3. Соціал-реформістські моделі економічного розвитку.

Необхідно звернути увагу, що на початку 50-х років економіки багатьох країн світу досягли врівноваженого стану, що уможливило (під тиском соціал-демократичних партій) запровадження певних соціальних реформ. Водночас відбувається об’єднання соціал-демократичних рухів на базі оновлення концепції соціал-реформізму.

Концепція „демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму була спільною для всіх соціал-демократичних партій, але певною мірою декларативною. Вона проголошувала принцип демократії та утворення її в трьох сферах: соціальній, економічній і політичній. Але на особливу увагу заслуговує та обставина, що трактування напрямів, змісту і методів запровадження соціальних реформ дуже змінилось, зокрема пішли в непам’ять радикальні гасла щодо усуспільнення власності, директивного планування, встановлення соціалістичних форм розподілу тощо, характерні для теоретичних моделей 20-30-х років. Новому розумінню сутності реформ притаманна обережність формулювання. Проте реальне здійснення певної демократизації економіки можна вважати ознакою успішного впровадження в життя соціал-реформістських моделей.

Важливим моментом загальної теорії нового соціал-реформізму є визнання того, що національні соціал-демократичні моделі можуть відрізнятись одна від одної, залишаючись, проте, єдиним цілим.

Для доказу цієї тези треба ретельно проаналізувати зміст поняття „економічна демократія”, або „змішана економіка”, що є центральною ланкою всіх демократичних перетворень, а також усвідомити особливості різних національних моделей.

Найтиповішими і, сказати б, найнаочнішими є такі національні моделі економічного розвитку („змішаної економіки”): німецька, лейбористська, скандинавська (шведський соціалізм), французька. Аналіз цих моделей потрібно здійснювати, виходячи з тих розбіжностей, що існують між ними.

По-перше, зрозуміло, що поняття „змішана економіка” передбачає різні форми власності. Необхідно встановити, які саме форми власності прийнятні для тієї чи іншої моделі (яка з них переважає) та як будуються взаємовідносини між ними. По-друге важливою характеристикою економічних відносин, що складаються у „змішаній економіці”, є контроль за виробництвом і розподілом. Тут важливо визначити форми такого контролю, а також теоретичні обґрунтування засадничого принципу участі трудящих в управлінні. По-третє, моделі змішаної економіки різняться між собою ставленням до планування виробництва, хоч майже всі визнають певну потребу в ньому. Отже, треба простежити, в яких напрямах, формах та секторах здійснюється таке планування, яких форм воно набуває. По-четверте, важливим показником соціальних реформ, а, головно, демократичних перетворень, є рівень втручання держави в економіку. Соціал-реформісти більше не вважають, що таке втручання має бути тотальним, але обстоюють ідею його необхідного протистояння тискові ринкових відносин, орієнтованих на принцип виживання в конкурентній боротьбі, яка набирає все жорстокіших форм у сучасному світі. Держава має бути захисником загальносуспільних інтересів, тому міра та форми її втручання залежать від потреб суспільства.

Контроль, здійснюваний за теорією „змішаної економіки” (виробництвом, розподілом, споживанням) у державах, де перемогла демократія у трьох сферах суспільного життя (досягнуто соціального консенсусу), безперечно є провідною рисою такого аналізу. Саме завдяки такому контролю певні країни називають себе соціалістичними.