Тема 3. Класична школа політичної економії

1.Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

КЛАСИЧНА ШКОЛА політичної економії виникає у 18 ст. в Англії і характеризу­ється тим, що в її межах відбувається остаточне формування політичної економії як науки, надалі економічна теорія буде поширюватися, збагачуватися новими ідеями, але у головному буде спиратися на той фундамент наукових досягнень, який був закладений класиками. Для класичної шко­ли притаманне прагнення проникнути в глибину економічних процесів і явищ, пізнати об'єктивні економічні закони, що забезпечують саморегуляцію економіки; застосування прогресивних методів дослідження - причинно-наслідкового аналізу, дедуктивного і індуктивного методів, логічних абстракцій. Кла­сики остаточно переносять і концентрують аналіз на сфері матеріального ви­робництва; вони обґрунтовують принцип природної рівноваги економічної сис­теми і звідси виводять необхідність максимального обмеження державного втручання в економіку. Економічний лібералізм, сформульований у працях класи­ків, згодом стане основою політичного лібералізму.

За часів розквіту пізнього меркантилізму внутрішня й міжнародна торгівля набула значних обсягів, що вимагало все більшої кількості різноманітних товарів. Для їх ви­робництва, в свою чергу, стало необхідним створення додаткових фабрик, або мануфактур. Ці мануфактури, які спочатку були просто цехами, майстернями, почали набувати рис великих підприємств. Вироб­ництво, як галузь економіки, виходить на новий рівень, набуває тих характерних ознак, які ми вбачаємо в ньому сьогодні.

За цих умов вже не торгівля, а виробництво виходить на перший план в господарській діяльності кожної країни. А з цим виникають і нові питання щодо еконо­мічної ролі праці, природи й джерела доходів суспільства, яке все більш капіталізується.

І ось донедавна ще цілком принадна доктрина меркантилізму вже не задовольняє вимоги молодої буржуазії, бо не здатна відпо­вісти на нові питання, що їх ставить життя. Меркантилізм може дати раду в торгівлі, але він зовсім безсилий щодо питань вироб­ництва.

Саме тут й починається критика меркантилізму, і з цим зарод­жується нова економічна течія, яка згодом стане класичною шко­лою політекономії. Вона (класична школа) розпочалася з визна­чення вартості товару через працю. Бо вона (класична школа) вбачає джерело суспільного багатства не в обміні, як мерканти­лізм, а у виробництві.

А оскільки класична школа політекономії походить з критики меркантилізму, її родоначальники або самі спочатку були меркан­тилістами, або ж формували свої погляди в боротьбі з мерканти­лізмом.

2. Англійська класична політична економія.

ПЕТТІ Уільям (І623-І687), Англія. Уільям Петті - засновник класичної політичної економії в Англії. Започат­кував трудову теорію вартості. Як учасник завоювання Ірландії Англією, залишив своїм нащадкам близько 50 тис. акрів землі, а економічній науці - цілий ряд економічних книжок. Петті був добре відомим вже за життя. Мак-Куллох писав у 1845 році, що „сер Уіл”ям Петті був однією з надзвичайних особистостей ХУІІ ст.”. Більш того, він називав Петті засновником трудової теорії вартості та проводив від нього пряму лінію до Рікардо. Але повною мірою Петті був відкритий світу К.Марксом, за висловом якого цей геніальний англієць – „батько політичної економії та ...винахідник статистики”. Основні праці: „Трактат про податки і збори” (1662), „Політична арифметика” (1676), „Різне про гроші” (1682) та інші. І якщо у ранніх працях Петті легко знайти меркантилізм, то в останніх від нього уже й сліду немає. То ж розглянемо його спадщину. У ранніх працях У. Петті виступає як прихильник втручання держави в економічне життя, розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні зо­лота і срібла та виправдовує колоніальну експансію. У піз­ніх своїх працях Петті пише про податки, гроші, монополії, позичковий процент, земельну ренту, багатство, вартість, заробітну плату тощо.

У. Петті шукає основи явищ. Його оригінальні і нерідко геніальні думки вкраплені у практичні судження, які мають актуальність і сьогодні: про способи послаблення незадо­волення платників податків; про гроші і про те скільки їх потрібно, щоб привести в рух торгівлю; про процент; про мита і вільні гавані; про подушний податок; про лотереї і добровільні внески; про монополії і посади. У передмові до праці „Трактат про податки і збори” У. Петті писав: „Я добре знаю, що речі не хочуть бути по­гано керованими і що діла будуть іти своїм шляхом, і при­роду не обманиш. Тому все, що я написав, було зроблено... лише для того, щоб полегшити і звільнити самого себе, бо моя голова обтяжена цими речами внаслідок пересудів, які мені щоденно доводиться слухати...”.

В своєму „Трактаті”, чисто практичному творі про методи забезпечення зростання доходів держави, він викладає основи класичної теорії. Основою господарства він вважає виробництво. В економіці, на думку Петті, діють природні закони, і „громадянські закони” (державні закони) не повинні суперечити першим. Петті вважається першим автором трудової теорії вартості і хоча в різних його трактовках джерелом вартості виступають то праця, то праця і земля, кінець кінцем в основу ціни товару закладається затратний підхід. Виводячи принципи трудової теорії вартості, він пише: „Труд є батьком й найактивнішим принципом багатства, а земля - його матір'ю...”. І далі: „Оцінку усіх предметів слід звести до двох природних знамен­ників, до землі й до труда”. Петті висловлює ідею трудової теорії вартості у чистому вигляді наступним чином: „Якщо хто-небудь може добути з перуанського грунту і доставити в Лондон одну унцію срібла в той час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну другого”. По суті таким чином Петті сформулював закон вартості, хоча і розумів, що цей закон діє лише як загальна тенденція.

Петті був в історії економічної думки першим, хто прокладає шлях до ідеї абстрактної праці, що становила основу Марксової теорії вартості.

Петті досліджує фактори, що визначають величину вартості (продуктивність праці), а також ціноутворюючі фактори: наявність субститутів, новиз­на товару. Розглядає таку важливу економічну категорію як земельна рента і визначає її як надлишок над витратами виробництва (на насіння і на утримання працівника). З точки зору У.Петті рента є загальною формою привласнення додаткового продукту. Він дав перше поняття диференційної ренти, розрізняв її за родю­чістю та місцеположенням, визначав ціну землі як капіталізовану ренту. По­зичковий процент розглядається ним як похідний від ренти. Петті вважав, що процент (грошова рента) повинен приносити доход, бо на нього можна купити землю, яка, в свою чергу, дасть можли­вість одержувати ренту. Це майже правильне розуміння ціни землі, яку Петті прирів­нює сумі рент за певну кількість років.

Він досліджує про­блеми заробітної плати, визначає, що її рівень зумовлюється об'єктивними факторами. 3 точки зору Петті, вона є ціною праці, а в кількісному вимірі повинна дорівнювати мінімуму засобів існування. І ви­ходячи з цього, на думку Петті, має бути державне регулювання заробітної плати. Ця теза сама по собі невірна, але заслуга Петті в тому, що він намагається визначити об'єктивну величину заробітної плати. Він звертається до аналізу природи і функцій грошей. В невеликій за обсягом роботі „Різне про гроші” (1682 р.) У.Петті трактує гроші як особливий товар, що виконує функцію всезагального еквіваленту, формулює закон кількості грошей, що необхідні в обігу. Нарешті, Петті вважається одним із засновників демографічної статистики. Він поставив питання про необхідність створення державної статистичної служби, зробив спробу обчислення національного багатства Англії - починання, з якого зго­дом зросте сучасна система національних рахунків.

3. Виникнення класичної політичної економії у Францї. Економічні погляди фізіократів. На заміну меркантилістам у другій половині XVIII століття прийшла перша економічна школа, яка пропагувала ідею вільної торгівлі, вільної конкуренції та невтручання держа­ви в економіку. Проголосивши принцип природного поряд­ку, фізіократи започаткували класичну політичну економію у Франції. Серед них найвидатнішим представником цієї економічної школи був Франсуа Кене. Ідеї фізіократів на­були популярності і в Україні. Це відображалося в економіч­ній політиці українських гетьманів та проходило червоною ниткою через вчення прогресивних вітчизняних мислителів цього часу. На відміну від меркантилістів, фізіократи переносять аналіз у сферу виробництва, але єдиною продуктивною галуззю вважають сільське господарство, в якому створенню нового багатства сприяє сама природа, саме його вони вважають джерелом багатства нації. Вони заперечують меркантилістське сприйняття обміну як нееквівалентного і вважають, що товари надходять в обмін із заданими цінами, хоча теорії вартості і цін не розвивають.

А. Сміт, який неодноразово зустрічався з Ф.Кене, називав його людиною „величної скромності і простоти”, а економіст Мірабо писав: „З самого виникнен­ня світу були зроблені три великих відкриття, які головним чином надали стійкості політичним суспільствам... Перше з них - це винахід письма... Друге - це винахід грошей... Третій винахід — це „Економічна таблиця” Ф. Кене, яка є результатом перших двох..., велике відкриття нашого сто­ліття, плоди якого, безумовно, зберуть наші нащадки”.

Назва „фізіократія” походить від грецьких слів („physis” - природа, „kratos” - влада). Це французька школа політичної економії 18 ст., яка внесла значний вклад в розвиток ідеї об’єктивності і закономірності соціально-економічного розвитку суспільства. Ця економічна шко­ла виникла як реакція на меркантилізм і у тісному зв'язку з бур­жуазною просвітительською філософією (Дідро, Д”Аламбер, Гельвецій). Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років ХУІІІ ст. Її представниками були: Франсуа Кене (глава школи), Дюпон де Немур, маркіз Мірабо (в його салоні відбувалися засідання представників школи), Мерсьє де Ла Рів”єр, Жак Тюрго та ін. І хоча ця школа проіс­нувала у 18 столітті лише 20 років, проте мала великий успіх, її представники опублікували багато праць, видавали журнал. В цілому школа фізіократів стала яскравим спала­хом ідей класичної політекономії. Фізіократична школа була в той час поширена майже по всій Європі, особливо в аграрно розвинених країнах. Які ж основні погляди цієї школи?

КЕНЕ Франсуа (1694 - 1774), Франція. Основна робота „Економічна таблиця” (1758), в якій знайшли відображення всі проблеми економічного вчення автора: відтворення і обіг суспільного капіталу, „чистий продукт”, капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця. Інші, також відомі і цікаві для розвитку економічної думки праці Ф.Кене - „Загальні принципи економічної політики держави” (1760), „Про торгівлю” (1760), „Аналіз економічної таблиці” (1766), „Зауваження відносно грошового процента” (1766).

У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував У.Петті. Він розрізняє два види порядку у суспільному житті: природний – ідеальний, встановлений Богом і позитивний – створений людьми. При наявності суттєвих розбіжностей в основах цих двох порядків суспільство переживає важкі часи. Завдання полягає у тому, щоб намагатися наблизити позитивний порядок до природного. Цього можна досягти лише тоді, коли кожній людині у господарській сфері буде дозволено цілковито розкрити свої сили, свою індивідуальність. Вищі ж інтереси суспільства співпадають з інтересами „економічної людини”. Звідси знаменита формула фізіократії, яка стала і досі залишається символом вільної конкуренції: „Laisser faire, laisser passer”, тобто надайте людям можливості робити свої справи за звичаєм. Ця славетна формула згодом утворить основу економічного лібералізму класичної школи, стане основою принципово відмінної від меркантилістської трактовки економічної ролі держави: найкраща політика уряду – це політика невтручання. Не випадково меркантилістська політика протекціонізму у Кене піддається критиці і змінюється на вимогу свободи торгівлі.

Вчення Кене про чистий продукт являє собою спробу пошуку джерела ба­гатства. Чистий продукт розглядається як залишок багатства після відшкоду­вання витрат, його величина залежить від вкладень капіталу. Це прибуток, який виникає виключно у сільському господарстві. Більш того, „чистий продукт” у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з метою заміни всіх форм податків одним – поземельним. Промисловість, на думку фізіократів, є безплідною, а торговий прибуток розглядається як позаекономічна катего­рія, результат обрахування. У складі капіталу Кене розрізняє основний і оборотний капітал, або „початкові” (витрати на сільськогосподарські ма­шини, будівлі, робочу худобу) і „щорічні” (витрати на працю й насіння) аванси. Згідно з Кене, „початкові аванси” входять у витрати вироб­ництва частинами (1/10 на рік), а „річні аванси” - повністю. Таким чином, він узалежнює вказаний поділ капіталу від способу перенесення вартості на вироблений продукт різними частинами капіталу. Цю теорію було застосовано тільки до продуктивного капіталу (що ви­користовувався у сільському господарстві). Із поняття „чистого продукту” Кене також виводить і категорії продуктивної (така, що створює чистий продукт, тобто праця в сільському господарстві) та непродуктивної (усі інші види) праці. Логічним продовженням наведених тверджень є теорія про поділ суспільства на класи. На думку фізіократів, суспільство тих часів поділя­лося на три класи: „продуктивний клас” - тільки працівники землеробства, які створюють чистий продукт (доход); „земельні власники” - феодали, король і духовенство, які одержують земельну ренту; „безплідний клас” - працівники усіх інших професій, які не належать до землеробства.

Кене вперше вводить поняття „відтворення” і розглядає його в „Економічній таблиці”, яка була першою спробою проведення макроекономічного аналізу. В ній він з'ясовує основні народногосподарські пропорції, необхідні для забезпечення розвитку економіки країни. К.Маркс назвав спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу геніальною ідеєю. Таблиця являла собою яскраву графічну ілюстрацію всезагальних економічних залежностей шляхом зведення економічної системи до трьох взаємодіючих секторів економіки.

В теоретичному аналізі процесу відтворення Кене виходить з наступних методологічних передумов: 1) абстрагується від процесу нагромадження (розглядає лише просте відтворення); 2) виходить із незмінності цін; 3) не враховує зовнішню торгівлю та обіг, що відбувається в межах одного класу. Це перша в історії економічної науки сітка натуральних і грошових потоков, матеріаль­них цінностей. Всі фактори, необхідні для виробництва певного блага, зас­тосовуються у фіксованих пропорціях і цінність продукції даного сектору цілком вичерпується його сукупними платежами іншим секторам. Таблиця Кене була першим зразком макроекономічного моделювання. В залежність від відтворення була поставлена кількість грошей. Тобто, маса грошей в обігу може зростати лише пропорційно росту виробництва. Інакше, збіль­шення грошової маси призведе до знецінення капіталу та, внаслідок цього, скоротиться виробництво. Взагалі, фізіократи демонстрували зневажливе, на відміну від меркантилістів, ставлення до грошей. На думку Кене, гроші – це лише засіб обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для сус­пільства, бо гроші не приймають участі в економіці.

Теорія фізіократів, як і книга „Економічна таблиця” Кене, з точки зору сучасності не були бездоганними. Проте ідеї Кене лежать в основі балансів міжгалузевих зв”язків, що складаються сьогодні в кожній країні та відіграють важливу роль в управлінні господарством. Відомий академік В.С.Немчінов в роботі „Економіко-математичні методи та моделі” писав: „У ХУІІІ столітті на зорі розвитку економічної науки... Франсуа Кене ... створив „економічну таблицю”, яка була геніальним злетом людської думки”.