2.Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. Хх ст.

У програмах соціал-демократичних партій західноєвропейських країн після революційного перевороту 1917 р. ставилось завдання обґрунтувати шлях до соціалізму не через революцію, а через реформування економічних відносин. Це реформування передбачалось здійснити завоюванням більшості в парламенті, проголошенням прогресивних реформ, які б гарантували здійснення соціалістичних перетворень. Але, незважаючи на цю спільність теоретичних засад різних програм соціал-реформістів, їм притаманні й певні особливості, позначені національними ознаками. Тому, щоб мати уявлення про формування витоків сучасних соціал-демократичних ідей, про історичне коріння сучасних національних соціал-демократичних моделей суспільств, важливо при вивченні національних програм соціал-реформізму, виокремити ті основні ознаки, що свідчитимуть про їхню належність до соціал-демократичного вчення.

Першою такою ознакою є визнання самої еволюції капіталізму (наприклад, акціонування розглядалось, як крок до усуспільнення власності), а другою - ідея можливості еволюційного здійснення реформ, які мали б забезпечувати прогресивні соціальні перетворення. Під прогресивними перетвореннями у 20-30-х роках автори розуміли поступовий перехід до соціалістичного укладу, який передбачав становлення суспільної власності на засоби виробництва, державний плановий характер управління економікою та соціальною сферою, справедливий (у тім числі через суспільні фонди споживання) розподіл, забезпечення прав і свобод трудящих. Проте ця модель не зажди сприймалася безпосередньо і в повному обсязі. Крім того, різнились і думки щодо способів та методів їх запровадження.

Англійська (лейбористська) модель соціал-демократичних перетворень, наприклад, передбачала державне регулювання самого процесу реформування, а усуспільнення (націоналізацію) власності розглядала як похідні від акціонування підприємств. Процес націоналізації як засіб створення умов для державного управління та планового ведення господарства мав відбуватись на умовах повної компенсації власникам. Як перший крок такого реформування розглядалась можливість запровадження кейнсіанської моделі.

Австро-марксистська модель визначала, що шлях до побудови соціалізму пролягає через соціалізацію управління, формування відносин самоврядування. Ця модель не передбачала націоналізації, вважаючи достатнім контролювання органами самоврядування сфери розподілу. Значну роль мала відігравати держава, контролюючи виробничу сферу, забезпечуючи її ефективність.

Німецька модель. Її особливість: передбачала робітничий контроль за виробництвом і розподілом, „соціальне партнерство” та встановлення „господарської демократії”. На початку 30-х років вона включала кейнсіанську програму і протиставлялась фашистській моделі.

Американська модель. Заслуговує на розгляд, особливо з погляду її практичного застосування напередодні Другої світової війни. Достатньо проаналізувати “Новий курс” Рузвельта, щоб краще зрозуміти, як еволюціонувала ця модель у процесі її практичного застосування.

На основі вищенаведеного аналізу, необхідно констатувати, що названі моделі були переважно теоретичними, не апробованими на практиці, оскільки вони формувались у період, який характеризувався високим рівнем монополізації виробництва, а згодом і світовою кризою 1929-1933 років.

Заслуговують на увагу ще дві теоретичні моделі, які згодом було запроваджено в життя, - французька та шведська. Ці моделі є особливо цікавими, бо в першій переважають ревізіоністські тенденції в соціал-демократичному русі, а в другій – ліберальні.

Французька модель спочатку була суто марксистською, але поступово еволюціонувала, відмовившись від вимоги націоналізації як способу усуспільнення власності (акціонування капіталу, на думку її авторів, розв’язувало це завдання), проте ідея планування народного господарства ( у тому числі розподілу) залишалась.

Шведська модель. На відміну від французької взагалі не передбачала усуспільнення власності, централізованого втручання в економіку, надаючи натомість великого значення розвиткові „соціального партнерства” та соціальної сфери.

Практичній реалізації багатьох соціал-демократичних моделей перешкодила Друга світова війна. Розв’язання післявоєнних проблем багатьох національних економік потребувало використання інших, головним чином, мобілізаційних моделей для відновлення економічної рівноваги, дестабілізованої процесами монополізації, для забезпечення після кризового та післявоєнного економічного розвитку.