2. Основні напрями розвитку економічної теорії та їх еволюція.

Всю су­купність течій, шкіл, що репрезентують економічну теорію в XX столітті, умовно можна згрупувати за такими трьома основними напрямами: неокласичний, кейнсіанський, інституціональний. Спочатку необхідно розглянути загальні риси цих напрямів, їхній взаємозв'язок і альтернативність.

Крім того, не слід забувати і про такі напрями економічної думки XX ст., як соціал-реформізм та економічні теоретичні за­сади радянського ладу, спрямовані на впровадження в реальне господарське життя після жовтневої революції 1917 р. наукових постулатів марксизму-ленінізму.

Неокласицизм, що виник у кінці XIX століття, є суб'єктивною школою в політекономії. Об'єктом досліджень неокласичної еко­номічної теорії була поведінка „людини економічної”, що намагається максимізувати свій дохід та мінімізувати витрати. Це бу­ла спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних суб'єктів за умов вільної конкуре­нції, визначити принципи рівноваги цієї системи. Неокласичний напрям панував у світовій економічній думці до 30-х років XX століття, коли він змушений був значною мірою поступитися міс­цем кейнсіанству, яке отримало назву від імені його засновника - англійського економіста Дж. М. Кейнса (1883-1946). На відмі­ну від неокласиків - прихильників економічного лібералізму - Кейнс обгрунтував концепцію державного регулювання економі­ки і розробив її конкретні форми.

Аналізуючи суть неокласичного напряму та кейнсіанства, слід звернути увагу на їхній зв'язок із соціально-економічними умова­ми та зумовленість цими умовами. Крім того, необхідно просте­жити еволюцію цих напрямів та визначити їх неоднорідність.

Наприкінці XIX - на початку XX століття склався також ін­ституціоналізм - напрям в економічній теорії, прихильники якого вирішальну роль у суспільному розвитку надавали поза­економічним факторам - соціальним інститутам. Необхідно з'ясувати зв'язок цього напряму з теоретико-методологічними принципами його попередників, зокрема історичної школи, та, як і щодо інших, розглянути зумовленість його появи конкретними соціально-економічними реаліями, пам'ятаючи, що цей напрям виник майже одночасно з неокласичним.

З'ясовуючи характерні для цих напрямів економічної думки особливості, слід не лише уяснити їхню еволюцію, а й замисли­тись над тим, що спричиняло цю еволюцію і що нового вона вне­сла в розвиток економічної теорії.

Вивчення соціал-реформізму передбачає обов'язкове враху­вання таких обставин: по-перше, те, що його концепції й нині мають значне поширення в європейських країнах, і, по-друге, те, що вони багато в чому можуть бути основою теоретичних розроб­лень стосовно перебудови економіки постсоціалістичних країн.

Радянська економічна думка варта вивчення тільки як певний історичний і соціальний феномен.

3. Критерії класифікації і порівняльний аналіз основних напрямів економічної теорії.

Суспільно-економічний розвиток, ті зміни, що сталися в ринковій капіталістичній системі, у світовому господарстві в цілому, поставили перед економічною наукою нові завдання - розроблення нової теоретичної системи, нової наукової парадигми. На­став час, як писав Кейнс, поглянути на світ іншими очима.

Економічна наука повинна була винайти методологічний стри­жень, котрий уможливив би виявлення взаємозв'язків як між різ­норідними економічними процесами, так і між ними та політи­кою, ідеологією, соціологією, екологією тощо. Формування нової наукової парадигми - процес складний, і відбувається він не на основі якоїсь однієї теорії, а на комплексному, системному аналі­зі попередніх теорій. У навчальному процесі, зрозуміло, не йде­ться про розроблення нової наукової парадигми, але мати це на увазі необхідно. Тому, вивчаючи сучасні економічні теорії, слід не лише глибоко усвідомити їх зміст, а й простежити їх взаємозв'язок, взаємозалежність.

Історично першими є неокласичний напрям і інституціона­лізм. Кейнсіанство виникло пізніше і, що цікаво, раніше за інші напрями втратило своїх прихильників. Неокласичний напрям сформувався в кінці XIX - на початку XX століття, коли А. Маршалл зробив спробу об'єднати всю післярікардіанську по­літичну економію. Вчення А. Маршалла і його послідовників стали називати „неокласичним”, підкреслюючи походження його ідей від теорій класичної школи. Згодом цей термін було поши­рено на всю маржиналістську теорію.

Суть неокласичного, як і інших напрямів сучасної економічної думки, буде розглянуто в наступних розділах. Неокласичні ідеї, ідеї економічного лібералізму не за­лишались незмінними. Відбувалась модифікація неокласичних ідей. Але ті процеси, що сталися в суспільно-економічному жит­ті, а особливо криза 1929-33 рр., спричинили крах неокласичної теорії. Ця теорія не передбачала такої ситуації і не могла запро­понувати рецептів виходу з неї. Економісти не були одностайни­ми у визначенні причин кризи та способів її подолання. Почали застосовуватися різні практичні заходи для виведення економі­ки з тривалої депресії. Саме тоді було опубліковано працю Дж. М. Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936), яка підвела теоретичну базу під практичні рекомендації та дії підприємців. Кейнс, на відміну від неокласиків - палких прихильників ринкового саморегулювання, доводив необхідність державного втручання в процес економічного розвитку. Теорія Кейнса не лише внесла нові підходи в теоретичне мислення, вона мала прямий вихід на практику, обґрунтовувала такі потрібні тоді практичні рекомендації.

Економічний спад 1968 р., зростання безробіття, посилення інфляції підірвали позиції кейнсіанства. На перший план знову виходить неокласичний напрям з усіма його модифікаціями.

У рамках неокласичного напряму виникають нові теорії так званого неокласичного відродження. Вони, зокрема „монетаризм” та „економіка пропозиції”, справили найбільший вплив на формування економічної політики західних держав. Проте це не означає, що кейнсіанство пішло у безвість. На­прикінці 70-х рр. між кейнсіанством та неокласицизмом спосте­рігається певне примирення, зокрема на засадах теорій економіч­ного зростання та концепції „неокласичного синтезу”.

Щодо інституціоналізму, то цей досить впливовий напрям економічної думки, який не сприймає „ортодоксальних” (неокла­сичної і кейнсіанської) теорій, має у своєму доробку багато тако­го, що є .важливим не лише для формування економічної політи­ки, а й для розроблення стратегії сучасної корпорації. Це пере­довсім стосується „нової інституціональної економічної теорії”.

За сучасного панування неокласичного напряму можна говорити про утворення своєрідного синтезу неокласики і інститу­ціоналізму, „чистої” теорії і прикладних розроблень. Отже, під­биваючи підсумок, можна вважати фактом певну універсалізацію економічної теорії в процесі її розвитку протягом XX століття.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Проаналізуйте особливості соціально-економічного розвит­ку кінця ХІХ - початку XX ст.

2. Назвіть основні напрями розвитку економічної теорії в XX ст.

3. Охарактеризуйте зв'язок між проблемами соціально-еконо­мічного розвитку, що виникали протягом XX ст., та їх відобра­женням в економічних теоріях цього періоду.

4. Проаналізуйте причини руйнування механізму автоматич­ного ринкового саморегулювання на межі XX ст.

5. Опишіть етапи виникнення та еволюцію основних напрямів економічної теорії у XX ст.

6. Проаналізуйте причини послаблення позицій неокласициз­му на початку 30-х років XX ст. та дайте відповідь, чому неокла­сичні постулати було піддано сумніву.

7. Порівняйте основні ідеї неокласичної, кейнсіанської та ін­ституціональної теорій.

8. Назвіть основні особливості системи неокласичного синтезу та її представників.

9. Назвіть основні проблеми досліджень кейнсіанців та опи­шіть еволюцію їхніх поглядів.

10. Назвіть спільні для всіх неокласичних напрямів принципи.

11. Порівняйте погляди представників основних економічних теорій XX ст. на роль та місце держави в економічній системі.