4. Економічне вчення а.Сміта.

СМІТ Адам (1723-1790), Англія. А. Сміт завершує епоху політичної економії як системи практичних правил і відкриває епоху „чистої” економічної теорії, епоху політичної економії як повноцінної наукової дисципліни у су­часному її розумінні. В творах А.Сміта класична політична економія знайшла свій розвиток та послідовне вираження. Дійсно, потреби епохи народжують необхідну людину. Політична економія Англії, що була обумовлена потребами розвитку капіталістичного господарства, на новому етапі потребувала створення системної науки, впорядкування та узагальнення економічних знань. А. Сміт став тою людиною і тим вченим, який реалізував цю потребу. Навіть О.С.Пушкін оспівував вчення А.Сміта, його Євген Онєгін „читал Адама Смита … и умел судить о том, как государство богатеет”. Англійський вчений О.Грей писав: „Адам Сміт був одним з найвидатніших умів ХУІІІ ст. та мав величезний вплив у ХІХ ст. у своїй власній країні і в усьому світі…”. Інший англійєць, історик економічної думки М.Блауг писав: „…Сміту немає рівних ні у ХУІІІ, ні навіть у ХІХ ст. за глибиною і точністю проникнення в суть економічного процесу, економічної мудрості...”. Саме тому історики найчастіше пов'язують формування економічної науки з іменем і працями Адама Сміта - видатного шот­ландського вченого кінця XVIII ст. І хоч економічна наука починається дійсно не з цієї особи, але історично склалося так, що формування економічної науки пов”язується з ім”ям та творчістю „шотландського мудреця” Адама Сміта. Його головна праця, де викладені загальні основи цієї науки - теорія виробни­цтва і розподілу, - „Дослідження про природу і при­чини багатства народів” (1776) стала економічною біблією цивілізованого світу і здобула Смітові світову славу. Праця складається з 5 книг: дві перші представляють теоретичні проб­леми, третя присвячена історії господарства з часів Римської імперії, чет­верта містить критику меркантилізму і фізіократії (нарис історії економічних вчень), п'ята присвячена проблемам економічної політики, податків і фінансів. Ця книга була енциклопедією економічних знань того часу, в ній А. Сміт з геніальною інтуїцією окреслив шляхи диференціації економіч­ної науки, яка відбудеться пізніше. Ця книга А.Сміта - визначний пам”ятник людської культури, вершина економічної думки ХУІІІ ст. Завдяки цьому він і тепер залишається видатною постаттю економічної науки. Ш. Жід писав про А. Сміта, що „...його книга служила ке­рівництвом для всіх наступних економістів і давала їм від­правну точку для їхніх досліджень”.

Метод, який застосовує Сміт при аналізі економічних явищ суспільства, можна назвати дедуктивно-індуктивним, тобто він має двоїстий характер: з одного боку, Сміт на­магався проникнути в суть економічних явищ і категорій, а з іншого - змальовує їх зовнішній вигляд; а потім пробує зв'язати внутрішнє й зовнішнє.

Проблема багатства народів, поставлена А. Смітом, це, по суті, в сучас­них термінах, - проблема економічного росту. Зростання національного багат­ства ґрунтується на зростанні доходу і капіталу. Сміт досліджує фактори зро­стання продуктивності праці (приклад з шпильковою майстернею), після чого переходить до дослідження процесу обміну, природи вартості, ціни, грошей.

При аналізі вартості Сміт (слід зазначити, що він, як і інші економісти того часу, використовує термін “цінність”) виділяє споживну вартість (тобто корисність речей) і мінову вартість (тобто праця, витрачена на виробництво товару). Сміт розвиває декілька теорій вартості, одна з яких - варіант трудової теорії вартості, інша – варіант теорії факторів виробництва, зведення вартості до доходів. Сміт розглядає ринкову ціну – ту, за якою продається товар, та природну – грошове вираження вартості (цінності), що включає повну величину ренти, праці і прибутку.

Поділ праці Сміт вважає вирішальним фактором багатства й „загального добробуту”, який веде до „величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв” та сприяє збільшенню продуктивності праці, бо ви­вільнює час. Поділ праці, за думкою Сміта, виникає з природженої схильності людини до обміну, і тому, внаслідок обміну (торгів­лі) з'являється потреба у нових товарах, новому виробництві, більш складному, так і виникає поділ праці. Праця може бути продуктивною (усяка праця у сфері матеріального виробництва, яка створює матеріальне благо і дає прибу­ток), а також непродуктивною (праця короля, держслужбовців й прислуги).

Гроші Сміт аналізує у п“ятій главі книги першої та у другій книги другої. На основі багатого історичного матеріалу він робить закономірний висновок про те, що гроші – це товар, який має свою вартість та виділився поміж інших в результаті розвитку обміну. Його визначальна функція, за Смітом, це засіб обігу. Відомий його вислів: “Гроші – це колесо обігу”.

При аналізі розподілу А.Сміт говорить про характерний для усіх галузей економіки антагонізм між робітничим кла­сом, капіталістами й землевласниками, тому що прибуток і рента виникають як відрахування з продукту праці робітника. Виходячи з цього, зарплата - плата за працю (мінімум засобів існування); прибуток - плата за користування капіталом; рента - плата за користування землею. Ці доходи основних класів суспільства є первинними, усі інші групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу.

Рушійною силою економічного прогресу є капітал, під яким Сміт розуміє запас продукції, за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал, за Смітом, поділяється на основний і обо­ротний незалежно від сфери його використання. До основного Сміт відносить, крім машин і знарядь праці, ще й людський капітал.

А.Сміт вперше здійснив аналіз відмінностей між валовим і чистим доходом суспільства. Він визначив валовий доход як сукупний суспільний продукт у вартісній формі ( разом з повторним рахунком сировини), чистий національний доход, за Смітом, це фонд споживання як такий, або разом з нагромаджуваною частиною доходу. Вартість річного сукупного продукту суспільства Сміт обраховує як суму доходів – заробітної плати, прибутку і ренти. Це останнє положення вчення Сміта отримало в марксистській літературі назву “догми Сміта”.

Він відкидає принцип системи правил як мети аналізу і відкриває „просту і невигадливу ідею природної свободи”, людям залишається тільки вивчати природний порядок речей, який сам по собі веде їх до про­цвітання і загального блага. Однією з центральних проблем „Багатства народів” - це дія „невидимої руки”: кожен індивід намагається використати свій капітал так, щоб він приніс найбільший доход. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні інтере­си і не знає, наскільки він їх забезпечує. Він піклується лише своїм влас­ним добром. І в цьому ним керує невидима рука, аби досягти мети, яка не є частиною його намірів. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто забезпечує інтереси суспільства ефективніше, ніж коли він мав намір забезпечити їх насправді.

А. Сміт зумів довести плідну думку, що за певних суспільних умов („працюючої конкуренції”) особисті інтереси можуть гармонійно поєднуватися з суспільними. Саморегульований механізм ринку цілком забезпечує оптимізацію розподілу ресурсів завдяки конкуренції на ринках факторів виробництва. Ця саморегуляція диктує обмеження державного втручання в економіку. Державі залишається охороняти права власності, забезпечувати оборону країни і надання суспільних послуг. Разом з тим Сміт відзначає, що ринковий механізм здатний до встановлення гармонії тільки тоді, коли він включений у відповідні правові та інституційні рамки. Саме існування відповідного інституційно-правового середовища дозволяє звести економічну роль держави до ролі „нічного сторожа”.

В „Багатстві народів” розглядаються практично всі проблеми сучасної економічної теорії (капітал, заробітна плата, рента, процес відтворення та ін.). Сміт проголошує принцип свободи торгівлі, обґрунтовуючи його своєю теорією абсолютних переваг. У положеннях побудованої Смітом теоретичної системи наступні дослідники знайдуть певні протиріччя і недоліки, але всі будуть визнавати велич цієї системи, глибину аналізу та силу теоретичних узагальнень. У цьому полягало велике інтелектуальне досягнення А. Сміта, який стояв у витоків економічної теорії, що сприяла подальшому процві­танню західного світу.