4. Американська школа маржиналізму.

КЛАРК Джон (1847-І938), найвідоміший представник американської політекономії кінця XIX - початку XX століття, професор Колумбійського університету (США), який метою своїх досліджень вважав доказ „права” капіталізму на існування, а також обгрунтування недоцільності намірів робіт­ників щодо соціальної революції. Підхід Кларка (як за економічною методологією) до суспіль­них явищ був схожий на методологію його сучасника - англійсь­кого вченого А.Маршалла. Кларк також проводить паралелі між законами у природі і суспільстві, але ототожнює економічні зако­ни з фізичними.

Основні роботи Дж.Б.Кларка – „Розподіл багатства” (1899), „Сутність економічної теорії” (1907), „Філософія багатства”. Кларка вважають засновником американської школи маржиналізму. Внеском Кларка у розвиток методології було вчення про три приро­дних розділи економічної науки, яке включало положення про статику і динамі­ку, статичні і динамічні типи виробництва, і заперечувало традиційний поділ науки на виробництво, розподіл, обмін і споживання. Його поділ економічної науки передбачав наявність: 1) універсальної економіки (вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ); 2) економічної статики (аналізує дію цих законів за умов перебування господарства в стабільному, рівноважному стані, тобто без будь-яких змін); 3) економічної динаміки (показує, що „відбувається з багатством і добробутом суспільства за умови, якщо суспільство змінює форму та способи діяльності”). Кларк виявляє динамічні умови, здатні дестабілізувати економіку: зростання населення, капіталу, вдоскона­лення методів виробництва, зміна форм промислових підприємств, виживання більш ефективних фірм. Він відстоював принцип пріоритетності мікроекономічного аналізу і вніс значний вклад в розробку теорії фірми, перш за все в теорію граничної продуктивності факторів виробництва: фактор виробництва має сенс застосовуватися і нарощувати його кількість необхідно доти, доки вартість продукту, що виробляється за допомогою цього фактора, не зрівняється з ціною фактора (фактор вступав в „зону байдужості”). За Кларком, закони економічної статики є основними, а закони економічної динаміки є тільки їх наслідком, продовжен­ням.

Одним із головних законів економічної статики Кларк вважав закон спадної продуктивності (або спадної доходності факторів виробництва): „...разом із зростанням будь-якого одного з трьох факторів виробництва (праця, капітал, земля) порівняно з двома іншими продуктивність його спадає. Порушенням пропорцій між працею і капіталом уповільнюється загальний ріст виробниц­тва...” Згідно із законом спадної продуктивності Кларк пояснює та­кож порядок створення доходів: 1) праця одержує зарплату, яка визначена „граничною про­дуктивністю”, а якщо кількість робітників зростає, продуктивність праці знижується, як наслідок, зарплата зменшується; 2) капітал отримує прибуток, також визначений його „гранич­ною продуктивністю”, а якщо кількість капіталу зростає, робітники не встигають увесь капітал застосувати, віддача на одиницю капіталу знижується, прибуток зменшується; 3) земля отримує ренту, що визначена її „граничною продук­тивністю”, тобто якщо кількість оброблюваної землі зростає, робітники не в змозі її усю обробити, віддача на одиницю площі земельної ділянки знижується, рента зменшується. Отже, усе цілком природно, ніякої експлуатації немає. У зв'язку з цим порядком створення доходів Кларк формулює головний постулат теорії розподілу – „...частина продукту, яку отримує кожен з факторів, залежить від „закону спадної продук­тивності” кожного фактора...”

Безумовно, дещо у теоретичних розробках Кларка виглядає суперечливим. Але саме зав­дяки дослідженням „граничної корисності” і „граничної продук­тивності” математичні методи набули широкого й інтенсивного застосування в економічній теорії і практиці. Почалися пошуки варіанту максимального зростання виробництва при найбільш ефективному використанні живого, уречевленого і природного факторів (праці, капіталу і землі).