій. Соціальним ідеалом Платона була натуральна економіка з використанням рабської праці, він засуджував нагромадження багат­ства та його джерела - торгівлю і лихварство, які оголосив заняттями, недостойними для греків. Перебільшуючи економічну роль держави, Платон вважав, що вона може повністю регламентувати всі економічні і політичні відносини, забо­ронити нагромадження багатства, порушення громадських законів, що, на його думку, є наслідком егоїзму і непомірної свободи демосу (народу). Він висував утопічні проекти ідеальної рабовласницької держави (у тому числі й легендарної тепер Атлантиди).

ПОДОЛИНСЬКИЙ Сергій (1850-1891).

Український економіст соціалістичного спрямування, доктор медицини (закін­чив Київський університет), представник революційного крила громадівського руху, більшу частину життя провів в еміграції. Його економічні погляди сфор­мувались під впливом громадівства, однак у них відчувається і значний вплив марксизму (Подолинський був особисто знайомий із К. Марксом і листувався із ним). Марксистське економічне вчення він популяризував і використовував для аналізу економічних процесів в Україні, зокрема у працях „Ремесла і фабрики на Україні” і „Про бідність”. Оригінальним вкладом Подолинського в економічну науку стала теорія ролі праці у розподілі світової енергії, яку він із природничих позицій виклав у книзі „Праця та її відношення до розподілу енергії” (1880).

ПРОКОПОВИЧ Феофан (1681 - 1736).

Видатний український просвітитель, історик, філософ, літератор, політичний і релігійний діяч Феофан Прокопович народився у Києві у міщанській сім'ї, після закінчення Києво-Могилянської колегії навчався в польських вищих школах і в Римському колегіумі, ставши одним із найосвіченіших і визначних вітчизняних мислителів XVIII ст. У 1704 р. він став професором, а з 1711 р. - ректором Києво-Могилянської Академії; з 1716 р. Петро І перевів Прокоповича до Санкт-Петер­бурга, де він був возведений у сан єпископа, ставши фактичним главою Руської православної церкви. Прокопович брав активну участь у створенні російської Ака­демії наук, став фундатором першої в Росії світської загальноосвітньої школи.

Будучи палким і переконаним прихильником принципів і практики абсолю­тизму, Ф. Прокопович висунув концепцію „божественного” походження необме­женої царської влади та поділу суспільства на стани. В економічних поглядах був прихильником меркантилізму, проповідував політику активного господарського і торгового балансу на основі розвитку промисловості і сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, удосконалення системи державного управління і еко­номічного протекціонізму.

ПРУДОН П”єр Жозеф (1809 - 1865).

Французький економіст, дрібновласницький соціаліст, теоретик анархізму. Як вчений, Прудон стояв на позиціях утопічного дрібнобуржуазного реформізму, виношував ідеї мирної перебудови капіталізму шляхом реформи кредиту і грошо­вого обігу. Він пропонував замінити державу договірними угодами між індивідами, общинами і групами виробників. В праці „Система економічних суперечностей, або Філософія злиднів” (1846) Прудон виступив проти комунізму і політичної боротьби робітничого класу. Проти вчення прудонізму наполегливо боролись марк­систи.

РІКАРДО Давід (1772 - 1823).

Англійський економіст, видатний представник класичної політичної еконо­мії, визнаний лідер економічної науки свого часу, засновник рікардіанської шко­ли. Був великим рантьє і багатим землевласником, депутатом парламенту.

Рікардо розробив власний варіант теорії трудової вартості, сформулював закон вартості як загального регулятора ринкового виробництва, дослідив еконо­мічну природу доходів - заробітної плати, прибутку, процента і ренти, а також вартості, грошей і капіталу, під яким розумів знаряддя праці. У теорії розподілу виявив протилежність економічних інтересів класів, що пізніше запозичив і загост­рив Маркс, у теорії відтворення заперечував можливість економічних криз. Рікар­до вважав капіталізм „вічним ладом”, найдоцільнішим із точки зору інтересів лю­дини. Він сформулював предмет політичної економії, під яким розумів економічні закони розподілу. Свої економічні погляди Д. Рікардо виклав у фундаментальній праці „Засади політичної економії і оподаткування” (1817).

РОБІНСОН Джоан Вайолет (1903 - 1986).

Англійська економістка, неокейнсіанка і інституціоналістка. Стала автором теорії недосконалої конкуренції. У 50-х роках запропонувала власну концепцію економічного зростання, в якій визнала суперечливість сучасної ринкової еконо­міки і необхідність її реформування, стала визнаним лідером критичного напряму в економічній теорії. Робінсон разом із П. Сраффою заклала теоретичні основи лівого кейнсіанства. Основна праця – „Економічна теорія недосконалої кон­куренції” (1933).

РОСТОУ Уолт Уітмен (нар. 1916).

Сучасний американський економіст, інституціоналіст, професор Техаського університету. Став широко відомим завдяки теорії стадій економічного зростан­ня, однієї із базових для теорії „індустріального суспільства”, яка була викла­дена в праці „Стадії економічного зростання” (1960, оновлений варіант - 1971).

РОШЕР Вільгельм (1817-1894).

Німецький вчений, фундатор історичної школи в політичній економії, про­фесор Геттінгенського і Лейпцігського університетів. Розробив так званий історичний метод економічних досліджень, заперечував існування загальних еконо­мічних закономірностей, акцентувавши увагу на особливостях національного економічного розвитку. Намагався підмінити економічну теорію історією народного господарства. Критикував концепцію класичної політичної економії.

РЮЕФ Жак-Леон (1896 - 1980).

Французький економіст і державний діяч, фундатор французького неолібе­ралізму. В своїх працях Рюеф виступав переконаним прибічником принципів віль­ної конкуренції, кількісної теорії грошей, рішуче заперечував необхідність держав­ного регулювання економіки. Однак в кінці життя він визнав доцільність обмеже­ного впливу держави на економіку, хоча й залишився опонентом кейнсіанства.

РЮСТОВ Александр (1885 - 1963).

Німецький економіст і соціолог, один із засновників неолібералізму, профе­сор Стамбульського (Туреччина) і Гейдельбергського (Німеччина) університетів. Один із авторів теорії „соціального ринкового господарства”.

РЬОПКЕ Вільгельм (1899 - 1966).

Швейцарський теоретик, один із основоположників неолібералізму, про­фесор Інституту міжнародних досліджень у Женеві. Був близьким до фрайбурзької економічної школи в Німеччині, став одним із авторів теорії „соціального ринкового господарства”. Велику увагу приділяв питанням міжнародних еконо­мічних і валютно-кредитних відносин, а також ринкової кон”юнктури і економічних циклів. Найвідоміші праці – „Кон”юнктура” (1922), „Чи правильна німецька економічна політика?” (1950).

САМОВИДЕЦЬ (кінець XVII - початок XVIII століття).

Невідомий український автор праці „Літопис Самовидця”, у якій розгляда­ються найважливіші соціально-економічні проблеми України періоду 1648 - 1703 років: економічне, соціальне і культурне гноблення українського народу з боку царизму. Він був представником козацької старшини, проте засуджував віднов­лення Росією кріпосництва на Лівобережній Україні (Україна по правому березі Дніпра залишалась під владою Польщі), виступав за пом'якшення суперечностей у суспільстві, які загострились на зламі двох століть, і соціальну злагоду.

САМУЕЛЬСОН Пол Антоні (нар. 1915).

Сучасний американський економіст, професор Массачусетського технологіч­ного інституту в Бостоні, економічний радник кількох президентів США, Нобелівсь­кий лауреат 1970 р. Самуельсон - один із головних авторів концепції „кейнсіансько-неокласичного синтезу”, прихильник інституціональної теорії „змішаної економіки”. Він написав і у 1948 р. видав всесвітньовідомий підручник „Економікс”, який із того часу витримав ще 14 перевидань; він перекладений багатьма мовами світу, в тому числі й українською (під назвою „Економіка”).

САРЖЕНТ Томас

Сучасний американський дослідник, теоретик концепції раціональних очі­кувань - течії так званої нової класичної економічної теорії.

СЕЙ Жан-Батист (1767 - 1832).

Видатний французький теоретик, представник класичної політичної еко­номії, послідовник А. Сміта і науковий опонент Д. Рікардо. Відомий своїми теорі­ями корисності і „трьох факторів” виробництва, а також теорією збуту і так званим „законом Сея” („законом ринків”), у яких доводив можливість безкризового розвитку ринкової економіки. Виступав проти теорії трудової вартості у трактуванні Рікардо, за що К. Маркс незаслужено назвав Сея „вульгарним еконо­містом”. Своє економічне вчення Сей виклав у фундаментальних працях „Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким утворюється, розподіляється і споживається багатство” (1803) і „Повний курс практичної політичної економії” (1828-29).

СЕНІОР Нассау Вільям (1790-1864).

Англійський економіст, професор Оксфордського університету, представник класичної політичної економії, критик рікардіанства, один із засновників суб”є­ктивного підходу до економічних явищ і процесів. Відомий теоріями „утримання капіталістів” і „жертв робітників”. Найвідоміша праця - „Основні засади політичної економії” (1836).

СЕН-СИМОН Клод Анрі де РУВРУА (1760 - 1825).

Французький аристократ, граф, соціаліст-утопіст. Критикував агонізуюче феодальне суспільство і капіталізм, висував утопічні проекти переходу від капіталі­зму до „індустріалізму” (соціалізму). Основні вади капіталізму вбачав в анархії виробництва, конкуренції і приватній власності.

СЕРРА Антоніо (точні дати життя не встановлено).

Італійський банкір кінця XVI - початку XVII ст., один з перших теоретиків зрі­лого меркантилізму. Розглядав металеві гроші основною формою багатства, а зовнішню торгівлю - його джерелом, розвивав теорію торгового балансу, захи­щав політику економічного протекціонізму. Основна праця має традиційно довгу для того часу назву – „Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла в країнах, що не мають рудників, стосовно Неапо­літанського королівства” (1613).

СИСМОНДІ Жан Шарль Леонар СИМОНД де (1773 - 1842).

Французький історик і економіст, основоположник дрібновласницької полі­тичної економії, постійно проживав у Швейцарії. Маркс вважав його останнім представником класичної політичної економії.

Сисмонді виступав як критик капіталізму, засуджував його суперечності (анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, кризи, розорення селян і ремісників). В центр своїх досліджень, які відбивали інтереси дрібних виробників - селян і ремісників, він поставив розподіл, від якого нібито залежать виробництво і спожи­вання. Сисмонді дав своє трактування доходів - заробітної плата (як всієї вар­тості продукту праці), прибутку і ренти (як відрахувань від продукту праці найманих робітників), а також капіталу, який теж робить внесок у створення вартості, криз (як результат недоспоживання трудящих) і прийшов до висновку про неможливість повного здійснення капіталізму, який може існувати тільки за рахунок споживання дрібних власників - ремісників, селян, торгівців, що утворюють некапіталістичний сектор економіки. Свої погляди він виклав в праці „Нові засади політичної еко­номії” (1819).

СКОВОРОДА Григорій (1722-1794).

Видатний український філософ, народний просвітитель і поет, великий гума­ніст і мислитель XVIII ст. Центральне місце у його економічних поглядах займала людина та роль праці у її житті. Він доводив, що пізнання людиною своєї внутрі­шньої сутності і вибір роду діяльності за здібностями робить працю радісною і сус­пільне корисною, а людину - щасливою. Український народний геній вбачав у праці основу добробуту, початок і кінець радощів і печалей людини і суспільства. Водночас він гнівно засуджував і висміював марнотратство і дармоїдство, парази­тизм і прагнення непомірного збагачення, тобто вади, які негативно впливають на людину, що втрачає не тільки гідність, а й людську сутність.

СКАРУФФІ Гаспар (1519 - 1584).

Італійський банкір, один із фундаторів меркантилістичної теорії раннього монетаризму і теорії грошового балансу. Пропонував скликати всеєвропейську конференцію з питань грошового обігу і введення єдиної монети.

СЛУЦЬКИЙ Євген (1880 - 1948).

Видатний український економіст і статистик, розвивав ідеї маржиналізму і неокласичної теорії. Він став фундатором сучасної математичної теорії спожи­вання. Паралельно із В. Парето і Ф. Еджуортом тісно пов”язав функцію корисності благ, яка описує надання ринкових переваг споживачами, із динамікою цін і роз­міром їх доходу, тим самим обґрунтувавши ординалістську версію граничної корисності. У радянський період зазнав переслідувань за свої погляди, змушений був зосередитись на розвитку прикладних економічних досліджень. Основні праці Є. Слуцького - „До теорії збалансованого бюджету споживача” (1915), „Етюд до проблеми побудови формально-праксеологічних засад економіки” (1926) - були видані на Заході, здійснили неабиякий вплив на розвиток світової економічної думки.

СМІТ Адам (1723-1790).

Великий економіст народився в Шотландії, наукову діяльність розпочинав як філософ, був професором університету в Глазго, жив у Лондоні і Франції, кінець життя провів в Единбурзі на посаді митного комісара Шотландії. Сміт - яскравий представник класичної політичної економії, дійсний творець економічної науки, основні положення якої виклав у знаменитій фундаментальній праці „Дослід­ження про природу і причини багатства народів” (1776), яку писав 12 років.

В основі економічного вчення Сміта знаходиться уявлення про об”єктивні економічні закони, які, мов „невидима рука”, спрямовують господарську діяльність людей. Сміт найбільш послідовно відобразив ідеї економічного лібералізму і вільної торгівлі, створив теорію вартості, яку розглядав, із одного боку, резу­льтатом праці (в примітивному стані суспільства), а із іншого - результатом дії усіх факторів виробництва, виявив економічну природу капіталу, заробітної плати і прибутку. Його заслугою стало визначення предмету політичної економії та її под­війного призначення, відкриття методу економічних досліджень - логічної абст­ракції.

СОЛОУ Роберт Мертон (нар. 1912).

Сучасний американський економіст неокласичного спрямування, профе­сор Массачусетського технологічного інституту в Бостоні, Нобелівський лауреат 1987 р. Працює над проблемами моделювання макроекономічної рівноваги на ґрунті виробничої функції Солоу і функції споживання Солоу, які враховують прискорення НТП, зростання населення і збільшення кількості застосованих фак­торів.

СРАФФА П”єро (1898 - 1984).

Англійський економіст (народився і одержав освіту в Італії), неокейнсіанець, професор Кембріджського університету. Виступав із критикою неокласичної теорії. Працював над проблемами теорії ціни і вартості, економічного зростання і рівно­ваги. Головний твір – „Виробництво товарів за допомогою товарів” (1960).

СТАФФОРД Вільям (1554 - 1612).

Найвідоміший представник англійського раннього меркантилізму, купець і банкір. Обґрунтовував теорію грошового балансу, пропонував заборонити виво­зити монету за кордон і обмежити ввіз до Англії деяких іноземних товарів, був ідеологом політики економічного протекціонізму.

СТЕПАНОВ Тихін (1795 - 1847).

Український економіст класичного спрямування, професор Харківського уні­верситету, автор першого в Росії підручника з політичної економії. Т. Степанов не був оригінальним теоретиком, однак він не лише аналізував і пояснював ідеї кла­сичної політичної економії, але й використовував їх для аналізу господарських про­цесів у російській економіці, з”ясування природи і критики кріпосницької системи.

СТІГЛЕР Джордж Джо (нар. 1911).

Сучасний дослідник із США, професор Колумбійського і Чиказького універ­ситетів, Нобелівський лауреат 1982 р. Премію одержав за плідне вивчення про­мислового виробництва, функціонування ринків, причин і наслідків державного регулювання економіки. Свої економічні погляди виклав в книгах „Теорія економі­чного регулювання” (1971), „Теорія ціни” (1974).

СТІГЛІЦ Джошуа (нар. 1910).

Сучасний американський економіст, посткейнсіанець, розробив оригіналь­ний підхід до економічного аналізу, увівши поняття пошуку інформації. Стігліц довів, що раціональні рішення не завжди оптимальні через витрати на пошук потрібної ринкової інформації, які перевищують вигоди від досягнення оптимуму. Найбільш відома праця – „Економіка державного сектора” (1976).

СТОУН Річард Ніколас (нар. 1913).

Британський економіст, професор Кембріджського університету, президент Економетричного товариства і Міжнародного стратегічного інституту, творець су­часної системи національних рахунків (системи макроекономічного обліку), при­йнятої більшістю країн світу і ООН (у 1963 р.), за що у 1984 р. був удостоєний Нобелівської премії з економіки. Найбільш відомі праці Стоуна – „Роль вимірів в економіці” (1951), „Система національних рахунків” (1968).

СТРЕЙЧІ Джон (1901 - 1963).

Англійський економіст і політик (був міністром у лейбористському уряді Великої Британії), провідний теоретик соціал-реформізму (у його англійському лейбористському варіанті). Прихильник економічної теорії кейнсіанства, присто­совував її до реформістської програми лейбористів. Став одним із розробників теорії олігополії, а також теорії „демократичного соціалізму”.

ТІБОЛД Роберт (нар. 1929).

Сучасний американський економіст, неоінституціоналіст, професор Колум­бійського університету (США). Розробив теорію „кібернетичної революції”, що стала одним із варіантів теорії „постіндустріального суспільства”.

ТІНБЕРГЕН Ян (1903 - 1997).

Голландський економіст, теоретик неокласичного напряму, перший лауре­ат Нобелівської премії з економіки (1969, разом з норвежцем Р. Фрішем). Працю­вав над проблемами математичного моделювання економічного розвитку і еконо­мічного циклу, теорії економічної політики і проблем країн, що розвиваються. Тінберген у 1948 р. модернізував виробничу функцію Кобба-Дугласа, створивши модель зростання у вигляді функції Кобба-Дугласа-Тінбергена. Голландський вчений є автором теорії „оптимального ладу” - одного із варіантів теорії кон­вергенції двох світових економічних систем і автор терміну „конвергенція”. Основні праці Тінбергена – „Теорія економічної політики” (1952), „Форму­вання світової економіки” (1962), „Розподіл доходів: аналіз і політика” (1975).

ТОБІН Джеймс (нар. 1918).

Сучасний аиериканський теоретик, неокейнсіанець, професор Йєльського університету, лауреат Нобелівської премії 1981 р. Тобін значно модернізував теорію Дж. М. Кейнса, зберігши при цьому її цілі - економічне зростання за повної зайнятості, здійснив аналіз структури грошової маси і фінансових потоків, а також засобів фіскальної і грошової політики. Він критикує сучасний монетаризм. Осно­вна праця - „Функція споживання”.

ТОМА АКВІНАТ, або ТОМА АКВІНСЬКИЙ (1225 чи 1226 - 1274).

Італійський філософ, теолог і схоласт, викладач богослів'я в італійських духовних навчальних закладах і Паризькому університеті, монах ордену домінікан­ців, син італійського графа. У 1323 р. канонізований як католицький святий, а у 1879 р. спеціальною енциклікою папи Лева XIII вчення Томи Аквінського визнано офіційною і „єдино правильною філософією католицизму”.

В основі економічних поглядів Томи Аквіната знаходились ідеї Арістотеля і догми Святого письма. Він виступав з релігійно-етичним обгрунтуванням товар­ного обміну, грошей, ціни, прибутку, процента тощо. Зокрема, стверджував, що в обміні повинна існувати „справедлива ціна”, яка не містить прибутку, підкреслював „гріховність” лихварства і лихварського процента, торговельного прибутку. Виступав за помірний прибуток, який відповідає місцю виробника чи торгівця в феодальній становій ієрархії, процент трактував „платою кредитора за ризик”. Святий Тома оголосив кріпосництво і феодальну земельну власність, станову ієрархію „Божим порядком” і стверджував їх вічність. Його вчення належало до течії канонізму, найбільш відомим представником якого Тома і був.

ТОМПСОН Вільям (1785-1833).

Один із навідоміших англійських соціалістів-рікардіанців, послідовник Д. Рікардо і Р. Оуена. Виступав із різкою критикою капіталізму, розробляв утопічні про­екти переходу до соціалізму. Створив власну теорію народонаселення, яку про­тиставляв теорії Т. Мальтуса.

ТОФЛЕР Алвін (нар. 1928).

Сучасний американський економіст і соціолог, неоінституціоналіст. Роз­винув теорію „постіндустріального суспільства”, створивши її власний варіант - теорію „суперіндустріального суспільства”, у якій передбачає докорінне оновлення соціально-економічних відносин під впливом технологічного прогресу. У теорії стагнації заперечує можливість автоматичного краху ринкової системи, за­кликає до методів державного планування економічного розвитку. Досліджує мето­ди подолання глобальних економічних проблем людства. Свої погляди виклав у працях „Зіткнення із майбутнім” (1970), „Доповідь про екоспазм” (1975), „Тре­тя хвиля” (1980).

ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ Михайло (1865 - 1919).

Видатний український економіст і державний діяч (міністр фінансів уряду УНР в 1917-1918 рр.), професор політичної економії Київського і приват-доцент Санкт-Петербурзького університетів, один із засновників Академії наук України.

У своїх економічних поглядах спочатку знаходився на марксистських пози­ціях, згодом став „легальним марксистом” - представником течії економічної думки Росії, що існувала в 90-х роках XIX ст., марксистську економічну теорію визнавав правильною лише частково, виступав за поєднання теорії трудової вартості із теорією граничної корисності австрійської економічної школи.

Своїми теоріями психологічної цінності, розподілу доходів, економіч­ного циклу український економіст поставив себе в один ряд із видатними еконо­містами світу. Він розробив також оригінальну кон”юнктурну теорію грошей, яку використав при впровадженні української національної валюти - гривні в січні 1918 року, застосувавши ідею її забезпечення „стратегічним товаром” - цукром (при відсутності золотого запасу), чим на півстоліття випередив сучасні уявлення про природу грошей і закони грошового обігу.

Основні праці Туган-Барановського: „Вчення про граничну корисність гос­подарських благ як причину їх цінності” (1890), „Промислові кризи в суча­сній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894), „Соціальна теорія розподілу” (1913), „Соціалізм як позитивне вчення” (1917), „Соціальні осно­ви кооперації” (1919).

ТЮНЕН Йоган-Генріх фон (1783 - 1850).

Німецький поміщик і економіст, найбільш ранній попередник маржиналізму. У своїй книзі „Ізольована держава” (1826) Тюнен вивів закони граничного ана­лізу економічних процесів, заклав основи вчення про граничний продукт і теорії продуктивності ресурсів, на якій ґрунтував нову (некласову) теорію розподілу. Однак дослідження Й. Г. Тюнена належним чином були оцінені тільки через пів­століття. Зокрема, його ідеї сповна використав американський маржиналіст Дж. Б. Кларк при розробці своєї теорії граничної продуктивності праці і капіталу.

ТЮРГО Анн Робер Жак, барон де л”Он (1727 - 1781).

Французький філософ-просвітитель, видатний представник економічної школи фізіократів, державний діяч (міністр фінансів в уряді Людовіка XVI). По­слідовник Ф. Кене, хоча й не визнавав своєї належності до фізіократів. Тюрго роз­глядав економічні відносини фактором суспільного прогресу, економічне життя вважав результатом дії універсальних законів, відстоював принципи свободи гос­подарської діяльності, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Услід за Кене, він визнавав продуктивною сферою лише сільське господарство, хоча й знаходив „чистий продукт” і в промисловості. Тюрго заклав основи розуміння капіталу і прибутку, розглядав проблеми виникнення найманої праці і заробітної плати, стояв біля витоків теорії корисності благ. Він розвинув ідею Ф. Кене про відтворення і економічний кругообіг. Тюрго завершив теорію фізіократів, ставши безпосереднім попередником А. Сміта (вони зустрічались в 60-х роках, коли Сміт був у Франції). Головний твір – „Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766).

ФІШЕР Ірвінг (1867 - 1947).

Американський економіст і статистик, монетарист, представник матема­тичної школи в економічній теорії, один із основоположників економетрики, за­сновник і перший президент міжнародного Економетричного товариства. Став широко відомим завдяки працям в галузях економіко-математичного аналізу теорії грошового обігу і кредиту, теорії індексів, моделювання ринкової кон”юнктури. Роз­винув кількісну теорію грошей. Знамените „рівняння обміну” Фішера, виведе­не ним в 1946 р., стало основою розробки концепції сучасного монетаризму.

ФІШЕР Стенлі (нар. 1944).

Сучасний американський економіст (народився в Південній Родезії, нині -Зімбабве, економічну освіту одержав в Англії), професор Чиказького університету і Массачусетського технологічного інституту в Бостоні, директор-розпорядник Сві­тового банку (із 1996 р.). Основною сферою його досліджень є теорія грошей, макроекономічна політика, а також проблеми економічного зростання і розвитку.

ФРАНКО Іван (1856 - 1916).

Славетний український письменник і поет, літературознавець і історик, філо­соф світового рівня, енциклопедичне освічена людина, у галузі економічної науки був прихильником соціалістичної ідеї. На багатющому статистичному і фактичному матеріалі він всебічно проаналізував економіку Галицького краю до реформи 1848 р. (коли в Австро-Угорщині було скасовано кріпосне право) і після неї, розглянув проблеми розвитку ринкової економіки. Він засуджував масове розорення галиць­ких селян, їх знеземелення і безнадійну заборгованість. Основну причину соці­альної нерівності і експлуатації Франко вбачав у приватній власності, першочерго­вим завданням вважав її ліквідацію і заміну суспільною власністю на землю і засоби виробництва. Здійснити це український гуманіст мислив без насильства, хоча й не виключав застосування радикальних методів. У цілому поділяючи прин­ципи марксистського економічного вчення, він заперечував революційне наси­льство і диктатуру пролетаріату.

Політичній економії Франко надавав величезного значення, вважаючи її най­важливішою із наук. Певний час він викладав політичну економію у робітничих гур­тках Львова. Його економічні погляди формувались під впливом соціалістів-утопістів, вчених „історичної” школи, Лассаля і Чернишевського, Дж. С. Мілля, а із 80-х років - Маркса. Економічні категорії він розглядав в основному із марксистських позицій, хоча й визнавав, що із 90-х років розпочалась криза марксистської полі­тичної економії. Основна економічна праця Франка - „Доповнення до „Основ суспільної економії””.

ФРІДМАН Мілтон (нар. 1912).

Сучасний видатний американський економіст, фундатор і глава чиказької школи сучасного монетаризму, професор Чиказького університету, економічний радник кількох президентів США, Нобелівський лауреат 1976 р., його батьки пере­брались за океан із України.

Фрідман - визнаний лідер монетарного напряму в економічній теорії, він розробив монетарну теорію національного доходу і новий варіант кількісної теорії грошей, став одним із розробників неокласичної теорії адаптивних очі­кувань. Переконаний критик кейнсіанської концепції і провідник концепції еконо­мічного лібералізму. Свої погляди Фрідман виклав в творах „Капіталізм і сво­бода” (1962), „Гроші і економічний розвиток” (1973), а також у фундаменталь­ній праці (написаної разом із А. Шварц) „Монетарна історія США. 1867-1960”.

ФРІШ Рагнар Антон Киттіль (1895 - 1973).

Норвезький економіст, директор Інституту економіки в університеті Осло (Норвегія), професор Сорбонни (університету в Парижі), перший лауреат Нобелів­ської премії з економіки (1969, разом із голландцем Я.Тінбергеном). Представник математичної школи в економічній теорії, розробляв методологію економіко-математичного аналізу економічного зростання, виміру функції корисності, побу­дови економічних індексів тощо.

ФУР”Є Франсуа Марі Шарль (1772 - 1837).

Французький мислитель і комерсант, утопічний соціаліст. Гостро критику­ючи економічну і соціальну систему капіталізму, розробляв утопічні проекти пере­ходу від „цивілізації” (капіталізму) до „гармонії” (комунізму) шляхом утворення „асоціацій трудящих і підприємців” без приватної власності, грошей і конкуренції.

ХАЙЄК Фрідріх Август фон (1899 - 1992).

Австрійський економіст, професор Фрайбургзького (Німеччина), Чиказького (США), Лондонського (Англія) університетів, Нобелівський лауреат 1972 р. Разом із Л. фон Мізесом в 30-х роках ХХ ст. створив так звану нову австрійську економічну школу, після Другої світової війни очолював лондонську економічну школу. В економічних дослідженнях використовував маржиналістський підхід австрійської школи, переконано відстоював принципи неокласичної теорії навіть у період її занепаду, рішуче виступав проти державного втручання в ринкову економіку. Книга Ф. Хайєка „Дорога до рабства” (написана в 1940-1943 рр.), у якій він здійснив критичний аналіз планової (соціалістичної) економічної системи, зробила його зна­менитим, стала класикою XX ст.

ХАНСЕН Алвін (1887 - 1976).

Американський економіст-кейнсіанець, викладав економічну теорію в бага­тьох університетах світу. Був прихильником інвестиційної теорії циклу, одним із розробників теорій змішаної економіки і „держави загального добробуту”, здійснював дослідження в галузі макроекономічної динаміки і рівноваги, антициклічного регулювання, увівши до економічної теорії поняття „акселератор”.

ХІКС Джон Річард (1904 - 1989).

Сучасний англійський економіст, неокейнсіанець, був професором Манчес­терського і Оксфордського університетів, Нобелівський лауреат 1972 р. У своїх працях розвивав і теорію макроекономічної рівноваги, відкидаючи основні по­ложення теорії граничної корисності. Ще наприкінці 30-х років запропонував мо­дель рівноваги товарного і грошового ринків як розвиток кейнсіанської макроекономічної моделі, розробив модель економічного зростання, що поєднує мультиплікатор і акселератор інвестицій, розробляв теорію еконо­мічного циклу, яка синтезувала ідеї Дж. М. Кейнса, Дж. Б. Кларка і Р. Фріша. В аналізі проблем економічного зростання і динамічної рівноваги показав себе прихильником „кейнсіансько-неокласичного синтезу”.

ЦЕХАНОВЕЦЬКИЙ Григорій (1833 - 1898).

Відомий український економіст, професор політичної економії Київського і Харківського університетів. Був прихильником економічного лібералізму, в ціло­му критично оцінював марксистську політичну економію, хоча був звільнений із роботи за її пропаганду (сам того не бажаючи, Цехановецький сприяв популяри­зації марксистського економічного вчення, широко використовуючи його основні положення у лекційному курсі з метою критики). Основні праці – „Значення Адама Сміта в історії політико-економічних систем” (1859) і „Короткий огляд політичної економії” (1866) - були написані ще до виходу у світ І тому „Капі­талу” К. Маркса.

ЧАЯНОВ Олександр (1888 - 1936).

Український і російський економіст-аграрник, який широко використовував маржинальні побудови, використовував засади теорії граничної корисності у своїх дослідженнях. Був репресований і знищений сталінським тоталітарним режи­мом. Основна праця - „Основні ідеї і форми організації сільського господар­ства” (1919).

ЧЕЙЗ Стюарт (1888 - 1976).

Американський інституціоналіст. Був одним із розробників теорії змішаної економіки, проектів реформування ринкової економіки через її державне регулю­вання.

ЧЕМБЕРЛІН Едвард Хейстінгс (1899 - 1967).

Американський економіст, професор Мічіганського, Гарвардського та інших університетів США. Основний напрям наукових досліджень Чемберліна - аналіз сучасного ринкового механізму, співвідношення в ньому конкуренції і монополії. Автор теорії монополістичної конкуренції, розробляв також теорію олігополії. Основна праця – „Теорія монополістичної конкуренції” (1933).

ШАН Ян (ГУНЬСУНЬ Ян) (390 - 338 до н.е.).

Давньокитайський мислитель і державний діяч, один із засновників легізму - течії, що обґрунтовувала необхідність державного управління на досконалому законодавстві і економічних реформах, заперечуючи моральні норми гуманізму конфуціанства, яке проповідувало вірність традиціям і ритуалам. Шан Ян був правителем області Шан у могутньому старокитайському царстві Цінь, що об”єд­нало сім царств Китаю під своєю владою, радником імператора Цінь Ші-хуанді, після смерті якого був убитий повсталими селянами, яких він нещадно визискував для поповнення імператорської казни.

ШМОЛЛЕР Густав фон (1836 - 1917).

Німецький історик і економіст, державний і громадський діяч, провідний пред­ставник нової (молодої) історичної школи. У своїй головній праці „Основи загального вчення про народне господарство” (1900-1904) Шмоллер розвивав так званий історичний метод економічних досліджень, вважаючи, що економічна теорія повинна ґрунтуватись на конкретно-історичних дослідженнях розвитку на­родного господарства

ШПАНН Отмар (1878 - 1950).

Австрійський економіст і соціолог, представник соціальної школи в економі­чній теорії, професор університетів Брно (нинішня Чехія) і Відня (Австрія). Висту­пив з теорією „універсалізму”, розглядаючи державу загальною суттю, що охо­плює всі сторони суспільства, тому необхідністю стає повна централізація управ­ління економікою. Шпанн пропагував так званий корпоративний лад, розгляда­ючи корпорації громадськими організаціями під егідою держави.

ШУЛЬЦ Теодор Вільям (1902 - 1997).

Американський економіст, професор Чиказького університету, директор Наці­онального бюро економічних досліджень США (у 1947-1967 рр.), Нобелівський лау­реат 1979 р. Досліджував проблеми використання трудових ресурсів, економіки освіти і сільського господарства. Шульц - один із авторів теорії „людського ка­піталу”, він доводив необхідність зростання „інвестицій у людину” як найефек­тивнішого вкладення капіталу.

ШУМПЕТЕР Йозеф (1883 - 1950).

Австрійський економіст і соціолог, державний діяч (був міністром фінансів Австрії в 1919-1920 рр.), професор Боннського (Німеччина) і Гарвардського (США) університетів, значну частину життя прожив в США. Шумпетер відомий оригіна­льною концепцією економічного розвитку, центральне місце у якій відводив під­приємницькій функції. Розробив теорію „ефективної конкуренції”, яка відбиває еволюцію структури ринкового механізму саморегулювання. Йому належить дина­мічна концепція циклу, у якій циклічність економічного розвитку пов”язується із закономірностями розвитку НТП і інноваціями у виробництво. Шумпетер виступав за трансформацію ринкової економіки шляхом державного регулювання. Основні праці - „Теорія економічного розвитку” (1911), „Економічні цикли” (1939).

ЮМ Девід (1711-1776).

Шотландський економіст, філософ і історик, англійський дипломат, визнач­ний діяч англійського просвітництва. Його економічні ідеї стосувались питань тор­гового балансу, грошового обігу, економічної природи і рівня процента. Як критик меркантилізму, виступав за вільну торгівлю. Юм став основоположником кіль­кісної теорії грошей. Повною мірою економічні теорії Юма були оцінені тільки у XX ст.

З М І С Т

Вступ 2

Тема 1. Предмет курсу історії економічних вчень 20

Тема 2. Економічна думка стародавнього світу та середньовіччя.

Меркантилізм 23

Тема 3. Класична школа політичної економії 33

Тема 4. Еволюція класичної політичної економії в першій

половині ХІХ ст. Завершення класичної традиції 46

Тема 5. Критичний напрям політичної економії. Формування

соціалістичних ідей 52

Тема 6. Економічні вчення західноєвропейських соціалістів-

утопістів 60

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]