3. Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа.

Другий етап „маржинальної революції” припадає на 90-ті роки ХІХ ст. Це етап формування неокласичної політичної економії. Головним досягненням маржиналізму цього періоду є повернення від суб'єктивізму і психологізму австрійської школи до „пояснення регулярної ходи економічного життя на основі даних умов”, що було метою „чистої економічної теорії” класиків. Тому пред­ставники маржиналізму цього періоду сприймалися як наступники класиків і їх теорія одержала назву „неокласичної”.

Неокласики не протиставляли дослідження сфери виробництва дослідженню сфери споживання, а визнали необхідність системного підходу. В межах друго­го етапу відбувається остаточна заміна причинно-наслідкового аналізу функціональним. Неокласики здійснюють об'єднання теорії витрат класиків і теорії корисності в одну теорію, яка базується на визначенні одночасно і граничних витрат, і граничної корисності. Дослідження зосереджуються на рівні мікроекономічного аналізу, проблеми економічного зростання та інші макроекономічні проблеми до 30-х рр. ХХ ст. практично випадають з предмету економічної теорії. Класична ідея саморегульованості і відповідної рівноваги в економі­ці, де вільна конкуренція автоматично забезпечує економічне зростання, при­хильниками якої були і неокласики, заперечувала актуальність проблем макроекономічної рівноваги.

Кембріджська школа. А. Маршалл. Представники кембріджської школи, засновником якої був Альфред Маршалл, намагалися поєднати теорію витрат класичної політекономії і теорію корисності австрійської школи. Відмовившись від суб'єктивізму, неокласики став­лять ціну в залежність від граничної корисності та гранич­них витрат. Головне досягнення А. Маршалла - створення синтетичної економічної теорії, що дозволило осягнути предмет її дослідження. „Розглядаючи історичне місце і значення економічної теорії А. Маршалла необхідно зазначити, що вона зробила знач­ний вплив на загальний розвиток політичної економії. Кла­сична економічна теорія набула у працях Маршалла завер­шеного вигляду...”.

МАРШАЛЛ Альфред (1842-І924), професор Кембріджського університету, Англія. Головні праці – „Принципи економікс” (1890 р., лідирувала серед західних підручників з економічної теорії протягом половини століття) та „Промисловість і торгів­ля” (1922). Маршалл був першим, хто зайнявся мікроекономічним аналізом. Він розробив основи еко­номічної політики монополістичної фірми. Вчення Маршалла є дещо еклектичним, бо він намагався об'єднати декілька різних теорій, а саме теорії „витрат виробництва”, „попиту і пропозиції”, „продуктивності капіталу” (XIX століття) з теоріями „граничної корисності”, „граничної продук­тивності”, „соціального дарвінізму” і „еволюціонізму” ( XX століття). Так, за Маршаллом, політекономія є частиною біології, бо намагання монополій до захоплення ринків обумовлені законами біології. Ще, за Маршаллом, класова боротьба не потрібна у розвитку людства, бо еволюція економіки автоматично призводить до пок­ращення становища робітників. Багато уваги приділив Маршалл питанням ціноутворення. Саме проблема цін посідає центральне місце у вченні Маршалла. Ціна, з точки зору вченого, є обмінною пропорцією, за якою товари і гроші взаємно обмінюються. Існують декілька різновидів цін, серед них: 1) ціна покупця - визначена корисністю товару, це горішня межа ціни; 2) ціна продавця - визначена витратами на виробництво товару, це долішня межа ціни; 3) ринкова ціна - знаходиться поміж значеннями цін покупця й продавця, визначена пропозицією й попитом. Згідно з теорією Маршалла, всі економічні процеси можуть бути описані в термінах рівноважної ринкової ціни. Ринкова ціна розглядається ним як результат перетину ціни попиту, яка визначається граничною корисніс­тю, і ціни пропонування, яка визначається граничними витратами. Для харак­теристики суті вартості товарі він використовує знамениту метафору „лез ножиць”: можна сперечатися відносно того, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, так само, як і про те, яке лезо ножиць - верхнє чи нижнє ріже листок паперу. Маршалл вводить поняття рівноважної ціни („хрест Маршалла” - точка перетину кривих попиту і пропонування), еластичності попиту, факторів еластичності. Визначним внеском Маршалла було розмежування періодів часу в їх впливі на ціну товару. Він доводить, що у короткостроковому періоді пріоритетний вплив на ціну має попит; у довгостро­ковому періоді - пропонування. Сучасні програми стабілізації ринку споживчих товарів, боротьби з інфляцією орієнтовані саме на розмежуванням часових ін­тервалів Маршалла: заходи надзвичайного, короткострокового характеру спрямо­вані на попит, дії уряду з метою структурних перетворень в економіці спря­мовуються на пропонування.

Маршалл вносить значний вклад в розвиток теорії фірми, зокрема досліджує ефект масштабу, визначає різницю витрат виробницт­ва у короткостроковому і довгостроковому періодах (в останньому всі витрати стають змінними), досліджує можливості заміщення факторів виробництва, моти­вацію діяльності фірми (перевищення її витратами рівня ринкової ціни змушує фірму залишити ринок). Певну увагу Маршалл приділив доходам основних учасників виробничого процесу. Так, за Маршаллом, заробітна плата є винагородою робітникові за те, що він жертвує своєю працею. Прибуток капіталіста складається з двох частин: підприємницький доход (винагорода капіталістові за нагляд за виробництвом) та процент (винагорода капіталістові за очікування резуль­татів, за ризик).

ПІГУ Артур (1877-1959), Англія. Основні праці: „Економічна теорія добробуту”, „Економіка стаціонарних станів”, „Зайнятість і рівновага”. Пігу продовжує традиції „кембріджської школи”, його визначним внеском в розвиток ідей неокласицизму є теорія добробуту. Він вводить критерії суспільного добробуту: зростання суми корисностей, що підлягають розподілу в умо­вах ефективного використання ресурсів, та рівномірний розподіл доходів у су­спільстві. Пігу розрізняє поняття загального добробуту і економічного добро­буту. Економічний добробут (загальна корисність) не є показником загального добробуту суспільства, але чинить вплив на нього. Значну увагу Пігу приділяє етичній стороні економічного життя суспільства (вплив виховання, умов побуту, праці). Пігу доходить висновку, що будь-який доход, знаходиться під впливом закону спадаючої граничної корисності. Зростання грошового доходу означає для його власника зменшення корисності додаткових грошових одиниць. Отже, перерозподіл доходу на користь бідних верств суспільства може підвищувати загальний добробут, оскільки задоволення бідних зросте в більшій мірі, ніж зменшиться задоволення багатих. Пігу досліджує проблеми монополістичної конкуренції, державного регулювання економіки, до якого відносився більш, ніж стримано. Він формулює принцип (ефект Пігу), згідно якого економіка в кінцевому рахунку діє під впливом автоматичних сил саморегулювання, і дії держави не впливають на неї: при підвищенні цін реальні доходи населення зменшуються, відповідно зменшується сукупний попит, що протидіє інфляції; зниження цін веде до зростання реального доходу і схильності до споживання, сукупний попит досягає рівня повної зайнятості.