Тема 13. Кейнсіанство і його особливості в різних кранах.

1. Історичні передумови виникнення кейнсіанства.

КЕЙНСІАНСТВО - одна з провідних течій західної економічної думки XX ст., що справила величезний вплив на економічну політику розвинених країн Заходу. Протягом перших десятиріч XX століття в економічній науці ще панували неокласична школа та маржиналізм, які доводили, що основою раціонального господарювання є вільна, нічим не обмежена конкуренція. Але економічна криза 1929-1933 pp. (відома як „Велика депресія”) спростувала цей дещо ілюзорний погляд на економіку. Економічна думка розпочинає пошук шляхів розвитку, які були б здатні забезпечити довгострокову макроекономічну стабільність. Тобто в 30-х роках XX ст. система поглядів на необхідність дер­жавного регулювання економіки (створення макроекономічних умов для економічного зростання через залу­чення інвестицій, стимулювання попиту, зниження рівня безробіття) сформувала особливий напрямок економічної думки - кейнсіанство. Таким чином, кейнсіанство виникає як реакція на світову економічну кризу 1929-1933 рр, коли капіталізм опинився на грані катастрофи. В основі даного вчення лежить теорія ефективного попиту, суть якої зводиться до стимуляції попиту, що в свою чергу діє на виробництво і пропозицію товарів. Засновником напрямку був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

КЕЙНС Джон Мейнард (1883-І946), Англія. Відомий еко­номіст, державний та політичний діяч. Кейнс був учнем А.Маршалла і А.Пігу, які уособлювали собою вершину неокласичної школи. Проте саме Кейнс став тим теоретиком, який відкинув неокласичну доктрину і констатував, що „цілковите домінування рікардіанського підходу протягом 100 років було катастрофою для прогресу економічної науки”. Біограф Дж. М. Кейнса Р. Харрод писав: „Навіть мит­тєвого знайомства з Кейнсом було достатньо, щоб зрозуміти, що він відрізняється від усіх живих людей, та тих, що жили в минулому. Захоплення у ньо­му викликав не тільки економіст, письменник або фінансист. Секрет, напевно, причаївся в особливій манері поводитися. Його погляд (хоча і твердий) - виражав постійну готовність до взаємо­розуміння. Він міг швидко і без усяких зусиль переходити в розмові з однієї теми на іншу. Він завжди радів глибоким думкам і зауваженням. Спілкування з ним приносило велике задоволення. Без сумніву, будь-яка людина глибоко індивідуальна. Але індивідуальність Кейнса була помітніше, ніж будь-чия”. „Кейнс умів бути надзвичайно переконливим. Заперечувати йому було важко. У такі моменти я часто думав, що Кейнс - один із самих чудових людей. Швидкість логічних висновків, вражаюча винахідливість аргументів, жива фантазія, широке мислення і, більш за все, ні з чим не порів­нянне почуття слова - усе разом узяте ставило його на кілька сходинок вище тієї межі, що відпущено звичайній людині”.

2. Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.

Своєму вченню Кейнс дав назву „загальна те­орія зайнятості”. І, таким чином, вперше поставив питання щодо необхідності державного регулювання в економіці. Кейнс доходить висновку, що капіталізм XX ст. втратив риси саморегульованої системи, а умови рівноваги мікросистем не тотожні умовам рівноваги національної економіки в цілому. Мікроекономічному підходу неокласичної школи Кейнс протиставляє макроекономічний аналіз. Головною проблемою його наукових досліджень визначається державне регулювання економіки в ринковому господарстві.

На відміну від неокласиків Кейнс вважав, що вирішення проблеми макроекономічної рівноваги слід шукати не на боці пропонування ресурсів, а на боці попиту, який забезпечує реаліза­цію цих ресурсів. Концепція „ефективного попиту” (споживацько­го, інвести­цій­ного), який може стимулюватися державою, стала однією з центральних в головній праці Кейнса „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (І936).

Принципово новий підхід Кейнса виявився і в трактуванні інших проблем. В класичній теорії ощадливість вважалася основою процвітання економіки. Кейнс доводить протилежне: зростання заощаджень призводить до зростання ви­лучень з потоку сукупних витрат і чинить депресивний вплив на економіку. Кейнс на противагу твердженню неокласиків про автоматичне вирішення проблеми зайнятості ринком праці доводить, що поява і зростання монопольної влади призводять до нееластичності заробітної плати, отже, впливають на рівень зайнятості, який визначається динамікою ефективного попиту. Спроба визначити закономірності руху ефективного попиту являла собою справжнє відкриття в економічній тео­рії. Взаємозв’язок між інвестиціями, державними витратами і витратами споживачів, з одного боку, і рівнем національного виробництва, зайнятості і доходу - з іншого, Кейнс розкриває на основі теорії мультиплікатора: „ко­ли, відбувається загальний приріст суми інвестицій, доход зростає на суму, яка в К-разів перевищує приріст інвестицій”. Причина мультиплікативного ефекту полягає у „психологічному законі”: в міру зростання реального дохо­ду суспільство бажає споживати його частину, яка постійно зменшується. Держава може стимулювати попит споживачів, який в свою чергу мультиплікує новий попит на товари та послуги, що в кінцевому рахунку призводить до зро­стання національного доходу. Приріст національного доходу викликає зростан­ня стимульованих інвестицій, що пожвавлює підприємницьку активність і спри­яє акселеративному (прискореному) зростанню виробництва. В умовах депресії в першу чергу повинен стимулюватися державний попит.

Неокласики вважали, що коливання процентної ставки автоматично забезпе­чують відповідність планів власників заощаджень і інвестиційних планів під­приємців. Кейнс доводить, що процент в значній мірі є автономним фактором, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропонування ліквідних засо­бів. Чим вищою є схильність до ліквідності, яка посилюється невпевненістю і невизначеністю на ринку грошей, тим вищим буде попит на готівку і вищим буде процент. Звідси виводиться певна обмеженість кредитно - грошового регу­лювання економіки: якщо зростання пропонування грошей не призводить до зни­ження ставки проценту (ситуація ліквідної пастки), монетарне регулювання не­спроможне вивести економіку з глухого кута. Саме тому Кейнс вважав його не­ефективним порівняно з фіскальною політикою. Фіскальна політика виступає головним інструментом впливу на макроекономічну стабільність в кейнсіанській моделі, в умовах спаду це перш за все збільшення державних інвестицій на­віть за рахунок дефіцитного фінансування. Визнання неминучості активного державного втручання у функціонування ринкового механізму відбивало новий рівень осмислення процесів, що розгорталися в економіці з умовах нового ти­пу економічного зростання. Таким чином, Кейнс був єдиним серед вчених-економістів, який у 30-ті роки XX століття висунув наступні тези: оскільки повна зайнятість на основі стихійного регулювання ринку та повної конкуренції є неможливою, то зведення між собою макроекономіки (інтереси суспільст­ва) та мікроекономіки (інтереси монополій) потребує активного втручання держави в процеси капіталістичного відтворення. Сама ж економічна наука, за Кейнсом, повинна сприяти вирішенню питань розподілу загального доходу поміж трьома факторами ви­робництва (праця, капітал, земля) та забезпечення повної зайнятості населення. Державне регулювання економіки, за Кейнсом, повинно здій­снюватися у сферах відтворення суспільного капіталу, нагромадження та споживання, зайнятості населення, грошового обігу та кредиту.

Кейнсіанський метод дослідження економіки, на відміну від індивідуально-психологічного методу австрійської школи маржиналізму, є зорієнтованим на загальні, суспільні процеси та явища, або економіч­ні процеси і явища.

Економічні процеси - це відображення психології господа­рюючих об'єктів. Ці процеси представлені, за Кейнсом, через кількісні зв'язки капіталістичної економіки та дії певних мас, класів і соціальних груп. Економічні явища Кейнс поділяє на такі групи: 1) незалежні змінні ( схильність до споживання, гранична ефективність капіталу, гранична норма проценту) та 2) залежні змінні (обсяг зайнятості, національний доход). При цьому під „повною зайнятістю” Кейнс розуміє так званий „нормальний рівень зайнятості”, або від 3 % до 6 % без­робітних, які виконують „функцію натиску” на зайнятих у виробництві робітників.

Кейнс розглядає економічні явища на основі аналізу таких категорій: сукупний попит та пропозиція; сукупний (або національний) доход; сукупна зайнятість; сукупні інвестиції.

Економічне прогнозування, за Кейнсом, спрямоване на з'ясуван­ня кількісних зв'язків поміж економічними явищами, з метою подолання такого економічного феномену, як криза.

Щодо бази економічного прогнозування Кейнс формулює такі постулати:

1. ринок є вирішальною сферою відтворення;

1. головною причиною криз є недостатньо ефективний попит, бо люди схильні до збереження грошей та коштів;

2. праця - це єдиний фактор виробництва, що діє при наяв­ності певного попиту, техніки, ресурсів;

3. прогнози безпосередньо пов'язані з „очікуванням”, а саме прогнозування передбачає визначення таких величин, як очікуваний прибуток, очікувана гранична продуктивність, очікувані витрати виробництва, очікувана зміна цін, вартості, процента.

Одне з голов­них місць у вченні Кейнса займає макроекономічна модель. Цю модель можна представити у вигляді схеми:

Витрати виробництва Очікуваний сукупний

всієї продукції N доход виробництва N

Загальна вартість Загальний доход

суспільного продукту суспільних класів

Сукупна пропозиція Сукупний попит

СПр СПо

Стан економіки

Стан економіки може бути представлений двома ситуаціями:

1. СПр≤СПо, тобто очікуваний доход покриває витрати - економіка знаходиться у стані, близькому до рівноваги, виробни­цтво працює нормально, зайнятість забезпечено.

2. СПр>СПо, тобто витрати перевищують очікуваний доход, що призводить до економічної кризи, недовантаження виробництва, безробіття.

Роль державного регулювання Кейнс вбачає у забезпеченні постійного „ефективного попиту”, а саме першої ситуації. Коли ж економіка потрапляє у другу ситуацію, держава тим більше по­винна докласти зусиль, щоб забезпечити „ефективний попит”. Згодом Кейнс винаходить свій так званий „основний психологіч­ний закон”: „Психологія суспільства є такою, що згідно зростан­ню зайнятості і збільшенню сукупного доходу суспільства зрос­тає і особисте споживання... але меншою мірою, ніж національний доход. Внаслідок цього відставання зростає та частина національного доходу, що йде на збереження... вона (ця частина) вилучається з обігу, відповідно цьому скорочується попит на споживчі товари”. У математичному вигляді цей закон має вигляд:

C_ω = χ (Υ_ω ),

де Υ_ω - величина національного доходу,

χ - функція, або „схильність до споживання”,

C_ω - частина національного доходу, що йде на особисте споживання.

Ця „схильність до споживання” (χ), за Кейнсом, зумовлена такими факторами:

- суб'єктивні (скупість, обачливість, ощадливість);

- об'єктивні (зміна „одиниці зарплати”).

З усього зазначе­ного Кейнс робить висновки: по-перше, суб'єктивні фактори споживання, якщо їх не враховувати, призводять до скорочення попиту, отже, і до скоро­чення виробництва та безробіття; і, по-друге, враховуючи суб'єктивні фактори, держава повинна забезпечувати „ефективний попит” шляхом інвестування та „заморожування” зарплати.

Висновок, що його робить Кейнс, коли відстежує так звану „залежність” між збільшенням зарплати та зменшенням зайня­тості, полягає в наступному: „...з метою недопущення зменшення зайнятості потрібне „замороження заробітної плати”. Останнє в свою чергу дасть можливість зберегти ефект від інвестицій, збільшити прибутки та обіг капіталу, знизити ставку процента на позиковий капітал.