Американський неолібералізм

МОНЕТАРИЗМ - це еконо­мічне вчення, згідно з яким головним засобом регулювання економіки є монетарна (гро­шова) система, а саме грошове регулювання (а не бюджетне) здатне розв'язати економічні проблеми суспільства. Монетаризм – це різновид неолібералізму, що виникає як своєрідна реакція на тривалий період ігнорування ролі грошового фактора в господарських процесах.

ФІШЕР Ірвінг (І857-І947), США. Вважається засновником монетаризму. Йому належить відоме рівняння обміну: М х V=Р х Q. Величини V і Q вважаються відносно стабільними, отже, за цих умов рівень цін в економіці прямо за­лежить від пропонування грошей, їх кількості в обігу. Пропонування грошей вважається відносно самостійним. В такому разі чим більшою є емісія, чим більш доступними є кредити банків, тим ширше границі попиту на товари та послуги. Звідси виводяться і рекомендації для економічної політики держави: якщо держава регулює пропонування грошей, вона в кінцевому рахунку може ви­значати всю господарську кон'юнктуру.

ФРІДМЕН Мілтон (нар. І9І2), США. Основні праці: „Дослідження з області кількісної теорії грошей”, „Історія грошової системи США”, „Контрреволюція в монетарній теорії”, „Гроші та економічне зростання”. Фрідмен є безперечним лідером „чикагської монетарної школи”, який спроміг­ся відродити значення грошей, грошового обігу в економічних дослідженнях повоєнного періоду. Серед усіх засобів впливу на економіку Фрідмен віддає перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмір­ного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. Він вважає, що значні коливання господарської кон'юнктури спричиняються попередніми змінами гро­шової маси, некомпетентна грошова політика може призвести до кризи. Висновок, що його робить Фрідмен, був такий: саме змінювання кількості грошей в обігу впливає на зміну номінального попиту, економічні цикли, динаміку цін. І саме зміни в грошовій сфері, за Фрідменом, завжди переду­ють пожвавленню або занепаду в інших сферах економіки. Він за­перечує втручання держави у функціонування майже всіх елементів і сфер еко­номічної системи, навіть таких як освіта, медицина. Фрідмен обстоює принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, пропонує відмовитись від спроб використовувати грошово-кредитні заходи для впливу на реальні змін­ні (обсяг виробництва, рівень безробіття) у короткостроковому періоді. Головною метою цієї політики він вважає забезпечення контролю за цінами на основі „грошового правила” Фрідмена (З-5% зростання грошової маси на рік, що забезпечує природну норму безробіття).

Монетарна концепція пройшла апробацію у 1969-70 рр., коли М. Фрідмен був радником президента Ніксона, але тріумфом його теорії стала концепція стабілізації американської економіки – „рейганоміка”, яка дозволила США по­долати труднощі спаду, послабити інфляцію, зміцнити долар. Фрідмен також брав участь у розробці концепції побудови ринкової економіки у Чілі. У 1976 р. Фрідмен став лауреатом Нобелівської премії з економіки „за дослідження в області споживання, історії і теорії грошей”.

Разом з тим, чимало країн Заходу, а згодом і Сходу, які вдавалися до монетаристських методів боротьби з інфляцією, згодом поступово відмовляють­ся від них. Для багатьох країн спад виробництва і втрати, яких внаслідок цього зазнали економіки, виявилися значно більшими, ніж позитивний ефект від зниження темпів інфляції.

Оскільки Кейнс багато уваги приділяв сукупному попиту, Фрідмен також розглядає цю проблему, але з монетарної точки зору. Податкова та бюджетна політика, за Фрідменом, не впли­вають на розмір номінального сукупного попиту, оскільки:

1) тільки перекачують доходи з одного сектора економіки в інші;

2) змінюють тільки структуру попиту, не змінюючи при цьому його загальний розмір. Однак при цьому реальний попит як був, так і лишився нез­мінним (цей попит визначений обсягами виробництва).

Ще одній проблемі сучасності Фрідмен приділив багато уваги - безробіттю. Безробіття, за Фрідменом, є наслідком суб'єктивних настро­їв працівників під час пошуків місця роботи, а також наслідком поганої поінформованості працівників щодо стану справ в еконо­міці, оскільки капіталістичне виробництво здатне працевлаштувати кожного, хто дійсно бажає працювати. Отже, виходячи з цього, безробіття визначене рівнем допомоги безробітним та рівнем зарплати, за яку люди згодні працювати, а розміри безробіття постійно змінюються (залежать тільки від настрою людей). Тому, безробіття не є неминучим явищем у капіталістичному суспільстві і в його наявності Фрідмен звинувачує буржуазний уряд, який, прагнучи забезпечити повну зайнятість, стимулює тим самим інфляцію (грошова допомога, зайві робочі місця тощо). Інфляція, за Фрідменом, - тимчасове явище, яке внутрішньо не притаманне капіталізму. Фрідмен вважає, що інфляцію можна регулювати і, кінець кінцем, усунути завдяки 1)зниженню високих податкових ставок, що сприяють зростанню цін; 2)скороченню соціальних видатків, які збільшують „зайві” гроші та „зайвий” попит; 3)скороченню державного регулювання та фінансових санкцій проти приватного сектору економіки, бо вони збільшують витрати виробництва та призводять до зростання цін на продукцію; 4) ліквідації бюджетного дефіциту, який є постійним фактором інфляції.

Економічна стратегія уряду президента США Рональда Рейгана (80-ті pp. ХХ ст.), що була побудована саме на таких принципах, не ліквідувала інфляцію.

ФРАНЦУЗСЬКИЙ НЕОЛІБЕРАЛІЗМ.

„Батьком” сучасного французького неолібералізму називають Жан-Леон Рюефа, який в своїй праці „Про нау­ки фізичні і моральні” (1921) трактує закони суспільства, неначе вони є законами природи. Суспільство, за Рюефом, складено з людей, як фізичне тіло складене з молекул.

Методом дослідження економіки, за Рюефом, може бути статистичний метод, який дозволяє кількісно зіставити со­ціальні елементи. Рюеф пропонує математичне моделю­вання грошового обігу, кредитів, платіжного балансу.

Наприкінці 20-х pp. ХХ ст. Ж.-Л.Рюеф винайшов „закон Рюефа”, за яким норма безробіття знаходиться у прямій залежності від розміру реальної зарплати. Саме на цьому базується економічна програма Рюефа передвоєнних часів. Він пропонує максимально обмежити дію факторів, що стримують падіння зарплати та кристалізують ринок праці (профспілки) з метою зменшення „страждання” від безробіття. Рюеф вважає, що ціноутворення на ринку праці має бути вільним, оскільки тільки вільна конкуренція є „природним регулятором”, що забезпечує соціальний лад та ринкову цивілізацію. Державне втручання в економіку Рюеф називає джерелом усіх мерзот нашого часу.

Після другої світової війни з'явилася „нова” економічна концепція Рюефа, згідно якої держава є організатором вільного цінового механізму; втручання держави в економіку повинно бути обмеженим; „вільний” ринок передбачає використання „індикативного плану”, що є інструментом економічної рівноваги.