5. Посткейнсіанство.

Посткейнсіанство свого часу виникло на основі критики „нео­класичного” напрямку у кейнсіанстві і було представлено двома науковими напрямами: англійським лівим кейнсіанством з центром в Кембріджі (Д.Робінсон, Н.Калдор, П.Сраффа) і американською групою вчених-економістів (Р.Клауер, П.Девідсон, Х.Мінскі). „Ліве” кейнсіанство, або так звана „кембрід­жська школа” кейнсіанства, об'єднала пред­ставників дрібно-буржуазного (реформістського) напряму у кейнсіанстві, що відстоювали інтереси немонополістичної бур­жуазії, фермерів, службовців, робітників та інтелігенції. Вони визначали наступні шляхи виходу з соціальних суперечностей сучасного капіталізму: обмеження влади монополій; розширення ємкості ринку за рахунок збільшення споживання; заміна військових видатків на соціальні цілі (житло, соціальне страхування, охорона здоров'я тощо); перерозподіл національного доходу на користь трудящих мас; розумне сполучення кейнсіанства з марксизмом.

СРАФФА П”єро, один з найвідоміших посткейнсіанців, автор праці „Виробництво товарів за допомогою товарів” (1960). Він доводить, що вільна конкуренція не виконує розподільчу функцію у суспільстві. А саме: 1) великі підприємства мають завжди (по відношенню до середніх та дрібних підприємств) менший граничний розмір витрат виробництва та більший граничний розмір доходу. Отже, це призводить до їх ще дальшого зростання, тобто до монополізації ринку; 2)межі розширення виробництва визначені труднощами реа­лізації продукції. Ці труднощі полягають в наступному: по-перше, розширення виробництва призводить до надвироб­ництва, до надпропозиції, до падіння ціни; по-друге, за цих умов окремий виробник проб'ється до ринку тільки завдяки збільшенню витрат обігу (на маркетинг та рекламу). Отже, знову монополізація ринку, бо знизити ціну та збільшити витрати обігу можуть собі дозволити тільки великі підприємства.

А.Філіпс пов'язує проблему зайнятості з інфляцією. Він вважає, що:

1. ступінь зайнятості визначений відношенням національного доходу до номінальної зарплати;

2. зарплата змінюється у зв'язку із попитом та пропозицією на ринку праці (як і ціни на звичайні товари, тобто зарплата - це ціна праці);

3. у звичайних умовах темпи зростання продуктивності праці випереджають темпи зростання зарплати;

4) за умов інфляції грошей темпи зростання зарплати починають випереджати темпи зростання продуктивності праці;

5) як наслідок, знижується ступінь зайнятості, тобто зростає безробіття.

Дж. Тобін доводить, що безробіття за умов капіталізму буде завжди внаслідок того, що 1) технологічні процеси у виробництві вивільняють робітників та потребують заповнення нових робочих місць більш кваліфікованими робітниками і 2) людські ресурси суспільства природно є обмеженими, тому водночас мають місце надлишок робочої сили „старих” професій, на цьому ринку поступово зменшується зарплата (як ціна праці), нестача робочої сили „нових” професій, на цьому ринку поступово зростає зар­плата. Якщо одночасно держава збільшить зайнятість на цих двох ринках праці, тоді гостро зросте зарплата (маса грошей), почне „галопувати” інфляція (зростуть ціни), і, таким чином, порушиться економічна рівновага поміж грошами та товарами. Виходячи із наведеного, робиться висновок, що для досягнення економічної рівноваги та угамування інфляції необхідним є пев­ний рівень безробіття на ринку „старих” професій.

Замість підсумків та висновків наведемо влучне висловлювання М.Блауга: „Кейнсіанська революція дійсно мала місце!”

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Визначте спільні риси та відмінності кейнсіанства і неокла­сицизму.

2. Чому, на вашу думку, „Загальна теорія” Дж. М. Кейнса – „жахливо написана книга ... генія” (П. Самуельсон) - стала по­воротним пунктом в економічній науці XX ст.?

3. Поясніть інвестиційну модель економічної рівноваги Дж. М. Кейнса.

4. Обгрунтуйте, що нового внесли в теорію державного регулю­вання економіки послідовники економічного вчення Дж. М. Кейнса.

5. Назвіть приклади використання кейнсіанських рекомендацій в економічній політиці країн з розвинутою ринковою економікою.